3.5.2. Методика складання проекту розміщення шляхів

Під час проектування магістральних доріг необхідно мати дані про розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів та про внутрішні транспортні зв’язки і транзитні перевезення.

Складання проекту розміщення магістральних доріг проводять в такій послідовності:

• вивчають існуючу дорожню сітку;

• складають схему транспортних зв’язків і визначають напрям

доріг;

• визначають середньорічну вантажонавантаженість доріг на перспективу і встановлюють категорію або групу дороги;

• проводять розміщення трас і встановлюють необхідність будівництва дорожніх споруд, ввд і розміри їх.

Першочергове значення має проектування на дорогах водовідвідних каналів і водоспускних (труби, мости) споруд, що складають інженерне оснащення території.

Штучні споруди (мости, труби, броди, лотки тощо) проекту­ється одночасно з розміщенням траси доріг.

• Розміщення меліоративних і водогосподарських об'єктів та їх вплив на організацію території

Меліоровані землі становлять цілісну інженерну інфра­структуру, що охоплює такі основні об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально- зрошувальних, колектори о-дренажних) з гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління меліоративних систем.

Меліоративні системи бувають трьох видів: загальнодержавні, міжгосподарські та внутрішньогосподарські.

Водогосподарські об'єкти забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод, а саме:

• споруди для акумуляції та регулювання поверхневих і підземних вод;

• споруди для забору та транспортування води;

• споруди для скиду зворотних вод;

• споруди, на яких здійснюється очистка зворотних вод (з оцінкою їх ефективності).

Подумайте над запитаннями самостійно

8. Від чого залежить вибір інженерного оснащення території

доріг?

9. Які фактори впливають на розміщення різних видів доріг?

10. Чому меліоративні та водогосподарські об’єкти впливають на організацію території с.-г. Підприємств?

1. ОРГАНІЗАЦІЯ УГІДЬ / СИСТЕМИ СІВОЗМІН

Ключові поняття:

*угіддя;

• організація угідь;

• трансформація угідь;

*поліпшення угідь; *види сівозмін; *типи сівозмін

3. Завдання та зміст організації угідь

Основною метою проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь є ефективне ведення сільськогосподарського виробництва, раціональне використання та охорона земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращення природних ландшафтів. Для цього проводиться організація угідь та сівозмін в межах конкретного сільськогосподарського підприємства. Організація угідь і системи сівозмін вирішує питання:

• встановлення складу і площі окремих вадів угідь, типів, видів і кількості сівозмін;

• визначення об’єму і термінів трансформації та поліпшення

угідь;

1 ® розміщення угідь і сівозмін.

Правильне вирішення цих взаємозв’язаних питань забезпечує:

3. повне використання землі, придатної до сільськогоспо­дарського виробництва;

4. створення оптимальних умов для подальшого розвитку господарств;

5. створення великих компактних земельних масивів, ліквідацію дрібних контурів;

6. правильну побудову системи сівозмін і територіального розміщення угідь;

7. охорону і поліпшення природних ресурсів;

8. високу ефективність капітальних затрат і щорічних витрат.

Землі сільськогосподарського призначення не є однорідними за

своїми агрофізичними властивостями та характером використання і поділяються на угіддя.

Угіддя - це ділянки землі, що планомірно і систематично використовуються для відповідних виробничих, культурно-побутових

та інших цілей, які мають характерні природні відмінності або знову набуті.

Існують сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя. До сільськогосподарських угідь належать землі, які вико­ристовуються як основний засіб сільськогосподарського виробництва. Такими угіддями є: рілля; багаторічні насадження; сіножаті; пасовища; перелоги.

Рілля - це ділянки землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільсько­господарських культур. Рілля використовується в системі сівозмін. Вона поділяється на підвиди: зрошену та осушену; перезволожену; ерозійно небезпечну та ін.

Багаторічні насадження ~ сільськогосподарські угіддя, на яких вирощуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо).

Сіножаті - сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худоби. Вони поділяються на заливні й лиманні, суходольні та заболочені.

Пасовища - сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасання худоби.

Сіножаті та пасовища поділяються на чисті, покриті чагарни­ками та мілколіссям, купинні, поліпшені, культурні, сезонні.

До чистих відносяться кормові угіддя, на яких немає чагарників, мілколісся або купин, або вони рівномірно покривають не більше 10% площі ділянки. Ділянки, що мають від 10% до 70% площі рівномірно покритої чагарниками і мілколіссям, вважаються зарослими.

Поліпшені — угіддя, на яких проведені культуртехнічні роботи та систематично проводяться інші роботи з підвищення врожайності й поліпшення якості травостою.

До культурних відносять високопродуктивні пасовища із спеціально створених травостоєм шляхом поверхневого або корінного поліпшення, на яких здійснюється загонний випас в межах пасовищезміни.

Перелоги - сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості грунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також землі, які використовуються не як основний засіб сільськогоспо­дарського виробництва, а як просторовий базис для розміщення об'єктів, технологічно тісно пов'язаних з веденням сільськогоспо­дарського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родючості ґрунтів. Такі землі є несільськогосподарськими угіддями.

4. Встановлення складу і співвідношення сільськогосподарських угідь

Розміщення угідь є невід’ємним аспектом усього процесу проектування використання земель і в певній мірі вирішується при визначенні складу угідь, трансформації і визначенні системи використання угідь. Ці питання вирішуються за принципом від загального до окремого. Спочатку вирішують питання розміщення угідь за придатністю ґрунтів для певного виду угідь по масивах, а згодом конкретизують і намічають на плані межі проектних масивів угідь.

На організацію раціональної системи використання угідь впливають природні, соціально-економічні, організаційно-правові ,умови і просторове розміщення угідь.

Природні умови. Організація раціонального використання угідь здійснюється залежно від якості ґрунтів, рельєфу території і кліматичних особливостей об'єкта проектування.

Ґрунтовий покрив впливає на вибір способу продуктивного використання земель. Так, ґрунти, придатні для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур, використовуються у _ складі орних земель і багаторічних насаджень, для розміщення зерно- просапних сівозмін, садів або виноградників. Еродовані грунти, які розміщенні на схилах від 3° до 7° використовуються у складі ріллі, на схилах більше 7° — у складі сінокосів, на них проектують ґрунтозахисну систему землеробства, на ґрунтах з супіщаним та піщаним механічним складом розміщують сидеральні сівозміни або ділянки заліснюють. На торфово-болотних та глейових ґрунтах доцільно розмішувати лукопасовищні сівозміни або кормові угіддя. Під час проектування слід ураховувати і особливості природної рослинності окремих масивів земель.

Бідні на поживні речовини ґрунти, які непридатні для вирощування сільськогосподарських культур, використовуються для розміщення господарських дворів, шляхів та інших несільськогоспо- дарських об'єктів. На територіях із складним рельєфом проектується контурно-меліоративна система організації території угідь.

Водний режим впливає на формування проектної структури земельних угідь та посівної площі сільськогосподарських культур. Так, перезволожені і заболочені ділянки земель, які за ґрунтами придатні для вирощування сільськогосподарських культур, після осушення плануються для інтенсивного використання угідь у кожній із прийнятих систем.

Соціально-економічні умови. Організація раціонального вико­ристання угідь залежить від їх оптимальної структури, від спеціалізації господарства в рослинництві та тваринництві, від трудових ресурсів, від матеріально-технічного забезпечення всіх галузей сільськогосподарського виробництва, від забезпечення громадського тваринництва кормами та можливого виробництва органічних добрив та отримання мінеральних добрив. Раціональне розміщення і використання угідь повинно забезпечити оптимальні умови життя, праці та відпочинку мешканців сільської (селищної) ради.

Організаційно-правові умови. За сучасних умов способи організації використання угідь визначаються власне суб’єктами госпо­дарювання з урахуванням якісного стану земель, природних умов, якісного матеріально-технічного забезпечення та вибраної спеціалі­зації розвитку господарства. Зміни у формах власності на землю, на нерухоме майно, реєстрацію прав на них, методи господарювання та управління земельними ресурсами, здійснюється в рамках правового поля чинного законодавства. Переведення одного виду угідь в інше відбувається відповідно до проектів організації території земле- користувань, а вилучення та надання земель для інших несільсько- господарських потреб здійснюється відповідно до проектів відведення земель за вимогами Земельного кодексу України.

Загалом раціональна система використання угідь вирішується в проектах організації території кожного землекористування, розташованого на території однієї сільської або селищної ради, який розглядається і затверджується кожним землекористувачем і погоджується цією радою.

Просторове розміщення угідь. При розміщенні угідь на території новостворених агроформувань передусім намічають ділянки для житлового, господарського будівництва, магістральних та внутрігосподарських шляхів. Згодом розмішують ділянки садів, ягідників, хмільників, виноградників та інших видів багаторічних насаджень. Залежно від дії процесів водної та вітрової ерозії планують систему протиерозійних гідротехнічних споруд і лісомеліоративних насаджень (водорегулюючих, полезахисних лісосмуг та суцільних лісонасаджень). Перезволожені ділянки проектуються для розміщення природних кормових угідь і після осушення можуть використову­ватися, залежно від якості ґрунтів у складі орних земель. За наявності на території водних джерел (річок, ставків та водоймищ) створюють прибережні смуги по їх берегах. Розміри прибережних смуг і режим їх використання регулюються Земельним та Водним кодексами України. Під ріллю виділяють решту території з найліпшими грунтами, які придатні для вирощування районованих сільськогосподарських культур. Вивчається можливість укрупнення контурів орних земель для поліпшення їх конфігурації. Встановлюються сівозмінні масиви, їх розміри та структура посівів сільськогосподарських культур. Загалом забезпечується створення збалансованих, з урахуванням природних умов, соціально-економічних чинників та правових норм, екологічно стійких агроландшафтів.

Склад і плоші угідь в основному передбачені в перспек­тивному плані розвитку господарства. Площа саду, що передбачається перспективним планом господарства, визначається за формулою:

_D Nxnx 100 _ro

Р С — т ч , [3.6.1]

(ЮО-Г)хУ

де N - кількість населення;

п - норма споживання на одну людину (1,5 ц);

Т - товарність продуктів садівництва (70-80 %);

У — врожайність з 1 га ( 100-120 ц/га).

Площа кормових угідь встановлюється, виходячи із їх наявності та потреби у них, враховуючи їх якість й економічно вигідної організації кормовиробництва.

Площа пасовища установлюється за формулою:

Р- (N х те х Т(Кп+Кс))/У, [3.6.2]

де N- кількість голів у гурті;

m - норма корму на одну голову на один день;

Т- строк пасовищного періоду;

Кп - коефіцієнт пасовищезміни;

Кс - коефіцієнт зайнятої площі під літніми таборами, худобо- прогонами, водопійними майданчиками;

У- урожайність.

Площу сінокосів встановлюють, виходячи із наявності придатних для сінокосіння земель, із врахуванням посівів трав у сівозмінах.

Площа ріллі повинна бути достатньою для виробництва господарством запланованої продукції. Необхідна площа ріллі визначається як сума площ посівів технічних, зернових та інших сільськогосподарських культур плюс чисті пари. Також включає наявні можливості для її розширення, за рахунок освоєння та трансформації земель.

Освоєння земель. На основі результатів аналізу, оцінки земельних угідь і економічних можливостей господарства приймається рішення про доцільність включення до продуктивних земель додаткових ділянок, які мають використовуватися під сільськогосподарські угіддя. Насамперед, це чагарники, які не мають природоохоронного значення, болота, порушені землі (кар'єри, ями тощо), ділянки, які зайняті хуторами, інші площі, що займають шляхи та господарчі двори. Обсяги освоєння нових земель визначаються такими основними чинниками:

• наявність земель, які придатні для сільськогосподарського використання;

• наявність коштів та матеріально-технічних ресурсів для освоєння земель;

• економічної доцільності освоєння.

Землі, що потребують меліорації, можуть включатися для освоєння, якщо меліоративні роботи будуть закінчені в межах розрахункового періоду проекту. Плануються заходи щодо суцільного заліснення сильнозмитих земельних ділянок, пісків та інших порушених земель, які непридатні для включення в сільськогосподарський обіг земель.

Трансформація земель. Для забезпечення повного і раціо­нального використання кожної ділянки земель, створення великих, компактних і зручно розташованих масивів виникає необхідність проведення трансформації угідь, тобто заміна одного виду використання іншим. Обсяги трансформації угідь залежать від природно-кліматичних умов, рельєфу, ґрунтів, наявності вкраплених контурів, що потенційно можуть бути включеними в сільсько­господарський обіг.

Трансформація угідь проводиться з метою:

• збільшення площі більш цінних угідь;

• зміни розміщення угідь з урахуванням грунтів, рельєфу, попередження ерозійних процесів;

• створення великих масивів однорідного використання, поліпшення або спрямлення границь угідь;

• компактного розміщення проектного масиву необхідної величини.

Критерієм економічної доцільності планової трансформації угідь є збільшення валового виходу продукції та отримання чистого прибутку.

Одночасно з трансформацією угідь розробляються заходи щодо їх поліпшення. Основними заходами щодо поліпшення ріллі є зрошення, осушення, гіпсування лужних ґрунтів та вапнування кислих ґрунтів, збирання каміння, внесення підвищених доз органічних добрив.

Найбільше уваги слід приділити розробці заходів щодо поліпшення природних кормових угідь. До цих заходів належать розчистка від чагарників, дрібнолісся, знищення купин, збір каміння, осушення, зрощення, внесення добрив, підсів трав, будівництво ставків, створення культурних пасовшц тощо. Є два види поліпшення кормових угідь: поверхневе і корінне.

Поверхневе поліпшення — це комплекс культурно-технічних заходів без знищення дернини природного травостою. Поверхневе поліпшення проводиться на тих ділянках сінокосів і пасовищ, які за умов рельєфу розміром і формою ділянок не придатні для корінного поліпшення або не потребують його, оскільки мають добрий при­родний травостій, не зарослі чагарником, дрібноліссям і не вкриті купинами.

Корінне поліпшення полягає в заміні малопродуктивного травостою лучних ґрунтів травостоєм із сумішки злакових та бобових трав. Для цього проводиться оранка або дискування з наступною обробкою ділянок і залуженням складними травосумішками багато­річних трав на довготривале використання. Корінне поліпшення проводиться на ділянках малопродуктивних сінокосів і пасовшц з малоцінним і розрідженим травостоєм, на ділянках, зарослих чагарником, вкритих купинами, але з високоякісними ґрунтами. За розміром, конфігурацією, рельєфом ці ділянки повинні бути придатними для механізованого обробітку, догляду та збору врожаю.