7. Впорядкування території сіножатей

Сіно є необхідним кормом для тварин, тому сіножаті - основний вид сільськогосподарських угідь, що дає дешеві та якісні корми. В більшості сільськогосподарських господарств під сіножатями лиши­лись ті ділянки, які за ґрунтовими умовами, умовами зволоженості, рельєфу, обмеженням у використанні або просторового розміщення малопридатні для інших сільськогосподарських угідь. При їх правиль­ному використанні можна забезпечити високу продуктивність даного виду кормових угідь.

Влаштування території сіножатей включає елементи:

17. організацію сінокосозмін, розміщення сінокосозмінних і бри­гадних ділянок;

18. розміщення польових станів;

19. розміщення дорожньої сітки;

20. розміщення водних джерел.

З метою чергування строків сінокосіння за роками, покращення травостою (внесення добрив, підсів трав) вводять сінокосозміни, що передбачають ділення сінокосів на сінокісні ділянки для використання їх за певного схемою.

Відомо, що найкращі строки скошування бобових трав і різнотрав’я на сіно - фази бутонізації - цвітіння, злакових — коло­сіння - початок цвітіння. Але щорічне скошування травостою на одній і тій же ділянці тільки у вказані фази призводить до пригнічення і винищення цінної лугової рослинності та зниження врожайності. Тому в сінокосозмінах чергують строки скошування трав за роками. Позитивний вплив на підвищення продуктивності сіножатей дає періодичний випас худоби, який сприяє більш ефективній боротьбі з чагарниками на сіножатях, покращенню якості травостою, активізації розкладання органічних залишків.

Для кожного типу сіножатей (суходільних, покращених) вво­дять самостійні сінокосозміни та свою систему використання. Звичайно сінокосозміни проектують чотири-, шестирічної ротації.

В процесі проектування на основі тривалого вивчення типів сінокосів в господарстві, ґрунтових умов, рельєфу місцевості підбирають і розміщують схеми сінокосозмін. При проектуванні число сінокосозмін на однотипних сінокосах намагаються звести до мінімуму, розміщувати їх компактно, але досить великих розмірів.

Сінокосозмінний масив ділять на ділянки (поля сінокосозмін), в межах яких прибирають сіно в різні строки, випасають худобу, доглядають за травостоєм.

При розміщенні сінокосозмінних ділянок враховують наступні вимоги:

21. однорідність за підбором травостою, ґрунтові га інші умови, що впливають на строки проведення і технологію робіт;

22. придатність ділянок для механізованого прибирання сіна та догляду за сіножатями, правильність конфігурації, раціональне відношення сторін, достатній розмір;

23. розміщення (по можливості в одному місці), компактність (вони не повинні бути розділені урочищами та іншими елементами рельєфу на окремі ділянки і бути рівновеликими);

24. бути зручними для під’їзду сільськогосподарської техніки та транспорту.

При великій площі сіножатей число ділянок (полів) приймають рівним числу років ротації сінокосозмін. На малих ділянках сінокосозміну на поля не ділять, а строки чергують не в просторі, а в часі. Межі сінокосозмінних ділянок суміщають з дорогами, осушу­вальними та зрошувальними каналами, джерелами. Розміщення сінокосозмінних масивів ув’язують закріпленням сінокосів з внутрігосподарськими підрозділами (бригадами). Для цього в проекті уточнюють форми організації праці при заготівлі кормів та догляді за кормовими угід дями.

Дороги повинні забезпечувати зручний зв’язок сінокосозмінних ділянок між собою, з господарськими центрами, польовими станами та водними джерелами. На великих масивах сіножатей дороги проектують в їх межах по більш сухих і підвищених елементах рельєфу місцевості, забезпечуючи зручний під’їзд до кожної ділянки. В місцях, де тяжкий проїзд, дороги покращують, влаштовують переїзди. Ширину доріг приймають 3-4 м.

При використанні сіножатей на сіно і для випасання худоби проектують скотопрогони, ширина яких і вимоги до розміщення ті ж, що й на пасовищах.

За відсутності водних джерел або недостатній кількості води, поганій її якості передбачають будівництво нових водних джерел або планують роботи з доставки води на сіножаті. Вода в період польових робіт необхідна для забезпечення сільськогосподарської техніки та людей, а також худоби під час випасання. Потребу в воді розраховують з врахуванням побутових потреб робітників, технічного догляду за машинами, водопою худоби, а при зрошенні - на основі рекомендованих поливних норм.

На великих масивах сіножатей, розміщених на великій відстані від основних господарських центрів, доречним є будівництво польових станів для розміщення людей в період прибирання сіна та догляду за сінокосами, випасання тварин, для зберігання знаряддя праці, добрив та паливних матеріалів.

Польові стани розміщують в центрі обслуговуючих сінокосозмінних ділянок, на підвищених, захищених від холодних вітрів площах, поблизу водних джерел.

Подумайте над запитаннями самостійно

6. Від чого залежать розміри та площа гурті в і загонів чергового випасання?

7. Які фактори впливають на розміщення гуртових ділянок, літніх таборів?

8. Чому грунти та рельєф впливають на проектування сінокосозмін?

   1. ВПОРЯДКУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ БАГАТОРІЧНИХ ПЛОДОВИХ НАСАДЖЕНЬ

Ключові поняття:

*багаторічні насадження; *ягідники;

*сади; * полуничні сівозміни;

2. виноградники; * елементи впорядкування території

багаторічних насаджень

4. Завдання і зміст впорядкування території садів

Садівництво і виноградарство - це специфічні галузі сільського господарства. Вони:

25. характеризуються високою капітале- та матеріаломісткістю;

26. мають великий розрив у часі між вкладанням коштів на створення насаджень та одержанням ефекту;

27. характеризуються постійністю місця вирощування впродовж багатьох років;

28. більшість ефективних прийомів впливу людини на рослини має постійну дію, вибір їх визначається задовго до закладання насаджень, вплив відбувається впродовж експлуатації рослин (вибір земель під насадження та способів освоєння ділянок, організація та впорядкування території, підщепа, сорт, площа живлення, форма дерева (куща));

29. помилки, допущені людиною при закладанні насаджень виявля­ються пізніше у процесі їх вирощування, у більшості випадків вони не можуть бути виправлені, зумовлюють неправильний характер викори­стання земель, знижують продуктивність садів і виноградників.

Враховуючи ці вимоги багаторічні насадження потребують впорядкування території. Впорядку вання території саду повинно сприяти:

6. створенню умов для росту й розвитку окремих порід плодових дерев відповідно до їх біологічних особливостей; диференційованої агротехніки, підвищенню родючості ґрунту;

7. встановленню оптимальних територіальних умов для організації садових робіт, продуктивного використання техніки і транспортних засобів, захисту плодових рослин від шкідливих вітрів;

8. забезпеченню найменших капітальних і щорічних затрат, що залежать від упорядкування території саду;

30. отриманню високої врожайності плодових культур при мінімальних затратах праці і засобів.

Впорядкування території саду передбачає розміщення:

31. земель під багаторічні насадження;

32. порід і сортів;

33. кварталів (а в садах інтенсивного типу й кліток) і бригадних ділянок (масивів відділень);

34. захисних лісових насаджень;

35. дорожньої мережі;

36. водних джерел;

37. допоміжних господарських дворів.

Перелічені елементи мають тісний взаємозв'язок і розміщуються комплексно.

В останні роки створюють сади промислового типу шляхом реконструкції й розширення старих і закладання нових. Наявність великих площ плодових насаджень створює всі умови .для застосування механізації виробничих процесів.

При влаштуванні території саду виходять із необхідного породного й сортового складу насаджень, що має винятково важливе значення для ведення галузі. Від цього залежать час початку плодоносіння, тривалість експлуатаційного періоду, обсяг витрат праці — загальний і за періодами, вихід товарної продукції, у цілому економічна ефективність галузі. Допущені помилки при закладці саду дуже важко виправити. Том)' ретельно враховують планове завдання на вирощування плодово-ягідної продукції, природні умови масиву, попит населення на ті або інші сорти плодових культур. У садах, розташованих поблизу міст і промислових центрів, консервних заводів, під ягідні культури, як правило, відводять 10- 15%, під кісточкові - 20-25%, а під зерняткові - 60—70%. В інших господарствах ягідники можуть займати мінімальну площу, не більше 5%, а зерняткові - 80% і більше.

Важливе значення має рівномірне використання робочої сили протягом року. Одно-, двогюродні сади не забезпечують дотримання цієї вимоги. У зернятковому саду основний обсяг робіт припадає на кінець літа й осінні місяці, у кісточковому - на початок і кінець літа, на плантаціях суниці - на червень, смородини й малини - на липень, афусу - на червень, липень. Досягти рівномірності витрат праці по місяцях року можна тільки за правильного співвідношення площ плодових і ягідних культур, їхніх порід і сортів.

При розміщенні плодових насаджень велике значення надається комплексу природних умов. Так, яблуня, груша й слива дуже вимогливі до ґрунтів. Яблуня й слива - вологолюбні культури, морозовитривалі, їх можна розмішати на нижніх частинах схилу; груша більше засухостійка, цвіте раніше яблуні, тому часто ушкоджується заморозками. її варто розміщати в середніх частинах пологих схилів, з більш захищеним місцем розташування. Персик погано переносить зимові морози й весняні заморозки, тому його висаджують у середній частині схилів на південно- західній експозиції. Черешня й вишня найменш вимогливі до умов виростання з кісточкових порід. Розміщати їх можна на середніх і верхніх частинах схилу.

У зв'язку з тим, що основні плодові породи не запилюються своїм пилком, для одержання високих урожаїв необхідно у кварталі розмішати

4. 4 сорти зерняткових порід і стільки ж кісточкових. Звичайно розміщають 6-8 рядів основного сорту й 2-3 ряди сорту-запилювача. Основні сорти й сорти-запилювачі підбирають із однаковими строками цвітіння й дозрівання плодів і тривалістю експлуатаційного період}', однакової вразливості хворобами й шкідниками. При цьому провідному сорту відводять не менш 60% посадок. Таке розміщення сортів дозволить краще здійснити сортову агротехніку, особливо боротьбу із хворобами й шкідниками, полегшить збирання врожаю й проведення інших робіт. В окремих квартана:-; може бути зсув сортів у межах від двох до восьми рядів, що повинна бути обґрунтована процентним співвідношенням сортів у структурі саду й умовами для виростання сортів на даній ділянці.

Проектовані сорти персика й абрикоса, що володіють гарною само- зашгідніспо, розміщають чистосортними посадками в окремих кварталах або широких сортових смугах уздовж декількох кварталів.

При розміщенні рядів плодових дерев виходять із необхідної площі харчування й гарного освітлення, ураховують вимога правильного розміщення зрошувальної мережі й ефективного використання техніки. Як правило, ряди дерев розташовують із півночі на південь, щоб забезпечити кращу освітленість сонцем.

У практиці садівництва було прийнято посадку дерев проводити квадратним або шаховим (10* 10, 8>8 і т.д.) способом, щоб створити кращі умови ага обробки міжрядь у двох напрямках. У зв'язку із загущеними посадками дерев уряді гіри розростанні гілок крони зближаються настільки, що поперечна обробка, проїзд транспортних засобів відпадають. Створюється витягнуто-прямокутне розміщення дерев, що при сучасній техніці не вимагає перехресної обробки (стає непотрібною, викликає зайві витрати, додаткове ущільнення й висушування грунту). У таких садах важливо встановити ширину міжрядь. Її визначають із урахуванням смуги, необхідної для проїзду зустрічних контейнеровозів (спеціальна платформа з 6-8 кон тейнерами обсягом 250 кг кожний пересувається за допомогою колісного трактора типу МТЗ).

Розміщення порід, сортів і рядів дерев - важливий елемент влаштування території садів, але завдання може бути вирішене лише в процесі робочого проектування в межах кварталів.

У великих спеціалізованих промислових підприємствах (об'єд­наннях) з виробництва фруктів процес виробництва підрозділяють територіально на відділення або цехи. Розміри спеціалізованих відділень або цехів залежно від породно-сортової структури наса­джень коливаються від 600 до 800 га. У відділеннях створюють