fin_put_vidp_2007

						Таблиця 13.4
	Місцеві податки в окремих країнах у 2001 p., %
Країна	Частка в сукупних місцевих податкових				Місцеві	Місцеві
		надходженнях			податки,	податки, у %
	податків	податків	податку з	інших	у % до	до всіх
	з доходів	з	нерухомості	податків	ВВП	податків
		продажу
			Федеративні
Австралія	—	—	100	—	1,0	3,0
Австрія	55,3	29,7	9,9	5,1	4,4	10,1
Бельгія	86,5	13,2	—	0,3	2,1	4,7
Канада	—	1,9	91,3	6,8	2,9	8,1
Німеччина	78,0	6,0	15,8	0,2	2,6	7,5
Мексика	—	2,6	86,7	10,8	н.д.	0,8
Швейцарія	84,4	0,3	15,3	—	5,0	14,0
США	6,5	21,8	71,8	—	3,5	11,5
			Унітарні
Чехія	90,8	4,2	4,6	0,4	4,8	12,4
Данія	93,4	0,1	6,5	—	15,9	32,9
Фінляндія	95,4	—	4,4	0,1	9,9	21,2
Франція	—	11,5	48,2	40,4	4,4	9,7
Греція	—	46,3	—	53,8	0,4	1,0
Угорщина	0,8	76,2	22,5	0,4	2,0	5,2
Ісландія	78,0	7,6	14,3	—	8,3	22,4
Італія	12,2	8,6	18,6	60,6	4,8	11,4
Японія	47,4	20,7	30,9	1,0	7,0	25,6
Корея	16,6	26,5	53,3	3,6	3,9	15,1
Люксембург	92,9	1,3	5,6	0,3	2,4	5,9
Нідерланди	—	44,0	56,0	—	1,4	3,4
Нова
Зеландія	—	9,7	90,3	—	1,8	5,8
Норвегія	89,9	2,2	7,9	—	6,5	16,3
Польща	78,4	1,8	19,8	—	5,7	16,3
Португалія	21,6	33,7	44,5	0,2	2,3	6,3
Словаччина	59,9	11,8	28,2	0,1	1,5	4,0
Іспанія	25,2	36,1	37,3	1,4	5,9	16,9
Швеція	100	—	—	—	16,0	29,8
Туреччина	24,7	31,5	6,5	37,3	4,3	13,0
Велика
Британія	—	—	99,5	0,5	1,5	4,1

Джерело: Проблемы реформи местного самоуправления: структурные и финансовые аспекты. – М.: ИЭПП, 2005. – С. 415-416.

- 361 -

Розділ V. Фінанси фінансових посередників

Глава 14. Фінансовий ринок та фінансові інститути

Що таке фінансовий ринок?

Фінансовий ринок є основною інфраструктурною складовою фінансової системи держави. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між всіма суб’єктами фінансових відносин у формі емісії та купівлі-продажу фінансових інструментів.

Внауковій літературі існують різні підходи щодо визначення поняття «фінансовий ринок». З економічної точки зору фінансовий ринок є системою економічних відносин, пов’язаних з емісією цінних паперів, їх розміщенням, а також купівлею-продажем фінансових інструментів (товарів фінансового ринку). З організаційної точки зору фінансовий ринок можна розглядати як сукупність фінансових інститутів, економічних суб’єктів, що здійснюють емісію, купівлю і продаж фінансових інструментів.

Вучбовій літературі під фінансовим ринком розуміють ринки, де проявляється та формується попит і пропозиція на різні фінансові активи та фінансові послуги.

Отже, фінансовий ринок – це складова фінансової системи держави, де відбувається перерозподіл капіталів між кредиторами і позичальниками в формі випуску, купівлі, продажу та обігу фінансових активів.

Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в демократичних, ринкових умовах ведення бізнесу.

Який існує взаємозв’язок між бюджетом та фінансовим ринком?

Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою:

бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх відповідно до потреб уряду;

фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію.

Для залучання заощаджень (особливо фізичних осіб) необхідно запропонувати такий дохід, який би мінімально компенсував інфляційні втрати. Інакше заощадження будуть трансформовані в товарну форму.

- 362 -

Бюджет та фінансовий ринок не діють ізольовано, оскільки, з одного боку, уряд досить часто звертається до фінансових ринків за грошовими ресурсами, а з іншого – «доводить» ресурси до приватного сектора через фінансові інститути (державні позики, державні облігації).

Які передумови необхідні для функціонування фінансового ринку?

Економічне буття влаштоване так, що завжди, в кожний конкретний момент часу поряд знаходяться одні юридичні та фізичні особи, у яких є деякий надлишок грошових коштів, інші – у яких їх не вистачає. У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином виступають держава та різні суб’єкти господарської діяльності. Інвестиційний капітал надходить до тих, хто його потребує, з двох джерел: власних і чужих коштів. Власними коштами для держави є надходження до державного бюджету, для підприємств – нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні грошові кошти (заощадження) інших держав, суб’єктів господарської діяльності та населення.

В умовах ринкової економіки розмір щорічних доходів населення, як правило, перевищує розмір його щорічних видатків, тобто залишається якась частина грошових коштів, яка не витрачається на придбання товарів і послуг, сплату податків. Вона називається заощадженнями.

Тим часом підприємства у середньому щорічно витрачають більше, ніж одержують від продажу товарів, їм доводиться це робити, оскільки крім платежів за ресурси підприємства повинні фінансувати свою діяльність, спрямовуючи кошти або в основний капітал, або у товарно-матеріальні запаси. Зумовлено це, насамперед, неспівпаданням у часі витрат, пов’язаних з виробництвом, і доходу, одержаного у результаті реалізації продукції. Витрати здійснюються раніше, ніж підприємство одержить прибуток, оскільки для виробництва продукції необхідно вкласти кошти у сировину, матеріали, обладнання, обробку сировини для одержання готової продукції та організувати її продаж. Саме тому підприємства потребують авансування грошових коштів, які після реалізації продукції повинні повернутись на підприємство вже у більшому обсязі, але через деякий час. Великих обсягів грошових коштів потребують підприємства при організації нового бізнесу, а також при його істотному розширенні або переоснащенні існуючого.

Оскільки більшість заощаджень припадає на населення, а більшість інвестицій здійснюється підприємствами і фірмами, то очевидно, що необхідний механізм, який переміщуватиме потоки грошових фондів від перших до других. Цей механізм створюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

З якою метою створюється та функціонує фінансовий ринок?

Метою створення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу,

- 363 -

значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі.

В свою чергу, головним призначенням фінансового ринку є забезпечення ефективного розподілу заощаджень між кінцевими споживачами фінансових ресурсів. Вирішення цієї задачі складне як через об’єктивні, так і суб’єктивні причини, оскільки повинні враховуватися різні, інколи діаметрально протилежні інтереси учасників фінансового ринку, великі ризики виконання фінансових зобов’язань тощо.

Які функції властиві фінансовому ринку?

Сутність фінансового ринку і його роль в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях. Основними функціями фінансового ринку є:

1.Акумуляція та перерозподіл позичкових капіталів для інвестування їх в економіку (завдяки фінансовим ринкам здійснюється акумулювання коштів багатьох дрібних інвесторів, що створює можливості для виконання капіталомістких проектів; мобілізація тимчасово вільних коштів; перерозподіл коштів між різними ланками економіки, що в цілому сприяє економічному зростанню країни).

2.Реалізація вартості, втіленої у фінансових активах (на фінансовому ринку зіштовхуються попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожен із них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При співпадінні інтересів відбувається акт купівлі-продажу фінансових активів).

3.Організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників). Ця функція проявляється через створення системи різноманітних інститутів інфраструктури фінансового ринку з реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів тощо).

4.Фінансове забезпечення процесів інвестування і споживання

полягає у створенні фінансовим ринком умов для збирання (накопичення капіталу або взяття його в борг) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу і задоволення особистих потреб.

5.Вплив на грошовий обіг – створення фінансовим ринком умов для безперервного спрямування грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через дану функцію здійснюється реалізація монетарної політики держави.

Яким чином може здійснюватись придбання фінансових активів на фінансовому ринку?

Взаємодія між продавцями і покупцями під час придбання фінансових активів може здійснюватися безпосередньо або опосередковано. У першому випадку задоволення взаємного інтересу здійснюється за допомогою прямого

- 364 -

фінансування, в другому – фінансуванням через посередників, тобто у вигляді опосередкованого фінансування.

Яка характеристика прямого придбання фінансових активів на фінансовому ринку?

При прямому фінансуванні покупець в обмін на фінансове зобов’язання одержує грошові кошти безпосередньо у продавця. Пряме фінансування здійснюється через приватне розміщення, коли, наприклад, фірма (продавець) продає весь випуск цінних паперів одному великому інституційному інвестору або групі дрібних інвесторів. Реалізація подібних операцій вимагає, як правило, професійного знання інтересів і потреб потенційних покупців фінансових зобов’язань.

На фінансових ринках завжди присутні відповідні фахівці, перш за все це брокери, які зводять продавців і зацікавлених покупців. Брокери не купують і не продають цінні папери. Вони лише виконують замовлення своїх клієнтів на проведення певних операцій за прийнятними (вигідним) для них цінами.

Учасниками ринку прямих запозичень разом з брокерами виступають дилери та інвестиційні банки. Дилери від свого імені і за свій рахунок придбавають і продають певні цінні папери, по яких, на їх погляд, очікується зростання котирувань. Дохід дилера визначається як різниця між ціною попиту і ціною пропозиції (спред).

Інвестиційні банки допомагають здійснювати первинне розміщення фінансових зобов’язань. Вони знижують емісійний ризик продавців шляхом гарантованого розміщення цих зобов’язань за фіксованою ціною, виступаючи в ролі дилера або брокера. Інвестиційні банки виконують й інші функції, зокрема, консультаційні – консультування емітентів по всіх аспектах випуску і розміщення цінних паперів, надають допомоги в складанні проспекту емісії, у виборі терміну (часу) виходу на ринок і т.д.

Функціонування ринків прямих запозичень пов’язане з рядом труднощів, які обумовлені крупнооптовим характером продажу, що звужує спектр можливих покупців. Тому рух грошових коштів від суб’єктів, що мають профіцит бюджетів, до суб’єктів з дефіцитом бюджету часто носить опосередкований характер.

Які переваги опосередкованого придбання фінансових активів на фінансовому ринку?

Опосередковане фінансування припускає наявність фінансових посередників (фінансових інститутів), які акумулюють вільні грошові кошти різних економічних суб’єктів і надають їх від свого імені на певних умовах іншим суб’єктам, які потребують в цих ресурсах.

- 365 -

У фінансових посередниках часто зацікавлені як економічні суб’єкти, що мають тимчасові вільні грошові кошти (кредитори), так і суб’єкти, які потребують грошових коштів (позичальники), оскільки вони одержують певні переваги і вигоди.

Можна виділити наступні вигоди з позиції кредиторів.

По-перше, посередники здійснюють диверсифікацію ризику шляхом розподілу вкладень по видах фінансових інструментів між кредиторами, що веде до зниження рівня кредитного ризику.

По-друге, посередник розробляє систему перевірки платоспроможності позичальників і організовує систему розповсюдження своїх послуг, що також знижує кредитний ризик і витрати з кредитування.

По-третє, фінансові інститути дозволяють забезпечити постійний рівень ліквідності для своїх клієнтів, тобто можливість отримання готівки.

Не тільки кредитори, але і позичальники одержують свої вигоди в результаті реалізації схеми опосередкованого фінансування.

По-перше, фінансові посередники спрощують проблему пошуку кредиторів, готових надати позики на прийнятних умовах.

По-друге, за наявності фінансового посередника ставка за кредит для позичальника за нормальних економічних умов виявляється, як правило, нижчою, ніж при прямому фінансуванні. Пояснюється цей парадокс тим, що фінансові посередники знижують кредитний ризик для первинних кредиторів (вкладників) і можуть встановлювати нижчі ставки залучення фінансових ресурсів.

По-третє, фінансові інститути задовольняють попит позичальників на великі кредити за рахунок акумуляції великих сум від дрібних клієнтів.

Що розуміють під фінансовими посередниками?

Фінансові посередники – це сукупність фінансових інститутів (організацій, закладів), функція яких полягає в акумулюванні грошових засобів фізичних та юридичних осіб з наступним наданням таких засобів у вигляді кредитів, інвестицій чи іншій формі господарюючим суб’єктам або іншим позичальникам. Фінансові посередники надають позичальникам більше коштів, ніж отримують від кредиторів, оскільки збільшують розміри своїх власних ресурсів шляхом випуску боргових зобов’язань, а на виручені від їх продажу кошти придбавають боргові зобов’язання або цінні папери інших емітентів.

Які фінансові інститути відносяться до фінансових посередників?

У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на 2 групи:

 банки;

- 366 -

 небанківські фінансово-кредитні установи – це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Найбільш поширеними у розвинутих країнах фінансовими посередниками виступають страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

В американській літературі фінансових посередників поділяють на три групи:

депозитні інституції;

договірні ощадні інституції;

інвестиційні посередники.

Російський професор М. Романовський дає наступну класифікацію фінансових посередників:

депозитні фінансові посередники – це організації, в структурі пасивів яких присутні високоліквідні фінансові зобов’язання. Найтиповіші – це комерційні банки;

недепозитні організації є більш різноманітними, ніж депозитні. До них відносять: страхові компанії, венчурні фірми, фінансові

компанії.

Отже, враховуючи світову практику, всіх фінансових посередників можна підрозділити на чотири групи:

1.Фінансові установи депозитного типу (комерційні банки, кредитні спілки).

2.Договірні ощадні установи (страхові компанії, пенсійні фонди).

3.Інвестиційні фонди (інститути спільного інвестування, пайові інвестиційні фонди – продають свої паї інвесторам і купують на виручені засоби переважно акції і облігації).

4.Інші фінансові організації (лізингові компанії, інші фінансові компанії).

Як класифікують фінансовий ринок?

Залежно від цілей класифікації, а також від особливостей розвитку окремих сегментів фінансового ринку в тих або інших країнах існують різні підходи до класифікації фінансових ринків. На рис. 14.1 приведена одна з можливих класифікацій фінансового ринку України.

Що являє собою валютний ринок?

Валютний ринок – це ринок, на якому товаром є об’єкти, що мають валютну цінність. До валютних цінностей належать:

 іноземна валюта (грошові знаки (банкноти, білети державної

- 367 -

скарбниці, монети, що є законним платіжним засобом) і засоби на рахунках в грошових одиницях іноземної держави, міжнародних або розрахункових грошових одиницях);

 цінні папери (чеки, векселі), фондові цінності (акції, облігації) та інші боргові зобов’язання, виражені в іноземній валюті.

Суб’єктом валютного ринку виступають: банки, біржі, експортери і імпортери, фінансові та інвестиційні установи, урядові організації.

Об’єктом валютного ринку (на кого направлені дії суб’єкта) – будь-яка фінансова вимога, позначена у валютних цінностях.

Що таке валютний курс та як формуються валютні курси (долар, євро) в Україні?

Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.

Установлення курсу називається котируванням валюти. Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньоекономічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано – через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньоекономічних операцій.

Валютний курс необхідний для:

-обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та кредитів;

-порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

-періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків. Валютний курс учасники обміну розглядають як коефіцієнт перерахунку

однієї валюти в іншу, який визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Однак вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції.

Валютний курс, точніше, офіційний обмінний курс гривня-долар, – найстабільніший макроекономічний показник за останні роки. Офіційний курс долара в Україні є регульованим, а тому він не змінюється починаючи з липня2005, становлячи 5,05 грн/$.

Попит та пропозиція долара на міжбанківському валютному ринку України формується під впливом макроекономічних показників. Стримувати зростання курсу долара може орієнтованість МФУ на зовнішнє фінансування – девальвація гривні призведе до подорожчання зовнішнього боргу. Приміром, якщо у 2008 році для українських експортерів складеться сприятлива

- 368 -

кон’юнктура на зовнішніх ринках – зовнішньоторговельне сальдо знову стане позитивним, то на міжбанківському валютному ринку буде стабільна пропозиція валюти, відповідно долар не подорожчає. Так само на ціну долара на міжбанку може вплинути й збільшення обсягу іноземних інвестицій. Зниження міжбанківського курсу з 5,08-5,10 грн/$ на початку 2006 року до 5,02-5,04 грн/$ наприкінці грудня відбулося почасти завдяки припливу іноземної валюти у формі прямих іноземних інвестицій.

Офіційний курс EUR/UAH залежить від крос-курсу долар/гривня (зараз офіційний курс НБУ – 5,05) і курсу євро/долар Європейського центрального банку, що відповідно до світового валютного ринку фіксується в 15:30 за київським часом. Отже, на співвідношення євро/гривня здебільшого впливає кон’юнктура світового валютного ринку.

На ринку готівкової валюти свої правила курсоутворення. Ціна купівлі й продажу практично завжди залежить від коливань на міжбанківському валютному ринку. Нині нижня межа коридору встановлена курсом НБУ в 5,0 грн/$ (нижня межа міжбанку) – саме за цим курсом НБУ викуповує надлишок валюти у комерційних банків. Верхню межу коридору банки визначають за формулою: 5,06 грн/$ (верхня межа міжбанку) + 1,3% (збір до Пенсійного фонду) + 0,15% (плата за переведення в готівку) + 0,02 грн (маржа банку).

У підсумку гранична ціна готівкової валюти зараз становить приблизно 5,16 грн/$. Коливання готівкового валютного ринку в межах коридору (5,0 грн/$ – 5,16 грн/$) викликані різними чинниками: зміною курсу на міжбанку, сальдо купівлі-продажу валюти населенням, сезонністю (погашення відсотків за кредитами, отримання зарплат, початок відпусток, свята), чорним ринком і різноманітними схемними оборудками.

Що лежить в основі поділу фінансових ринків на ринки грошових коштів і ринки капіталу?

У основі найбільш загального поділу фінансових ринків на ринки грошових коштів і ринки капіталу закладений термін обігу відповідних фінансових інструментів.

На ринку грошей здійснюється короткострокове інвестування коштів. На ньому перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов’язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації залучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінансові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на такому ринку для надання позичок іншим суб’єктам ринку та для підтримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні папери на ринку грошей більш ліквідні і характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

- 369 -

Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньота довгострокові кредити, перебувають в обігу середньота довгострокові боргові цінні папери, а також інструменти власності – акції, для яких термін обігу не встановлюється.

Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними перспективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі темпи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситуації в країні.

Що належить до сфери грошового ринку?

У діяльності економічних суб’єктів для забезпечення їх поточної ліквідності важливу роль виконує грошовий ринок. До грошового ринку відносять:

дисконтний ринок, на якому продаються і купуються векселі;

ринок міжбанківських кредитів, на якому комерційні банки кредитують один одного. Міжбанківські кредити надаються у формі продажу надлишку коштів комерційного банку на резервному рахунку в центральному банку понад визначену законом величину обов’язкових резервів під заставу цінних паперів з умовою зворотного їх викупу;

ринок євровалют є частиною грошового ринку, на якому здійснюється торгівля короткостроковими фінансовими інструментами, номінованими в євровалютах. Євровалюта – загальне поняття для позначення валют, які обертаються поза країною-емітентом, тобто широко використовуються на міжнародних ринках при кредитних, депозитних і інших операціях. В першу чергу до цих валют відносять долар США, євро, фунт стерлінгів і деякі інші загальновизнані валюти;

ринок депозитних сертифікатів. Депозитні сертифікати є

свідоцтвами про великі термінові внески в банках і виступають цінним папером. Оскільки термін обігу депозитних сертифікатів, як правило, не перевищує один рік, ці папери можна розглядати як папери грошового ринку.

Основні показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку, продемонстровані в таблиці 14.2.

Які найбільші світові грошові центри?

Дослідницька компанія Z/Yen Group Limited опублікувала рейтинг найбільших фінансових центрів планети – Global Financial Centers Index (GFCI).

Українські міста до списку не потрапили, Москва посіла 45-те, передостаннє, місце.

- 370 -