20.Змiстовнi теорiї мотивацiї та засоби їх реалізації
Мотивація у широкому розумінні – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.
Абрахам Маслоу у 40-х роках 20 віку створив теорію "ієрархії потреб", в якій класифікував людські потреби за ступенем їх впливу на поведінку по наступних п'яти рівнях: 1.Фізіологічні. 2.Потреби в безпеці та захисті 3.Соціальні потреби або потреби в причетності, чи належності
4.Потреби у повазі 5.Потреба самореалізації Задоволення потреб має відбуватися за висхідною, відповідно до їх ієрархії
МакКлеланд запропонував свої фактори мотивації: - потребу влади; - потребу досягнення успіху; - потребу належності. Двофакторна теорія Герцберга. Герцберг побудував двофакторну теорію, у якій виділив дві категорії: гігієнічні чинники та мотивації: Гігієнічними чинниками є: політика організації та її втілення адміністрацією; умови праці; заробітна плата; мікроклімат у колективі (міжособові стосунки з керівництвом, співробітниками та підлеглими); рівень безпосереднього контролю за роботою. Мотиваціями є: успіх; кар'єра (просування по службі); визнання та схвалення результатів роботи; ступінь делегування повноважень і відповідальності (якомога вища); можливості творчого та професійного зростання.
21.Процесуальнi теорiї мотивацiї та засоби їх реалiзацiї.
Теорія сподівань В. Врума ґрунтується на посиланні, що мотивація працівника досягається винагородженням. При цьому сила прагнення до отримання винагороди залежить від трьох ситуаційних факторів: від наявності зв’язку між затратами праці робітника і досягнутими результатами, від можливості (реальності) отримання винагороди; сила прагнення до отримання винагороди залежить від цінності винагороди з позицій конкретного працівника.
Теорія справедливості Стейсі Адамса передбачає, що люди співставляють свою отриману винагороду з винагородою інших людей, які виконували аналогічну роботу і якщо порівняння показує дисбаланс та несправедливість, то виникає психологічна напруга.
Комплексну процесуальну теорію мотивації розробили Лайман Портер та Евард Лоулер. Вона передбачає поєднання елементів теорій очікування та справедливості і побудована на основі взаємодії п'яти змінних: витрачених зусиль, сприйняття отриманих результатів, оцінки винагород і оцінки відносної міри задоволення.
22.Контроль, його сутнiсть, основнi складовi.
Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають. Контроль може бути спрямований як на окремий вид діяльності організації, так і на всю їх сукупність.
Три складові контролю: -установлення стандартів; -оцінка виконання; -коригування.
Головна мета контролю: сприяти зближенню фактичних і необхідних результатів виконуваних робіт, тобто забезпечити виконання завдань (досягнення цілей), що стоять перед підприємством.
23.Рiзновиди та етапи контролю.
Поширеним способом класифікації видів контролю є класифікація за критерієм часу здійснення контрольних операцій, тобто:
2
.до
здійснення
2.впродовж трансформаційного
3.після процесу
Випереджаючий контроль спрямований на контроль “входів” у систему і здійснюється ще до початку трансформаційного процесу. Метою випереджаючого контролю є запобігання ситуаціям, які здатні завдати шкоди організації, а не “лікувати” такі ситуації.
Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході трансформаційного процесу. Поточний контроль дозволяє з’ясувати причини відхилень і тому широко використовується в процесі управління.
Заключний контроль проводиться вже після завершення трансформаційного процесу. Його об’єктом є “виходи” з організації. Цілі заключного контролю: отримання інформації для удосконалення планування у майбутньому; побудова ефективної системи мотивації.
В межах процесу контролю можна вирізнити три основних етапи:
вимірювання реальних процесів, що здійснюються в організації;
порівняння результатів реального виконання із заздалегідь встановленими стандартами;
реакція на порівняння (корегуючі дії або зміна стандартів).
.