- •Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території сучасної України.
- •Причини, характер та рушійні сили національної революції українського народу 1648-1676 рр.
- •Українська Держава гетьмана п. Скоропадського.
- •Утворення Галицько-Волинського князівства, його соціально-економічний та політичний розвиток.
- •Директорія Української Народної Республіки. Акт злуки.
- •Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини. Велике переселення народів і слов'яни.
- •Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницбкого (1648-1657 рр.). Зборівський мирний договір, його зміст і значення в історії України.
- •Утворення і розвиток Київської Русі. Території і концепції її походження. Володарі Руської землі іх – х ст.
- •Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (зунр), її діяльність та історичне значення.
- •Галицько-Волинська держава. Внутрішня та зовнішня політика Данила Галицького.
- •Уроки української революції 1917-1920 рр.
- •Козацькі і козацько-селянські постання Марка Жмайла, Тараса Федоровича, Павла Бута, Дмитра Гуні та ЯцькаиОстрянина (20-30-ті роки XVII ст.). «Ординація Війська Запорізького» 1638 р.
- •Утвердження радянської влади в Україні (1917-1920 рр.).
- •Східні слов'яни у vіі – іх ст. Соціально-економічні та суспільно-політчні каталізатори державного об’єднання східнослов’янських племінних груп.
- •Визволення України від німецької окупації. Внесок України у перемогу над фашизмом.
- •Переяславська рада і Чигиринсько-Московські «Березневі статті» 1654 р.
- •Зміст статей
- •Радянська Україна в умовах нової економічної політики
- •Київська Русь наприкінці х – у першій половині хі ст., в період найбільшого піднесення. Прийняття християнства та його значення в історії України.
- •Гетьманат в Україні другої половини хуіі ст. Доба «Руїни»
- •Київська Русь у другій половині хі – першій половині хііі ст. Причини феодальної роздробленості Київської Русі.
- •Радянська модернізація України. Індустріалізації в Україні, її наслідки та значення.
- •Історична роль Богдана Хмельницького в утворенні козацької гетьманської держави.
- •Радянська модернізація України. Колективізація українського села.
- •Київська Русь і проблема етногенезу українців.
- •Радянська політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
- •Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності.
- •Західноукраїнські землі в 1920-1930-х роки XX ст.
- •Україна під час Другої світової війни. Радянсько-німецькі договори і західнукраїнські землі.
- •Церковне життя та міжконфесійні відносини в Україні (хуі – середина хуіі ст.). Брестська церковна унія 1596 р. Та її наслідки.
- •Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини хіі – першої половини хііі ст. (Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства).
- •Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація України військами Німеччини та її союзників. Спроби оун відродити українську державність.
- •Соціально-економічний і політичний розвиток Правобережної України в XVIII ст. Гайдамацький рух, Коліївщина, рух опришків.
- •Проголошення унр самостійною державою. Уроки Центральної Ради.
- •Окупаційний режим в Україні. Нацистський «новий порядок» (1941-1944 рр.).
- •Основні етапи розбудови незалежної України.
- •Політика царизму щодо України у XVIII ст. Ліквідація Гетьманщини і Запорізької Січі, їх наслідки для України.
- •Антифашистський рух опору в Україні. Радянський партизанський рух і підпілля (1941-1944 рр.).
- •Захоплення українських земель Литовським князівством. Особливості литовської «оксамитової» експансії.
- •Три поділи Польщі і нове політичне розчленування українських земель.
- •Визволення України. Внесок українського народу в розгром нацизму (1941-1945 рр.).
- •Українські землі в складі Великого Князівства Литовського. Укладення Кревської та Городельської уній. Втрата укранськими землями своєї автономії.
- •Посилення соціально-економічного і політичного гніту царизму в Україні в 1-ій пол. XIX ст. Антифеодальний рух під керівництвом у. Кармалюка.
- •Україна в Першій світовій війні.
- •Об'єднання королівства Польського та Великого князівства Литовського в Реч Посполиту. Сутність та наслідки Люблінської унії 1569 р. Для українських земель.
- •Початок українського національного відродження. Декабристський рух в Україні.
- •Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України в 2-ій пол. 1950-х – на початку 1960-х років.
- •Революційні події в Україні в 1905-1907 рр.
- •Кирило-Мефодіївське братство, його програмні документи та діяльність.
- •Селянсько-козацькі повстання Криштофа Косинського і Семерія Наливайка (кінець XVI ст.)
- •Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут.
- •Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії.
- •Національно-демократичний рух в Україні в 1960-1980-х роках. Українське дисиденство.
- •Заснування Запорозької Січі та її внутрішній устрій.
- •Скасування кріпосного права, буржуазні реформи 1960-1970-х років та їх значення для України.
- •Загострення кризи тоталітарної системи в Україні в 2-ій пол. 1980-х – на початку 1990-х років.
- •Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького. Значення козацтва в історичній долі українського народу.
- •Соціально-економічний і політичний розвиток України в 2-ій пол. XIX ст. Та розвиток національно-визвольного руху.
- •Проголошення незалежної української держави та шляхи її розбудови (1991-2010 рр.).
- •Українські землі в складі Великого Князівства Литовського.
Політика царизму щодо України у XVIII ст. Ліквідація Гетьманщини і Запорізької Січі, їх наслідки для України.
1. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст. Після поразки виступу І.Мазепи, протягом ХУІІІ ст. колоніальна політика царизму в підконтрольних українських землях посилилася. Почате з 1654 р. підпорядкування економіки й гетьманської влади московським, а далі імперським структурам на кінець ХУІІІ ст. завершилося цілковитою ліквідацією самобутнього суспільно-політичного устрою краю. Розвиток економіки України визначався дією і переплетінням суперечливих процесів. З одного боку, царизм сприяв феодалізації українського суспільства, ліквідації утвердженої національною революцією моделі соціально-економічних відносин, заснованої на дрібній вільній власності на землю, на козацькому господарстві фермерського типу. Посилювалася феодальна експлуатація більшості населення аж до реставрації кріпосництва. З другого боку, самі утверджувані феодальні відносини були на порозі своєї кризи, в їх надрах зароджувалися ознаки буржуазного суспільства. Та незалежно від переваги тієї чи іншої тенденції економічна політика царизму була спрямована на використання матеріальних та людських ресурсів України в інтересах імперії.
Провідним явищем соціально-економічного життя першої половини ХУІІІ ст. стало формування великого феодального землеволодіння старшини і перетворення її на феодальний стан суспільства. Зміцнюючи свій вплив в Україні, російський уряд запровадив наділення і затвердження земель виключно царськими указами; надав великі маєтки російським вельможам, які перетворили їх на своєрідний розсадник феодально-кріпосницьких порядків.
У листопаді 1708 р. за вказівкою царя гетьманом було обрано стародубського полковника І.Скоропадського ( 1708-1722 рр.), людину вже літню і не дуже рішучу. На прохання гетьмана підтвердити традиційні права України цар заявив, що з цим нема чого поспішати, бо “ Українці й так мають з ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі”. Після завершення воєнної кампанії 1709 р. для гарантування лояльності українських політиків в Гетьманщині було залишено десять російських полків, а її столицю перенесено до прикордонного з Росією Глухова. Приставлений до гетьмана царський резидент А.Ізмайлов крім безпосереднього нагляду за діяльністю української адміністрації фактично перебрав на себе заміщення старшинських вакансій. З часом впровадилась практика призначень на уряди в Україні довіренних осіб царя указами Петра І чи сенату навіть без узгодження з гетьманом.
Приводом до ліквідації гетьманства стала спроба К.Розумовського закріпити його за своїми нащадками спадково, в чому імператриця побачила зухвалий замах на повноту своєї влади. Після скасування 1764 р. гетьманства всі повноваження перейшли до Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П.Румянцевим. Суть подальшої політики визначала вказівка Катерини ІІ: “Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу”.
У 1765 р. було закрито загальноукраїнські установи – Генеральну канцелярію та Генеральний суд; скасовано полковий устрій на Слобожанщині (заможних виборних козаків переведено в гусари, решта стала державними селянами). У 1781 р. така ж доля спіткала полковий устрій Лівобережжя : тут було утворено намісництво за російським зразком, козацькі військові полки замінили уланськими.
У 1775 р. царський уряд розгорнув рішучий наступ на Запорожжя. Це було завершенням політики значних обмежень прав козаків, яка здійснювалася щодо Нової Січі постійно (з 1735 р. поблизу Січі перебував гарнізон регулярних військ; з 1750 р. у вибори старшини починає втручатись гетьман К.Розумовський, а з 1753 р. царським указом взагалі такі вибори заборонялись. Втілити в життя це розпорядження не вдалося, але коло кошової старшини звузилося і в останнє десятиріччя залишалося незмінним). Надаючи привілеї старшині, царський уряд зміцнював свій вплив на Запорожжя.
Безпосередніми причинами ліквідації Запорозької Січі стали: втрата нею військового значення, ролі форпосту проти татарсько-турецької агресії після успішного завершення російсько-турецької війни 1769-1774 рр.; конкуренція, яку складала запорозька торгівля хлібом, худобою, продуктами тваринництва поміщицьким господарствам; претензії поміщиків на освоєні козаками землі; прагнення царизму зміцнити абсолютистську владу, позбутися єдиної самоврядної області, осередка і гальванізатора антифеодального руху.
Наприкінці травня 1775 р. російські війська під командуванням генерала Т.Текелія зайняли паланки і слободи Запорожжя, 4 червня оточили Січ і оволоділи її укріпленнями. Маніфест Катерини ІІ, що з’явився через два місяці, оголошував: “ Сечь Запорожская вконец уже разрушена с истреблением на будущее время и самого названия запорожских казаков …”.
Наступна доля козаків склалася по-різному. Генеральну старшину – кошового П.Калнишевського, писаря І.Глобу, суддю П.Головатого за наказом цариці відправили до північних монастирів “на смирение”. Селяни - втікачі, що були на Січі, та козацька сірома потрапили в залежність до нових землевласників. Близько 5 тис. запорожців перейшли за Дунай, прийняли турецьке підданство і збудували в гирлі річки Задунайську Січ (1775-1828). Більшість козаків уряд відніс до розряду військових поселенців, з яких згодом було сформовано Чорноморське козацьке військо. У 1792 р. воно було передислоковане на Кубань і поповнене переселенцями з Лівобережжя та Слобожанщини. На Кубань пізніше переселилася частина козаків Задунайської Січі, а потім і нащадки задунайців, що у 1828-1860 рр. в складі Азовського козацького війська дислокувалися в районі Маріуполя.
Ліквідація Запорозької Січі означала ліквідацію останньої самоврядної області на території України. В 1783 р. на Лівобережжя і Слобожанщину було поширено дію загальноросійських законів. Обкладання всього селянства та рядового козацтва за новим указом грошовим податком збільшило збори в імперську казну в три рази. В цьому ж таки році відбулося юридичне оформлення кріпосного права на Лівобережжі і Слобожанщині, у 1796 р. його було поширено на Південну Україну.