4.4. Соціальні ідеї у творчості членів Кирило-Мефодіївського товариства

Певний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського товариства, створеного наприкінці 1845 - на поч. 1846 рр. До нього належали М.Костомаров, М.Гулак, Т.Шевченко, П.Куліш, В.Білозерський, О.Маркович та ін. Виразником основних ідей товариства був твір М Костомарова „Книги буття українського народу", в якому подано картину світової історії, історії України та її поневолення.

Товариство відстоювало ідеали свободи, рівності і братерства, ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло ліквідації кріпацтва, класовості, гноблення людини та народу, поширення освіти, об'єднання всіх слов'ян в одну республіканську федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою суверенність.

У суспільно-політичних поемах члена товариства Тараса Шевченка (1814-1861) чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності. Кріпацтво і самодержавство він справедливо вважав основною причиною соціальних і економічних негараздів у Російській імперії. Він рішуче відстоював демократизм у національному питанні, вважав за необхідне виховувати в народних масах пригноблених націй почуття національної гідності, прагнення боротися за рівність.

Хвилювала Т.Шевченка й слов'янська проблема. Розв'язував він її з позицій революційного демократизму і братерської єдності слов'ян. Поет рішуче викривав реакційні антислов'янські та панслов'янські теорії пангерманістів і слов'янофілів.

Соціально-політичні погляди Шевченка знайшли своє найбільше віддзеркалення в поемі „Гайдамаки" (1841), „Гамалія" (1842), „Сон" (1844), „Кавказ" (1845) та ін.

Микола Костомаров (1817-1885) - історик, етнограф, громадський діяч. У творі „Книга буття українського народу" Костомаров висвітлює трагічну історію українського народу і виголошує впевненість, що він обов'язково відродиться як самобутній культурний етнос. У 1861 р. Костомаров публікує велику статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською. Головний висновок, що його доходить Костомаров, такий: український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які виокремлюють його серед інших народів, зокрема російського.

86

31

4.5. Початок української соціологи

Соціологічна наука України ввібрала думки, ідеї, теоретичні узагальнення багатьох¹ мислителів минулого, яких можна назвати засновниками вітчизняної протосоціології. їхні соціально-філософські розвідки, антропологічні, культурологічні та історичні дослідження сприяли розвитку соціологічній думці в Україні, зайняли помітне місце в загальноєвропейському науковому і культурному русі. Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених, праці яких друкувалися найчастіше в журналі „Громада".

Соціологічні дослідження кінця XIX ст. здебільшого трансформу­вали ідеї О.Конта, ГСпенсера, К.Маркса. Найприкметнішим у тогочасній соціологічній думці є звернення до проблем соціально-культурного життя українського народу.

Одним із тих, хто закладав підвалини української соціології, був М.П.Драгоманов (1841-1895). Він першим використав поняття „соціологія" у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету. Драгоманов, як і інші провідні вчені того часу, намагався знайти точне соціальне пояснення історичних явищ.

Соціологію він розумів як універсальну науку і, на його думку, багато які самостійні науки мали б стати її розділами. Соціологічному методу Драгоманова притаманне визнання об'єктивних закономірностей історичного процесу. ВІН наголошував на тому, що будь-які зусилля особистостей чи соціальних груп, навіть урядів і держав не в змозі загальмувати, а тим більше надати зворотного напрямку об'єктивним історичним процесам. Він вірив у незворотність соціального прогресу і був переконаний, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальні потрясіння.

Особливу увагу Драгоманов приділяє соціології політичних відносин. Він вивчає проблеми влади, взаємовідносини держави і суспільства, загальногромадських пріоритетів і особистих прав, індивідуальної свободи. Його цікавить не стільки формальне визначення сутності ключових понять політики, скільки конкретні історичні форми політичних режимів у різних народів у різні епохи. У процесі соціологічного вивчення цих питань Драгоманов доходить висновку, що не існує таких інститутів влади, політичних чи правових установ, які б претендували на поза історичну незмінність. Політичне життя за своїм змістом є процесуальним, тут усе рухається, старе змінюється новим, і ці процеси є цілком закономірними.

У пошуках об'єктивних критеріїв оцінки соціальних процесів М.Драгоманов звертався до досліджень західноєвропейських вчених, зокрема Ф.Лассаля і О.Конта.

т.п.). таким чином, метод знаходиться у тісному зв'язку з теорією. Так, закон великих чисел у теорії відносності стає методологічним правилом при статистичному аналізі соціальної інформації.

Техніка в соціологічному дослідженні - це система найпростіших чи більш складних операцій для здійснення програмно-методичних завдань зі збирання та аналізу даних. При використанні методів збирання даних шляхом аналізу документів, опитування чи спостереження може бути застосована техніка контролю якості інформації у вигляді експертних оцінок, співвіднесення даних з інформацією від іншого джерела, повторного опитування і т.п. при аналізі даних до техніки відносять статистичні операції, прийоми класифікації і встановлення взаємозв'язків між однорідними даними, попередньо згрупованими на різній основі.