8.2. Форми впливу та влади. Основні особисті риси сучасного керівника

Кінець кінцем кожний керівник знаходить свій стиль. Але в будь-якому випадку це повинен бути стиль лідерства. Лідерство - це здатність впливати на інших членів групи. “Впливати” означає своєю поведінкою внести зміну в поведінку, відношення, почуття і т.п. інших людей, направляючи їх до певної мети. Керівник повинен бути лідером, оскільки він очолює організацію. Його соціальна функція й полягає в тому, щоб впливати на підлеглих таким чином, щоб вони ефективно виконували роботу, доручену організацією.

Основою лідерства є влада. ”Влада - це інструмент соціального управління, який діє на поведінку людей, призводячи до виникнення, зміни чи припинення суспільних відношень, пов`язаних із здійсненням певної цілі” (Управління соціальним виробництвом: Словник. - М.: Економіка, 1983).

Влада - це узаконена сила організації, що надає право командувати, виконувати, приймати рішення та витрачати ресурси. Тобто влада - це право впливати на поведінку інших. Вона є ”формальною матінкою” сили - здатності впливати. Саме лише формальною. Історія знає безліч випадків, коли людина, не маючи формальної влади, здатна впливати на хід подій, і навпаки. К.Маркс, наприклад, ніколи не був офіційними керівником, але силою висунутих ним ідей суттєво вплинув на суспільне життя ХХ ст. Тому соціологи виділяють два типи влади - формальну та реальну.

Формальна влада - це влада посади; вона зумовлена офіційним місцем людини в системі управління організацією і вимірюється або кількістю підлеглих або обсягом матеріальних ресурсів, які посадова особа може використовувати за своїм розсудом. Реальна влада - це влада авторитету; вона зумовлена місцем людини в неофіційній системі відношень і вимірюється кількістю людей, згодних добровільно підкорятися даній особі. Ідеальний варіант - збіг формальної і реальної влади, уособлення їх в одній людині.

Де ж витоки суспільної влади, що є джерелом керівної сили? В наукових працях, присвячених цій проблемі, підкреслюють три основи суспільні влади:

1. примушення фізичне (чи на законних засадах або його потенційна можливість), що впливає через страх;

2. власність на ресурси, якими одна людина володіє, а друга - ні, але конче їх потребує;

3. добровільне підкорення, що базується на традиціях, або особистій харизмі чи переконаності.

Відповідно до цього джерелам розрізняють 5 основних форм влади: 1) влада, основана на примушенні; 2) влада, основана на винагороді; 3) експертна влада; 4) еталонна влада; 5) законна влада.

1. Влада шляхом примушення впливає через страх. Страх звичайно створює образи насильства, фізичний біль. Виконавець вірить, що володіючий владою має можливість карати таким чином, що завадить задоволенню якоїсь нагальної потреби, або взагалі може зробити якісь інші халепи. Страх може бути використаний і фактично застосовується у сучасних організаціях, але ті, де страх використовується дуже часто, не спроможні на довге життя в умовах приватного підприємництва і відкритого суспільства. Хоча примушення і може призвести до тимчасової покори підлеглого, воно виробляє небажані побічні ефекти – скованість, намагання свідомо ошукати керівництво, помсту і відчуження. Це у свою чергу може призвести до низької продуктивності праці і великоплинності кадрів.

2. Обіцянка винагороди – один із найстаріших і часто найефективніщих засобів впливу на інших людей. Влада, основана на винагороді, проявляє вплив через позитивне підкріплення підлеглого з метою добитися від нього бажаної поведінки. Виконавець не противиться цьому впливу через те, що в обмін на виконання того, що хоче керівник, він чекає одержання винагороди, адекватної згоді на вплив. Ця уявлена адекватність є головною перевагою влади, основаною на винагороді, порівняно з владою, основаній на примушенні. Але не завжди можна точно визначити, що саме потрібно тій чи іншій людині і що може примусити її підкорятись. До того ж у бажаючого владарювати ресурси можуть бути обмеженими.

3. При експертній формі влади виконавець представляє, що той, хто впливає на нього, володіє особливим експертним знанням відносно даних проблем. Він приймає на віру цінність знань керівника. У цьому випадку вплив вважається розумним, тому що рішення виконавця підпорядкуватись є свідомим і логічним. Вірячи у компетентність керівника, інші покладаються на нього. Керівники звичайно домагаються цього типу влади завдяки своїм видимим досягненням. Чим більші ці досягнення та чим вони більш явні, тим більшої влади домагається керівник. Особистість може використати експертну владу в організації. коли вона має інформацію або ідеї, що, на думку інших, допоможуть організації чи її підрозділу досягнути мети або знайти більш прийнятне рішення. Ця форма влади теж має суттєві вади: по-перше, нині знання, інформація досить швидко старіють і тому потребують постійного оновлення; по-друге, не виключено, що вони можуть бути невірними, необ`єктивними, і за їх допомогою не можна досягти потрібних наслідків.

4. При еталонній формі влади характеристики чи властивості впливаючого настільки привабливі для виконавця, що він хоче бути таким же, як впливаючий. Еталонну владу називають ще владою прикладу, впливом за допомогою харизми.

Харизма – це влада, побудована не на логіці і не на давній традиції, а на силі особистих якостей або здібностей лідера. Влада прикладу або харизматичний вплив, походить від ототожнення виконавця із лідером або тяжіння до нього, а також від потреби виконавця у приналежності та повазі.

Харизматичний вплив цілком особистий. Ось деякі характеристики харизматичних особистостей: а) обмін енергією - утворюється враження, що ці особистості випромінюють енергію і заряджають нею навколишніх людей; б) вражаюча зовнішність - харизматичний лідер не обов’язково красивий, але привабливий, володіє гарною осанкою та прекрасно тримається; в) незалежність характеру - у своєму прагненні до благополуччя і поваги ці люди не покладаються на інших; г) гарний риторичний хист; д) сприймання замилування своєю особистістю; є) гідна і впевнена манера триматися.

Харизматична влада нетривка, оскільки тримається на емоціях, що, як відомо, досить перемінливі. Дуже часто трапляється, що колишнього кумира його колишні прихильники скидають з п`єдесталу і ”топлять у багнюці”.

5. Законна влада тримається на впливі через традиції. Якщо оглянутися на історію, традиція виявиться самим розповсюдженим інструментом впливу. Керівник користується традицією, щоб задовольнити потребу виконавця в захищеності і надійності. Однак цей метод стане дієвим тільки тоді, коли виконавець вже засвоїв цінності, що дадуть йому можливість повірити у здатність керівника задовольнити ці потреби. Тому вплив за допомогою традиції можливий лише тоді, коли норми культури, зовнішні по відношенню до організації, підтримують усвідомлення, що підпорядкування начальству є бажаною поведінкою. Відношення ”керівник-підлеглий” прямо залежить від готовності підлеглих за традицією визнавати авторитет - законну владу керівників. Протягом тисячолітньої історії традиції зміцнювали владу начальства, завдяки цьому зміцнювали законну владу. Влада, заснована на традиції, безвідносна до особи керівника, вона ігнорує його особисті якості. Керівник може бути генієм чи дурнем, тираном чи ”доброю душею” - це не має значення, йому підкоряються лише тому, що він керівник. Цим дана форма влади міцна, але в цьому ж і її слабкість. Генеруючи і заохочуючи покірність, вона робить ставку на консерватизм, посередностей, що не узгоджується з вимогами сучасного динамічного життя. Така влада рано чи пізно призведе організацію до розвалу.

Влада і вплив формують риси сучасного керівника, які дозволяють йому найбільш ефективно реалізувати свої функції. Люди - складні створення, кожний зі своїм розумом, тому їм потрібний лідер, що допоможе досягнути поставлених цілей. Не можна визначити лідерство якоюсь формулою. Це - і мистецтво, і майстерність, і талант. Деякі люди володіють цим від природи, інші навчаються, а треті так ніколи і не осягають. Кінець кінцем кожний знаходить свій стиль. Один - динамічний, привабливий, здатний наснажувати інших, інший спокійний, стриманий у мові та поведінці. Однак обидва вони можуть діяти із рівною ефективністю – викликати до себе довір’я і домагатися того, щоб робота виконувалася швидко та якісно. Незважаючи на відмінності в стилі, гарним керівникам-лідерам притаманні деякі загальні характерні риси.

1. Лідер повинен бути відданий своїй фірмі. Він не принижує своєї фірми в очах співробітників, але й не принижує останніх в очах керівництва фірми, бо тоді при потребі важко сподіватися на віддачу з їх боку.

2. Лідер повинен бути оптимістом. Оптиміст завжди охоче вислуховує інших і їхні ідеї, тому що завжди сподівається на гарні новини. Песиміст слухає якомога менше, тому що очікує поганих новин. Оптиміст думає, що люди переважно готові прийти на допомогу, володіють творчими нахилами, прагнуть до творчості. Оптиміст вітає ідеї, що висунуті його підлеглими. Для песиміста нові ідеї неминуче стають проблемою і певно не втіляться ні в що путнє.

3. Лідер повинен любити людей. Кращі лідери піклуються про своїх співробітників. Їх щиро цікавить те, що роблять інші, і ця увага підносить в очах підлеглого як його самого, так і лідера. Гарний лідер – доступний лідер.

4. Лідер повинен бути сміливим і вміти брати відповідальність на себе.

5. Лідер повинен володіти широтою погляду, має виявляти інтерес до всіх аспектів діяльності організації.

6. Лідер повинен бути рішучим. Готовність і уміння прийняти рішення вимагає мужності і рішучості. Коли вся інформація на поверхні - рішення прийняти легко. Тяжче, коли відомі не всі вхідні дані, а рішення все ж треба приймати. Необхідна сміливість, щоб прийняти рішення і усвідомлювати при цьому, що воно може бути помилковим. Намагання відкласти на потім, нерішучість, вагання – усе це явні ознаки того, що менеджер зазнає страху, а переляканого керівника ніхто не поважає і ніхто не йде за ним.

7. Лідер - тактовний та уважний. Це простий закон життя – ви доб’єтеся від людей більше за допомогою меду, ніж оцту. Але спокусливість влади змушує часом забувати про це. У своєму прагненні будь-що побачити роботу виконаною, він може стати нетерплячим і глухим до почуттів інших. Не припустимо ігнорувати пропозиції підлеглих, зменшувати значущість ними зробленого, пристижувати їх у присутності колег. Найкращі лідери проявляють піклування про людей тактовним і уважним поводженням із ними.

8. Лідер передусім справедливий. Коли приймається будь-яке рішення то воно, як правило, зачіпає інтереси усієї організації або якоїсь людини. Тому важливо бути справедливим.

9. Лідер завжди чесний. Не завжди легко говорити правду, не вразивши почуття інших і не показуючись безтактовним, але чесність в інтересах загального добра – фірми або її співробітників - завжди має бути наперед усе. Зворотна сторона чесності керівника - уміння визнавати власні помилки.

10. Лідер - керівник честолюбний. Він, природно, честолюбний у відношенні самого до себе, але честолюбність хорошого лідера розповсюджується і на його підлеглих. Він радіє досягненням співробітників і поділяє їхній успіх; таким чином він надихає інших своїм ентузіазмом та енергією, і усі досягають успіху по службі. Але честолюбність лідера повинна бути помірною. Надмірна честолюбність крушить усе на своєму шляху, вона скоріше руйнівна, ніж продуктивна. Така честолюбність викликає скоріше опір ніж сприяння.

11. Лідер завжди послідовний. Зміна настрою, роздратування сьогодні і ейфорія завтра, сумбурна та непередбачена реакція на проблему або ситуацію – все це лягає важким тягарем на підлеглих. Вони завжди очікують гіршого і будуть більше пристосовуватися до настрою керівника, ніж до справи.

12. Лідер завжди скромний. У сильних лідерів здорове уявлення про власний імідж. Вони не потребують лестощів від оточуючих і не схильні заохочувати до них.

13. Лідер завжди впевнений в собі. Люди, що впевнені в собі, володіють свого роду магнетизмом, вже сама впевненість у поведінці викликає у підпорядкованих довіру і почуття спокою. Віра в себе допомагає керівнику перемагати труднощі, часом перевершувати свої можливості і створювати передумови службового просування.

14. Лідер повинен бути наставником. Кожний великий лідер в історії був насамперед вчителем. Лідер повинен передавати також свій досвід лідерства. Він допомагає своїм підлеглим розвивати в собі впевненість, любов до людей, честолюбність, ентузіазм, чесність, врівноваженість, рішучість – всі риси, що необхідні будь-якій людини, що прагне до успіху.

Завершуючи розгляд питання про владу, занотуємо, що абсолютної влади не існує. Влада є феноменом соціальної взаємодії людей. Жоден керівник, навіть володіючий необмеженою владою, не спроможний творити свою волю, не зважаючи на волю, почуття, бажання та здібності інших людей.

Влада - не тільки вплив, це й залежність однієї особи від іншої. Підлеглі залежні від керівника в тому, що стосується заробітної плати, розподілу робочих завдань, просування по службі та ін. Але й керівник залежить від підлеглих відносно одержання інформації, необхідної для прийняття рішень, неформальних стосунків з іншими підрозділами, що часом ефективніші за формальні і тому є необхідністю для виконання керівником своїх функцій та ін. Головне ж полягає в тому, що від підлеглих залежать результати виконання поставлених задач, а саме це і є критерієм оцінки керівника. Тому досвідчений керівник прагне не абсолютної влади, а розумного балансу влади, тобто такого стану владних відношень, коли влади достатньо, щоб досягти поставленої мети, але її обсяг не збуджує у підлеглих незадоволення, непокірності, явного чи скритого супротиву. Влада - гостра зброя, перебільшенням її можна зашкодити не тільки іншим, але й самому собі. Чим більше влади сконцентровано в руках однієї людини, тим вища ціна її помилок та зловживань, тому особам, що схильні до них, довіряти владу легковажно, неприпустимо.