- •Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території сучасної України.
- •Причини, характер та рушійні сили національної революції українського народу 1648-1676 рр.
- •Українська Держава гетьмана п. Скоропадського.
- •Утворення Галицько-Волинського князівства, його соціально-економічний та політичний розвиток.
- •Директорія Української Народної Республіки. Акт злуки.
- •Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини. Велике переселення народів і слов'яни.
- •Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницбкого (1648-1657 рр.). Зборівський мирний договір, його зміст і значення в історії України.
- •Утворення і розвиток Київської Русі. Території і концепції її походження. Володарі Руської землі іх – х ст.
- •Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (зунр), її діяльність та історичне значення.
- •Галицько-Волинська держава. Внутрішня та зовнішня політика Данила Галицького.
- •Уроки української революції 1917-1920 рр.
- •Козацькі і козацько-селянські постання Марка Жмайла, Тараса Федоровича, Павла Бута, Дмитра Гуні та ЯцькаиОстрянина (20-30-ті роки XVII ст.). «Ординація Війська Запорізького» 1638 р.
- •Утвердження радянської влади в Україні (1917-1920 рр.).
- •Східні слов'яни у vіі – іх ст. Соціально-економічні та суспільно-політчні каталізатори державного об’єднання східнослов’янських племінних груп.
- •Визволення України від німецької окупації. Внесок України у перемогу над фашизмом.
- •Переяславська рада і Чигиринсько-Московські «Березневі статті» 1654 р.
- •Зміст статей
- •Радянська Україна в умовах нової економічної політики
- •Київська Русь наприкінці х – у першій половині хі ст., в період найбільшого піднесення. Прийняття християнства та його значення в історії України.
- •Гетьманат в Україні другої половини хуіі ст. Доба «Руїни»
- •Київська Русь у другій половині хі – першій половині хііі ст. Причини феодальної роздробленості Київської Русі.
- •Радянська модернізація України. Індустріалізації в Україні, її наслідки та значення.
- •Історична роль Богдана Хмельницького в утворенні козацької гетьманської держави.
- •Радянська модернізація України. Колективізація українського села.
- •Київська Русь і проблема етногенезу українців.
- •Радянська політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
- •Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності.
- •Західноукраїнські землі в 1920-1930-х роки XX ст.
- •Україна під час Другої світової війни. Радянсько-німецькі договори і західнукраїнські землі.
- •Церковне життя та міжконфесійні відносини в Україні (хуі – середина хуіі ст.). Брестська церковна унія 1596 р. Та її наслідки.
- •Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини хіі – першої половини хііі ст. (Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства).
- •Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація України військами Німеччини та її союзників. Спроби оун відродити українську державність.
- •Соціально-економічний і політичний розвиток Правобережної України в XVIII ст. Гайдамацький рух, Коліївщина, рух опришків.
- •Проголошення унр самостійною державою. Уроки Центральної Ради.
- •Окупаційний режим в Україні. Нацистський «новий порядок» (1941-1944 рр.).
- •Основні етапи розбудови незалежної України.
- •Політика царизму щодо України у XVIII ст. Ліквідація Гетьманщини і Запорізької Січі, їх наслідки для України.
- •Антифашистський рух опору в Україні. Радянський партизанський рух і підпілля (1941-1944 рр.).
- •Захоплення українських земель Литовським князівством. Особливості литовської «оксамитової» експансії.
- •Три поділи Польщі і нове політичне розчленування українських земель.
- •Визволення України. Внесок українського народу в розгром нацизму (1941-1945 рр.).
- •Українські землі в складі Великого Князівства Литовського. Укладення Кревської та Городельської уній. Втрата укранськими землями своєї автономії.
- •Посилення соціально-економічного і політичного гніту царизму в Україні в 1-ій пол. XIX ст. Антифеодальний рух під керівництвом у. Кармалюка.
- •Україна в Першій світовій війні.
- •Об'єднання королівства Польського та Великого князівства Литовського в Реч Посполиту. Сутність та наслідки Люблінської унії 1569 р. Для українських земель.
- •Початок українського національного відродження. Декабристський рух в Україні.
- •Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України в 2-ій пол. 1950-х – на початку 1960-х років.
- •Революційні події в Україні в 1905-1907 рр.
- •Кирило-Мефодіївське братство, його програмні документи та діяльність.
- •Селянсько-козацькі повстання Криштофа Косинського і Семерія Наливайка (кінець XVI ст.)
- •Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут.
- •Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії.
- •Національно-демократичний рух в Україні в 1960-1980-х роках. Українське дисиденство.
- •Заснування Запорозької Січі та її внутрішній устрій.
- •Скасування кріпосного права, буржуазні реформи 1960-1970-х років та їх значення для України.
- •Загострення кризи тоталітарної системи в Україні в 2-ій пол. 1980-х – на початку 1990-х років.
- •Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького. Значення козацтва в історичній долі українського народу.
- •Соціально-економічний і політичний розвиток України в 2-ій пол. XIX ст. Та розвиток національно-визвольного руху.
- •Проголошення незалежної української держави та шляхи її розбудови (1991-2010 рр.).
- •Українські землі в складі Великого Князівства Литовського.
Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини хіі – першої половини хііі ст. (Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства).
Основна територія Київської землі на Правобережжі Дніпра включала землі давнього Полянського і Деревлянського князівств, розселених у Пороссі «чорних клобуків» (берендеїв, торків, коуїв, турпеїв і печенігів) та Болохівську волость, яка з початку 13 століття остаточно відійшла до Волині. На Лівобережжі до Київської землі відносилася тільки вузька смуга (10-15 км), яка простягалася від Десни до Корані, з центром у Сакові. Південний кордон землі пролягав вздовж Пороської лінії оборони від Володарева до Родня через Юр'єв (Білу Церкву), Торчеськ, Богуслав і Корсунь. На півночі до складу землі входили території басейну річки Уж з містами Ушеськ,Іскоростень, Овруч, Чорнобиль. Напевно сам кордон проходив по р.Словечній до її впадіння у Прип'ять, де пізніше пролягла межа між Київським і Мінським воєводствами. Західний кордон з Волинською землею пролягав по річці Случ. Кордони з Болохівською волостю, напевно, пролягали біля витоків Росі та Тетерева.
Київська земля роздробилася на ряд уділів, якими як бенефіціями початково володіли молодші сини київських сюзеренів. З кінця 12 століття у більшості з них утвердилися князі із смоленської гілки Мономаховичів. Найпотужнішим з них було Овруцьке князівство. Княжі престоли також були у Вишгороді, Білгороді, Торчеську, Трипіллі та Каневі. Причому трипільські та канівські князі часто були васалами торчеських князів, а останні — не тільки київськими, але й волинськими васалами.
У 1240 році Київське князівство захопили монголо-татари. Хан Батий зруйнував Київ, після чого він остаточно втратив значення столиці Давньоруської держави. Як пише тогочасний мандрівник та місіонер Плано де Карпіні, що через декілька років після погрому у Києві – було знищено близько 600 церков, понад 20 монастирів, а в Києві залишилось коло 200 уцілілих домів. Хоча треба брати до уваги, що хан Батий захопив Київ лише через 70 років після спалення його Андрієм Боголюбським. І як пише літописець: «Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року».
В 13 ст. політичний центр України переносить до Галицько-Волинського князівства. Після невдалої спроби князя Данила Галицькогозакріпитися у Києві та вбивства татарами князя Михайла Всеволодовича, що намагався проводити самостійну політику, на деякий час татари надають "ярлик" на Київ - суздальсько-володимирським князям.
Особливе місце в консолідації українських земель належало Переяславському князівству. Воно не мало повної політичної самостійності, залежало від київських князів, а тому було нерозривно зв'язане з Київським князівством. Переяславське князівство займало територію від Дніпра на заході до Псла на сході, від верхів'їв Сули, Хоролу й Псла на півночі до Дніпра на півдні. На цих просторах жили переважно українці, нащадки давньоукраїнського племені сіверян. Але з часом тут почали селитися берендеї, торки, турпеї, печеніги та інші тюркомовні племена. У ході економічного та побутового спілкування переселенці запозичували найкращі матеріальні й духовні надбання переяславців, передавали їм свої у веденні тваринництва тощо. Відбувався природний процес інтеграції територіально близьких української та тюркської культур. Тобто й Переяславське князівство не стояло осторонь від тих етнічних процесів, що відбувалися й на інших українських землях. Український етнос включав до сфери свого впливу тюркомовні племена степу.
Політична історія Переяславщини була тісно пов'язана з Київським князівством. Так сталося, що переяславський князівський стіл був останньою сходинкою на великокнязівський КИЇВСЬКИЙ престол. Після князювання у Переяславі великим київським князем став син Володимира Мономах Ярополк. Прицілюючись до київського престолу, ростово-суздальський князь Юрій Долгорукий готовий був пожертвувати за Переяславщину більшістю своїх північно-західних володінь. Після тривалої кровопролитної боротьби в Переяславі утвердився син Юрія Долгорукого Гліб, який у 1169 р. став київським князем. Його син Володимир також посів місце батька на Переяславщині. Володимир Глібович був найпомітнішою фігурою серед переяславських князів після
Володимира Мономаха. Особливо прославився він непримиренною й одночасно успішною боротьбою з кочівниками.
Чернігово-Сіверське князівство було розташоване на лівому березі Дніпра, головні міста — Чернігів, Новгород-Сіверський, Курськ, Любеч та ін. Уже наприкінці XI ст. Чернігово-Сіверська земля відособилася від Києва. Тут закріпилася князівська династія Святослава Ярославича, від якої в другій половині XII ст. залишилося лише потомство Олега Святославича — Ольговичі. Чернігово-сіверські князі у першій половині XIII ст. вели боротьбу не тільки за Київ, а навіть і за Галич.