10.5. Соціологія моралі та виховання

Соціологія моралі - це галузь соціології, яка досліджує емпіричними методами закономірності практичної моралі на різних соціальних рівнях. Об'єктом дослідження соціології моралі є моральна практика, яка складається у різних соціальних спільностях і прошарках (сім'я, трудовий колектив, професійна група, нація тощо).

Соціологія моралі вирішує три основні завдання:

1 - описувати реальні моральні відношення і специфіку їх виявлення в суспільстві;

2. - досліджувати ставлення різних соціальних груп до постановки і способу вирішення моральних проблем;

3. - вивчити еволюцію, прогнозувати тенденції і шляхи розвитку моральної свідомості.

Соціологія моралі виходить із того, що моральне регулювання передбачає добровільне прагнення людей керуватись у своїх вчинках моральними нормами та принципами.

Виховання - це процес цілеспрямованого впливу на людину з боку інших людей, формування певної системи особистих якостей.

• екстенсивний і циклічний типи соціального розвитку;

• високий рівень залежності від природних умов буття, зокрема від географічного становища;

• консерватизм в соціальних стосунках І способі життя;

• орієнтація не на розвиток, а на відтворення і збереження прийнятого порядку і наявних структур соціального життя;

• негативне ставлення до будь-яких нововведень (інновацій);

• пріоритет традицій, усталених норм, звичаїв, авторитету; соціальна структура освячена традицією І вважається непорушною (рабовласники і раби, феодали і залежні селяни, касти в Індії);

• високий рівень залежності людини від соціальної групи і жорсткий соціальний контроль;

• різка обмеженість індивідуальної свободи.

Індустріальне (промислове) суспільство - суспільство, що

визначається рівнем технічного, індустріального розвитку, термін був впроваджений французьким соціологом Сен-Сімоном. Індустріальне суспільство аналізували О.Конт, Г.Г.Спенсер, К.Маркс, М.Вебер, Е.Дюркгейм, у середині XX ст. - Дарендорф, Р.Арон, Ростоу.

Теоретики індустріального суспільства зводять соціальний прогрес до переходу від відсталого „аграрного" традиційного суспільства (тобто докапіталістичного), де панує натуральне господарство і станова ієрархія, до передового, промислово розвинутого „індустріального" (капіталістичного) суспільства з масовим ринковим виробництвом.

В основі переходу - процес послідовних технічних нововведень у виробництві, який у великій мірі пояснюється зіткненням випадкових обставин і різних мотивів діяльності (націоналізм, протестантська етика у М.Вебера, дух підприємництва і конкуренції, особисті амбіції політичних діячів іт.п.).

Головний критерій прогресивності суспільного ладу - досягнутий рівень промислового виробництва (Р.Арон) чи виробництво товарів масового споживання тривалого користування - холодильників, автомобілів, телевізорів (У.Ростоу).

Надбанням індустріального суспільства є:

1. - зростання рівня індустріалізації, причому промислове виробництво майже повністю знаходиться у приватній власності;

2. - процес демократизації, знищення традиційних станових привілеїв, формування рівних громадянських прав (політичних, юридичних, соціальних) і загальної рівності всіх перед законом;

3 - згасання гострих класових конфліктів, характерних для ранніх стадій індустріального суспільства, в розвиненому індустріальному суспільстві на перший план виходять трудові угоди, колективні договори, узаконені робітничі організації;

76

41

4 - зростання можливості соціальної мобільності, рівність можливостей на базі доступності освіти.

У 60-х рр. XX ст. концепції індустріального суспільства були витіснені концепціями постіндустріального суспільства (Д.Белл, О.Тоффлер, З.Бжезінський, Фурастьє, Турен). Дане поняття по-різному трактується у різних представників: Д.Белл говорить про поділ всесвітньої історії на доіндустіальне (аграрне), індустріальне (капіталістичне і соціалістичне) та постіндустріальне суспільство, у З.Бжезінського - концепція технотронного суспільства, у О.Тоффлера - надіндустріального. Тобто за основу береться рівень техніки виробництва, а також галузевий і професійний розподіл праці, зниження значення виробничих відносин, власності і класової боротьби. У багатьох моментах концепції постіндустріального суспільства вирбилися як спроба сформулювати альтернативу марксистському вченню про соціальний прогрес як послідовну зміну суспільно-економічних формацій.

Залежно від рівня техніки виробництва у суспільстві переважають:

• первинна (сільськогосподарська) сфера економічної діяльності;

• вторинна - промисловість;

• третинна - сучасність, де головну роль грає освіта і наука. Цим рівням відповідають специфічні форми суспільної організації:

• церква і армія з традиційному суспільстві;

• корпорація - в індустріальному;

• університети - в постіндустріальному. А також панування певного стану:

• священики і феодали у традиційному суспільстві;

• бізнесмени - в індустріальному;

• вчені і спеціалісти - в постіндустріальному.

Д.Белл говорить про постіндустріальне суспільство як інформаційне. На перше місце виходять не машинні технології, а інформація. Постіндустріальне суспільство базується на новій інфраструктурі, яких є три типи:

1 - транспортна (дороги, канали, залізниці, магістралі);

2 - енергетична (від водяного колеса, парової машини до електроенергій. Ядерної енергії);

3 - комунікативна (пошта, преса, телефон, радіо, телебачення, сьогодні - інтернет). Ці сфери найбільш розвиваються, і у суспільстві виникає новий тип еліти, яку вирізняє технічна компетентність і освіта.