Що таке валютні цінності та які їх види виділяє українське законодавство?
Валютні цінності – це такі цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її кордонів. До валютних цінностей відносять іноземну валюту, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви) і фондові цінності (акції, облігації) в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння (за винятком ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів та каміння).
Згідно з чинним законодавством України до валютних цінностей віднесено: валюту України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; іноземну валюту; платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах; монетарні метали (золото і метали, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів із цих металів і брухту цих металів).
Головне місце серед валютних цінностей посідає валюта – це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках.
Що розуміють під валютним регулюванням та які його завдання?
Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:
1.Організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці.
2.Регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу.
3.Організація внутрішнього валютного ринку.
4.Регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями.
5.Регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій.
6.Встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей.
7.Забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.
-461 -
Які існують форми здійснення валютного регулювання та валютного контролю?
Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:
дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;
девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон’юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;
диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;
отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;
низки адміністративних заходів.
Які органи валютного регулювання та контролю діють в Україні?
Відповідно до чинного законодавства, органами валютного контролю в Україні визначено:
Національний банк України;
уповноважені банки;
Державна податкова адміністрація України;
Міністерство транспорту та зв’язку України;
Державний митний комітет України.
Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю.
Головним органом валютного регулювання та контролю виступає Національний банк України.
Що таке валютні операції та які їх види?
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання
- 462 -
валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України. Валютні операції поділяють на поточні
та термінові.
До поточних валютних операцій відносять:
«тод» (поставка валюти сьогодні – «сьогодні на сьогодні»);
«том» (поставка валюти наступного робочого дня – «сьогодні на завтра»);
«спот» (поставка валюти на другий робочий день – «сьогодні на післязавтра»).
Такі операції використовуються переважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового прибутку в разі коливань валютних курсів.
Протягом останніх 10-15 років широкого розвитку набув терміновий сегмент валютного Forex-ринку, представлений форвардними угодами, ф’ючерсами, свопами, валютними опціонами, валютним арбітражем та їх різновидами і комбінаціями.
Форвардними операціями називають угоди з обміну валют за раніше узгодженим курсом, які укладаються сьогодні, проте дата валютування (тобто виконання контракту) відкладена на визначений термін у майбутньому.
Валютний «своп» – валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах «спот» із одночасним продажем (або купівлею) тієї самої валюти на певний термін на умовах «форвард», тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.
Валютні ф’ючерси – це контрактні угоди на купівлю або продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют та узгодженою ціною. Відповідно до такої угоди її учасники одержують і право, й зобов’язання обміняти обумовлену стандартизовану суму певної валюти на іншу в установлені терміни в майбутньому за курсами, визначеними на момент укладення угоди.
В останні роки значного поширення набули операції з опціонами. Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди двох сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом.
Різновидом валютних операцій є арбітражні операції, головна мета здійснення яких полягає в одержанні прибутку від різниці валютних курсів. Валютні арбітражні операції поділяють на:
тимчасові, пов’язані із зміною валютних курсів у часі;
просторові (географічні), пов’язані з різницею валютних курсів на регіональних (національних) ринках;
-463 -
конверсійні, обумовлені коливанням курсових співвідношень різних валют.
Що таке деривативи і які цілі їх створення?
Криза фінансових ринків кінця 80-х – початку 90-х років XX ст. продемонструвала необхідність створення механізмів «розмикання» кола фінансових трансакцій у випадках порушення процесів нормального переливу капіталу або виникнення загрози стабільності світової економіки і фінансової системи. Мінливість фінансових умов вимагала нових підходів до підвищення конкурентоспроможності та вживання заходів для мінімізації ризику. В рамках нового підходу набули широкого поширення деривативи, або похідні фінансові інструменти. В їх основі лежать інші, простіші фінансові інструменти – акції, облігації, валюта. Найпоширенішими видами деривативів є опціони, свопи, ф’ючерси.
Ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) використовується для передачі або нейтралізації ризиків.
На яких ринках здійснюється торгівля деривативами?
Ринок деривативів тісно пов’язаний з валютним ринком перш за все на основі обміну однієї валюти на іншу або цінних паперів в одній валюті на інші. Обсяг ринку деривативів за останні роки постійно зростає. Основна частина цього ринку припадає на валютні ф’ючерси і свопи, переважно короткострокові.
Провідною біржею похідних фінансових інструментів є товарна біржа Чикаго (Chicago Mercantile Exchange, СМЕ). На неї, а також на торгову палату (Chicago Board of Trade, CBT) Чикаго, Лондонську міжнародну біржу фінансових ф’ючерсів (London International Financial Futures Exchange, LIFFE)
припадає майже половина всього світового біржового ринку похідних фінансових інструментів.
Що розуміють під світовим ринком капіталу та яка його структура?
Світовий ринок капіталу – це економічний механізм акумуляції і перерозподілу вільних світових капіталів. З одного боку, кредитний ринок сприяє збільшенню реального капіталу та обслуговує поточні платежі, а з іншого – викликає зростання тільки фіктивного, а не реального капіталу. Відмінності між сегментами світового кредитного ринку визначаються термінами і формами використання фінансових ресурсів, характером операцій, складом кредиторів і позичальників, рівнем і динамікою відсотків, державно-
- 464 -
правовою формою організації, ступенем розвитку та іншими чинниками. Проте всі операції єдині за своєю природою і є формами руху позикового капіталу.
Світовий ринок капіталу складається з ринку боргових та пайових цінних паперів та кредитного ринку.
Що таке світовий кредитний ринок?
Міжнародний ринок банківських кредитів – це ринок різних фінансових позик і кредитів. Позичальниками на ньому виступають фірми, банки, уряди (зокрема центральні, регіональні і навіть муніципальні). Кредитори цього ринку – фінансово-кредитні організації, переважно банки, а також трасти і фонди. Обсяг ринку близький до 40 трлн дол.
На ринку банківських кредитів функціонує міжбанківський сегмент, на якому кредитні організації різних країн розміщують один у одного тимчасово вільні фінансові ресурси, в основному у вигляді короткострокових депозитів, а також у вигляді поточних рахунків і позик.
Що являє собою світовий ринок боргових цінних паперів?
На світовому ринку боргових цінних паперів, як сегменті світового ринку капіталу, обертаються перш за все векселя і облігації (корпоративні і державні). На світовому ринку боргових цінних паперів випускаються й іноземні облігації; зазвичай вони обертаються в будь-якій одній зарубіжній країні і номінуються в її національній валюті. Облігації, що випускаються іноземцями на внутрішньому ринку США, називаються Yankee Bonds, Японії –
Samourai Bonds, Швейцарії – Chocolate Bonds.
Який сучасний стан та тенденції світових фондових бірж?
Останніми роками спостерігається тенденція що злиття «великих гравців» на світовому фондовому ринку. Так, дві найбільші в США біржі з торгівлі валютними, фінансовими й товарними ф’ючерсами й опціонами оголосили про злиття. Оператор Чиказької товарної біржі «Chicago Mercantile Exchange Holdings» купує свого основного конкурента – біржу «Chicago Board of Trade». Сума угоди становить 6 млрд євро (грішми й акціями). Об’єднана компанія називатиметься «CME Group». Штаб-квартира компанії буде розташовуватися в Чикаго, а щоденний обсяг торгів на об’єднаній біржі перевищить 3 трлн євро. Чиказька товарна біржа вже зараз є світовим лідером з торгівлі ф’ючерсами. Ринкова вартість обох компаній складе 20 млрд євро. Варто зазначити, що в процесі злиття зараз перебувають Нью-Йоркська фондова біржа «NYSE» та панєвропейськая біржа «Euronext». Також стало відомо, що переговори про злиття ведуть американська система «Nasdaq» та японська біржа «Jasdaq».
- 465 -
Які основні характеристики світового ринку страхових послуг?
Світовий ринок страхових послуг оцінюється в 2,5 трлн дол.; оцінка здійснюється за величиною щорічних страхових премій, оскільки саме вони можуть використовуватися в якості фінансових ресурсів учасниками СФР. На світовому ринку працює велика кількість страхових компаній; так, тільки в країнах Західної Європи їх налічується близько 5,5 тис., а в США – більше 9,1 тис. Багато хто з цих компаній є транснаціональними.
Також світовому ринку страхування властиве активне збільшення операцій перестрахування, активним учасником якого є й Україна (за 2006 рік було перестраховано ризиків з перестраховиками-нерезидентами на суму 561 млн грн, що становить близько 4% валових премій на страховому ринку України).
Яке місце фінансів транснаціональних корпорацій у системі міжнародних фінансів та яка їх особливість?
Стрімке зростання чисельності ТНК та їх закордонних підприємств, створення ними інтегрованих систем міжнародного виробництва, концентрація величезних фінансових ресурсів – усе це перетворює ТНК на одного з ключових суб’єктів міжнародних фінансів. Зростання світового виробництва ТНК відбувається швидше, ніж світового ВВП та експорту.
Фінанси ТНК справляють потужний вплив на сучасні міжнародні фінансові потоки; зумовлюють їх обсяги, напрями та канали.
Однією з визначальних особливостей ТНК є їхня здатність пересувати гроші та прибутки між своїми філіями за допомогою фінансових механізмів (ціни на експортовані та імпортовані товари та послуги, внутрішньофірмові кредити, виплати дивідендів, інвестиційні вкладення, розподіл прибутків тощо).
Які тенденції розвитку транснаціональних корпорацій в умовах глобалізаційних процесів?
Тенденції розвитку ТНК і розвитку глобальної економіки в цілому показують, що останніми роками активно створюються альянси між великими транснаціональними корпораціями. Масштабними угодами за 2004-2006 роки відзначилися металургія й телекомунікації, сектор фінансових послуг і споживчих товарів. Якщо в 2005 році було укладено 33 угоди, кожна з яких оцінювалася більш ніж у $ 10 млрд, то лише за 5 місяців 2007 року анонсовано 29 угод загальною вартістю $ 863 млрд.
Причинами зростання світового ринку злиттів і поглинань є:
зростання збитків корпорацій;
-466 -
необхідність зниження виробничих витрат;
вертикальна інтеграція;
масова поява на ринках дрібних гравців;
неможливість збільшити виторг за рахунок виходу на ринки країн, що розвиваються;
зростання прибутків корпорацій;
дешеві кредитні ресурси;
завоювання суміжних ринків;
створення альянсів між конкурентами;
бурхливе зростання ринків, що розвиваються, передусім Китаю. Обсяги поглинань за секторами економічної діяльності та найбільші
об’єднання ТНК наведено в таблицях 16.4-16.5.
Що відноситься до офіційних золотовалютних резервів?
Фізичні особи, компанії, організації і держава частину своїх фінансових ресурсів трансформують в резерви, тобто активи, що зберігаються для можливих майбутніх витрат. При аналізі міжнародних фінансів увагу надають перш за все резервам, які складаються переважно з іноземної валюти, золота, і особливо тим резервам, що належать державі, тобто офіційним золотовалютним резервам. Вони зберігаються в центральних банках, інших фінансових органах країни і в МВФ (як внесок країни).
Офіційні золотовалютні резерви (ЗВР) призначені для забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фінансовими зобов’язаннями, перш за все у сфері валютно-розрахункових відносин. Інше важливе завдання ЗВР – вплив на макроекономічну ситуацію в своїй країні, для чого на внутрішньому валютному ринку держава продає і купує іноземну валюту. Такі операції називаються валютними інтервенціями і призначені вони для стабілізації ринкового попиту і пропозиції на національну й іноземну валюту та підтримки (або зміни) на цій основі їх обмінного курсу.
Існує загальноприйнятий мінімум офіційних ЗВР – тримісячний обсяг імпорту товарів і послуг. В Україні золотовалютні резерви останніми роками стрімко зростають, досягнувши станом на 01.09.2007 р. близько 25 млрд дол., тобто перевищують тримісячну величину українського імпорту товарів і послуг
(див. табл. 16.6).
Близько 31 тис. тонн чистого золота складають світові ЗВР, як монетарне золото, тобто золото в державних сховищах. Такий офіційний золотий запас поволі скорочується, оскільки золото майже витіснене з міжнародних валютнорозрахункових відносин, хоча і залишається високоліквідним товаром, який можна швидко трансформувати в будь-яку валюту. Найбільший золотий запас традиційно мають США, проте останніми роками і він зменшився з 15 тис. тонн (в 1961 р.) до 8 тис. тонн. Золотий запас в 2,5-3,5 тис. тонн мають Німеччина, Франція, Швейцарія. У Японії і Китаї він набагато менше – декілька сотень тонн.
- 467 -
Ще менша частина ЗВР складається з особливої міжнародної валюти – спеціальних прав запозичення (SDR) і так званої резервної позиції в МВФ. Спеціальні права запозичення були емітовані МВФ для країн – учасниць Фонду як спеціальна міжнародна валюта для розрахунків між державами. Проте SDR не змогли потіснити долар і інші ключові валюти в міжнародних валютнорозрахункових відносинах і в офіційних резервах, і їх роль як резервного засобу постійно знижується. Ще однією складовою ЗВР є резервна позиція в МВФ, тобто право на отримання від нього кредиту на першу вимогу в рахунок частки країни в резервах Фонду. Загальна величина цієї резервної позиції близька до 70 млрд дол.
Таким чином, офіційні світові ЗВР на ¾ складаються з іноземних валют. Частина такої валюти зберігається «мертво» (без руху), частина вкладена у високоліквідні іноземні державні цінні папери або на депозити в іноземних банках, що приносить додатковий дохід власникам і розпорядникам офіційних ЗВР (центральні банки і (або) міністерства фінансів).
Які наслідки має дефіцит ЗВР країни і як він долається?
В разі дефіциту ЗВР в країні, зокрема через негативне сальдо платіжного балансу (тобто коли країна переказує за кордон більше коштів, ніж заробляє там), держава вважає за краще не витрачати свої ЗВР, а запозичувати за кордоном позиковий капітал (позики, кредити, гранти). Подібні запозичення складають значну частину міжнародного руху капіталу. Вони здійснюються на комерційних або пільгових умовах. У останньому випадку говорять про фінансову допомогу (зовнішню допомогу). До неї вдаються переважно країни, що розвиваються, і держави з перехідною економікою, хоча фінансова криза кінця 90-х рр. змусила вдатися до такої допомоги і нову індустріальну країну – Південну Корею.
У чому виражається міжнародна фінансова допомога і кому вона надається?
Фінансові допомоги потребуючим країнам надають як зарубіжні держави (переважно розвинені), так і міжнародні організації (переважно МВФ і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, МБРР). Допомога, що надається у вигляді послуг, називається технічною, а у вигляді поставок продовольства, медикаментів і інших предметів першої необхідності – гуманітарною.
Для найменш розвинених країн фінансова допомога стала одним з головних джерел їх фінансових ресурсів. Якщо в 1980 р. вона складала 4% по відношенню до ВВП цих країн, то у середині 90-х рр. – більше 12%, забезпечуючи значну частину капіталовкладень і державних витрат, а в деяких з них стала основною частиною цих витрат. Більшість країн одержує менше зовнішньої допомоги, хоча є немало виключень: так, якщо для Азербайджану,
- 468 -
Албанії, Вірменії, Грузії, Киргизії зовнішня допомога у середині 90-х рр. становила 4-10% до їх ВВП, то для Монголії – 28%. Для країн, що розвиваються, і постсоціалістичних країн – Індії, Китаю і Росії, зовнішня допомога складає менше 1-2% від їх ВВП. Для таких гігантів, а також для країн з середнім за світовими стандартами рівнем розвитку набагато більше значення мають зовнішні запозичення на світовому фінансовому ринку та притоку іноземних прямих і портфельних інвестицій.
Надання допомоги звичайно (але не завжди) пов’язується з виконанням різних умов. Так, країни – одержувачі допомоги від МВФ і МБРР повинні погоджувати свою економічну політику з рекомендаціями цих організацій, як це доводилося робити Україні в 1990-х роках.
Які причини глобалізації світових фінансових ринків і в чому вона проявляється?
Основою глобалізації світових фінансових ринків (СФР) виступає глобалізація виробничого процесу, яка проявляється в ситуації, коли внутрішній національний ринок підприємства-резидента втратив для нього своє першорядне значення і фірма більше не орієнтується на власну країну та займається задоволенням таких потреб і на такому рівні, які були б характерні для всього світу. В цьому випадку виникає глобальний життєвий цикл продукту, ринки і продукти все більше стандартизуються, для оцінки ринкового успіху все більше використовуються міжнародні критерії і оцінки, які, в основному, мають фінансовий зміст. Процес глобалізації найбільш послідовно здійснюють транснаціональні корпорації (ТНК).
Іншою причиною глобалізації СФР є необхідність пошуку фінансових ресурсів для вирішення глобальних проблем світового розвитку, таких, як подолання бідності і відсталості; проблем роззброєння і запобігання світовій ядерній війні (проблема демілітаризації); продовольча; природних ресурсів; екологічна; демографічна; розвиток людського потенціалу тощо. За наявними оцінками, щорічні витрати на вирішення глобальних проблем складають 25% валового світового продукту.
Третя причина – власне фінансова, пов’язана з прагненням кожного фінансового агента одержувати аналогічний до своїх контрагентів прибуток на один і той самий фінансовий актив, в якому б фінансовому інституті він не був розміщений.
Фінансова глобалізація супроводжується створенням інституційних основ, фінансовою інтеграцією та фінансовими інноваціями.
У чому полягають інституційні (організаційні) основи фінансової глобалізації?
Раніше наголошувалося, що міжнародні фінанси представлені безліччю суб’єктів. Проте процес глобалізації виражається у тому, що поступово
- 469 -
розвиваються організації, які все більше контролюють і управляють СФР. Початок цьому був встановлений створенням у 1944 р. МВФ і МБРР. Та кількість фінансових операцій, на яку ці світові організації здійснюють безпосередній вплив, їх доля в загальному обсязі фінансових операцій світу і може служити умовним показником ступеня глобалізації світових фінансів.
Деякі дослідники називають процес глобалізації фінансовою революцією, яка розпочалася з 1980 р., коли система фінансових ринків стала функціонувати на глобальному рівні. Саме тоді виникла світова фінансова мережа, що сполучає провідні фінансові центри різних країн. Ця мережа пов’язує НьюЙорк, Лондон, Токіо і Цюріх з центрами, сфокусованими на спеціальних функціях: Франкфуртом-на-Майні, Люксембургом, Амстердамом, Парижем, Гонконгом, Багамськими і Каймановими островами. Лондон – це провідний центр євровалюти. Токійський ринок цінових облігацій став привабливіший завдяки великим обсягам заощаджень та надлишку капіталу в Японії. Цюріх також є провідним ринком іноземних облігацій, в основному завдяки анонімності зарубіжних депозитів.
Зміцнення зв’язків між такими центрами призвело до постійної, розгалуженої присутності міжнародних фінансових інститутів, міжнародної фінансової інтеграції та швидкого розвитку фінансових інновацій, що, власне, і є сутністю фінансової глобалізації.
Що таке фінансова інтеграція і який зиск вона приносить?
Другий аспект фінансової глобалізації пов’язаний з міжнародною фінансовою інтеграцією, тобто з усуненням бар’єрів між внутрішнім і світовим фінансовим ринком та розвитком різноманітного спектру зв’язків між ними. Фінансовий капітал може без обмежень переміщатися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок, і навпаки. При цьому фінансові інститути засновують філії в провідних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.
Фінансова інтеграція приносить однакову вигоду як позичальникам, так і кредиторам. Однак і позичальники, і кредитори схильні до ризику (ринковий, процентний, валютний і політичний ризики).
Що таке фінансовий інжиніринг?
Третім аспектом фінансової глобалізації є фінансовий інжиніринг, тобто створення нових фінансових інструментів та технологій. Фінансові інструменти, такі як євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, валютні свопи і короткострокові зобов’язання з плаваючим відсотком, стали досить популярними на міжнародних фінансових ринках. Зниження обсягів синдикованих кредитів в євровалюті після 1982 р., що відбулося внаслідок
