1.Лідером рейтингу став Лондон, частка місцевих бірж в обороті світового вторинного ринку облігацій – 70%, ринку деривативів – близько 50%.
Устолиці Британії зосереджено 80% європейських хедж-фондів із середньою дохідністю 16% річних. У 2006-му на Лондонській фондовій біржі відбулося 419 нових розміщень цінних паперів (з-поміж іншого – на Альтернативному інвестиційному ринку). Вартість корпоративних цінних паперів, що перебувають в управлінні лондонських інвесторів, становить $2,5 трлн. Обсяг приватних інвестицій британських компаній – $246 млрд, оборот юридичних фірм – $22 млрд.
2.Друге місце посів Нью-Йорк, що поступається лідерові рейтингу за всіма параметрами. Середньорічний темп приросту валютного ринку – 8%, удвічі менший, ніж у Лондоні. Середня дохідність нью-йоркських хедж-фондів – 8%, вартість цінних паперів, що перебувають в управлінні інвестбанків, – $2,4 трлн. Кількість нових розміщень на Нью-Йоркській фондовій біржі в 2006-му – 174.
3.Третю позицію займає Гонконг, на території якого функціонують 250 китайських банків і приблизно стільки само представництв іноземних фінустанов. Відсутність твердого контролю з боку держави та ліберальна система оподаткування (на відміну від Лондона та Нью-Йорка) стимулюють розвиток гонконгівського фондового ринку.
4.Четвертий у рейтингу Сінгапур. Сінгапурська банківська система об’єднує близько 700 фінансових організацій, зокрема 6 китайських банків, 116 іноземних, 57 банківських представництв, 146 страхових компаній, 7 фінансових тощо. Основний мінус Сінгапура – низький рівень конкурентоспроможності, зумовлений слабким розвитком інфраструктури.
5.Замикає п’ятірку найуспішніших фінансових центрів планети Цюріх, основна спеціалізація якого – private banking. Головний мінус фінансової системи Цюріха – низька конкурентоспроможність (наслідок дефіциту висококласних банківських клерків).
Яка різниця між ринком позичкового та акціонерного капіталу?
За умовами передачі фінансових ресурсів в користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу. На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів. На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.
Що таке цінні папери та які їх види обертаються на ринку цінних паперів?
Об’єктом ринку цінних паперів є цінні папери. Цінні папери – це документ встановленої форми з обов’язковими реквізитами, який засвідчує
- 371 -
майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред’явленні. Цінні папери поділяються на основні та похідні.
Основні цінні папери містять майнові права на будь-який актив. В основі похідних цінних паперів лежить бездокументна форма вираження майнового права (зобов’язання), яке виникає у зв’язку зі зміною ціни базового активу.
Основними видами цінних паперів, які обертаються на ринку цінних паперів, виступає: акція; облігація; вексель; чек; депозитний та ощадний сертифікат; ощадна книжка на пред’явника; коносамент; приватизаційні папери; опціон; ф’ючерс.
Класифікація цінних паперів подана на рис. 14.2.1.
В які фінансові активи найбільш ефективно вкладати кошти в сучасних українських економічних умовах?
Дохідність інвестицій у фінансові інструменти залежить від розвитку політичної ситуації. Політична стабілізація та ефективна діяльність Уряду України залучать значний західний портфельний капітал, що зіграє на підвищення дохідності українських акцій. Банківські депозити в 2007 році залишались найпопулярнішим і найдоступнішим способом вкладень, однак їхня привабливість дещо нівелюється інфляцією, що прискорилась на фоні «хронічної» політичної нестабільності.
Досить дохідними є вклади в інвестиційні фонди та компанії, але за результатами 2006 – 2007 років дохідність інвестиційних фондів виявилася значно нижчою, ніж темпи росту фондових індексів України (зокрема ПФТС). Також на рівень дохідності впливає і податковий фактор. Так, доходи, отримані з інвестиційних фондів, оподатковуються за ставкою 15% (відсотки за депозитами не оподатковуються, тому і є більш популярними), не рахуючи й інші поточні витрати (плата за відкриття рахунків в банку, комісійні).
У разі стабільного обмінного курсу і тим більше незначної ревальвації гривні щодо долара не кращим способом захисту від інфляції будуть вклади в доларах. Надійним засобом захисту від інфляції залишиться золото, однак не виключено, що в разі поліпшення економічних показників воно втратить статус високодохідного інструмента. З наступним роком пов’язані також надії на просування пенсійної реформи – фактичний старт роботи недержавних пенсійних фондів. Можливості заробити на зростанні вартості українських акцій розширяться для непрофесійних інвесторів у зв’язку з активізацією діяльності інвестиційних фондів.
З яких причин компанії здійснюють випуски облігацій?
Причини, за якими компанії здійснюють випуски облігацій, можуть бути різноманітними. Виділимо основні з них.
- 372 -
1.Залучення коштів. Зазвичай облігації випускають для залучення боргових коштів: компанія емітує папери і продає їх інвесторам (часто двомтрьом). Крім того, облігації можуть бути альтернативою заставному кредитуванню. У цьому випадку компанія-емітент продає весь випуск облігацій українському банку (як правило, андеррайтеру облігаційного випуску). Банк і компанія заздалегідь домовляються про відсоткову ставку, за якою банк може кредитувати емітента, а також про суму кредиту. Ставка за такими випусками нижча за ринкову, тому що в емітента немає потреби залучати велику кількість інвесторів.
2.Мінімізація податків. За рахунок випуску облігацій компанія може оптимізувати податкові платежі. Кошти, отримані від продажу цінних паперів,
удеяких випадках не включаються до валового доходу компанії, тобто не обкладаються податками. Водночас витрати на організацію емісії та виплату відсотків компанія може віднести на валові. У результаті зменшується оподатковуваний прибуток емітента облігацій.
3.Фінансова допомога. Якщо компанія через погану кредитну історію не може розраховувати на кредит ні від банку, ні від материнської компанії, потенційний позичальник (наприклад, дочірня або афільована компанія) може випустити облігації. Потім материнська або пов’язана компанія викуповує папери, забезпечуючи приплив коштів у дочірній підрозділ.
4.Репатріація капіталу. Якщо проспект емісії облігацій не містить обмежень на участь нерезидентів у купівлі цінних паперів, компанія може продати облігації іноземним компаніям (як правило, пов’язаним з емітентом), у такий спосіб репатріювавши прибуток.
5.Зміна власника. Облігації можуть бути конвертовані в акції, якщо така можливість заздалегідь передбачена умовами випуску. У такий спосіб власники паперів стають власниками підприємства. Вигода такої емісії для компанії полягає в тому, що власниками паперів можуть бути афільовані особи і/або компанії, які опосередковано володіють підприємством. У підсумку компанія, по суті, отримує безвідсотковий кредит, оскільки виплати відсотків і номіналу в цьому випадку не потрібні.
6.Створення позитивної кредитної історії. При виході компанії на ринок євробондів або залученні синдикату західні інвестори обов’язково перевіряють, чи має компанія досвід залучення кредитного капіталу і наскільки цей досвід є успішним. Якщо такий досвід є успішним, то компанія-емітент створює позитивну кредитну історію, що надасть можливість дешевше залучити позикові ресурси.
7.Участь у заставних оборудках. Облігації можуть слугувати заставою при фінансових операціях компанії – за аналогією з векселями.
Довідково: на українському фондовому ринку корпоративні облігації з’явилися у 2002му, коли компанії почали масово проводити розміщення боргових паперів. До того основними борговими інструментами на фондовому ринку були облігації держпозики або муніципалітетів. У 2000 році на торгівлю облігаціями українських компаній у ПФТС припадало лише 0,03% торгів, а в 2003-му – 63%. Зростання популярності такого фінансового інструменту пояснюються тим, що боргові папери є альтернативою дорогим банківським кредитам. По суті, облігація – це той самий кредит, який покупець цінного
- 373 -
папера надає компанії. Вартість однієї облігації (номінал) і є сумою квазі-кредиту. Ставка дохідності облігації (купон) – відсоток за кредитом; його компанія платить держателю папера.
Загальна характеристика облігацій показана на рис. 14.2.2.
Що таке єврооблігації та який механізм залучення облігаційних позик корпоративним бізнесом?
Єврооблігації (інша загальноприйнята назва – євробонди, від англійського eurobonds) – облігації, номіновані в іноземній валюті. Приставка «євро» – данина традиції: перші цінні папери такого типу з’явилися в Європі. Втім, розміщення боргових паперів українськими компаніями на міжнародних ринках капіталу можна лише умовно назвати єврооблігаційними позиками в чистому вигляді.
Всі валютні випуски боргових паперів українських компаній є цінними паперами (так звані ноти), випущеними спеціально створеною за кордоном компанією (Special Purposes Vehicle – SPV). Українська компанія-позичальник у цьому випадку стає гарантом повернення позикових коштів.
Гроші, залучені SPV у закордонних інвесторів, приходять в Україну у вигляді внутрішнього кредиту між пов’язаними структурами. Для цього компанія, що випустила ноти, зобов’язана отримати ліцензію НБУ на ввезення валюти. Параметри емісії цінних паперів і кредиту (час погашення зобов’язань, відсоткова ставка за кредитом і купон за папером, обсяги залучених коштів тощо) мають цілковито збігатися.
Вартість ресурсів, які підприємство залучає, випускаючи боргові папери, залежить від кількох чинників: дохідності US Treasuries – цінних паперів Держказначейства США; наявності в емітента кредитної історії та рейтингу міжнародних агенцій; параметрів останніх аналогічних випусків на ринку. Дебютні випуски завжди обходяться дорожче.
Механізм випуску та погашення нот наступний.
1.Іноземна дочірня компанія (SPV) випускає ноти через банкандеррайтер. Українська материнська компанія виступає гарантом за цією позикою.
2.Банк-андеррайтер разом із брокером розміщує ноти серед інвесторів.
3.Інвестори оплачують купівлю нот через банк – платіжний агент.
4.Банк – платіжний агент переказує гроші від продажу нот на рахунок емітента – дочірньої компанії, за винятком комісії за андеррайтинг та обслуговування.
5.Дочірня компанія переказує гроші на рахунок материнської компанії згідно з договором кредитування між цими компаніями після отримання материнською компанією ліцензії НБУ на одержання кредиту від нерезидента.
6.Платежі за обслуговуванням кредиту спрямовуються дочірньою компанією на обслуговування нот.
7.Після закінчення терміну обігу або на дату оферти інвестори пред’являють ноти до погашення.
-374 -
8. Дочірня компанія погашає ноти, використовуючи платежі за кредитом від материнської компанії через банк – платіжний агент.
Якою може бути дохідність за облігаційними позиками?
Дохідність буває різною.
1.Купонна ставка – відношення суми річних відсоткових виплат держателю облігації до її номінальної вартості. Якщо щороку емітент платить держателю облігації 100 грн, а номінальна вартість паперів – 1000 грн, то купон дорівнює 10%.
2.Поточна дохідність – сума купонних платежів відносно поточної ринкової вартості папера. Якщо щороку емітент платить 100 грн, а поточна ринкова вартість папера – 1023 грн, то поточна дохідність становить 9,78%. Поточна дохідність показує дохід покупця протягом року, якщо той придбає облігацію на фондовому ринку за ринковою вартістю.
3.Дохідність до погашення – ставка внутрішньої дохідності облігації, тобто сума всіх грошових потоків за облігацією на конкретну дату. Показує дохідність облігації, якщо її держатель вирішить не продавати папір до закінчення терміну погашення, тобто отримає всі купонні виплати й номінал облігації.
4.Ефективна дохідність – те саме, що дохідність до погашення, але з урахуванням того, що держатель вирішить реінвестувати всі отримані купонні виплати за ставкою облігації. Якщо ставка купона – 8,8%, термін, що залишився до погашення, – 3 роки і купонні виплати здійснюють щокварталу, то ефективна дохідність становить 9,09%.
Що таке курс цінних паперів та які фактори на нього впливають?
Цінні папери мають номінальну і ринкову вартість або ціну. Номінальною (особовою) називають вартість (або ціну), зазначену на цінному папері. Але купівля-продаж цінних паперів провадиться не за номіналом, а за цінами, що складаються на ринку цінних паперів. Ціна, за якою папери продаються і купуються на ринку, називається ринковою ціною, або курсом цінних паперів.
Курс цінних паперів залежить від:
співвідношення між попитом на цінні папери та їх пропозицією на ринку;
рівня позичкового відсотку;
дохідності цінних паперів;
соціально-економічного стану держави;
стану державних фінансів;
стану грошового обігу;
політичної ситуації в країні.
-375 -
Що розуміють під фондовим ринком та ринком цінних паперів? Яка принципова їх відмінність?
Під фондовим ринком розуміють ринок (організований та неорганізований), на якому продаються та купуються цінні папери, а ціни на них визначаються попитом та пропозицією. Фондова біржа надає можливість підприємствам, державі залучати капітал шляхом продажу цінних паперів інвесторам. В свою чергу ринок цінних паперів – це сукупність економічних відносин, які виникають при емісії та обігу цінних паперів, створенні та діяльності його професійних учасників. Ринок цінних паперів включає:
емісію та обіг державних та муніципальних емісійних цінних паперів;
емісію та обіг корпоративних емісійних цінних паперів;
діяльність професійних учасників;
випуск та обіг неемісійних цінних паперів;
функціонування термінового ринку цінних паперів.
Отже, ринок цінних паперів – поняття більш широке, ніж фондовий ринок. Останній входить в категорію ринку цінних паперів. Класифікація ринку цінних паперів подана на рис. 14.3.
Яким чином реалізується державне регулювання фондового ринку?
Державне регулювання фондового ринку – це регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб’єктами ринку.
Основними елементами державного регулювання фондового ринку є:
законодавчі та підзаконні акти;
органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність суб’єктів ринку цінних паперів;
непряме втручання держави у фондовий ринок.
За допомогою державних нормативних актів регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:
механізм реєстрації емісії цінних паперів;
відкритість інформації про емітентів;
порядок реєстрації фондових бірж та їх членів;
мінімум норм поведінки учасників ринку;
процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;
облік та звітність.
Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок цінних паперів, подані в табл. 14.1.
- 376 -
У чому полягає відмінність між форвардним, ф’ючерсним, опціонними ринками, ринками свопів та спот?
Ринок «СПОТ» – ринок, на якому здійснюється торгівля фінансовими активами з негайним постачанням. Такий ринок варто відрізняти від ф’ючерсних або форвардних ринків, на яких укладають контракти на постачання до деякої дати в майбутньому. Ціни на ринку «Спот» називаються цінами за негайної поставки. На валютних ринках відповідні ціни називають курсом за касовими операціями.
Форвардний ринок – це ринок, де проводяться операції між двома сторонами про майбутню поставку фінансових активів за наперед обумовленою (фіксованою на дату укладання контракту) ціною, яка укладається поза біржею та є обов’язкова до виконання для обох сторін угоди. При цьому покупець форвардної угоди має право на відмову від її виконання винятково за наявності згоди іншої сторони форвардної угоди. Форварди укладаються, як правило, з метою реальної поставки відповідного активу для страхування від можливих несприятливих цінових змін на даний актив.
Теоретично форвардний курс може дорівнювати курсу спот, однак на практиці він завжди виявляється або вище, або нижче курсу спот. Якщо форвардний курс вище курсу спот, він є сумою курсу спот і відповідної різниці (форвардної маржі), що в даному випадку називається премією. Якщо форвардний курс нижче курсу спот, він є курсом спот, від якого віднята форвардна маржа, що називається в цьому випадку дисконтом.
Ф’ючерсний ринок – це ринок, де укладаються контракти на операцію з цінними паперами у чітко встановлений час у майбутньому за ціною, зафіксованою на момент укладання угоди. Ф’ючерсні угоди укладаються виключно на біржах. Датою виконання угоди називають датою поставки (більшість фінансових ф’ючерсів мають стандартизовані дати поставки в березні, червні, вересні, грудні).
Коли учасник ринку уклав угоду на поставку активу – це означає, що він відкрив коротку позицію, або продав контракт. Якщо учасник ринку уклав угоду, у якій зобов’язався прийняти поставку активу – це означає, що він відкрив довгу позицію, або купив контракт. Закриття позиції означає виконання умови угоди чи передачі зобов’язання по ній іншій особі через укладення зворотної (офсетної) угоди. Отже, ліквідувати позицію можна в будь-який час, до дати поставки. Це і відрізняє ф’ючерсний контракт від форвардного.
Принциповими відмінностями форвардного від ф’ючерсного контракту є те, що останній є біржовими (законними) контрактами, тому він більш ліквідний. Також, менше 2% ф’ючерсних контрактів закінчуються реальною поставкою, форварди, навпаки, орієнтовані на реальну поставку активу.
Опціон – це один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяються на опціони PUT – «на
- 377 -
продаж» (покупець опціону продає через визначений час за наперед обумовленою ціною фінансовий актив, продавець опціону зобов’язаний купити такий актив) та CALL – «на купівлю» (власник опціону купує через визначений час за наперед обумовленою ціною фінансовий актив, який йому зобов’язаний продати продавець опціону).
Опціон, на відміну від форварда і ф’ючерса (де угода є обов’язковою до виконання обома учасниками угоди), дає тільки право власнику (покупцю) виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов’язковим для виконання. Опціон виконується тоді, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця.
Своп – це операція з обміну у майбутньому активами між сторонами угоди з ціллю зниження процентного чи валютного ризику. Така угода укладається терміном від кількох до десятків років. Своп розглядається як єдина бартерна угода. Він використовується для поліпшення якості чи структури портфеля цінних паперів.
Фактично своп полягає в зміні грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими характеристиками.
Яка різниця між біржовим та позабіржовим фінансовим ринком?
Біржовий ринок є сферою обігу цінних паперів в спеціально створених фінансових інститутах для організованого, систематичного продажу і перепродажу цінних паперів. Ці інститути називаються фондовими біржами. В Україні діють такі фондові біржі, як Донецька фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Придніпровська фондова біржа, Українська фондова біржа, Кримська фондова біржа. Торгівлю на біржі здійснюють тільки члени біржі, причому торгівля може здійснюватися тільки тими цінними паперами, які включені в котирувальний список, тобто пройшли процедуру допуску цінних паперів до продажу на біржі. Найкрупніша світова фондова біржа знаходиться в Нью-Йорку.
Позабіржовий ринок є системою крупних торгових майданчиків, що здійснюють торгівлю багатьма видами цінних паперів. Діяльність цих торгових майданчиків підкоряється чітким правилам, обов’язковим для виконання всіма учасниками операцій. Обсяги операцій в позабіржовій торгівлі часто перевищують обсяги операцій на фондовому ринку.
На різних сегментах фінансового ринку біржовий та позабіржовий ринки відіграють різну роль. Так, на валютному ринку торгівля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабіржовому міжбанківському ринку. На ринку цінних паперів як біржовий, так і позабіржовий ринки мають велике значення. Організаторами торгівлі на біржовому ринку цінних паперів виступають фондові та спеціалізовані біржі з торгівлі ф’ючерсними та опціонними контрактами. На позабіржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється через торговельно-інформаційні системи, які створюються торговцями цінними паперами відповідно до законодавства конкретної країни.
- 378 -
Торгівля акціями відбувається переважно на біржовому ринку, а облігаціями – на позабіржовому.
Яка характеристика первинного та вторинного фінансового ринку?
Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний та вторинний ринки. Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов’язкові учасники цього ринку – емітенти цінних паперів й інвестори. Призначення первинних ринків полягає в залученні додаткових фінансових ресурсів, необхідних для інвестицій у виробництво і для інших цілей.
Вторинні фінансові ринки нагадують ринки уживаних автомобілів: вони дозволяють одержувати гроші при продажу «вживаних» (тобто емітованих раніше) цінних паперів з тією різницею, що на вторинному ринку цінних паперів ціни на них, як правило, вище, ніж ціни на ці ж цінні папери при первинному розміщенні. Вторинні ринки цінних паперів призначені для перерозподілу вже наявних ресурсів відповідно до потреб і можливостей учасників ринку. Завдяки існуванню вторинних фінансових ринків збільшуються об’єми купівель інвесторами цінних паперів на первинних ринках. Важливі риси вторинного ринку – ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Основну частину операцій на вторинному ринку становлять операції, пов’язані з перерозподілом сфер впливу на ринку, та спекулятивні операції. Як правило, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.
Що таке інфраструктура фінансового ринку та як вона представлена в Україні?
В умовах розвиненої ринкової економіки, де гроші протягом століть формувались і розвивались як товар, подібний до будь-якого іншого, ринок фінансових послуг має розвинуту, широко розгалужену інфраструктуру. Інфраструктура фінансового ринку, за І. Бланком, є комплексом установ і підприємств, що обслуговують безпосередньо його учасників з метою підвищення ефективності виконуваних ними операцій. У складі цих суб’єктів інфраструктури фінансового ринку І. Бланк виділяє наступні основні установи: фондова біржа, валютна біржа, депозитарій цінних паперів, реєстратор цінних паперів, розрахунково-клірингові центри, інформаційно-консультаційні центри.
Отже, інфраструктура фінансового ринку – це сукупність ефективно діючих інститутів, які забезпечують безперебійне функціонування фінансового
- 379 -
ринку, створюють необхідні умови для випуску, обігу, купівлі та продажу фінансових активів, сприяють укладанню угод щодо таких активів між учасниками ринку та проводять контроль за цими процесами. Детально інфраструктура представлена на рис. 14.4.
Інфраструктура фінансового ринку покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб’єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір.
Які фінансові інститути належать до інвестиційних?
Фінансові інститути – це державні чи приватні організації, уповноважені здійснювати операції щодо кредитування, депонування вкладів, ведення розрахункових рахунків, купівлі та продажу валютних і цінних паперів, надання фінансових послуг.
До фінансових інститутів належать – банки, фінансові компанії, інвестиційні фонди, ощадні каси, пенсійні фонди, взаємні фонди, страхові компанії, довірчі товариства, кредитні спілки.
Інвестиційні компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. Їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.
Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у вигляді акціонерного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій та вкладає мобілізовані таким чином кошти дрібних інвесторів у інші цінні папери, що приносять дохід у вигляді відсотка і підвищенні курсової вартості. Відкриті інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів інших емітентів як будь-яка інша юридична чи фізична особа. Закритим інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними паперами.
У вітчизняній практиці основною діяльністю інвестиційних фондів і компаній є трастові операції. Але, на відміну від фонду, компанія може працювати також інвестиційним консультантом або фінансовим брокером на фондовій біржі. Незважаючи на труднощі, інвестиційні фонди та компанії повинні відіграти важливу роль у процесі приватизації, оскільки за їх допомогою інвестори отримують реальну можливість успішного вкладання своїх грошових засобів і приватизаційних сертифікатів у акції приватизованих підприємств.
