- •Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території сучасної України.
- •Причини, характер та рушійні сили національної революції українського народу 1648-1676 рр.
- •Українська Держава гетьмана п. Скоропадського.
- •Утворення Галицько-Волинського князівства, його соціально-економічний та політичний розвиток.
- •Директорія Української Народної Республіки. Акт злуки.
- •Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини. Велике переселення народів і слов'яни.
- •Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницбкого (1648-1657 рр.). Зборівський мирний договір, його зміст і значення в історії України.
- •Утворення і розвиток Київської Русі. Території і концепції її походження. Володарі Руської землі іх – х ст.
- •Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (зунр), її діяльність та історичне значення.
- •Галицько-Волинська держава. Внутрішня та зовнішня політика Данила Галицького.
- •Уроки української революції 1917-1920 рр.
- •Козацькі і козацько-селянські постання Марка Жмайла, Тараса Федоровича, Павла Бута, Дмитра Гуні та ЯцькаиОстрянина (20-30-ті роки XVII ст.). «Ординація Війська Запорізького» 1638 р.
- •Утвердження радянської влади в Україні (1917-1920 рр.).
- •Східні слов'яни у vіі – іх ст. Соціально-економічні та суспільно-політчні каталізатори державного об’єднання східнослов’янських племінних груп.
- •Визволення України від німецької окупації. Внесок України у перемогу над фашизмом.
- •Переяславська рада і Чигиринсько-Московські «Березневі статті» 1654 р.
- •Зміст статей
- •Радянська Україна в умовах нової економічної політики
- •Київська Русь наприкінці х – у першій половині хі ст., в період найбільшого піднесення. Прийняття християнства та його значення в історії України.
- •Гетьманат в Україні другої половини хуіі ст. Доба «Руїни»
- •Київська Русь у другій половині хі – першій половині хііі ст. Причини феодальної роздробленості Київської Русі.
- •Радянська модернізація України. Індустріалізації в Україні, її наслідки та значення.
- •Історична роль Богдана Хмельницького в утворенні козацької гетьманської держави.
- •Радянська модернізація України. Колективізація українського села.
- •Київська Русь і проблема етногенезу українців.
- •Радянська політика коренізації: українізація і розвиток національних меншин
- •Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності.
- •Західноукраїнські землі в 1920-1930-х роки XX ст.
- •Україна під час Другої світової війни. Радянсько-німецькі договори і західнукраїнські землі.
- •Церковне життя та міжконфесійні відносини в Україні (хуі – середина хуіі ст.). Брестська церковна унія 1596 р. Та її наслідки.
- •Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини хіі – першої половини хііі ст. (Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське князівства).
- •Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація України військами Німеччини та її союзників. Спроби оун відродити українську державність.
- •Соціально-економічний і політичний розвиток Правобережної України в XVIII ст. Гайдамацький рух, Коліївщина, рух опришків.
- •Проголошення унр самостійною державою. Уроки Центральної Ради.
- •Окупаційний режим в Україні. Нацистський «новий порядок» (1941-1944 рр.).
- •Основні етапи розбудови незалежної України.
- •Політика царизму щодо України у XVIII ст. Ліквідація Гетьманщини і Запорізької Січі, їх наслідки для України.
- •Антифашистський рух опору в Україні. Радянський партизанський рух і підпілля (1941-1944 рр.).
- •Захоплення українських земель Литовським князівством. Особливості литовської «оксамитової» експансії.
- •Три поділи Польщі і нове політичне розчленування українських земель.
- •Визволення України. Внесок українського народу в розгром нацизму (1941-1945 рр.).
- •Українські землі в складі Великого Князівства Литовського. Укладення Кревської та Городельської уній. Втрата укранськими землями своєї автономії.
- •Посилення соціально-економічного і політичного гніту царизму в Україні в 1-ій пол. XIX ст. Антифеодальний рух під керівництвом у. Кармалюка.
- •Україна в Першій світовій війні.
- •Об'єднання королівства Польського та Великого князівства Литовського в Реч Посполиту. Сутність та наслідки Люблінської унії 1569 р. Для українських земель.
- •Початок українського національного відродження. Декабристський рух в Україні.
- •Спроби лібералізації суспільно-політичного життя України в 2-ій пол. 1950-х – на початку 1960-х років.
- •Революційні події в Україні в 1905-1907 рр.
- •Кирило-Мефодіївське братство, його програмні документи та діяльність.
- •Селянсько-козацькі повстання Криштофа Косинського і Семерія Наливайка (кінець XVI ст.)
- •Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут.
- •Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії.
- •Національно-демократичний рух в Україні в 1960-1980-х роках. Українське дисиденство.
- •Заснування Запорозької Січі та її внутрішній устрій.
- •Скасування кріпосного права, буржуазні реформи 1960-1970-х років та їх значення для України.
- •Загострення кризи тоталітарної системи в Україні в 2-ій пол. 1980-х – на початку 1990-х років.
- •Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького. Значення козацтва в історичній долі українського народу.
- •Соціально-економічний і політичний розвиток України в 2-ій пол. XIX ст. Та розвиток національно-визвольного руху.
- •Проголошення незалежної української держави та шляхи її розбудови (1991-2010 рр.).
- •Українські землі в складі Великого Князівства Литовського.
Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії.
Соціально-економічний розвиток Три поділи Польщі, здійснені в 70—90-х роках XVIII ст. трьома монархіями — російською, австрійською і прусською, внесли суттєві зміни в життя населення не тільки Правобережної України, а й Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Ці землі площею понад 70 тис. кв. км з населенням понад 3,5 млн. осіб, 2,4 млн. яких становили українці, увійшли до складу Австро-Угорської імперії. Нова австрійська влада, так само, як і колишня польська, не зважала на етнічний склад населення, коли на свій розсуд здійснювала адміністративно-територіальний поділ. Галичина разом з частиною польських земель була виділена в одну адміністративно-територіальну структуру — королівство Галіції і Лодомерії (Галичини і Володимирщини) з центром у Львові. Східний кордон нового австрійського краю проліг по р. Збруч, яка більш ніж на півтора століття стала символом розчленованості українських земель двома імперіями. У краї панувала австрійська бюрократична система управління і судочинства. Вся адміністративно-політична влада належала губернаторові, якого призначав австрійський імператор. Австрійський уряд призначав і членів магістратів, які керували соціально-економічним життям міст. У селах адміністративна і поліцейсько-судова влада належала великим землевласникам та їхнім управителям. «Королівство Галіції і Лодомерії» поділялось на 12 округів (дистриктів). Окремим округом до цього «королівства» входила Буковина (також без етнічного поділу, хоча вже й тоді на Північній Буковині переважало українське населення, а на Південній більшість становили румуни). адміністративно-політичним центром Буковинського округу стало м.Чернівці. Закарпатська Україна входила до складу Пожонського (Братиславського) намісництва Угорського королівства. Зона поділялася на чотири Комітети (жупи). Призначені королем адміністратори (переважно з великих землевласників) прозивалися жупанами. Через підпорядковані їм управління вони здійснювали адміністративну, фінансову, судову і навіть військову владу. Найвищі австро-угорські власті розглядали українські землі як колоніальний сировинний додаток до промислово розвинутих центральних і західних провінцій імперії. Здебільшого феодально залежні від великих землевласників і держави українські селяни, які становили абсолютну більшість населення Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, були найзнедоленішою верствою Австрійської імперії. Посилення експлуатації спричинило деградацію та розорення селянських господарств. Дійшло до того, що власне господарство практично не гарантувало селянинові забезпечення мінімальних потреб його сім'ї. Як свідчать проведені австрійськими властями переписи 1815—1820 pp., селяни віддавали продуктами, грошима і працею феодалові та державі практично весь чистий прибуток зі своїх господарств. Такі важкі економічні умови стимулювали процес дроблення селянських господарств. Так, у Галичині та Лодомерії при зменшенні площі селянської землі кількість селянських господарств зросла лише між переписами 1819 і 1847—1855 рр. на 53%». До середини XIX ст. в західноукраїнських землях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб прогодувати свої сім'ї. Середня тривалість життя не перевищувала ЗО—40 років, а рівень народжуваності протягом десятиріч поступався рівню смертності. Тобто, основна маса українського населення виснажувалась і помирала. Зате віденські й будапештські власті заохочували переселення до Східної Галичини німецьких колоністів, до Північної Буковини — німецьких і румунських, до Закарпаття — угорських. Це разом із освітньою політикою, яка повністю ігнорувала українську мову, призводило до денаціоналізації корінного населення. Феодальні відносини гальмували не тільки розвиток сільського господарства, а й промислового виробництва західноукраїнських земель. Ситуація ускладнювалась і колоніальною політикою Австрійської імперії, суть якої полягала у перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини і дешевої робочої сили. Ці обставини призвели до того, що в середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських і німецьких областях імперії. Підприємства мануфактурно-ремісничого типу діяли, використовуючи кріпацьку працю, як правило, у маєтках великих земельних власників або залежали від них. Найрозвинутішими галузями виробництва була харчова промисловість (гуральна, броварна, борошномельна) і виробництво будівельних матеріалів (цегла, вапно, камінь тощо). Значного розвитку набули соляна промисловість та деревообробний промисел. Однак загалом Галичина, Буковина і Закарпаття залишались найвідсталішою провінцією Австрії. Отже, кріпосництво та колоніальна політика Австрійської імперії стримували переростання мануфактурної промисловості у фабричну, гальмували економічний розвиток західноукраїнських земель. Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, підвищення інтенсифікації їхньої праці разом із сваволею поміщиків зумовлювали зростання соціального напруження у суспільстві та відповідну реакцію селянських мас. Антифеодальний рух на західноукраїнських землях виявлявся у різних формах. Селяни-кріпаки намагалися використати насамперед легальні форми протесту, зокрема скарги на поміщиків у державні установи. Переважна більшість цих скарг була спрямована проти захоплення поміщиками селянських наділів або громадських угідь, проти збільшення повинностей та всіляких насильств з боку поміщиків. Поширеною формою протесту були втечі селян, а також рішучі методи: відмова відробляти панщину, сплачувати податки, захоплення панських земель, підпал поміщицьких маєтків та ін. Формою відкритої боротьби селянства проти феодально-кріпосницького гноблення була збройна боротьба — рух опришків. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. він охопив Буковину, Закарпаття та гірські округи Східної Галичини. Озброєні повстанські загони нападали на поміщицькі маєтки, розправлялися з їх власниками, а відібране майно роздавали селянам. На початку 40-х років селянський рух подекуди переростав у повстання. У Північній Буковині найбільшим був селянський виступ під керівництвом Лук'яна Кобилиці (1843—1844). Повсталі селяни 22 громад відмовилися відробляти панщину та інші повинності, вимагали перевести їх у ранг державних, оголосили ліси і пасовища своєю власністю, ратували за відкриття українських шкіл. У березні 1844 р. це повстання було придушено. У 1846 р. селянські виступи охопили Східну Галичину. Всього протягом першої половини XIX ст. на західноукраїнських землях відбулося 15 селянських заворушень, більшість з яких припинилися лише після втручання каральних загонів. Проте, незважаючи на поразку повстанців, ця боротьба похитнула основи феодально-кріпосницької системи. Вона змусила монархічний уряд взяти на себе ініціативу врегулювання аграрних відносин на західноукраїнських землях. Незважаючи на цензурну заборону, «Русалка Дністровая», як і «Кобзар» Т. Шевченка, стала духовним орієнтиром національно-політичних сил західноукраїнських земель на тривалу перспективу. Видання «Русалки Дністрової» було апогеєм діяльності «Руської трійці». Переслідувана владою, вона розпалася. Проте в історії національного руху «Руська трійця» залишила яскравий слід. її діяльність започаткувала еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення наукових і культурно-мовних завдань до постановки завдань політичних і соціально-економічних.
Вкажіть одного з керівників Татарбунарського повстання (1924 р.):
• А. Клюшников.
До створення нелегальної організації «Таємна дружина» в Чигиринському повіті Київської губернії причетні:?
народники
Перша політична робітнича організація, що виникла в Україні мала назву:? |
"Південноросійський союз робітників"
|
.
Варіант 27