2.2. Зміст, функції та методи управління: загальна характеристика

За складністю та багаточисельністю виявлень свого змісту управління - це феномен, що не має собі рівних серед інших видів людської діяльності. Його зміст - сукупність всіх можливих управлінських дій та операцій - класифікується за різними ознаками.

З позиції методології управління вважається низкою послідовних етапів управлінської діяльності: встановлення мети  оцінка ситуації  визначення проблеми  прийняття управлінського рішення  його реалізація.

В організаційному плані зміст управління виглядає як послідовне використання організаційних важелів впливу: регламентування (формулювання завдання: що треба зробити)  нормування (визначення нормативів - неприпустимих відхилень)  інструктування (як ліпше виконати завдання; що використати; чим при цьому керуватися і т.ін.)  відповідальність виконавця (визначення міри покарання у разі не виконання чи невірного виконання завдання).

Інформаційний зміст управління виявляється як послідовне виконання робіт: зі збору та накопичення інформації  її опрацювання  передачі інформації.

Економічний зміст управління можна передати у вигляді таких етапів: визначення потреб в ресурсах  оцінка їх наявності  розподіл ресурсів  використання ресурсів.

Функціональний зміст полягає у послідовному виконанні функцій управління. На цьому зрізі змісту управління зупинімося детальніше, бо він займає виключно важливе місце в процесі управлінської діяльності. Чому так?

Знання законів організації та принципів управління дає відповідь на запитання ”Що є основою системи управління?” Функції управління відповідають на питання: ”Що повинно робитися в системі управління?”

Функції управління - це особливі види діяльності, що відбивають певні стадії процесу управління, взаємопов`язані у часі та просторі. Кожна з управлінських функцій є серією взаємопов`язаних дій, тобто сама по собі є також процесом. Отже, управління, як сума усіх функцій, є процесом певних процесів.

Складність і різноманітність діяльності організацій обумовлює існування в системі функцій управління двох складових - конкретних та загальних функцій.

Конкретні - це функції, пов`язані з особливостями об`єкту управління. Скажімо, на виробничому підприємстві обов`язково треба управляти енергогосподарством, матеріально-технічним забезпеченням виробництва, його конструкторською підготовкою і т.ін. В інших організаціях таких видів діяльності може й не бути, через що і такі функції управління їм не потрібні.

Загальні функції управління - універсальні, бо вони притаманні будь-якому процесу управління у будь-якій організації.

Залежно від авторського бачення суті управління різні автори виділяють різну кількість загальних функцій. Так, ”батько” наукового менеджменту Анрі Файоль (Франція) - першорозробник проблеми функцій управління - вважав за такі п`ять: передбачення, організацію, розпорядження, координацію, контроль. Інші автори доповнюють перелік А.Файоля ще такими функціями, як комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішення.

Сучасний підхід до визначення загальних функцій управління базується на згрупуванні суттєвих видів управлінської діяльності та виділенні саме тих, що спостерігаються в усіх без винятку організаціях. Тому вважається, що процес управління є сукупністю чотирьох взаємопов`язаних функцій - планування, організації, мотивації, контролю. У подальшому кожна з функції буде розглядатися докладно, тому зараз дамо лише загальну уяву про них.

Планування - це один з способів забезпечення цілеспрямованості діяльності усіх ланок організації на шляху досягнення її загальної мети. Суть його полягає у визначенні цілей і задач організації на певний період, розробці стратегії діяльності, складанні необхідних планів та програм.

Організація - це двоаспектна функція. Організовувати, по-перше, це означає створити таку структуру організації, яка дасть змогу ефективно реалізовувати заплановане і досягнути бажаних результатів. По-друге, це означає такий розподіл людей в організації, при якому б кожен мав свою конкретну справу і задачі й діяв у спільному руслі організації, не вибиваючись з нього.

Мотивація - це функція спонукання працівників до активних дій при виконанні практичної роботи організації. Вона реалізується через визначення потреб працівників і засобів заохочення до плідної результативної праці, як головного джерела задоволення цих потреб.

Контроль - це процес виявлення відхилень результатів від встановлених стандартів у процесі діяльності організації, чим створюються засади для своєчасної корекції та можливість заздалегідь попередити вірогідну небезпеку для організації в цілому.

Означені функції на практиці реалізуються за допомогою певних методів управління.

Методи управління - це обрані суб`єктом управління варіанти управлінського впливу на колектив чи окремого працівника. В них найбільш явно проступає управлінське мистецтво менеджера.

Пізнання методів дає можливість зрозуміти, за висловом класика менеджменту Пітера Друкера (США), яким чином можливо перетворити неорганізовану юрбу в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу.

За змістом та характером впливу на людей методи управління розподіляються на три групи: організаційно-розпорядчі (або адміністративні) - це сукупні засоби правового і адміністративного впливу на діяльність людей. Вони включають організаційні (планування, регламентування, нормування, інструктування) та розпорядчі (наказ, розпорядження, договір, контракт) дії. Це активні, безпосередні методи, що вимагають від виконавців лише обумовлених зверху порядку їх дій і організації.

Економічні методи - це методи непрямого впливу на людей, що мають засадами матеріальну зацікавленість робітників у результаті своєї праці. Піонером в науковій розробці і практичному застосуванні цих методів вважають інженера і бізнесмена Фредерика Тейлора (США). Економічні методи дають змогу працівнику проявити ініціативу, вигідну не лише для нього але й для організації.

Досягнення значних результатів заохочується шляхом грошових виплат. Сила їх впливу на трудову поведінку людей значна, але суттєво зменшується, якщо гроші, заробіток не є головним стимулом для працівника.

Соціально-психологічні методи - це також способи непрямого впливу. Вони являють собою вплив за двома основними напрямками:

створення в колективі прийнятного морально-психологічного клімату і за рахунок цього посилення його трудової віддачі.

створення умов для максимальної реалізації особистих прагнень працівника.

Практика ефективного управління доводить доцільність комбінування різних методів і неприпустимість акцентованого віддання переваги одному з них. Та чи інша комбінація методів управління повинна визначитися особливостями конкретної ситуації та задачами, що виконуються в означений період.

Як свідчить наведене вище, управління як процес, як специфічний вид людської діяльності - явище складне й не однозначне. Знання його методологічних основ дає змогу оптимізувати процес оволодіння знаннями та навичками управління в цілому і менеджменту зокрема.

___________