fin_put_vidp_2007

Протягом останніх семи років також зменшувалася частка доходів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) у структурі зведеного бюджету – від 31,4% у 2002 році до 23,2% у 2006 році.

Показником зростання залежності місцевих бюджетів від державного є зростання обсягу трансфертів, що передаються з державного бюджету. Так, якщо у 2002 році частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів становила

31,2%, у 2003 – 34,2%, у 2004 – 42,5%, у 2005 – 43,5%, то у 2006 цей показник становив 46,1%.

Яка структура доходів місцевих бюджетів України?

З прийняттям Бюджетного кодексу в Україні структура доходів місцевих бюджетів з року в рік суттєво не змінюється, в зв’язку, як зазначалося вище, з повною централізацією фінансових ресурсів в державному бюджеті. В зв’язку з цим, структуру доходів місцевих бюджетів наведемо на прикладі 2006 бюджетного року. Так, доходи місцевих бюджетів складалися з:

–податкових надходжень – 77,6% від усіх надходжень місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів);

–неподаткові надходження – 12% від усіх надходжень місцевих бюджетів;

–доходи від операцій з капіталом – 6,7%;

–надходження до цільових фондів – 3,7%.

У 2006 році обсяг податкових надходжень місцевих бюджетів становив 30 931,6 млн гривень. Це на 7 342,8 млн грн, або на 31,1%, більше, ніж за відповідний період минулого року. Динаміка структури податкових надходжень місцевих бюджетів наведена на рис. 13.6.

Збільшення цих надходжень відбулося в основному за рахунок таких джерел:

–податку з доходів фізичних осіб – на 6 304,6 млн грн, або на 38,2%;

–плати за землю – на 404,2 млн грн, або на 14,9%;

–податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів – на 251,5 млн грн, або на 30,2%.

Які основні проблеми формування доходів місцевих бюджетів України?

Головним джерелом доходів місцевих бюджетів в Україні є закріплені податки, регульовані доходи (надходження від так званих пайових податків), трансферти, тоді як власні доходи, місцеві податки і збори не відіграють суттєвої ролі. Обмеженість права в регулюванні ставок місцевих податків та зборів, неповнота їх переліку (в Україні поки що не запроваджено такого традиційного для багатьох країн місцевого податку як податок на нерухомість та майно громадян і юридичних осіб, який міг би забезпечувати суттєві внески

- 341 -

до місцевого бюджету за слабкості інших джерел) не дозволяють перетворити ці податки на вагоме джерело поповнення місцевих бюджетів. За цих умов досить значну роль відіграють позабюджетні фонди, утворення та використання коштів яких є виключною компетенцією місцевої виконавчої влади, оскільки ці фонди не включаються до складу місцевого бюджету.

Частка місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів України хоча і зросла за роки незалежності, проте залишається порівняно низькою; частка закріплених та регульованих доходів залишається стабільно високою (в середньому понад 80% із скороченням частки закріплених доходів), так само як і трансфертних доходів (в середньому близько 15%). Проведення подальших заходів щодо децентралізації сектора державного управління має привести до підвищення насамперед частки власних доходів місцевої влади, передусім місцевих податків та зборів.

Чому система місцевих податків та зборів не спроможна забезпечити фінансову самостійність місцевої влади в Україні?

Оцінюючи в цілому існуючу систему місцевих податків та зборів (див. табл. 13.1), можна сказати, що наразі вона не спроможна забезпечити фінансову самостійність місцевої влади, оскільки, по-перше, дозволені місцеві податки та збори не є і не можуть бути достатнім джерелом доходів місцевого бюджету через їхній незначний податковий потенціал, а відтак, незацікавленість місцевих рад у їх запровадженні (наприклад, у більшості сільських та селищних рад просто відсутні об’єкти місцевого оподаткування) – їхня частка складає близько 3% доходів зведених місцевих бюджетів; по-друге, більшість з цих податків та зборів характеризується значними адміністративними витратами, які часто переважають суму надходжень від них. Так, із 14 місцевих податків і зборів більш-менш вагомі надходження дають лише декілька: комунальний податок, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, ринковий збір, податок з реклами; на них припадає понад 90% надходжень від даного джерела по місцевих бюджетах України в цілому.

Який досвід країн ЄС щодо формування системи місцевих податків та зборів?

Основними місцевими податками та зборами у доходах місцевих бюджетів країн ЄС (без урахування запозичень) є такі види податків:

– збори за надання послуг місцевими органами влади – сплачуються громадянами в основному за надання комунальних послуг, зокрема за водопостачання та водовідведення, вивіз сміття; за користування басейнами, що знаходяться у комунальній власності; користування громадським транспортом тощо. В деяких країнах ЄС органи місцевого самоврядування

- 342 -

мають право самостійно впроваджувати ставки цього збору, однак, в більшості країн граничні розміри цього збору регулюються на центральному рівні;

–доходи від місцевої комунальної власності – формуються за рахунок надходжень від оренди комунального майна або за рахунок його продажу. У деяких країнах ЄС, зокрема в тих, що нещодавно прийняті до ЄС, цей вид надходжень є досить суттєвим джерелом наповнення місцевих бюджетів;

–податки та внески до соціальних фондів – податкові внески, сплачуються як юридичними, так й фізичними особами та є джерелом фінансування усіх державних та місцевих видатків. Частка цих внесків, що передається до місцевих бюджетів, залежить від обсягу повноважень, які делеговано на місця – чим більший обсяг повноважень, тим більший обсяг доходів від цього джерела.

Органи місцевого самоврядування всіх країн-членів ЄС, окрім Мальти, мають власні місцеві податки та збори. Існує дуже багато різних місцевих податків та зборів, що збираються органами місцевого самоврядування країнчленів ЄС, проте виділяється три основні податки: податок на нерухомість,

місцевий корпоративний податок (податок на підприємницьку діяльність) та місцевий податок з доходів.

В залежності від країни місцевий корпоративний податок

нараховується на фонд заробітної плати (Австрія, Італія) або в залежності від кількості співробітників (Угорщина), оціночну вартість землі, що знаходиться у власності (Данія, Ірландія), вартість виробленої продукції (Франція), прибуток (Німеччина, Італія, Люксембург, Португалія та Угорщина) або навіть в залежності від сфери діяльності, потужності електромереж та площі приміщень (Іспанія). До складу місцевого корпоративного податку входить податок на нерухомість, що сплачується юридичними особами у Данії та Ірландії.

В країнах ЄС на державному рівні встановлено граничні обсяги ставок цього податку, отже, місцеві органи влади мають певну свободу в питанні застосування тих чи інших ставок цього податку (за виключенням Австрії, де ставки цього податку чітко врегульовано на державному рівні).

Обсяг надходжень цього податку є досить стабільним джерелом наповнення місцевих бюджетів. Питома вага цього податку у власних надходженнях місцевих бюджетів коливається в межах від 20% у Португалії та Іспанії, до 35% у Франції, 50% в Австрії, 70% у Німеччині та 90% у Люксембурзі.

Місцевий податок з доходів є важливим джерелом наповнення місцевих бюджетів у тих країнах, в яких він впроваджений (Бельгія, Данія, Фінляндія, Італія, Іспанія, Швеція та Великобританія).

Місцевий податок з доходів справляється у вигляді місцевої надбавки до державного податку з доходів фізичних осіб.

В деяких країнах ЄС (Бельгія, Фінляндія, та Швеція) місцеві органи влади мають повноваження щодо визначення частки місцевої надбавки на податок з доходів, в основному в межах, визначених на державному рівні.

Надходження місцевого податку з доходів є досить вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів. Частка цього податку у податкових надходженнях

-343 -

місцевих бюджетів коливається у межах від 40% у Бельгії та більше 90% у Данії, 95% у Фінляндії та майже 100% у Швеції.

Інші місцеві податки та збори. Зазвичай місцеві органи влади окрім трьох основних місцевих податків та зборів отримують доходи від інших місцевих податків та зборів, які дуже відрізняються в залежності від країни. Зокрема, до таких податків належать: податок на здійснення операцій з нерухомістю, податок на спадщину, туристичний збір, податок з власників собак, податок на рекламу, податок з власників транспортних засобів, податок з продажу тютюнових виробів, податок на проведення азартних ігор, збори за видачу дозволів або ліцензій, готельний збір, ринковий збір та збір за здійснення туристичної діяльності.

Частка цих місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів зазвичай дуже незначна. Виключення можуть становити лише такі місцеві податки та збори, як податок на здійснення операцій з нерухомістю, податок на спадщину та податок з власників транспортних засобів, надходження від яких іноді є досить значними. Так, наприклад, надходження податку від здійснення операцій з нерухомістю у Португалії становить у середньому 40% у власних доходах місцевих бюджетів (зазвичай на рівні міст).

Зазвичай, список місцевих податків та зборів визначений у законодавчих актах, прийнятих на центральному рівні. Місцеві органи в більшості країн (за виключенням Бельгії, Німеччини та автономних регіонів Іспанії) не мають права впроваджувати нові місцеві податки та збори. В більшості країн ЄС, в разі якщо на державному рівні надають пільги по сплаті того чи іншого виду місцевих податків та зборів або взагалі відміняють певний місцевий податок, місцевим бюджетам надається компенсація у вигляді нових податків або додаткових дотацій.

Які податки необхідно ввести для зміцнення фінансової самостійності місцевої влади?

Перспективним може бути запровадження місцевого податку на нерухомість, збору з власників автотранспортних засобів, на промисел. За центром тут достатньо залишити лише визначення бази оподаткування та верхньої граничної ставки оподаткування. Наприклад, податок на нерухомість є одним з найбільш розповсюджених місцевих податків у світі та в Європі зокрема. Так, з 29 країн Європи, дані яких були проаналізовані Європейським Комітетом з місцевої та регіональної влади, у 23 практикується місцевий податок на нерухомість, проте лише в 7 з них (до цього переліку увійшли лише країни з розвинутою ринковою економікою) ставка даного податку визначається виключно органами місцевої влади за відсутності будь-якого втручання верхніх ешелонів державної влади. Дискусії, що вже давно точаться навколо необхідності запровадження даного податку в Україні, мають нарешті привести до певного результату.

- 344 -

Які основні напрямки зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів існують в Україні?

Враховуючи те, що в даний час фінансові ресурси органів місцевого самоврядування у більшості випадків обмежуються доходами, які надходять до місцевих бюджетів, особливого значення набувають проблеми зміцнення дохідної бази, розвитку місцевого оподаткування, здійснення ефективного бюджетного регулювання.

Основні напрямки зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів:

збільшення частки власних доходів місцевих бюджетів і в тому числі посилення фіскального значення місцевих податків і зборів;

сприяння розвитку малого і середнього бізнесу;

збільшення доходів від місцевого господарства, забезпечення прибутковості комунальних підприємств;

зменшення частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів;

активне використання місцевих позик як дохідного джерела місцевих бюджетів;

забезпечення економного і цільового використання бюджетних

коштів;

ефективний контроль з боку місцевих фінансових органів за формуванням і використанням коштів місцевих бюджетів.

Який досвід країн ЄС в оподаткуванні землі та нерухомості як основної бази для нарахування місцевих податків?

В країнах Європи плата за землю (орендна плата) є частиною податку на нерухомість. Податок на нерухомість є виключно муніципальним податком у більшості країн ЄС. Об’єктом оподаткування цього податку є земля та/або споруди. Суб’єктом оподаткування є власники або орендатори нерухомості. В Угорщині, Франції, Литві та Нідерландах платниками цього податку є як власники, так й орендатори нерухомості.

Податок на нерухомість сплачується як фізичними, так і юридичними особами. Хоча в таких країнах як Ірландія та Данія платниками цього податку є виключно юридичні особи, водночас, в таких країнах, як Великобританія та Словенія навпаки – тільки фізичні особи.

Податок на нерухомість нараховується відповідно до оціночної вартості об’єкту нерухомості, при цьому також враховується місце розташування об’єкту нерухомості або його корисна площа. В більшості країн ЄС місцеві органи влади не можуть гарантувати правильність нарахування податку. Це пояснюється тим, що оцінка нерухомості, яка використовується для нарахування податку, часто є застарілою (лише кілька країн ЄС періодично проводять переоцінку нерухомості, інші країни іноді використовують оцінку,

- 345 -

яка проводилася двадцять і навіть тридцять років тому). Через це база оподаткування оновлюється шляхом застосування механізму індексування.

Місцеві бюджети зазвичай впроваджують велику кількість пільг щодо сплати цього податку, звичайно в законодавчо установлених рамках. В деяких країнах ЄС (Німеччина, Ірландія, Великобританія) місцеві органи влади мають певну свободу щодо впровадження ставок цього податку, хоча в більшості країн граничні обсяги ставок податку на нерухомість визначаються на центральному рівні. У тих країнах, в яких ставки податку на державному рівні не врегульовано, визначено верхню межу, вище якої ставки податку бути не можуть.

У деяких європейських країнах податок на нерухомість займає незначну частку у власних надходженнях місцевих бюджетів (наприклад, у Данії, Фінляндії, Греції та Люксембурзі вона становить менше 10% від загального обсягу власних надходжень). Однак у третині країн ЄС (Бельгії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині, Словенії, Іспанії) вона становить більше 50% від загального обсягу власних надходжень. Відсоток податку на нерухомість у власних надходженнях місцевих бюджетів у таких країнах як Великобританія, Естонія та Ірландія дорівнює майже 100%.

Що таке видатки місцевих бюджетів та як вони поділяються?

Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з фінансуванням власних та делегованих повноважень місцевих органів влади.

Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами встановлені, виходячи з повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача.

Перша група – видатки на забезпечення бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою і які максимально наближені до споживачів. Здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань (фінансування органів місцевого самоврядування, дошкільної та середньої освіти, дільничні лікарні, будинки культури, клуби, бібліотеки).

Друга група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих законодавством для всіх громадян України. Здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а

також районних бюджетів (те ж саме тільки на рівні районів, міст обласного підпорядкування).

Третя група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів (те ж саме тільки на рівні областей, АРК).

- 346 -

Яка відмінність між загальним та спеціальним фондом місцевих бюджетів?

Бюджетний кодекс України передбачає, що внутрішня будова як державного, так і місцевих бюджетів може складатися із загального та спеціального фондів. У загальному фонді акумулюються кошти, які мають загальнодержавний характер і підлягають подальшому перерозподілу. У спеціальному фонді зосереджуються кошти бюджетних установ, у тому числі спеціальні, державних цільових фондів, які не підлягають перерозподілу і використовуються за цільовим призначенням. Наприклад, бюджет розвитку, який є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів, в якому зосереджуються бюджетні ресурси, призначені для проведення виключно інвестиційної та інноваційної діяльності.

Найбільшу питому вагу у видатках загального фонду місцевих бюджетів займають видатки на соціальну сферу та державне управління. У 2006 році така стаття становила 89,1%.

Питома вага видатків на виконання інших функцій є незначною (у 2006 році вона становила лише 10,9%, із яких 5,6% припадає на виконання функцій в галузі житлово-комунального господарства). У видатках на соціальну сферу найбільшими за обсягами є видатки на освіту 19 722,2 млн грн (34,9%), охорону здоров’я 14 269,5 млн грн (25,2%) та соціальний захист і соціальне забезпечення населення 9 758,0 млн грн (17,3%).

Що розуміють під терміном «міжбюджетні відносини»?

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою їх регулювання, як визначено в Бюджетному кодексі, є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень (Бюджетний кодекс, глава 13, стаття

81).

Міжбюджетні відносини – чи не один із основних «полігонів», де відбуваються сутички між представниками центральної і місцевої влади з приводу пропорцій розподілу державних коштів. Особливо гостро це питання стоїть у країнах із перехідною економікою, оскільки в них іще не склалися стабільні взаємозв’язки у цій сфері.

В нинішніх українських реаліях місцеві фінанси на 80 відсотків можна ототожнити з терміном «міжбюджетні відносини», оскільки, коли ми говоримо про незалежність і фінансову стійкість регіонів, ми розуміємо під цим передусім самодостатність місцевих бюджетів.

- 347 -

Які умови необхідні для реалізації ефективної системи міжбюджетних відносин?

Особливістю міжбюджетних відносин в Україні є «заполітизованість» цього процесу і, як наслідок, функціонування неефективної системи розподілу бюджетних коштів. У загальному вигляді ті загальновідомі вимоги, яким повинна відповідати досконала система міжбюджетних відносин, можна сформулювати таким чином:

1.Органи місцевого самоврядування повинні мати право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними засобами. Це означає, що уряд повинен не наділяти органи місцевого самоврядування фінансовими ресурсами з бюджетів вищого рівня, а надавати їм можливість мобілізувати їх шляхом реалізації власних податкових повноважень.

2.Обсяг фінансових ресурсів має чітко відповідати функціям, передбаченим законами чи Конституцією. Органи місцевого самоврядування повинні мати фінансові ресурси, які надають їм можливість реалізовувати ці функції, тобто здійснювати їх фінансове забезпечення.

3.Розподіл фінансових ресурсів між рівнями державного управління та місцевого самоврядування повинен здійснюватися не на суб’єктивній основі, а на основі розподілу функцій між рівнями державної влади і місцевого самоврядування, а також їх вартісної оцінки.

4.Частину фінансових ресурсів місцевих бюджетів належить формувати від місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону. Місцеві податки і збори в розвинутих країнах є головним доходним джерелом місцевих бюджетів. Указаний стандарт також передбачає дотримання принципу, згідно з яким органи місцевого самоврядування наділяються повноваженнями встановлювати місцеві податки і збори. Але ці повноваження не є абсолютними, оскільки місцеві податки і збори органами місцевого самоврядування встановлюються в межах закону. В країнах з унітарним державним устроєм такі закони ухвалюються центральною державною владою, в країнах з федеративним устроєм вони приймаються органами державної влади суб’єктів федерації. У більшості країн світу органам місцевого самоврядування надано право в межах закону визначати ставки місцевих податків і зборів самостійно.

5.Фінансові системи, які формують підґрунтя ресурсів місцевих бюджетів, мають бути достатньо диверсифікованими і мобілізовувати наявні ресурси, наскільки це практично можливо відповідно до реального зростання вартості виконуваних місцевою владою завдань. Це значить, що джерела доходів органів місцевого самоврядування мають бути різноманітними і не повинні обмежуватися лише кількома їх видами, бо це може поставити під загрозу виконання місцевих бюджетів у разі зниження якогось виду доходів. Місцевий орган влади може потрапити в залежність від надходжень від того чи

-348 -

іншого доходу. Це поставить його у скрутне фінансове становище, оскільки окремі види доходів дуже тісно корелюють з економічною ситуацією в країні. Через це доходи місцевих властей повинні зростати, наскільки це можливо, разом із зростанням вартості завдань, які вони виконують. Крім того, місцева влада повинна мати можливість підвищувати власні доходи за рахунок їх диверсифікації. Такі доходи можуть підвищуватися як за рахунок власних доходів, так і за рахунок трансфертів, що надаються з бюджетів вищого рівня або з державного бюджету.

6). Ефективна бюджетна система передбачає захист більш слабких у фінансовому відношенні регіонів і вимагає запровадження процедур усунення фінансових диспропорцій або вжиття аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вони повинні нести.

Що розуміють під місцевим економічним розвитком та яким чином можна активізовувати ділову активність на місцевому рівні?

Місцевий економічний розвиток – це процес зміцнення конкурентної позиції міста та активізації його економічного зростання, підвищення добробуту, створення робочих місць, залучення інвестицій та підвищення якості життя для всіх мешканців громади на основі стратегічного партнерства влади, бізнесу та інших важливих складових частин громади.

Місцевий економічний розвиток – це процес, від якого виграє вся громада включно з місцевою владою, бізнесом і громадянами. Конкуруючи з іншими містами в створенні найбільш сприятливого середовища для бізнесу, що включає інфраструктуру та послуги якомога вищої якості за якомога нижчу вартість для підприємств, міста можуть забезпечити значний розвиток існуючого бізнесу, стимулювати створення нових підприємств і залучати інвестиції. Наявність більш якісних послуг та інфраструктури дозволяють підприємствам встановлювати нижчі ціни на продукцію та послуги, що сприяє збільшенню обсягів продажу, створенню робочих місць та податкових надходжень. Збільшення податкових надходжень в результаті зростання бізнесу та більшої зайнятості означає, що міста можуть, в свою чергу, підвищити якість послуг та інвестувати в розвиток інфраструктури, стаючи таким чином ще більш привабливими для бізнесу та далі підвищуючи якість життя своїх громадян.

Органи місцевого самоврядування можуть застосовувати різні підходи до створення більш сприятливого ділового клімату, включаючи:

підтримку діяльності існуючих малих і середніх підприємств;

сприяння створенню нових підприємств;

забезпечення сприятливого інвестиційного клімату для місцевого

бізнесу;

залучення зовнішніх інвестицій (вітчизняних і закордонних);

-349 -

інвестування в матеріальну інфраструктуру (дороги, комунальні служби, нерухомість, тощо);

інвестування в інфраструктуру послуг (розвиток освіти й підготовки робочої сили, системи інституційної підтримки та вирішення регуляторних питань);

підтримка створення і зростання окремих кластерів бізнесу;

визначення окремих частин міста для забезпечення регенерації чи

зростання.

Учому полягає сутність державно-правового експерименту розвитку місцевого самоврядування в Ірпінському регіоні?

Останніми роками місцевому самоврядуванню в Україні приділяється все більша увага, в зв’язку з цим було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на його всебічну підтримку і розвиток. Так, з 2001 р. проводиться державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в Ірпінському регіоні Київської області згідно прийнятого закону від 05.04.2001 р. Суть цього експерименту полягає у випробуванні на практиці, за умови державного сприяння, поряд з традиційними, нових форм організації місцевого самоврядування з метою можливого застосування набутого досвіду в діяльності органів місцевого самоврядування на всій території України. Передбачається проведення експерименту протягом 5 років.

Головною ідеєю експерименту стало формування в Ірпені місцевого самоврядування відповідно до європейських традицій і з врахуванням вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. Втілення даної мети передбачається провести шляхом вирішення багатьох завдань, основними з яких визначено:

створення ефективної системи управління територіальною громадою на принципах самоврядування;

формування економічних основ місцевого самоврядування і в тому числі комунальної власності;

зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування територіальної громади.

Рекомендована література

Основна 2, 28, 108, 128, 153, 238, 255

навчальна:

Основна 109, 129, 177, 201, 206,

наукова *:

Додаткова: Додаткові джерела інформації вибирайте із загального списку використаної та рекомендованої літератури, а також здійснюйте власний пошук.

* для написання наукових, курсових, дипломних, магістерських робіт.

- 350 -