11.3. Поняття програми соціологічного дослідження та її структура

Програма соціологічного дослідження - це науковий документ, що вміщує методологічні і процедурні передумови дослідження соціаль­ного об'єкту.

У програмі викладаються основні завдання дослідження, методика і техніка збору та обробки соціологічної інформації. Розробка програми є обов'язковою умовою соціологічного дослідження. У програмі фіксується наявний рівень знань про об'єкт дослідження, висуваються гіпотези і окреслюються способи їх перевірки, визначається процедура дослідження та план роботи.

По суті, програма соціологічного дослідження є теорією І методологією конкретного вивчення, висвітлення окремого емпіричного об'єкту або явища. В програмі практично реалізуються загальнотеоретичні і методологічні принципи філософії як загальносоціологічної теорії і спеціальних теорій дослідження. Відповідно з призначенням програма соціологічного дослідження реалізує три функції: методологічну, методичну та організаційну.

Методологічна функція програми соціологічного дослідження передбачає визначення наукових проблем, для вирішення яких ведеться дослідження; формування мети і завдань дослідження; фіксування вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношення даного дослідження і раніше здійсненого або паралельно виконуваного дослідження проблеми.

Методична функція програми полягає в тому, що в програмі розробляється загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюється цикл досліджень: теорія - факт - теорія. Методика розкриває шляхи, методи і способи збирання, аналізу і опрацювання інформації, даних, дає можливість розробити процедуру дослідження, провести порівняльний аналіз одержаних результатів аналогічних

32

35

Метою експериментального дослідження є встановлення функціональних зв'язків у соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту - пошук управлінських рішень.

З точки зору інших критеріїв, зокрема, вивчення соціального явища а статиці чи динаміці, виділяють разові дослідження, які дають інформацію про стан об'єкта аналізу, кількісні характеристики явища чи процесу на момент його вивчення, і повторні, спрямовані на дослідження одного й того ж явища чи різних явищ через певні проміжки часу, в однакових чи відмінних умовах.

Повторне дослідження, в свою чергу, поділяється на трендове, панельне і лонгітюдне.

Трендове дослідження здійснюється в аналогічних вибірках в межах однієї генеральної сукупності з інтервалами в часі з метою аналізу змін на рівні певної групи.

Особливістю панельного дослідження є обстеження однієї й тієї ж сукупності через однакові часові інтервали.

Лонгітюдне дослідження враховує розвиток сукупності, що вивчається.

11.2. Поняття методики і техніки соціологічного дослідження

Метод - це систематизований спосіб одержання теоретичного чи практичного результату, вирішення проблеми чи отримання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання і діяльності, усвідомлення специфіки предметної області, що вивчається, і законів функціонування її об'єктів.

Метод окреслює і втілює шлях до істини, напрямки ефективної діяльності, що веде до реалізації поставлених цілей, задає регулятиви і нормативні установки пізнавального процесу.

Метод включає стандартні і однозначні правила (процедури), які забезпечують надійність і достовірність отриманих знань. Наприклад, метод анкетного опитування характеризується фіксованими правилами побудови питань, встановлення їх послідовності, класифікації, шифрування відповідей тощо.

Правила дії у своїх окремих специфікаціях можуть характеризувати не метод, а методику. Наприклад, є методика простої, серійної і випадкової вибірки при масових опитуваннях.

Методика, яка характеризується з інструментальної сторони, відноситься до сфери, яка називається технікою дослідження.

Метод відрізняється від методики і техніки тим, що крім технічної. Процедурної частини, включає і теоретичне усвідомлення та особливі пізнавальні принципи (принцип конкретності соціального аналізу, принцип системності, принцип єдності кількісних і якісних характеристик і

Так, у соціологічних студіях публіциста, економіста, соціолога Сергія Подолинського (1850-1891) сусідили марксистські і соціал-дарвіністські, „громадівські" погляди. Вважаючи, що суспільне життя відбувається згідно з законом боротьби за існування, він і положення про додаткову вартість розглядав як одну з форм цієї боротьби. Але поряд із законом боротьби за існування, твердив С.Подолинський, діє і закон зростання солідарності людей. З часом людські громади, піддавшись почуттю прихильності, можуть перестати боротися між собою. Все це матиме неабиякий сенс для людей, які вивільнять свої сили для боротьби з навколишньою природою. Водночас і умови боротьби з природою стануть однаковими для різних груп людей. У свою чергу зростатиме середній рівень розвитку більшості людей, з'являться можливості для самовираження талантів.

С.Подолинський значну увагу приділяв аналізові соціального становища різних груп людей, причин соціальної диференціації (їх убачав у привласненні панівним класом додаткової вартості), соціальної мобільності (залежить від національної належності особи). Ці думки висловлені у праці „Ремесла і фабрики на Україні".

Вагомим є внесок у розвиток вітчизняної соціологічної думки українського економіста і соціолога, громадського діяча, професора Київського університету Михайла Зібера (1844-1888). Соціологічні інтереси Зібера зосереджені навколо проблем суспільства, суспільного розвитку, народонаселення, історичної соціології. Він стверджував, що еволюційний порядок суспільних відносин зумовлюється розвитком економічних відносин, а всі політичні юридичні і духовні явища в суспільстві є надбудовою над ними. Зібер говорив про ступеневий розвиток суспільства, здійснив порівняльний аналіз общинного і капіталістичного суспільства, звернувши увагу на те, що в умовах першого особа фактично позбавлена свободи, натомість сучасна цивілізація створює умови для розвитку свободи особистості.

Одним з найяскравіших українських дослідників у галузі соціологи був Максим Ковалевський (1851-1916). Він був членом Міжнародного соціологічного товариства, певний час навіть головою, безпосереднім учасником його конгресів, членом ряду соціологічних інститутів і автором їх видань.

Важливе місце в системі соціологічних поглядів Ковалевського займає ідея прогресу як історичної неминучості. Природною передумовою цієї ідеї є уява про змінність і закономірності суспільних феноменів. Він вважав, що без прогресу не може бути соціології як науки. Суть соціального прогресу він зводив до солідарності. Значний внесок М.Ковалевського у розвиток історико-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб'єкти­візму.

Серед великої плеяди українських мислителів кінця XIX - початку

84

33

XX ст. вагоме місце займає Іван Франко (1856-1916), який відігравав величезну роль у розвитку національної та соціальної свідомості українського народу. В ряді праць і Франко проаналізував процес формування суспільства І держави, приділяв увагу матеріальному і духовному прогресу суспільства. І.Франко був активним проповідником національної самостійності України.

Вагомий внесок у розвиток української соціологи зробив видатний учений-економіст, мислитель і патріот М.Туган-Барановський (1865-1919), який вважав, що без соціології немає сучасної науки про суспільство. У працях „Основи політичної економи", „Суспільні основи кооперації", „Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію", „Психологічні фактори суспільного розвитку" та інших він обґрунтував роль господарства в соціальному житті. Господарство він визначав як сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ для створення матеріальної обстановки, необхідної для задоволення людських потреб. Вирішальне значення господарства у суспільному житті ґрунтується не тільки на тому, що люди, як вважав марксизм, перш ніж займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, повинні їсти, пити і одягатися, а й на тому, що політика, наука тощо мають свою матеріальну основу, яка створюється господарством.