7.3.4. Закони Тейлора і Форда

З ім'ям Ф. Тейлора пов'язане виникнення сучасної науки управління. Основні положення своєї теорії менеджменту він виклав у роботах «Управління фабрикою» (1903), «Принципи наукового управління» (1911), «Показання перед спеціальною комісією конгресу» (1912). В основі системи управління Тейлора — методи раціоналізації праці окремих робітників, що обумовили перебудову процесу виробництва і відповідно організацію процесу управління. Основні положення теорії Тейлора такі:

створення наукового фундаменту, який замінить старі, традиційні методи роботи, наукове дослідження кожного його елементу;

добір працівників на основі наукових критеріїв, їхнє тренування і навчання;

співробітництво адміністрації і працівників по практичному впровадженню науково обґрунтованої системи організації праці;

рівномірний розподіл праці і відповідальності між адміністрацією й іншими працівниками.

Вдосконалюванням організації виробництва і управління займався відомий підприємець Г. Форд, який зробив крок вперед у використанні системи Ф. Тейлора і який застосував її в масовому виробництві, що вимагало відповідної організації системи менеджменту. Для цього Форд застосував такі принципи організації управління:

точний розрахунок і планування всього процесу виробництва, його етапів і зв'язків;

облік і планування умов роботи;

підготовка сировини, матеріалів, механізмів, робочої сили;

постійний пошук шляхів удосконалювання виробництва.

7.3.5. Закони бюрократії Макса Вебера

Автор теорії бюрократії М. Вебер трактує організацію як інструмент для досягнення групових цілей. Його модель організації — це структура керованих частин. Такі структури Вебер вважав знаряддям, спеціально створеним в інтересах ефективного здійснення групових намірів і планових перетворень, що передбачає:

чіткий розподіл праці, який забезпечує висока кваліфікація і спеціалізація персоналу;

сувору відповідність працівників до виробничих вимог;

сувору організацію ієрархічної структури влади;

регламентацію рішень і дій необхідними інструкціями, які забезпечують однаковість діяльності, її безперервність і стабільність, незалежно від штатних змін;

створення спеціального адміністративного апарату для забезпечення ефективного функціонування структури, особливо каналів комунікації;

емоційну нейтральність і безособовість відносин співробітників на всіх рівнях організації;

створення системи соціальних дистанцій, яка забезпечує необхідну раціональність суджень при виконанні службових обов'язків, коли емоційність виключається;

розробку процедур призначення посадових осіб після їхньої відповідної перевірки;

тривалість перебування на отриманих посадах і захист від довільного звільнення.

7.3.6. Закони бюрократизації Паркінсона

Ці закони сформулював англійський дослідник С. Паркінсон:

закон «зростаючої піраміди»: чиновник збільшує кількість підлеглих, а не суперників. Чиновники працюють один на одного, тому середній приріст штатів у бюрократичній організації становить 5, 75 % у рік;

закон «коефіцієнта марності»: кабінети, комісії, президії та інші органи управління втрачають реальну владу, коли їхніх членів стає понад 21. У середньому «коефіцієнт марності» кабінетів коливається між 19–22 членами;

закон «нової будівлі»: адміністративна будівля досягає досконалості тільки тоді, коли установа занепадає. Іншими словами, налагоджене влаштування будинку — симптом занепаду. Досконалість — це довершеність, а довершеність — це смерть;

закон «хвороби Паркінсона»: перший симптом полягає в тому, що серед співробітників з'являється людина, у якій поєднані повна профнеп­ридатність і заздрість до чужих успіхів; друга стадія хвороби настає тоді, коли носій бюрократичної «зарази» хоча б незначною мірою проривається до влади (його легко впізнати по завзятості, з якою він виживає здібніших, і не дає просунутися тим, які можуть виявитися здібнішими в майбутньому); третя стадія настає тоді, коли у всій установі, знизу доверху, немає жодної придатної людини. «Лікування»: на першій стадії створити обстановку нетерпимості до профнепридатних; на другій — варто застосовувати «хірургічне» втручання (ефективний, наприклад, метод регулярної «прополки» при атестації кадрів); на третій стадії «хвора» установа вилікувати себе не може і будь-яке «лікування» повинне надійти ззовні.