2.1. Соціальні уявлення стародавності

Соціологія як окрема наукова галузь виникає в середині XIX століття, після того, як Огюст Конт запропонував термін „соціологія" та обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, а також базування цієї науки на спостереженні та експерименті. Із часів Конта бере початок академічна, або офіційна соціологія як самостійна наука.

Це не означає, що до цього часу не було жодних теоретичних уявлень про суспільство, але їх не можна вважати науковими, оскільки вони мали форму окремих поглядів, ідей, вчень. Однак вони становлять невід'ємну частину історії соціологічної думки. Цю частину знань називають протосоціологією.

У первісному суспільстві основними формами відображення соціальної дійсності були міф і епос. Міф - це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уявлень. Із розвитком суспільства виникає нова форма соціального знання - епос, в якому на перший план виходить людина. Епос - це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ■ ідеали, моральні норми, прагнення.

2.2. Соціально-політичні уявлення епохи античності

Із розвитком суспільного поділу праці виникають перші елементи наукового знання. Особливо велике значення для виникнення науки мало відокремлення розумової праці від фізичної, коли з'являється категорія людей, що професійно займаються духовною діяльністю. Міфологія та епос змінюються точнішим описом подій минулого -Історичними хроніками та Історією. Так, найдавнішими представниками давньогрецької історіографії були логографи (VI—V ст. до н.е.), які спробували описати історичні події минулого на еонові аналізу легенд, переказів, документальних матеріалів.

102

15

Відомими давньогрецькими істориками були Геродот та ФукідІд. Геродот, якого ще називають батьком історії", вперше використав для осмислення історичних подій такі джерела інформації, як генеалогії, місцеві хроніки, землеописання, розповіді очевидців подій та ін. Фукідід при описі подій звертав увагу на роль географічного положення держави, її багатства, намагаючись прослідкувати вплив цих факторів на хід історії.

Давньогрецький філософ Платон (бл. 428-347 рр. до н.е.) обґрунтував систему політичного устрою, яку описав у творах „Політик", „Держава", „Закони". Потребу у державі та законах Платон пояснює постійним прагненням людей до задоволення своїх бажань, прагнень наблизитись до суспільного ідеалу. У своїй теорії ідеальної держави Платон говорить про необхідність існування у суспільстві трьох станів (філософи-правителі, воїни та безпосередні виробники), приналежність до яких визначається нахилами людської душі. Соціальна справедливість в ідеальні державі полягає у виконанні її членами строго визначених функцій.

Учень Платана Аристотель {384-322 рр. до н.е.) започатковує знання про соціальне управління та його завдання. Вілцою формою суспільного життя, за Аристотелем, є поліс (місто-держава), оскільки в ньому права та обов'язки громадян юридично оформлені і підпорядковані спільному інтересу, а сама людина є істотою „політичною", тобто такою, яка не може існувати поза полісом, поза межами суспільства. Особливого значення у житті та діяльності людей, на думку Аристотеля, набуває спілкування, завдяки якому люди можуть здійснювати спільну діяльність.