1.Збільшення обсягів міжнародного переливу капіталів.
2.Запровадження принципово нових фінансових інструментів (єврооблігації).
3.Інтенсифікація потоків прямих іноземних інвестицій.
4.Формування світової мережі фінансових та грошових центрів.
5.Підвищення ризику можливості настання фінансових криз.
Хто виступає суб’єктами міжнародних фінансів?
У складі міжнародних фінансів можна виділити дві категорії суб’єктів: суб’єкти публічних світових фінансів і суб’єкти приватних світових фінансів. Суб’єктами перших виступають особи, які визнані такими нормами міжнародного (публічного) права, а саме: суверенні держави; нації і народи, що борються за створення самостійної держави; міждержавні організації; державні утворення (наприклад, Ватикан); міста. Основними суб’єктами міжнародних приватних фінансів є фізичні та юридичні особи (резиденти та нерезиденти), їх інститути та створені ними організації (транснаціональні корпорації, банки, портфельні та стратегічні інвестори, міжнародні позичальники та кредитори).
Що розуміють під світовим фінансовим ринком та які його характерні ознаки?
Світовий фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, де формується акумуляція та перерозподіл міжнародних фінансових потоків і забезпечується балансування світового попиту і пропозиції на капітал. На СФР здійснюється інтеграція національних та міжнародних ринків, що в свою чергу забезпечує перелив грошово-кредитних ресурсів між країнами.
Характерними ознаками світового фінансового ринку є:
глобальність (відсутність територіальних меж, за виключенням країн з закритою фінансовою системою);
безперервність (цілодобовий режим) здійснення фінансових операцій;
масовість фінансових ресурсів та операцій;
уніфікація правил, умов та стандартів операцій;
великий набір фінансових інструментів;
широке застосування новітніх технологій.
Яка структура світового фінансового ринку?
Світовий фінансовий ринок може бути представлений з огляду його функцій і термінів обігу фінансових активів. Функціонально він поділяється на
- 451 -
валютний ринок, ринок деривативів, страхових послуг, акцій і кредитний; у свою чергу, на цих ринках можуть бути відокремлені різні сегменти: наприклад, на ринку страхових послуг – перестрахування, на кредитному ринку
–сегменти боргових цінних паперів і банківських кредитів та ін.
Взалежності від термінів обігу фінансових активів виділяють наступні сегменти СФР: валютний (короткостроковий) ринок і ринок капіталу (довгостроковий).
Структура світового фінансового ринку представлена на рис. 16.1.
Як класифікують учасників світового фінансового ринку?
Різноманітність типів, форм і видів учасників СФР вимагає детальної та розширеної їх класифікації. Виділяють наступні ознаки класифікації: характер участі суб’єктів в операціях; цілі і мотиви такої участі; типи елементів та їх характеристики; країни походження суб’єктів; типи інвесторів і боржників.
Взалежності від характеру участі в операціях учасники ринку поділяються на прямих (безпосередніх) і непрямих (опосередкованих). До перших належать суб’єкти, які укладають угоди за свій рахунок і (або) за рахунок і дорученням клієнтів, тобто непрямих учасників, які не укладають самостійних угод.
Залежно від мотивів та цілей участі на ринку розрізняють хеджерів, спекулянтів, трейдерів і арбітражерів.
Хеджери проводять так звані операції хеджування, призначені для захисту валютної виручки від валютно-курсового ризику.
Спекулянти укладають угоди виключно з метою отримання прибутку на сприятливому коливанні курсів, тому у них немає наміру страхувати свої операції.
Діяльність трейдерів пов’язана з використанням коливань курсу за одним чи декількома контрактам і, по суті, протилежна діяльності хеджерів.
Арбітражери здійснюють фінансові операції на одному ринку з одночасним проведенням протилежної операції на іншому в цілях отримання прибутку на різниці курсів на різних ринках і в різні періоди. Арбітражери ризикують менше спекулянтів.
Залежно від типу емітентів і їх характеристик серед учасників СФР виділяють: міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо); національні уряди і незалежні позичальники; регіональні уряди (місцеві адміністрації); муніципальні уряди (муніципалітети); корпорації, банки та інші організації.
Взалежності від країн походження учасники СФР поділяються на розвинені країни, країни, що розвиваються, міжнародні інститути (що не мають конкретної національної приналежності) і офшорні центри (зони).
До останніх відносяться території, де діють податкові, валютні та інші пільги для тих нерезидентів, які відкривають свої рахунки та створюють фірми
-452 -
суто на цих територіях, але здійснювати фінансові операції зобов’язані виключно з іншими країнами. До офшорних зон відносяться переважно острівні держави; деякі з них вже перетворилися на регіональні та світові фінансові центри (Кіпр, Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські острови та ін.); країни, розташовані поряд із світовими фінансовими центрами (Ліхтенштейн, Ірландія, Нормандські острови), або деякі території країн – учасників СФР (наприклад, окремі штати США і кантони Швейцарії). За оцінками спеціалістів, в офшорних центрах розміщено фінансових ресурсів на суму близько 5 трлн дол. США.
Серед учасників СФР залежно від типу інвесторів виділяють дві основні групи – приватні та інституційні. Приватні інвестори – це фізичні особи (іноді їх називають кінцевими, або роздрібними інвесторами). Як правило, вони прагнуть до диверсифікації своїх заощаджень або збільшення процентного доходу шляхом придбання різних фінансових активів. Інституційні інвестори
– це професійні учасники фінансових ринків, які акумулюють грошові кошти (у вигляді внесків, паїв) та здійснюють їх вкладення (інвестування) в цінні папери чи інші активи з метою отримання прибутку для власників грошових коштів. В торгах на Нью-Йоркській фондовій біржі на долю інституційних інвесторів припадає 50-70% всіх операцій. До інституційних інвесторів, які працюють на СФР, належать банки (центральні, інвестиційні, комерційні), державні установи, міжнародні фінансові інститути, пенсійні фонди, страхові фонди і компанії (зокрема офшорні), взаємні (пайові) інвестиційні фонди (ПІФи), транснаціональні корпорації.
На страхові компанії, в середньому, припадає 35% всіх інституційних інвестицій; на інвестиційні компанії – 23%; на пенсійні фонди – 25%; на інших інвесторів – 17%.
Чому фінансова допомога та золотовалютні резерви не входять до складу світового фінансового ринку?
З рис. 16.1 зрозуміло, що не всі елементи міжнародних фінансів обертаються на СФР. Так, фінансова допомога надається, хоча із урахуванням соціально-економічного стану її реципієнтів, проте не за законами попиту і пропозиції, а за дотримання реципієнтами певних економічних і навіть політичних умов. Що стосується золотовалютних резервів (ЗВР), то вони лише в окремих випадках оберталися на СФР, коли того вимагало особливо складне фінансове становище їх власників45. Проте останнім часом центральні банки деяких країн вирішили реалізовувати частину своїх золотих активів, оскільки ключова роль в стабілізації національних валют все більше переходить до інших фінансових інструментів. Часткові продажі (від 1/3 до 2/3 золотого запасу) здійснили Нідерланди, Бельгія, Австрія, Канада, Австралія. Всі свої 125 т золота продала Аргентина.
45 ЗВР держав складають в даний час близько 31 000 метричних тонн.
- 453 -
Що таке світові валютні ринки?
Світові валютні ринки (СВР) є найважливішою сферою СФР і представляють собою офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж іноземних валют за курсом, який формується під впливом попиту та пропозиції. СВР – важливий сегмент ринкової економіки, оскільки забезпечує: своєчасне здійснення міжнародних розрахунків; страхування валютних та кредитних ризиків; взаємозв’язок світових валютних, кредитних та фінансових ринків; диверсифікацію валютних резервів; регулювання валютних курсів; проведення валютної політики; отримання прибутків його учасниками.
Найпоширенішою міжнародною торгівельною валютою є долар США. Щоправда за останні роки великого попиту набуває ЄВРО.
СВР сформувався у зв’язку з виникненням та розвитком світової валютної системи (СВС) – історична форма організації міжнародних грошових відносин.
Де знаходяться центри СВР?
Світовий валютний ринок включає окремі ринки, локалізовані в різних світових регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових операцій. Центром СВР виступають країни, в яких практично відсутні валютні обмеження – США, Німеччина, Японія, Великобританія, Швейцарія, Швеція, Канада, Нідерланди тощо. У 1998 р. у світі функціонували 43 крупні валютні ринки. Серед них особливе місце займали ринки, розташовані в Лондоні, НьюЙорку, Токіо, Сянгані (Гонконг), Сінгапурі, Цюріху, Парижі, Франкфурті-на- Майні, Бахрейні та ін. Щоденний обсяг валютних операцій на цьому ринку оцінювався в 1986 р. в 250 млрд дол., в 1991 – 1 трлн дол., в 1998 – 1,9 трлн дол. і зростає на 10% щорічно. Значною мірою такий оборот складається з міжбанківських операцій, які здійснюють приблизно 750 могутніх комерційних банків та їх філіалів. У світових валютних центрах ¾ торгівлі валютою ведеться 10-11% банківських інституцій.
Який механізм діяльності валютних ринків?
Валютний ринок працює, як правило, за допомогою комп’ютерів, систем телекомунікаційного зв’язку та мережі Internet. На екранах моніторів постійно відображається інформація про поточні валютні курси. Вони залежать від валютних курсів на основних валютних біржах та інших факторів, які описані нижче. Для ухвалення рішення про укладання угоди з купівлі-продажу іноземної валюти банки обмінюються необхідною інформацією. Передача інформації здійснюється через мережу супутникового зв’язку, яка охоплює усі
- 454 -
країни світу. Банки чи інші суб’єкти валютного ринку вводять у пам’ять мережі власні валютні курси та умови і обсяги (лоти) купівлі-продажу валют. Там, де інтереси покупців і продавців співпадають, – відбувається оформлення такої операції.
Валютні та фінансові ринки працюють, як правило, 8-9 годин. Але функціонування їх не припиняється ні на хвилину. Робота починається на Далекому Сході, у Новій Зеландії (Веллінгтон), проходячи послідовно годинні пояси – у Сіднеї, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Москві, Франкфурті-на-Майні, Лондоні і закінчуючи день у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі. Ринки, розташовані в Сіднеї і Токіо, закриваються, коли починає роботу європейський валютний ринок.
Які функції виконує валютний ринок?
Головними функціями валютного ринку є:
реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв’язків;
сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;
визначення і формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;
своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;
регулювання валютних курсів;
хеджування валютних ризиків;
диверсифікація валютних резервів;
одержання спекулятивного прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.
Які специфічні риси сучасного СВР?
Специфічними рисами сучасного міжнародного валютного ринку є:
посилення інтернаціоналізації, пов’язане з поглибленням господарських зв’язків, підвищенням рівня концентрації виробництва та фінансового капіталу, створенням спільних банків тощо;
високий динамізм здійснення валютних операцій;
наявність уніфікованих, а в більшості випадків стандартизованих методів організації торгівлі та укладення валютних контрактів;
підвищення в структурі обороту частки спекулятивних угод і відповідно зниження частки комерційних (клієнтських) валютних операцій;
високий рівень технічної оснащеності фінансових установ;
використання спеціальних телеграфних агентств (Рейтер,
-455 -
Блумберг), системи міжнародних розрахунків СВІФТ і створення електронної системи «Рейтер-дилінг»;
широке застосування міжнародних розрахункових одиниць;
інтенсивний розвиток ринку євровалют;
лібералізація національних валютних законодавств і зміцнення внутрішніх валютних ринків.
Хто виступає суб’єктами валютного ринку?
Валютний ринок як інструментальний механізм передбачає участь у ньому відповідних суб’єктів ринку (агенти валютного ринку). До них відносять: валютні біржі; комерційні банки; центральні банки; підприємства, фінансові установи, які здійснюють зовнішньоекономічні операції; підприємства, міжнародні корпорації, фінансові установи, які здійснюють іноземні вкладення активів; фізичні особи; валютні брокерські фірми.
Що таке валютний курс та які фактори на нього впливають?
Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності. Валютний курс є основним елементом валютної системи. Як і будь-яка інша ціна, валютний курс коливається від своєї вартісної основи – купівельної спроможності валют – під впливом попиту та пропозиції в залежності від ряду факторів (див. рис. 16.2), які можна поділити на дві групи – структурні та кон’юнктурні. До структурних факторів належить:
темпи інфляції (чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс
їївалюти, якщо не протидіють інші фактори);
показники економічного зростання (чим вищі темпи економічного зростання, тим вищий курс національної валюти);
стан платіжного балансу (при пасивному сальдо збільшується попит на іноземну валюту для погашення міжнародних зобов’язань і курс національної валюти зменшується);
обсяг дефіциту державного бюджету (великі дефіцити провокують зменшення курсу національної валюти);
різниця відсоткових ставок в різних країнах (підвищення процентних ставок може стимулювати приплив іноземного капіталу і тим самим збільшення курсу національної валюти);
прискорення чи затримка міжнародних платежів;
ступінь довіри до валюти;
валютна політика, яка направлена чи на підвищення, чи на зниження курсу валюти, виходячи із завдань валютно-економічної
-456 -
політики.
До кон’юнктурних факторів належить:
спекулятивні валютні операції;
часті зміни урядів;
лобіювання в вищих ешелонах влади інтересів певних структур;
Що означає фіксований і плаваючий курси валют? Що таке «змішане» плавання?
Валютні курси поділяються на два основні види – фіксовані і плаваючі. В основі фіксованого курсу закладено валютний паритет, тобто офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць різних країн, що підтримується органами державного валютного контролю. Плаваючі валютні курси залежать від ринкового попиту, пропозиції валюти та можуть значно коливатися під впливом різних факторів (які зазначені вище). Загальна характеристика режимів валютного курсу зображена в таблиці 16.1.
Плаваючі валютні курси послабляють «дисципліну» цін і посилюють інфляцію, а фіксований курс позбавлений цих вад. Водночас при дефіциті платіжного балансу найбільша свобода маневру зберігається за плаваючого курсу.
Залежність (прив’язаність) курсу національної валюти означає його фіксованість по відношенню до однієї добровільно вибраної базової валюти (долару США, англійського фунта стерлінгів, євро тощо) і його автоматичні зміни в тих же пропорціях, що і курс базової валюти. Фіксованість курсу національної валюти до стандартної або індивідуальної валютної корзини означає, що він коливається разом із штучно сконструйованими валютними комбінаціями. При плаваючих курсах вони визначаються на основі співвідношення ринкового попиту та пропозиції на дану валюту. При вільному плаванні дія інших факторів не передбачається.
Змішане (кероване, «брудне») плавання припускає, що окрім попиту та пропозиції на величину валютного курсу значний вплив здійснюють центральні банки країн, а також різноманітні тимчасові ринкові негаразди. Змішане плавання означає, по-перше, встановлення двох режимів валютних курсів: внутрішнього – для операцій всередині однієї країни або групи країн і зовнішнього – для операції з іншими країнами, по-друге, прив’язку курсу валюти до ціни будь-якого товару, наприклад нафти, як це зроблено в країнах ОПЕК, і, по-третє, змішане плавання означає введення валютних коридорів, як це було в Україні у середині 90-х років. Змішане плавання запроваджується з метою стимулювання або стримування певних видів чи напрямів зовнішньоекономічної діяльності чи фінансово-кредитної політики держави.
- 457 -
Яким чином здійснюється коливання валютного курсу? Що таке спред?
Характер зміни валютного курсу є важливим показником стану національної економіки. Якщо спостерігається його сильна мінливість і постійне падіння, то звичайно це свідчить про нестійку, вразливу та слаборозвинену економіку.
Валютний курс може змінюватися або ринковим шляхом, в результаті торгів валютою на біржі і позабіржовому ринку, здійснення конверсійних операцій в банках, або адміністративним – офіційно державними органами. У першому випадку говорять про ринкове підвищення (appreciation) або пониження (depreciation) валютного курсу. У другому випадку офіційне підвищення курсу називають ревальвацією (revaluation), а пониження – девальвацією (devaluation).
На практиці існує велика кількість ринкових курсів у кожної валюти, оскільки торги йдуть в різних місцях, зокрема за межами країни. Крім того, кожен комерційний банк встановлює свої курси. Тоді як на ринку валютний курс визначається в основному одноманітно в результаті торгів на біржі або поза нею, банки встановлюють курси покупки (bid rate – BR) і продажу (offer rate – OR). Їх різниця є прибутком банку з конверсійних операцій. Відносну різницю цих курсів називають спредом, або маржою, і визначають таким чином:
spread OR BR *100 BR .
В яких випадках держава проводить політику девальвації національної валюти?
Для учасників валютного ринку офіційні курси служать своєрідним орієнтиром, що впливає на їх дії. Проте, якщо держава в особі центрального банку не виступає учасником валютного ринку, то тільки офіційне встановлення курсу не завжди може запобігти діям валютних спекулянтів. При фіксованих курсах валют офіційні курси також міняються, але значно рідше. Саме про такі зміни говорять як про ревальвацію або девальвацію валюти. У деяких країнах в певні періоди встановлюють декілька офіційних курсів, які використовують для різних операцій. Наприклад, визначають спеціальний офіційний курс для імпортних або експортних операцій, якщо хочуть стимулювати їх, або навпаки. Проте множинність курсів, як правило, негативно відображається на економіці країни і дезорганізовує фінансові ринки.
До девальвації валюти вдаються найчастіше всього за двох обставин:
стійкого та суттєвого пасивного платіжного балансу;
для посилення конкурентних позицій країни.
Стійкий пасивний баланс веде, як правило, до прагнення учасників
- 458 -
валютних операцій «позбавитися» даної валюти, що об’єктивно знижує її ринковий курс, а отже, вимагає і перегляду офіційного курсу. Країна може також вдаватися до девальвації своєї валюти з метою заохочення експорту і скорочення імпорту. Однак такі заходи міжнародними органами валютного регулювання можуть розглядатися як методи «нечесної конкурентної боротьби».
Що таке крос-курс та які функції він виконує?
Під крос-курсом валюти розуміють курс однієї валюти по відношенню до іншої, виражений через третю валюту, наприклад гривня до євро – через долар:
гривня гривня долар євро долар євро .
Крос-курси виконують дві основні функції. По-перше, вони служать для визначення курсів тих валют, які напряму не котируються на місцевих національних ринках або курс яких офіційно в даній країні не встановлюється. По-друге, вони служать для валютних спекулянтів індикатором, за яким вони визначають можливість проведення так званого трикутного арбітражу. Суть його полягає в проведенні ряду конверсійних операцій, в яких бере участь не менше трьох валют, з отриманням у результаті прибутку, наприклад, по схемі гривня → долар → євро → гривня. Легко показати, що через неузгодженість курсів валют на різних ринках така можливість в окремих ситуаціях існує.
Які історичні аспекти розвитку та становлення світової валютної системи?
З’явившись в XIX ст., світова валютна система пройшла декілька етапів еволюції (див. табл. 16.2). СВС еволюціонувала від золотомонетного стандарту, де різноманітні та жорстко встановлені вагові частки золота слугували грошовими одиницями різних країн, до сучасних фідуціарних паперових грошей, курси яких визначаються валютними ринками, а емісія – центральними банками відповідних валютних систем.
Що таке платіжний і розрахунковий баланс країни, які цілі їх складання?
Розрахунковий баланс держави – це співвідношення грошових вимог та зобов’язань даної країни відносно інших країн на певну дату. Загальний стан зовнішньоекономічних зв’язків тієї чи іншої країни характеризується її платіжним балансом, що відображає співвідношення всієї сукупності надходжень із-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу. Він
- 459 -
відображає фінансові операції, що здійснюються між суб’єктами даної країни і суб’єктами інших країн світу. Іншими словами – співвідношення між сумою грошових надходжень, одержаних країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду.
Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка використовується в процесі планування та прогнозування розвитку економічних відносин з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, складається як звіт за певний період.
Коли грошові надходження в країну перевищують платежі, платіжний баланс країни є активним. У випадках перевищення платежів над доходами виникає пасивне сальдо. Для забезпечення стабільного фінансового розвитку держави доцільно досягти активного сальдо платіжного балансу. Це є фактором зміцнення валютного курсу, збільшення фінансових рейтингів, здійснення ринкових перетворень. Погіршення стану платіжного балансу супроводжується, як правило, зниженням курсу національної валюти, зменшенням надходжень капіталів з-за кордону.
В його основу покладено рекомендації МВФ на основі прийнятого ООН документа «Керівництво по платіжному балансу». Даний документ надає універсальний характер використовуваним показникам та дозволяє проводити аналіз між різними країнами. Відповідно до таких рекомендацій розрізняють рахунки поточних операцій і рахунки руху капіталу. Співвідношення статей цих рахунків створює горизонтальну структуру платіжного балансу.
Надходження валюти в країну відображається по кредиту платіжного балансу. Валюта надходить в країну від товарів, робіт та послуг, що експортуються, від припливу капіталу з-за кордону у вигляді іноземних позик та інвестицій. Платежі у валюті іноземним суб’єктам відображаються по дебету платіжного балансу. До них належать витрати з імпорту товарів і послуг, а також вкладення грошових коштів даної держави в економіку інших країн. Співвідношення статті кредиту і дебету утворюють вертикальну структуру платіжного балансу.
Платіжний баланс в цілому завжди зводиться з формальною рівновагою (збалансованістю), хоча через певну складність (неоднорідності цін, різниці в часі реєстрації операцій та ін.) неминучі різні похибки. Цим обумовлене введення в платіжний баланс спеціального розділу «Помилки та упущення»
(див. табл. 16.3).
Які основні характеристики валютної системи України?
В даний час в Україні діє режим плаваючого валютного курсу, який залежить від попиту і пропозиції на валюту та політики НБУ. До 1998 року основним майданчиком, де концентрувався попит та пропозиція на валюту, була Українська міжбанківська валютній біржа (УМВБ). З 1998 року валютні торги в Україні відбуваються на міжбанківському валютному ринку. Офіційний курс долара США та інших валют до гривні встановлюється Національним банком України за результатами торгів на міжбанку.
