10.3. Оцінка та вибір інвестиційних проектів

Оцінка та відбір інвестиційних проектів, що передба­чають залучення коштів державного бюджету для подаль­шого включення в інвестиційний розподіл проекту Державної програми економічного і соціального розвит­ку України на відповідний період, відбуваються на конкурсній основі. Участь у конкурсі можуть брати усі суб'єкти господарської діяльності всіх форм власності.

До участі у конкурсі не допускаються суб'єкти госпо­дарської діяльності або їх участь у конкурсі може бути припинена у разі, коли вони:

• визнані банкрутами або стосовно них порушено

справу про банкрутство;

• перебувають у стадії ліквідації;

• припинили свою господарську діяльність;

• подали необ'єктивну інформацію щодо інвестицій­ного проекту або свого фінансово-економічного стану.

Критерії відбору інвестиційних проектів невиробни­чого призначення визначаються центральними та місцевими органами виконавчої влади і мають оцінювати ефективність цих проектів у вирішенні невідкладних соціальних проблем.

196

Критеріями оцінки та відбору проектів виробничого

призначення вважаються: ..

• відповідність проекту стратегії економічного 1 соціального розвитку та пріоритетним напрямам структурної перебудови економіки;

• фінансово-економічні показники ефективності (вар­тість, прибутковість, технічний рівень нових фондів, тер­мін окупності та інші);

• відповідність вимогам санітарно-гігієнічних, радіа­ційних, екологічних, архітектурних та інших норм;

• рівень використання місцевих матеріальних та тру­дових ресурсів;

• фінансово-економічний стан суб'єкта господарської діяльності та інші показники.

Конкурс проводиться у три етапи. На першому. ет.^аï³ конкурсу суб'єкти господарської діяльності не пізніше ніж за два місяці до початку підготовки проекту Держав­ного бюджету України на відповідний рік подають ,органу виконавчої влади, до компетенції якого належить питання, що є метою інвестиційного проекту, такі до­кументи:

• назва, адреса, місце реєстрації, ідентифікаційний код,

телефон, телекс, телефакс;

• керівництво (прізвище, ім'я та по батькові);

• чисельність працівників;

• виробничі потужності та площа;

• організаційна форма;

• виробнича спеціалізація;

• відомості про обсяги найбільших експортних замов­лень за останні два роки із зазначенням контрагенти

• оборот за групами товарів чи послуг за останні два роки;

• обслуговуючі банки (назва, адреса) та довідки від них про наявність коштів на розрахункових і валютних рахунках;

• форми фінансової звітності за останні два роки та поточний звітний період;

• рівень кредиторської та дебіторської заборгованості;

• матеріально-технічне забезпечення;

197

• нотаріально-завірені копії установчих документів. Подача зазначених відомостей супроводжується роз­робкою бізнес-плану, тобто фінансово-економічним обrpунтуванням проекту, який повинен містити таку інформацію:

• назву, мету, вартість проекту, соціальні та екологічні наслідки його впровадження;

• відповідність проекту стратегії економічного та соціального розвитку та пріоритетним напрямам струк­турної перебудови економіки;

• фінансово-економічні показники ефективності проек­ту (чиста теперішня вартість, індекс дохідності, внут­рішня норма рентабельності, термін окупності;

• обrpунтування необхідності отримання бюджетних коштів;

• умови отримання бюджетних коштів суб'єктами гос­подарської діяльності недержавної форми власності - у кредит або шляхом передачі у власність держави частки (паїв, акцій) свого статутного фонду, джерела і терміни повернення позики;

• наявність затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації;

• показники ліквідності проекту;

• виробничу потужність та структуру майбутнього ви­робництва (технологія та устаткування);

• наявність кадрів та організацію трудової діяльності виробничого і управлінського персоналу, в тому числі питання оплати праці;

• рівень використання місцевих матеріальних та тру­дових ресурсів.

Розгляд зазначених документів і підготовка висновків здійснюються відомчою комісією відповідного органу виконавчої влади, який повинен протягом трьох днів повідомити суб' єкта господарської діяльності про результат_и розгляду його пропозицій. Рішення органу виконавчої влади щодо доцільності реалізації інвестиційного проекту із залучення коштів державного бюджету оскарженню не підлягає.

Органи виконавчої влади формують пропозиції щодо включення інвестиційних проектів, що отримали позитивні

198

висновки відомчої комісії, до інвестиційного розділу Державної програми і не пізніше ніж за місяць до початку розроблення проекту Державного бюджету Украї­ни на відповідний рік подають Мінекономіки України.

Зазначені пропозиції включають документи, що були подані суб'єктами господарської діяльності, висновки відомчої комісії та комплексної державної експертизи щодо інвестиційних проектів і документи про їх затверд­ження відповідно до Порядку затвердження інвестицій­них програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи (1998 р.).

На другому етапу конкурсу комісія Мінекономіки України з відбору інвестиційних проектів проводить конкурсний відбір пропозицій органів виконавчої влади і визначає інвестиційні проекти, які доцільно фінансувати із залученням коштів державного бюджету, а також загальний обсяг необхідних для цього державних капі­тальних вкладень, у тому числі на поворотній основі, та повідомляє про нього Міністерство фінансів України для врахування під час розроблення проекту Державного бюджету України на відповідний рік.

На третьому етапі конкурсу Мінекономіки України у 20-денний термін після затвердження Державного бюд­жету України, виходячи з передбачених у ньому видатків на фінансування державних капітальних вкладень, проводить остаточний конкурсний відбір інвестиційних проектів з числа тих, що пройшли відбір на поперед­ньому етапі, і включає їх до інвестиційного розділу Державної програми. Мінекономіки повідомляє ограни виконавчOl влади про результати проведених у ньому етапів конкурсного відбору інвестиційних проектів протягом тижня після їх завершення.

В установленому порядку інвестиційний розділ Дер­жавної програми подається на розгляд Кабінетові Мініст­рів України. Після затвердження зазначеного розділу постановою Кабінету Міністрів України Мінфін та Дер­жавне казначейство здійснюють фінансування вклю­чених до нього інвестиційних проектів.

199

10.4. Досвід залучення іноземних інвестицій

у багатьох країнах світу, в першу чергу в країнах Азії, Африки і Латинської Америки, нагромаджено значний досвід щодо залучення у власну економіку інвестицій транснаціональних компаній та корпорацій. В окремих країнах певний час діяв порядок, спрямований на упередження необrpунтовано високих оцінок цими ком­паніями Їхніх власних технологій, Прийняття економіко правових «кордонів» стосовно зловживань трансферним ціноутворенням і посилення позицій вітчизняних това­ровиробників. Обов'язковою вважалась реєстрація всіх ліцензійних угод і застосовування максимального фік­сованого розміру роялті: в Малайзії, Бразилії, Індії, Пів­денній Кореї - 5%, в Мексиці - 3%.

У країнах Антського пакту діяла заборона на капіта­лізацію активів гудвілу, які надходили із-за кордону, оскільки компанії і фірми намагались використовувати амортизаційні відрахування на нематеріальні активи для зменшення прибутку, що підлягав оподаткуванню. У ви­падках, коли транснаціональні компанії мали статус співвласників спільних підприємств, платежі у формі роялті застосовувались як прихований від оподаткування канал на отримання дивідендів.

Мексика, Бразилія, Індія почали забороняти контрак­ти, які обмежували комерційну діяльність місцевих під­приємств.

На початковому етапі входження в ринок подібна практика державного регулювання мала рацію. Актив­ність місцевих підприємців підвищилась, поступово вони почали опановувати наукоємні технології, зменшились у ціні «рояльчики» за імпортовані технології і гудвіл, ефективність Їхнього використання місцевими фірмами зросла.

Але вже на початку 80-х років подібна практика сто­совно транснаціональних компаній почала не «спрацьо­вувати» .

для більшості країн надходження іноземного техноло­гічного досвіду скоротилось, що негативно вплинуло на

200

впровадження наукоємних технологій, не сприяло розвитку вітчизняних виробників - експортерів, вело до Суттєвого послаблення конкурентоспроможності товарів на ринках збуту.

Більшість країн переглянули своє ставлення до зарубіж­них інвесторів і почали застосовувати більш гнучку політику державного регулювання діяльності транснаціо­нальних компаній. По-перше, законодавчо закріплювались пріоритетні сектори економіки, в яких діяльність інозем­них компаній всіляко підтримувалась і стимулювалась.

у Бразилії, Єгипті, Малайзії, Мексиці, Сінгапурі, які в основу економічної діяльності поклали функціональ­ний підхід, були прийняті відповідні умови на рівні підприємств (сучасна технологічна база, підготовка власного персоналу, використання вторинної сировини тощо), ЩО дозволяло місцевим підприємцям відхилити або врахувати той чи інший інвестиційний проект до пріоритетних напрямів.

По-друге, країни, в яких перевага надавалась галузевому

.розвитку економіки, почали сприяти залученню зарубіж­них інвесторів саме в межах пріоритетних програм по відповідних секторальних структурах. Подібна практика знайшла підтримку, наприклад, на Філіппінах.

у багатьох країнах утворились окремі державні під­розділи, на які покладаються функції розгляду ліцен­зiйниx контрактів та інвестиційних проектів. А у зв'язку з тим, що напрями інвестиційних та технологічних пріо­ритетів були певною мірою орієнтовані, державні органи виконавчої влади отримали нагоду «регулюванню інвес­тиційно- ліцензійним процесом на свій розсуд в інтересах окремих кіл, створюючи лише вигляд реформ і руху вперед. Для транснаціональних компаній в цих державах головним було питання пільгового корпоративного податку на прибуток, а також реекспорт прибутку в країну реєст­рації самої компанії.

Іншим стимулюючим фактором стала лібералізація оцін­ки державними структурами наданих іноземними компа­ніями матеріальних і нематеріальних активів. З'явились можливості повніше поєднувати державні інтереси інвес­торів, особливо тих, які в межах ФраЙчайзингу, ліцензійних

і консалтингових контрактів мали високоліквідні активи, серед них: складні сучасні наукоємні та ресур­созберігаючі технології, ефективні методи менеджменту, популярні торгові марки і т. ін.

Гнучка система державного регулювання діяльності корпорацій в комбінації з непорушними законодавчими гарантіями захисту іноземних інвестицій і довготривалою політичною стабільністю позитивно вплинула на стан економіки країн, що розвиваються. Не останню роль в цьому процесі відігравала нова професійна підготовка кадрів з урахуванням іноземного технологічного та уп­равлінського досвіду.

Пожвавлення конкуренції з боку місцевих підпри­ємств, які співпрацюють з корпораціями на лібералі­зованому ринку технологій, примушувало підприємців активніше займатися власними розробками. У більшості азіатських країн іноземний капітал знайшов своє місце майже в усіх секторах економіки. Цьому сприяли стабілізаційна фінансово-кредитна і бюджетна політика, тенденції соціально-економічного зростання, незначна інфляція, виважена податкова політика, спрямована на підтримку інвестицій.

Утворення азіатськими країнами інтегрованої еконо­міки коаліції АСЕАН на досить значному просторі також сприяло проникненню іноземного капіталу на азіатський ринок. У Сінгапурі і колишньому Гонконзі, які вважа­ються знаними в усьому світі пільговими офшорними зонами, зареєстровані філіали та представництва най­більших транснаціональних банків. Їх безпосередня підт­римка забезпечила транснаціональним корпораціям не­обхідні кредитні ресурси.

Пояснюється це тим, що банки, які здійснюють діяль­ність в офшорних зонах, працюючи з євровалютами, мають змогу вільно здійснювати свої операції і мати ділові сто­сунки з клієнтами, які знаходяться в інших країнах. На діючій законодавчій основі вони отримують пільги у порівнянні із загальноприйнятими регламентами роботи банків, зокрема це стосується відсотків нерухомості в обсягах активів, контролю за валютними обмінними

202

операціями, руху капіталів, обов'язкового резервування кредитних ринків і таке ін.

Офшорні зони мають значні фінансові пільги з точки зору обкладання як корпоративним податком на прибуток, так і податків на обіг капіталів.

. Проникнення іноземного капіталу в азіатські країни ВІДбувалось на державному і приватному рівнях шляхом дво- і багатосторонніх угод у вигляді кредитів інвестицій, передачі технологій, гуділа тощо. За економічним зміс­том введення нових технологій, на основі яких корпо­p_ацiї _пр_ивласнюють доходи місцевих підприємців ­ліцензіатів у вигляді ліцензійних платежів, тобто роялті, є однією з форм вивозу капіталу.

Для країн, що розвиваються, найбільшими донорами капіталу є США та Японія. За останні 15-20 років значні _~едити отримали Північна Корея, Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Гонконг. У структурі кредитів пере­важають кошти, отримані від міжнародних фінансових організацій та окремих держав.

Характерною тенденцією для всіх країн, які корис­тувались і користуються іноземними інвестиціями є те що останні відіграють лише допоміжну роль у становленні національних економік. Питома вага вільних економічних зон Китаю у бюджеті країни не перевищує 30 відсотків, а важка промисловість Південної Кореї взагалі обминула міжнародну мережу транснаціональних корпорацій.

Побічним «ефектом» іноземних інвестицій вважається реінвестицій ний відтік фінансових активів із держав, які отримують економічну допомогу. У 1980-1986 рр. відтік валюти з азіатських країн складав 81,8 млрд. доларів США, але це не вплинуло на позитивне сальдо їх платіж­ного балансу.

Валютно-фінансова криза суттєво підірвала швидке економічне зростання країн Південно-східної Азії і виявила значні «підводні рифи іноземної допомоги. Транснаціональні компанії, Міжнародний валютний фонд, уряди країн «великої сімки вважають, що з метою уре­гулювання загальної кризи необхідна розробка ефектив­них «попереджувальних сигналів» і показників з тим,

203

щоб завчасно до кризових явищ можна було б запобігти обвальному зростанню інфляції і фінансовим втратам.

Для України, яка у свої й інвестиційній політиці дещо запозичила саме із досвіду південноазіатських країн, падіння валют останніх у 1997-1998 рр. є певним попе­реджувальним імпульсом і пересторогою ЩОДО можливих фінансово-інвестиційних помилок на майбутнє. Це стосується і багатьох посередницьких структур щодо залучення в країну іноземних інвесторів.

Посередницька діяльність щодо іноземних інвестицій

Діяльність транснаціональних компаній щодо залу­чення власного капіталу на ринок країн, що розвива­ються, доповнюється діяльністю багатьох організацій в галузі передачі фірмам цих країн так званих активів «без дотику», тобто таких, які не пов'язані з виробничою діяльністю та виконують лише посередницькі послуги. Головним чином це стосується питань управління фі­нансово-кредитними відносинами, використання товар­ного знаку, які на заході отримали назву «гудвіл».

Експорт управління та організація виробництва здійс­нюються головним чином на основі контрактів на консалтинг. Консалтингові угоди надають можливості компаніям отримувати посередницьку плату від продажу запропонованого ними обладнання та технологій, спри­яють проникненню на нові джерела сировини та ринки. Фактично це означає, що транснаціональні компанії проводять економічно вигідну їм технічну політику. Не володіючи правом власності іноземному інвестору немає ніякого сенсу вкладати ресурси в статутний фонд госпо­дарських структур. Компанії на основі консалтингових УГОД, уникаючи будь-якого комерційного ризику і враховуючи, наприклад, ще й досі чітко не визначеної економічної ситуації в Україні, мають не абияку нагоду збільшувати у першу чергу власний капітал.

204

Презентуючи закрите акціонерне товариство «Євро­Україна консалтинг», його засновники зазначали, що західноєвропейські партнери вирішили об'єднати свої зусилля, знання та досвід у справі організації нової консалтингової компанії, що ставить собі за мету посісти визначне місце у секторі комплексних послуг в Україні. До цього часу, на їх думку, інжинірингові та консалтин­гові послуги в Україні надавалися державними уста­новами та різного роду інституціями командної еко­номіки, яким була притаманна бездоганна технічна якість, але бракувало гнучкості.

З іншого боку, зростає зацікавленість підприємств та державних органів влади у тому, щоб здійснення інвестиційних проявів розвитку в Україні відбувалося відповідно до міжнародних стандартів та принципів ринкової економіки, особливо у випадках, коли до цього залучаються міжнародні фінансові організації.

«Євро-Україна консалтинг» планує співпрацювати з українськими консультантами та експертами при підтримці Європейського Союзу та міжнародних експертів. Товариство поставило собі за мету надання інжинірин­гових та консалтингових послуг абсолютно новому типу, яким були б притаманні динамізм, орієнтація на клієнта, висока якість та сучасність. Товариство взяло на себе зобов'язання підходити до розв'язання проблем своїх клієнтів з глобальної точки зору у таких сферах: транс­порт, енергетика, промисловість, захист навколишнього середовища, сільське господарство, водозабезпечення та управління водними ресурсами, освіта, економіка, юри­дичні питання, фінансовий аналіз, стратегічний менедж­мент тощо.

Акціонерами «Євро-Україна консалтинп) є: французька консалтингова фірма ВСЕОМ, іспанська фірма SECOFISA, Українська консалтингова група, окремі приватні українські партнери. «Євро-Україна консалтинг» є офіційним представником в Україні міжнародної юридичної ком­панії «BERLIOZ'& Сотрапу» з головним офісом у Парижі.

Інжинірингова фірма ВСЕОМ є однією з провідних у світі, має 50-річний досвід роботи, працює у понад 80 країнах

205

світу. Фірма співпрацює із Світовим банком, Євро­пейським інвестиційним банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Комісією Європейського Союзу (включаючи програму TACIS), урядом Франції та інших країн, приватними інвесторами.

Іспанська консалтингова фірма SECOFISA має знач­ний досвід роботи в галузі розбудови інституціональної бази, ідентифікації проблем, підтримці інвестиційних проектів та проектів надання технічної допомоги, надання порад та практичної допомоги приватним фір­мам з метою удосконалення управління, виявлення бізнесових можливостей та засобів їх реалізації, вироб­лення стратегії комерційної діяльності та політики про­ведення приватизації та відповідного пл_анування тощо.

Фірми ВСЕОМ та SECOFISA працюють у транспорт­ному секторі, сільському господарстві та енергетичному секторі. За період 1994-1998 рр. «Євро-Україна консал­тинг» працювала над проблемами:

• інституційних реформ в Міністерстві транспорту України з тим, щоб покращити функціонування транс­портного сектору та надати фінансову автономію транс­портним підприємствам;

• розроблення нової правової та реryлятивної бази

аеропорту Бориспіль;

• дослідження національної мережі доріг;

• економії пального в транспортному секторі тощо. «Євро-Україна консалтинг» обрана як субпідрядник

компанії ВСЕОМ дЛЯ заснування та менеджменту офісу, який координуватиме усю діяльність програми TACIS з дорадч:йх послуг у виробленні політики Європейської експертної служби (ЄЕС) в Україні, Білорусі, Молдові. Метою програми дорадчих послуг є надання високо­якісного консалтингу урядам та парламентам СНД. Основні специфічні завдання: ....

• сприяння процесу переходу до дієздатної ринкової економіки шляхом надання дорадницьких послуг клю­човим політичним фirypам СНД, таким як членам урядів, парламентів, центральних банків, регіонального та місце­вого самоврядування;

206

• передача СНД відповідного європейського досвіду та експертизи у наданні дорадницьких послуг політикам;

• будування довгострокових відносин та зв'язків між СНД та Європейським Союзом та сприяння розвитку партнерства між ЄС та окремими країнами СНД.

Основні галузі, в яких ЄЕС надаватиме дорадницькі

послуги:

• макроекономічна політика;

• торгівельна політика;

• розвиток фінансового сектору;

• стратегічна реструктуризація;

• соціальна політика;

• урядова реструктуризація;

• ринкове реryлювання;

• управління бюджетом;

• правові питання;

• економічна політика.

Варто мати на увазі, що лише шість консалтингових фірм мають понад 300 філіалів у країнах, що розвива­ються. Вони консультують з питань бухгалтерського обліку та звітності, фінансового менеджменту, інвести­цій, мінімізації оподаткування тощо. Іноземні консал­тингові фірми посіли місця у вітчизняних міністерствах і відомствах, Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів і Верховній Раді України. Вони володіють великою кількістю дипломів і сертифікатів міжнародного ґатунку, іншими регаліями відповідної якості.

Високі гонорари консалтингових компаній із світовим авторитетом значною мірою Ґрунтуються на високому рівні Їх відповідальності за послуги і рекомендації, участю у ризиках комерційних проектів. На рівні профе­сійного високого бізнесу, де обертаються сотні мільярдів доларів, консалтингові компанії, приймаючи на себе загальне керівництво комерційною діяльністю, рахуючи ризики, беруть участь і у розподілі прибутків.

207

Регулювання Іноземного інвестування

Державне регулювання іноземного інвестування відбу­вається відповідно до Закону України «Про режим іно­земного інвестування» (1996 р.). Іноземне інвестування - це форма інвестиційної діяльності за наявності іноземних інвесторів та іноземних інвестицій.

Іноземні інвестори - це суб'єкти, які проводять інвес­тиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території Украї­ни і не обмежені у дієздатності; інозе\ші держави, між­народні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визначаються та­кими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиціЇ - цінності, вкладаються іноземни­ми інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку, досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

• валюти України - при реінвестиціях в об'єкт при­ватного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвесту­вання за умови оплати податку на прибуток (доходи);

• будь-якого рухомого чи нерухомого майна та пов'я­заних з ним майнових прав;

• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також кор­поративних прав (прав власності на частку, пай) у статут­ному фонді юридичної особи, виражених у конвертованій валюті;

• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, під­тверджену згідно з процедурами країни-інвестора або Міжнародними торговими звичаями ;

• будь-яких прав інтелектуальної власності, включаючи права на користування надрами та використання природних

208

ресурсів, вартість яких у конвертованій валюті Підтв_ерджена згідно з процедурами країни - інвестора або Міжнародними торговими звичаями, інших цінностей.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особа­ми, або придбання частки діючих підприємств;

• створення підприємств, що повністю належать іноз_емним інвесторам, філії, та інші відокремлені підрозділи Іноземних юридичних осіб або шляхом придбання у влас­ність діючих підприємств повністю;

• придбання, незаборонене законами України, нерухо­мого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’_єкти власності _~OM прямого одержання майна, майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб права на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

• придбання інших майнових прав.

Підприємством з іноземними інвестиціями вважається будь-яке підприємство (організація) будь-якої організа­ційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше ніж 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня нарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єк­ти інвестування, які не заборонено законами України.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських парт­нерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін _міжнародних ринків _або ринку України. Перерахування Інвестиційних сум в Іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.

209

ІіІ І

Під час реінвестування прибутку та ДОХОДУ інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснен­ня іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум приводиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Для іноземних інвестицій на території України вста­новлено стимулюючий режим інвестиційної та іншої госпо­дарської діяльності. Для окремих суб'єктів підприєм­ницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти i_~ з_~енням іноземних інвестицій, що реалізуються вщповщно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися територЙ_~ на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з інозеJwними інвестиціями обмежуються або забороняються, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Якщо в подальшому будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом 10 років від дня :rабрання ч_~шності таким законодавством на вимогу Іноземного Інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестиuiй відповідно до закону 1996 р.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націона­лізації.

Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних за­ходів у разі стихійного лиха, аварій та епідемій. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, вклю­чаючи упущену вигоду і матеріальну шкоду, завданим їм в наслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими осо­бами передбачених законодавством обов'язків щодо іно­земного інвестора або підприємства з іноземними інвес­тиціями.

Усі понесені витрати і збитки іноземних інвесторів від­шкодуються на основі поточних ринкових цін та (або) обґрунтовані підтвердженням аудитором чи аудитор­ською фірмою. Компенсація повинна бути швидкою,

210

адекватною і ефективною і визначається на момент при­пинення права власності на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації виплачується у валюті, в якій були здійснені інвестиції чи в будь-якій іншій прийнятній для інвестора валюті. З моменту виконання права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки, за якими лондонські банки надають позики першоклас­ним банкам на ринку євровалют.

У разі припинення інвестиційної діяльності інозем­ний інвестор має право на повернення не пізніше як через 6 місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або в валюті інвесту­вання в сумі фактичного внеску (з урахуванням можли­вого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент при­пинення інвестиційної діяльності.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безпере­шкодний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюєть­ся протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива У разі порушен­ня встановленого порядку реєстрації. Відмова з мотивів й недоцільності не допускається.

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання ), звільняється від обкладання митом. При цьому митні органи здійснюють пропускання такого майна на територію України на підставі виданого підпри­ємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

21

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, ЯКЩО за період, на який дається відстрочення платежу, зазна­чене майно зараховано на баланс підприємства і подат­кова інспекція за місцезнаходженням підприємства зробила відмітку про це на примірнику векселя.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду заз­наченого підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), під­приємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України.

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), _включаючи ціну на них. Продукція підприємств з Іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва.

Підприємство з іноземними інвестиціями сплачує податки відповідно до законодавства України.

Надання іноземним інвесторам права на розробку та освоєння відновлюваних та не відновлювальних природних ресурсів, проведення господарської діяльності, пов'язані з використанням об'єктів, що перебувають у державній власності, але не передані підприємствам, установам і організаціям у повне господарське віддання чи опера­тивне управління, здійснюється на підставі і консеційних договорів, які укладаються з іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або уповноваженими на це державними органами.

212

10.7. Амортизаційна політика

Амортизаційна політика є чинником активізації інвес­тиційної діяльності в державі. Вона будується на кон­цепції, схваленої Указом Президента України (2001р.), і має бути спрямована на підвищення фінансової заін­тересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

Це потребує проведення заходів у таких напрямах:

• створення економічної та правової бази для запро­вадження раціональних рівнів споживання, відшкоду­вання та оновлення основного капіталу;

• обмеження державного регулювання у сфері аморти­заційної політики та стимулювання інвестиційної ініціа­тиви суб'єктів господарювання;

• відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом та запровадження кількох методів нарахування амортизації, надання суб'єктам господарювання права вибору конк­ретного методу нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати конкретні строки служби основного капіталу у визначених законом межах;

• розмежування практики нарахування амортизацій­них відрахувань відповідно до її економічної та по­даткової ролі;

• економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів; відповідні амор­тизаційні відрахування (економічна амортизація) відоб­ражають реальне знецінення основного капіталу в про­цесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання;

• податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання подат­кової знижки; стимулювання суб'єктів господарювання до застосування прискореної амортизації та її інвести­ційного спрямування шляхом надання податкових знижок;

213

• запобігання зростанню цін виробників шляхом на­дання можливості суб'єктам господарювання відносити прискорену амортизацію не на витрати виробництва, а на зменшення оподатковуваної частини прибутку.

З цією метою пропонується:

• запровадити нарахування амортизаційних відраху­вань на всі основні фонди (крім землі);

• закріпити за суб'єктами господарювання права на використання коштів власного амортизаційного фонду та заборонити будь-які централізовані вилучення з нього;

• надавати податкові знижки тільки тим суб'єктам господарювання, які мають документальне підтверд­ження інвестиційного використання коштів амортиза­ційного фонду;

• збільшити кількість методів нарахування амортиза­ційних відрахувань;

• розробити класифікацію основного капіталу за гру­пами відповідно до характеру і строків його викорис­тання та зносу;

• запровадити для кожної групи основного капіталу економічно обґрунтовані індикативні норми для нара­хування економічної амортизації та діапазони припусти­мих відхилень, у межах яких суб'єкти господарювання обирають конкретні норми економічної амортизації самостійно;

• затвердити максимально граничні рівні податкової амортизації, в межах яких її обсяг може перевищувати обсяг економічної амортизації.

У результаті проведення цих заходів очікується:

• поліпшення фінансових результатів господарювання суб'єктів господарської діяльності;

• створення умов для формування додаткових інвес­тиційних ресурсів суб'єктами господарювання;

• формування бази даних для розробки прогнозів програм економічного і соціального розвитку.

214