Розділ 1. Загальна концепція планування

1. Сутність та необхідність планування

Внутрішньогосподарське планування – це науково обґрунтоване встановлення рівнів економічного і соціального розвитку підприємств на певний плановий період через систему якісних і кількісних показників та визначення комплексу заходів щодо досягнення встановлених рівнів розвитку. При плануванні необхідно встановлювати оптимальні внутрішньогосподарські пропорції розширеного відтворення на підприємствах та передбачати високоефективне використання ресурсного потенціалу господарств.

Планування як наука являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем. Планування як наука має свій предмет та об’єкт дослідження.

Предметом планування як науки є відносини, які складаються між учасниками виробничого процесу з приводу встановлення і реалізації пріоритетів, цілей, пропорцій та ком­плексу заходів, що забезпечують їх досягнення.

Об'єктом планування на підприємстві є його діяльність, під якою розуміють виконання ним своїх функцій.

Основними функ­ціями (видами діяльності) підприємства є:

♦ господарська діяльність, що спрямована на одержання при­бутку для задоволення соціальних та економічних інтересів влас­ника майна і членів трудового колективу;

♦ соціальна діяльність, що забезпечує умови відтворення працівника і реалізації його інтересів (політика оплати праці, за­безпечення безпечних умов усім, хто працює на підприємстві; підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів і т.д.);

♦ екологічна діяльність, що спрямована на зниження негативного впливу виробництва, яке здійснюється на під­приємстві, на довкілля.

Планування є також спеціалізованим видом управлінської діяльності. На основі системи планів, створених фірмою, у подальшому здійснюються організація запланованих робіт, мотивація залучених для їх виконання персоналу, контроль результатів т а оцінка їх з погляду планових показників.

Планування виробництва, як особливий вид управлінської діяльності, забезпечує цілеспрямованість і погодженість роботи всіх учасників виробничого процесу. Розрізняють два типи управління: перше базується на принципах централізованого планування, а друге – на ринкових механізмах регулювання.

Ринкова концепція управління ґрунтується на тому, що суб’єкти господарювання є повністю самостійними й незалежними в правовому та економічному відношеннях від органів влади й управління.

Основні фактори зростання ролі планування в нинішніх умовах :

♦ зростання рухомості зовнішнього середовища;

♦ посилення відцентрових сил в економічних організаціях, унаслідок чого останні надають високий ступінь автономії і самостійності окремим під-

розділам і менеджерам фірм;

♦ новий стиль керівництва персоналом, який дає працівникові значно більшу свободу дій, сприяє розвиткові його ініціативи і творчих можливостей.

Необхідність планування зв’язана із:

♦ визначенням майбутніх задач і цілей підприємства;

♦ розгляданням господарювання як безперервного процесу пов’язаного з майбутнім;

♦ неможливістю утручання орієнтації в господарському світі;

♦ визначення основних потреб ринку;

♦ тим, щоб не опинитися в слабкішіх позиціях порівняно з іншими.

Необхідність планування прояснює проблеми, що виникають; роблять можливою підготовку до використання майбутніх сприятливих умов; готує підприємство до раптових змін у зовнішньому середовищи; поліпшує координацію дій і контроль в організації; створює передумови для підвищення кваліфікації менеджерів; сприяє раціональнішому розподілу і використанню ресурсів, підвищенню ефективності господарювання.