Якими основними видами діяльності на фінансовому ринку займаються інвестиційні компанії?
Інвестиційна компанія (інвестбанк) – посередник на фондовому ринку між інвесторами (приватними та юридичними особами) і компаніями, що бажають залучити позикові кошти. Основних джерел заробітків в інвестиційному бізнесі три. Компанії торгують цінними паперами, заробляючи або на спекуляціях (купують папери дешево і продають дорого), або на комісії (купують і продають папери на замовлення інвесторів). Другий напрям діяльності – корпоративні фінанси – залучення боргового або акціонерного капіталу для компаній, які потребують грошей. Головне завдання інвестбанку в таких оборудках – розмістити цінні папери компанії-емітента серед інвесторів і залучити якнайбільше капіталу. Департаменти з корпоративних фінансів займаються також злиттями та поглинаннями (M&A) – підбирають для інвесторів актив, оцінюють його потенційну вартість, структурують оборудку тощо. Третій вид діяльності інвесткомпаній – управління активами: або капіталом інвестиційних фондів, або грішми індивідуальних інвесторів.
Яка історія інвестиційного бізнесу?
Інвестиційний бізнес, або, як його часто називають, інвестбанкінг (від англ. investment banking), зародився у США на початку минулого століття. Фундатором інвестиційного бізнесу вважають американця Джона Пірпонта Моргана – засновника нині найбільшого у світі фінансового дому J.P. Morgan. Морган був відомий як чудовий переговірник та організатор M&A; його комерційний банк J.S. Morgan & Company швидко виріс зі звичайного кредитора у великого посередника на фінансовому ринку, що тоді зароджувався. Саме ж поняття «інвестиційний банк» з’явилося після Великої депресії у США. Тоді держава поділила американські банки на комерційні, що займалися видачею кредитів і прийомом коштів на депозити, та інвестиційні, які заробляли на фондовому ринку. Мета – необхідність жорсткого контролю держави над фінансовим ринком.
До початку 1970-х більшість американських та європейських інвесткомпаній були невеликими закритими підприємствами з одним-двома власниками й обмеженим обсягом власного капіталу. Тодішні інвестбанки або торгували на фондових біржах, паралельно організовуючи оборудки із залучення капіталу в компанії та M&A, або створювали інвестиційні фонди. Багато інвесткомпаній були доважком до великих промислових корпорацій і жили за рахунок скуповування акцій інших компаній в інтересах зростаючих імперій.
У 70-х настала нова ера інвестбізнесу. У боротьбі за місце під сонцем багато інвесткомпаній були змушені піти на злиття з конкурентами. Великі промислові корпорації у свою чергу позбувалися кишенькових інвестбанків: послуги сторонніх компаній обходилися дешевше.
У той період зростали кількість та обсяги угод M&A: компанії й банки почали розвиватися не лише за рахунок власних коштів, а й шляхом залучення вільних грошей тисяч приватних інвесторів-фізосіб. Доходи інвесткомпаній, які заробляли посередництвом, росли як на дріжджах. Крім того, торгівля на фондових біржах стала електронною – витрати на операції «на підлозі» (тобто безпосередньо на біржовому майданчику) скоротилися до мінімуму. Інвестбанки стали універсальними посередниками на фондовому ринку: в кожному з них обов’язково є департамент торгівлі цінними паперами, корпоративних фінансів, управління активами.
Хоча спеціалізацію банків (комерційні та інвестиційні) ніхто не скасовував, нинішні глобальні гравці ринку – фінансові імперії. Великі банки/інвестбанки займаються водночас видачею кредитів, обслуговуванням депозитів населення, управлінням активами, торгівлею на фондових біржах.
Які основи та результати діяльності кредитних спілок в Україні?
Світовий досвід свідчить, що на ринку мікрокредитування особливо успішно діють різні типи небанківських кредитних установ, провідне місце серед яких займають кредитні спілки, які призначені для поповнення обіговими коштами населення та допомога (кредитна, посередницька, допомога при реалізації власних продуктів виробництва тощо) членам спілки в здійсненні їх поточної та господарської діяльності41.
Тривалий час кредитні спілки створювалися і функціонували відповідно до законодавства про громадські організації. Законодавча база створення та діяльності кредитних спілок в Україні представлена Законом України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року № 2908-ІІІ, в якому визначені організаційні, правові та економічні засади створення і діяльності кредитних спілок та їх об’єднань. Нормативна база діяльності кредитних спілок та об’єднаних кредитних спілок сьогодні активно формується Держфінпослугами.
Комісією внесено до Державного реєстру фінансових установ станом на 12.07.2007 – 779 кредитних спілок, 507 з яких отримали ліцензію на провадження діяльності по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки.
Більша частина кредитних спілок сконцентрована у м. Києві, Київській, Донецькій, Луганській, Харківській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. У кредитних спілках об’єднані 1 791,4 тис. осіб, з яких 566,1 тис. осіб є членами кредитних спілок. Загальний обсяг активів
41 На відміну від кредитних союзів членство в кредитній спілці не потребувало внесення пайових внесків, що надавало можливість отримати право на позику меш заможним верствам населення. Членами кредитних союзів можуть бути повнолітні особи, особи, які ведуть власне господарство чи промисел. Основний капітал складається з довгострокових кредитів і відрахувань від прибутку учасників спілки. Для розширення оборотів кредитні союзи можуть залучати позики та приватні вкладення.
Перші кредитні спілки були відкриті в Полтавській губернії у 1897 році. До 1905 року їх нараховувалося більше 500. На сьогодні за статистичними даними в Україні зареєстровано близько 1 100 кредитних спілок.
кредитних спілок станом на 01.01.2007 збільшився на 67,1%, що становило 3 241,2 млн грн; протягом 2006 року кредитні спілки надали своїм членам 958,5 тис. кредитів на загальну суму 4 254,0 тис. грн.
Результати діяльності світових кредитних спілок подані в табл. 14.3-14.4.
Що розуміють під кредитними союзами та яка їх відмінність від кредитних спілок?
Кредитні союзи – це заощаджувальні установи кооперативного типу, які об’єднують осіб із спільними інтересами та продають своїм членам акції, приймають від них вклади та надають тим самим особам позики. Пайові акції в будь-який момент можуть бути викуплені кооперативом. В активах кредитних союзів превалюють дрібні позики членам організації.
На відміну від кредитних спілок, союзи існують за рахунок пайових членських внесків. Кредитні союзи акумулюють тимчасово вільні грошові кошти засновників та членів, створюючи таким чином грошові фонди.
Основною їх ціллю є надання соціально-грошової допомоги засновникам та членам союзу у вирішенні їх поточних проблем за допомогою кредитування. Прибуток, який отримується союзом, повністю направляється на збільшення статутного капіталу та на відшкодування витрат.
Яке місце недержавних пенсійних фондів на фінансовому ринку?
Роль недержавних пенсійних фондів (НПФ) надзвичайно важлива для національних економік, оскільки значно збільшує інвестиційні можливості держави, і для населення, оскільки дозволяє забезпечити додатковий (до державного) соціальний захист. Крім того, активи НПФ є одним з засобів зростання та сталого функціонування фінансового ринку. В розвинених країнах НПФ відіграють важливу роль на фінансових ринках, оскільки володіють надзвичайно великими активами (див табл. 14.5-14.8).
Впровадження та розвиток діяльності НПФ на сьогодні є одним з пріоритетних напрямів розвитку фінансового ринку, а саме ринку спільного інвестування.
Недержавні пенсійні фонди були створені ще до набрання чинності Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Станом на 01.08.2007 року Комісією з регулювання ринку фінансових послуг зареєстровано 89 НПФ (станом на 01.02.2005 року комісією було зареєстровано
32 НПФ).
За різними прогнозами НПФ вже найближчими роками акумулюють мільярдні активи. Але законодавством передбачено, що сам пенсійний фонд не займається управлінням активами, оскільки є неприбутковою організацією. В той же час слід пам’ятати, що майбутня пенсія учасника фонду формується не
тільки з його внесків в НПФ, але і доходу від інвестування цих грошей, чим займуться спеціально створювані компанії з управління активами (КУА).
Розмір фінансових накопичень, що в середньому належать одному пенсійному фонду, складає менше 1,5 млн грн (станом на 01.01.2007). При цьому майже половина (46,5%) цих коштів знаходиться на депозитних рахунках (див. табл. 14.9). В той же час, аналіз звітності недержавних пенсійних фондів свідчить про підвищення якості диверсифікації, поступовий перехід пенсійних фондів до структури активів, визначених законодавством та інвестиційними деклараціями. Підвищення якості диверсифікації стримується недостатньою кількістю фінансових інструментів інвестиційного класу, а також карликовістю самих пенсійних фондів, які мають проблеми з придбанням цінних паперів траншами, що пропонуються на фондовому ринку.
Недержавна пенсійна система (НПС) включає в себе цілу ланку порівняно нових учасників фінансового ринку (див. табл. 14.10).
У разі запуску другого рівня пенсійної системи (накопичувального) вже у перший рік її функціонування на ринок спільного інвестування надійде більше 2 млрд грн, що майже в 50 разів більше всіх накопичених сьогодні ресурсів НПФ. Окрім цього держава планує вже найближчим часом створити професійний пенсійний фонд для працівників бюджетної сфери, а це, за прогнозами експертів, забезпечить надходження на ринок ще близько 3-4 млрд грн, причому вже в перший рік їхньої роботи. Надалі працюватиме мультиплікатор прогресії зростання цих накопичень.
В результаті об'єм інвестиційних ресурсів, сконцентрованих в недержавних пенсійних фондах, може збільшитися орієнтовно в сотні разів.
Які основи функціонування банківської системи на фінансовому ринку?
Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності.
Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування національної економіки, виконання валютних та інших банківських операцій.
Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську
діяльність», законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.
З січня 1998 року банківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики.
У чому полягає особлива роль комерційних банків у ринковій економіці?
Особлива роль комерційних банків у формуванні розвинутої ринкової системи зумовлюється рядом обставин.
По-перше, комерційні банки виступають як великі розрахункові і касові центри, що здійснюють перерозподіл грошових потоків (див. табл. 14.10-14.12). Збої в проведенні розрахунково-касових операцій комерційними банками ведуть до хаосу в економіці та до дестабілізації грошово-кредитної сфери.
По-друге, комерційні банки займають центральне місце в системі кредитування економічних суб’єктів. Без розвиненої системи кредитування, а це властиве сучасній українській економіці, неминучі різного роду псевдо ринкові відносини: бартерні операції; виникнення і розростання системи неплатежів і т.п.
По-третє, комерційні банки займають домінуюче положення в процесі емісії кредитних засобів платежу.
По-четверте, універсалізація комерційних банків, об’єднання різних кредитно-фінансових операцій в одному інституті (шлях, за яким розвиваються банки), безумовно, збільшує їх вплив в забезпеченні успішного функціонування економіки.
По-п’яте, акумулюючи значні фінансові ресурси та отримуючи значні прибутки (див. табл. 14.12) банки по каналах фінансового ринку направляють їх в найперспективніші у фінансовому відношенні підприємства, галузі, сприяючи тим самим структурній перебудові та зростанню економіки.
Які види банківських операцій виділяє вітчизняне законодавство?
Згідно статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право здійснювати такі операції:
1)приймання вкладів від юридичних і фізичних осіб;
2)відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банківкореспондентів;
3)розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик.
Банк має право здійснювати такі операції і угоди:
операції з валютними цінностями;
емісію власних цінних паперів;
-385 -
лізинг;
випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
надання інформаційних послуг тощо.
Операції дозволяється здійснювати лише юридичним особам, які мають банківську ліцензію. НБУ встановлює порядок надання банками дозволу на здійснення операцій та має право встановлювати спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо надання чи підвищення рівня регулятивного капіталу банку стосовно певного виду діяльності. Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
У чому полягає різниця між поняттями «ліквідність банку» і «платоспроможність банку»?
Ліквідність та платоспроможність комерційного банку є одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість банківської установи, вони показують достатність власних коштів того чи іншого банку для забезпечення захисту інтересів його вкладників та інших кредиторів, а також характеризують здатність банківської установи забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань.
Ліквідність банку – здатність банку забезпечувати своєчасне виконання своїх зобов’язань, визначення з рівноважністю активів і пасивів балансу банку, а також ступенем відповідності термінів розміщення активів і залучення банком пасивів. Головний засіб підтримування ліквідності банку – узгодження активів балансу банку з термінами передбачуваного виникнення потреб у коштах.
Платоспроможність банку – здатність банку вчасно і повністю сплачувати за своїми зобов’язаннями, які випливають із торговельних, кредитних чи інших операцій грошового характеру. Оцінка платоспроможності банку здійснюється за допомогою системи показників і норм, що враховують фактичні та потенційні фінансові ресурси платника, співвідношення його грошових надходжень і платежів.
Поняття ліквідності банку ширше, ніж поняття платоспроможності. Воно включає здатність банку виконувати не лише боргові й позабалансові зобов’язання, а й забезпечувати грошовими коштами своїх клієнтів.
Яку структуру має власний капітал банку?
Власний капітал банку – це фонди ресурсів, що були внесені засновниками, акціонерами (учасниками) банку, і належать їм.
Структурна побудова власного капіталу комерційного банку полягає у виділенні елементів двох рівнів:
основний капітал (капітал першого рівня);
додатковий капітал (капітал другого рівня).
Основний капітал включає: фактично сплачений і зареєстрований статутний фонд, резервний фонд, емісійні різниці, фонди економічного стимулювання, нерозподілені прибутки минулих років за мінусом нематеріальних активів та недосформованих резервів за активними операціями.
Додатковий капітал складається із: резервів для відшкодування можливих витрат за наданими кредитами, загальних резервів, резервної переоцінки основних засобів, доходів поточного року, резервів під стандартну заборгованість інших банків, субординованого боргу. Розмір субординованого капіталу не має перевищувати 50% основного капіталу.
Власний капітал банку – це першооснова його створення та ефективного функціонування. Розмір та структура капіталу дозволяє говорити про стійкість, надійність і стабільність окремої банківської установи.
Рейтинг найбільш капіталізованих та прибуткових банків України зображено в табл. 14.11.
Які організації відносять до кредитних?
Організаційна структура кредитної системи, як правило, характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи:
1.Центральний банк.
2.Банківський сектор.
3.Спеціалізовані кредитні установи.
Ядром будь-якої кредитної системи є центральний банк – основний орган виконавчої гілки влади з аналізу фінансового стану, формування та організації грошово-кредитної політики держави, порівняно незалежна установа до існуючої політичної ситуації. До банківських установ відносять: комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, земельні, торгові банки.
Представниками небанківських кредитних інститутів є:
інвестиційні компанії;
страхові компанії;
ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки, кредитні союзи;
пенсійні та інші фонди.
Страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя, виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів.
Пенсійні фонди здійснюють акумулювання грошових коштів працюючого населення з метою майбутньої їх виплати у формі основного та додаткового матеріального забезпечення – пенсійних виплат. В період між залученням та виплатою таких коштів учасникам пенсійного страхування пенсійні фонди акумулюють значні фінансові активи, які активно вкладають у вигляді інвестиційних ресурсів в економіку шляхом купівлі акцій і облігацій (державних та корпоративних).
Головною ланкою кредитної системи є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами фінансових ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважно кредитування економіки та населення. Діяльність комерційних банків
доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють кредитування на пільгових умовах моноприбуткових і ризикованих галузей економіки.
Окрім вищезгаданих банківських і небанківських інститутів кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, поєднуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему:
фінансові компанії;
трастові компанії;
брокерські компанії;
інші компанії;
взаємні та інші фонди.
Учому полягає відмінність інвестиційних банків від комерційних?
Інвестиційні банки, незважаючи на свою назву, не належать до банків в традиційному значенні цього слова: вони не відкривають рахунки для вкладів, не використовують залучені засоби для надання кредитів, не здійснюють розрахунково-касове обслуговування тощо. Інвестиційні банки виконують функції прямого фінансування на фінансових ринках. Вони є установами, що спеціалізуються на посередницькій та фінансовій допомозі бізнесу та уряду в розміщенні випусків їх цінних паперів на первинних ринках для фінансування інвестицій. Після завершення продажу цінних паперів інвестиційні банки формують також вторинний ринок для цих цінних паперів, виступаючи в ролі брокерів і дилерів. Вказані функції для сучасних інвестиційних банків цим переліком не обмежуються.
Вони часто виступають як засновники нових компаній або гаранти розміщення нових емісій вже існуючих компаній; створюють консорціуми, що включають комерційні й інвестиційні банки, дилерські фірми. Такі консорціуми здійснюють оперативне фінансування компаній-емітентів, надають інші важливі послуги промисловим і торговим корпораціям.
Інвестиційні банки виступають як авторитетні фінансові консультанти, а часто й експерти з питань загальної господарської стратегії.
Що розуміють під фондовою біржею?
Біржовий ринок є сферою обігу цінних паперів в спеціально створених фінансових інститутах для організованого і систематичного продажу/перепродажу цінних паперів. Ці інститути називаються фондовими біржами. В Україні діють такі фондові біржі, як Донецька фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Придніпровська фондова біржа, Українська фондова біржа, Кримська фондова біржа, Перша фондова торговельна система. Торгівлю на біржі здійснюють тільки члени біржі,
причому торгівля може здійснюватися тільки тими цінними паперами, які включені в котирувальний список, тобто пройшли процедуру допуску цінних паперів до продажу на біржі.
Найстаріша фондова біржа, яка, до речі, функціонує й нині, була організована в Амстердамі у 1608 р. Фондові біржі є у багатьох країнах світу. Найбільші з них за розмірами обігу цінних паперів і за кількістю членів – НьюЙоркська і Токійська.
Які світові фондові ринки найбільш динамічно розвиваються?
За даними консалтингової агенції «РБК» найдинамічніші фондові ринки (за результатами першого півріччя 2007-го) розміщені в наступних країнах.
1.Лідер рейтингу – фондовий ринок Пакистану, один із найбільш закритих для інвесторів-нерезидентів. За підсумками 2006 року цей ринок займав 42-гу позицію в рейтингу (зростання – 5,05%), однак у січні – червні 2007-го котирування Pakistan Karachi 100 зросли на 44%. Навіть лютневий обвал фондового ринку Китаю не вплинув на динаміку акцій провідних пакистанських компаній.
2.Друге місце посідає фондовий ринок Китаю, учасники якого слабо представлені на провідних міжнародних фондових біржах. За підсумками півріччя приріст індексу China Shanghai Comp становив 42,8%. Для порівняння: аналогічний показник Dow Jones – плюс 9,15% (27-ме місце).
3.Третю позицію в рейтингу зайняв фондовий ринок Чилі. Котирування Chile IPSA зросли в січні – червні 2007-го більше ніж на 28%. За підсумками минулого року на третій сходинці був фондовий ринок Венесуели, зараз фактично заморожений через заяви президента Уго Чавеса про майбутню націоналізацію.
4.Четвертий у рейтингу фондовий ринок Малайзії. За підсумками першого півріччя 2007-го котирування Kuala-Lumpur Comp зросли на 23,5%. Голова комісії з регулювання цінних паперів Китаю Шан Фулінь прогнозує, що
внайближчі рік-два малайзійський фондовий ринок зростатиме не менш динамічно.
5.На п’яту сходинку піднявся фондовий ринок Філіппін, приріст Philippines PSE Comp – 22% (максимальна позначка за останні п’ять років).
Україну до переліку із 46 країн не включили, Росія – на 43-й позиції.
Які функції виконують фондові біржі?
Основні функції фондових бірж:
мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень шляхом продажу цінних паперів біржовими посередниками на первинному і вторинному ринках;
кредитування і фінансування держави, приватного сектора шляхом
-389 -
придбання їх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;
концентрація організацій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції;
забезпечення публічності цінних паперів.
Що таке фондові індекси?
Фондові індекси – це числові показники, які характеризують поточну вартість акцій акціонерних компаній. Фондові індекси призначені для відображення поточної кон’юнктури ринку, стану ділової активності та оцінки тенденцій ринку. Індекси виступають як узагальнюючі характеристики макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату в кожній конкретній країні. Фондові індекси відображають ринкову вартість певного портфеля цінних паперів, середню ринкову вартість акції або ринкову капіталізацію певної групи корпорацій (див. табл. 14.13).
Базою індексу називають вибірку підприємств-емітентів, ринкові вартості акцій яких використовуються для розрахунку індексу.
Динаміка основних фондових індексів України, Росії та США представлена на рис. 14.15.
Для чого та які рейтингові агентства представлені на світових фондових ринках?
Рейтингові агентства створюються з метою незалежних «оцінок» цінних паперів емітентів. Такі оцінки повинні підтвердити якість їх «товару» на фондовому ринку, оскільки рейтинг цінного паперу – це і оцінка ризиків які з ним пов’язані.
Рейтингові агентства вперше виникли на фондовому ринку США. Тому часто при аналізі організації їх діяльності звертаються до досвіду перш за все двох найбільших американських рейтингових агентств, що працюють в міжнародних масштабах, – Moody’s Investors Service (1900), Standard&Poor’s Corporation (1941). Серед інших рейтингових агентств слід назвати —
Duff&Phelps, Fitch Investors Service, McCarthy, Crisanti&Maffei (США), International Bank Credit Analysis (Великобританія), Agence devaluation Financiere (Франція), Japan Bond Research Institute, Japan Credit Rating Agency, Mikuni&Co, Nippon Investors Service (Японія), Canadian Bond Rating Service (CBRS), Dominion Bond Rating Service (DBRS) (Канада), Australian Ratings (Австралія) та інші.
Відповідно до рейтингу інвестиційних агентств цінні папери компаній залежно від ризику несплати розділяються на класи. При цьому враховуються: платоспроможність емітента цінних паперів, об’єм і структура боргу,
