2. Утвердження радянської влади в Україні (1917-1920 рр.).

Упродовж 1917—1920 pp. радянська влада в Україні встановлювалася тричі: перший раз — у січні — квітні 1918 p., другий — у січні — липні 1919 p., третій — з грудня 1919 р. І лише на початку 1920 р. остаточно утвердилася й трималася до 1990 р.

Реальністю 1917—1919 р p. в Україні була кільканадцяти разова зміна влад, що найпереконливіше засвідчує відсутність у жодної з них широкої підтримки в народі. Серед інших і Радянська влада, очолювана більшовиками, двічі терпіла поразку в Україні як одному з «найменш більшовицьких» районів. Між тим у кінці 1919—1920 pp. відбувся рішучий перелом на користь Радянської влади, яка утвердилась у боротьбі з денікінськими й петлюрівськими силами, відбивши наступи союзних польсько-петлюрівських військ і врангельців, різноманітних «батьків» та отаманів. Глибинні причини перелому, що стався, полягали в корективах власної політики, яку більшовики під керівництвом В Леніна здійснили першими з поміж своїх політичних суперників, зробивши критичні уроки з дворічного революційного досвіду. Головнішим з тих уроків стало подолання політичного розриву між завданнями національного визволення українського народу, на реалізації яких зосередились українські національні партії, і завданнями соціального визволення, пріоритет яких у більшовицькій політиці відтіснив обіч національне питання. В той час, як національні політичні сили України розкололися (частина їх відійшла від політичної діяльності й емігрувала, інші — зближалися з більшовиками, а петлюрівське керівництво підпало під іноземні інтереси й еволюціонувало до шовіністичної реакції й анархії отаманщини), В. Ленін повернув більшовиків до національного питання як надзвичайно важливого і «особливого» завдання па Україні. Його ігнорування він кваліфікував як глибоку і небезпечно помилку російської та єврейської більшості в КП (б) У, яка будувалася в основному міського населення І цілком природно відтворювала його переважно неукраїнський національний склад.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.:

– низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок,слабка соціальна база визвольного руху;

– очолила національну революцію українська інтелігенція, яка українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;

– робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України;

– відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР;

– несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, білогвардійці, війська Антанти; в Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.

повстанні. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги перед Річчю Посполитою. Усі виключені з реєстру повинні були повернутися до свого попереднього стану. Замість гетьмана призначали старшого комісара козацького війська, який підлягав безпосередньо коронному гетьманові Польщі

3. В 1855 р. в історії України мало місце:?

   селянський виступ "Київська козаччина"

4. Встановіть відповідність між воєначальниками та військовими формуваннями, які вони очолювали:

   1. Азовське козацтво;	А. В.Скаржинський;
   2. Бузьке козацьке військо;	Б. С. Білий;
   3. Кубанське козацьке військо;	В. Й.Гладкий
   4.Військо вірних козаків.	Г. А.Головатий

   1 - В; 2 - А; 3 - Г; 4 - Б

Категорія залежних людей у Київській Русі, які були змушені для підтримки свого господарства укладати на певних умовах договір із землевласником:?

рядовичи

Варіант 8