- •Електронний конспект лекцій навчальної дисципліни “міжнародний менеджмент”
- •Дніпропетровськ
- •Тема 1. Суть і характерні риси міжнародного менеджменту
- •1.1. Сутність міжнародного бізнесу
- •1.2. Періодизація розвитку міжнародного бізнесу
- •1.2.1. Комерційна ера (1500 - 1850 рр.).
- •1.2.2. Ера експансії (1850-1914 рр.)
- •1.2.3. Ера концесій (1914-1945 рр.)
- •1.2.4. Ера національних держав (1945-1970 рр.)
- •1.2.5. Ера глобалізації (починаючи з 70 рр. 20 ст.)
- •1.3. Сутність міжнародного менеджменту
- •1.4. Основні функції менеджменту
- •1.5. Національні школи менеджменту
- •Тема 2. Середовище міжнародного менеджменту
- •2.1. Середовище для національних та міжнародних компаній
- •Порівняльна характеристика середовища для національних і міжнародних компаній
- •2.2. Класифікація фірм, діючих на світовому ринку
- •2.3. Типи і структура корпорацій в економічній діяльності міжнародного рівня
- •Тема 3. Стратегічне планування в міжнародних корпораціях
- •3.1. Етапи стратегічного планування в міжнародних корпораціях
- •3.2. Визначення місії і формування цілей міжнародної корпорації
- •3.3. Оцінка умов і факторів зовнішнього середовища
- •3.4. Внутрішній аналіз і розробка альтернативних стратегій
- •3.5. Вибір і реалізація стратегії компанії
- •3.6. Стратегічні профілі міжнародних корпорацій
- •Тема 4. Прийняття рішень у міжнародних корпораціях
- •4.1. Сутність та етапи прийняття рішень міжнародних корпорацій
- •4.2. Методи прийняття управлінських рішень у мнк
- •Тема 5. Організаційний розвиток міжнародних корпорацій
- •5.1. Особливості організації міжнародних корпорацій
- •5.2. Форми поділу праці у міжнародних корпораціях
- •5.3. Варіанти організаційної структури мнк
- •5.4. Корпоративна культура і розподіл повноважень у міжнародних корпораціях
- •Тема 6. Управління людськими ресурсами у міжнародних корпораціях
- •6.1. Особливості управління персоналом у міжнародних корпораціях
- •6.2. Принципи керування людськими ресурсами у міжнародних корпораціях
- •6.3. Закони мотивації Мак-Ґреґора, Ґерцберґа і Маслоу
- •6.4. Форми стимулювання персоналу
- •Тема 7. Керівництво і комунікації в міжнародних корпораціях
- •7.1. Особливості керівництва у міжнародних корпораціях
- •7.2. Стилі керівництва
- •Характеристика стилів керівництва
- •7.3. Принципи керування міжнародними корпораціями
- •7.3.1. Закон управління Макіавеллі
- •7.3.2. Закони Емерсона
- •7.3.3. Закони Файоля й Урвіка
- •7.3.4. Закони Тейлора і Форда
- •7.3.5. Закони бюрократії Макса Вебера
- •7.3.6. Закони бюрократизації Паркінсона
- •7.4. Моделі кар’єри керівників корпорації
- •7.5. Команди у міжнародних корпораціях
- •7.6. Бар'єри міжнародних комунікацій
- •7.7. Шляхи підвищення ефективності міжнародних комунікацій
- •Тема 8. Контроль і звітність у міжнародних корпораціях
- •8.1. Управлінський облік у міжнародних корпораціях
- •Відмінності загальних принципів обліку
- •Різність принципів обліку і різних країнах
- •8.2. Аналіз звітності міжнародних корпорацій
- •8.3. Фінансовий облік у розвинутих країнах. Гармонізація фінансового обліку
- •8.4. Консолідація фінансових звітів і формування внутрішньо корпоративних стандартів компанії
- •Тема 9. Технологічна політика міжнародних корпорацій
- •9.1. Сутність технологічної політики корпорації
- •9.2. Особливості сучасного технологічного розвитку
- •9.3. Інтернаціоналізація технологічної політики
- •9.4. Типи технологічної політики
- •9.4.1. Політика глобального центру
- •9.4.2. Політика поліцентризму
- •9.4.3. Розподілена система технологічного розвитку
- •9.4.4. Інтегрована система технологічного розвитку
- •9.5. Процес передачі технології
- •9.6. Моделі розміщення нддкр
- •9.6.1. Модель технологічної кривої
- •9.6.2. Модель Герпотта
- •9.6.3. Модель Пірсона/Брокхофа/Бемера
- •9.7. Управління якістю у міжнародних корпораціях
- •Порівняльна характеристика премій Болдріджа і Демінга
- •Тема 10. Міжнародний фінансовий менеджмент
- •10.1. Валютні курси та вплив їх зміни на результати діяльності підприємства
- •Режим роботи світових валютних ринків
- •Дія курсу валюти на прибуток і прибутковість активів філії
- •10.2. Особливості форвардних і ф’ючерсних контрактів на валютних ринках
- •Порівняльна характеристика основних положень форвардних і ф'ючерсних контрактів
- •10.3. Чинники зміни валютних курсів
- •10.4. Особливості діяльності на ринку форекс
- •10.5. Форми міжнародних розрахунків
- •10.6. Банківські перекази у міжнародних розрахунках
- •10.6.1. Банківський переказ
- •10.6.2. Інкасо
- •10.6.3. Акредитив
- •10.7. Чеки у зовнішній торгівлі
- •10.8. Використання векселів
- •Тема 11. Торговельні операції міжнародних корпорацій
- •11.1. Сутність міжнародної торгівлі
- •11.2. Договірні принципи торговельних операцій міжнародних корпорацій
- •11.3. Уніфіковані правила міжнародної торгівлі
- •11.4. Кредитні форми фінансування зовнішньоекономічної діяльності
- •11.4.1. Міжнародний кредит
- •Основні способи фінансування зовнішньоекономічної діяльності
- •11.4.2. Євровалютні кредити
- •11.4.3. Єврооблігації
- •11.5. Форфейтинг як форма експортного фінансування
- •11.5.1. Факторинг
- •11.5.2. Форфейтинг
- •11.6. Міжнародні лізингові операції
- •11.6.1. Сутність лізингу
- •11.6.2. Переваги лізингових операцій для клієнтів наступні:
- •11.6.3. Основні види лізингових операцій:
- •11.7. Проектне фінансування
- •Тема 12. Інвестиційні операції міжнародних корпорацій
- •12.1. Форми і методи здійснення іноземних інвестицій
- •12.2. Суб’єкти і об’єкти інвестиційного процесу
- •12.3. Функції і механізм інвестиційного менеджменту компанії
- •Десять найбільших компаній у сфері інвестиційного менеджменту
- •Характеристика основних функцій інвестиційного менеджменту в розрізі окремих груп
- •12.4. Інвестиційний клімат і методи його дослідження
- •Україна у міжнародних рейтингах
- •Шкала кредитних рейтингів агенцій Moody’s, Standard&Poor’s і Fitch
- •Тема 13. Етика і соціальна відповідальність міжнародних корпорацій
- •13.1. Економічна етика та її сутність
- •13.2. Етика міжнародних ділових зустрічей
- •13.2.1. Домовленість про ділову зустріч
- •13.2.2. Предмет ділової зустрічі
- •13.2.3. Місце проведення
- •13.2.4. Часові межі
- •13.2.5. Кількість учасників
- •13.2.6. Матеріали для обговорення
- •13.2.7. Підготовка приміщень
- •13.2.8. Зустріч делегації
- •13.2.9. Привітання
- •13.2.10. Розміщення учасників зустрічі
- •13.2.11. Офіційна мова
- •13.3. Візитні картки як засіб ділового спілкування
- •13.4. Етика ділових подарунків
- •13.5. Міжнародні культурні традиції та зовнішній вигляд менеджерів
- •13.5.1. Одяг для чоловіків
- •13.5.2. Одяг для жінок
- •13.6. “Залізний” закон соціальної відповідальності
- •Тема 14. Становлення глобального менеджменту
- •14.1. Розбіжності інтересів і перебудова тнк
- •14.1.1. Політична сфера
- •14.1.2. Інвестиційна сфера
- •14.1.3. Адміністративна сфера
- •14.1.4. Технологічна сфера
- •14.1.5. Народногосподарське середовище
- •14.1.6. Суспільна сфера
- •14.2. Кризовий менеджмент в системі перебудови мнк
- •14.2.1. Підприємницьке бачення
- •14.2.2. Процес прийняття і реалізації рішень
- •14.2.3. Зворотній зв’язок
- •14.2.4. Захисний механізм
- •14.3. Зміст перебудови мнк
- •14.3.1. Мікроперебудова
- •14.3.1.1. Передумови і організація перебудови
- •14.3.1.2. Етапи процесу корінної перебудови:
- •14.3.1.3. Характерні фігури перебудови:
- •14.3.1.4. Моделі перебудови
- •14.3.1.5. Основні принципи організації процесу перебудови:
- •14.3.1.7. Типи змін
- •14.3.1.8. Роль новаторів
- •14.3.1.9. Зміни і культура тнк
- •14.3.2. Макроперебудова
- •14.3.2.1. Політика зовнішньої експансії
- •14.3.2.2. Портфельне управління
- •14.3.2.3. Реструктуризація
- •14.3.2.4. Передача технології
- •14.3.2.5. Розподіл діяльності
- •14.3.2.6. Розвиток внутрішнього підприємництва
- •14.3.2.7. Створення організації, орієнтованої на споживача
- •14.3.2.8. Децентралізація інтегральної підприємницької відповідальності
- •14.3.2.9. Стимулювання внутрішнього підприємництва
- •14.3.2.10. Межі децентралізації
- •14.4. Модель Коллінза і формула Пауля
- •Тема 15. Моделі корпоративного управління розвинених ринків капіталу
- •15.1. Англо-американська модель корпоративного управління
- •15.2. Японська модель корпоративного управління
- •15.3. Німецька модель корпоративного управління
- •Класифікація моделей корпоративного управління розвинених ринків капіталу
- •Список рекомендованої літератури
13.2.10. Розміщення учасників зустрічі
План розміщення учасників ділової зустрічі повинен бути заздалегідь продуманий, обумовлений і погоджений секретарями обох сторін.
Звичайно гості заходять до кабінету, господар встає (не зустрічає біля дверей) зі свого стільця і підходить до місця, де розташувалися його співробітники, вони разом вітають прибулих. Після обміну привітаннями і знайомства господар вказує членам прибулої делегації місце за столом переговорів.
При цьому може бути кілька варіантів.
Перший. Керівники обох делегацій сідають в центрі столу один проти одного (для них ставлять стільці з високими бильцями). Ліворуч від перших осіб сідають перекладачі, праворуч — решта членів команди. Секретарі розташовуються також один проти одного.
Другий. Керівники делегацій сідають наприкінці довгого столу також один проти одного. Перекладач сідає з одного боку, а секретар — з іншого.
Місця, відведені іншим учасникам переговорів, можуть позначатися картками, на яких вказано прізвище та ім'я учасника, а також назву фірми, яку він представляє. В такому випадку проблема розміщення зникне.
Гостей із суто психологічних причин краще садовити обличчям до дверей, при розміщенні навпроти вікон вони можуть відволікатися від теми переговорів: заважатиме сонячне світло, відвертатиме увагу непоказний пейзаж.
Один бік зали доцільно залишити вільним для зручності розповсюдження документів або проходу учасників.
Третій. Якщо зустріч має непротокольний характер, перші керівники (К) сідають на дивані, а за ними розміщуються перекладачі. Члени делегації розташовуються навколо невеликого круглого столу. Якщо зустріч більш розкута, члени делегації також розміщуються поруч.
При наявності в кімнаті для переговорів телефону необхідно потурбуватися, щоб секретар не з'єднував абонентів з цим номером.
Вся обстановка при проведенні ділових переговорів повинна сприяти спокійній бесіді, щоб партнери могли спілкуватися без завад і не відволікатись. Іноді доцільно на вхідні двері повісити табличку «Не заходити, ідуть переговори».
13.2.11. Офіційна мова
Питання про офіційну мову переговорів не виникає, коли партнери можуть говорити однією мовою. Якщо ж сторони представляють різномовні держави, питання про офіційну мову переговорів треба вирішити завчасно.
Російська мова найбільш прийнятна в спілкуванні між партнерами з держав колишнього СРСР і Східної Європи.
У Британській співдружності націй і США говорять англійською. Іспанською мовою спілкуються в більшості країн Південної Америки, крім Бразилії. Французька визнається офіційною мовою в Бельгії, Гаїті, Люксембурзі і Швейцарії. Говорять французькою мовою також в середземноморських країнах і в деяких африканських державах.
Яку ж мову вибрати офіційною на переговорах? Для відповіді на це запитання зробимо невеликий екскурс в історію.
У середні віки та на початку новітнього періоду історії переговори між партнерами велися латинською мовою, яка у ті часи була спільною мовою для всіх цивілізованих християнських народів.
З XVI століття спільною мовою вищого світу в Європі стала французька мова, яка витіснила іспанську та італійську мови, поширені раніше.
Першорядною, хоча і не єдиною причиною поширення французької мови, було панування в Європі Людовика XIV, «Короля Сонця», і багатство французької літератури. Специфічні якості французької мови, її виразність, точність і усталеність, суворі синтаксичні правила, великий словниковий запас зробили цю мову основною мовою міжнародного права, мовою дипломатів.
Англійська мова внаслідок її великого поширення визнається мовою міжнародного бізнесу. Рівень володіння англійською мовою обома сторонами суттєво впливає на темп і успіх переговорів.
У кожній країні розмовна англійська мова має свої особливості, тому навіть при спілкуванні високоосвічених людей можуть виникати деякі непорозуміння. Ще Б.Шоу говорив: «Англія і Америка — це дві країни, розділені спільною мовою».
Часто одна із сторін не володіє досить глибокими знаннями англійської мови, що може прямо впливати на перебіг переговорів. Як наслідок, уповільнюється темп спілкування, з'являється необхідність перепитувати щойно почуте, у той час як партнер намагається пояснити те ж саме іншими словами, збільшується імовірність невірного розуміння позицій сторонами.
Звідси правило: не проводьте переговори іноземною мовою, якщо недостатньо володієте нею, оскільки вся ваша увага буде зосереджена не на суті переговорів, а на мові.
У більшості випадків різномовні учасники переговорів звертаються до послуг перекладачів. Потрібно підібрати такого перекладача, який міг би забезпечити правильність і точність перекладу повідомлення. Знавці іноземних мов, здатні передати всі нюанси і тонкощі, закладені в словах виступаючого, ціняться дуже високо.
Для ефективної організації перекладу можна скористатися порадами члена комітету Гарвардської програми по проведенню переговорів Д. Селекьюза. Суть їх полягає ось у чому:
Делегація, яка уповноважена вести переговори, повинна мати свого перекладача. Не покладайтесь на послуги перекладача своїх партнерів, якщо жоден з членів вашої команди не володіє офіційною мовою переговорів.
Перед початком переговорів проведіть коротку бесіду з перекладачем, поясніть йому суть і мету переговорів, ваші вимоги до перекладу. Стережіться перекладачів, які внаслідок своїх особистих інтересів чи егоїзму намагаються заволодіти перебігом переговорів чи направити їх по своєму руслу.
Говорити слід невеликими реченнями, чітко виражати свої думки і не забувати про паузи, необхідні для перекладу сказаного. Завчасно обмірковуйте свої висловлювання, робіть їх максимально зрозумілими, уникайте скорочень і спеціальної термінології.
Праця перекладача важка і відповідальна, тому час від часу давайте йому можливість відпочити. Перекладач може або бути бездоганною лінзою, або стати засміченим фільтром.
Ставтесь до перекладача з повагою, достойною професіонала. Якщо у вас зав'яжуться дружні стосунки з перекладачем своїх партнерів, він може надати багато корисної інформації про своїх наймачів. Свої зауваження про якість перекладу, щоб уникнути непорозумінь під час переговорів, робіть після їх закінчення.
Якщо з'ясується, що переклад було зроблено неправильно і присутні хибно зрозуміли виступаючого, то йому необхідно повторити свою думку такими більш простими словами, які будуть ліпше перекладені і стануть зрозумілими для слухаючих.