1.6. Типи виробничої структури підприємства

Існують такі типи виробничої структури промисло­вого підприємства: предметна, подетальна (поагрегатна); технологічна (стадійна).

Предметна Спеціалізація - це зосередження в окремих цехах основної частини або всього виробничого процесу по виготовленню конкретних виробів готової продукції. Може бути одно- і багатопредметною.

19

подетальна (поагрегатна) спеціалізація, яка найбільш поширена в машинобудуванні - це закріплення за кожним цехом виготовлення окремих деталей або агрегатів машин.

Технологічна (стадійна) спеціалізація - це поопера­ційний розподіл праці між цехами. При цьому в процесі виготовлення готової продукції в кожному цеху вико­ристовуються різні технології виробництва. Стадій на спеціалізація цехів і підрозділів широко використо­вується майже в усіх галузях промисловості.

Основні напрями вдосконалення виробничої струк­тури:

1) пошуки раціонального співвідношення між основ­ними, допоміжними і обслуговуючими цехами;

2) розвиток комбінування виробництва; \

З) створення безцехової структури управління підпри­ємством.

В умовах створення ринкової економіки формування виробничої структури підприємств повинно відбуватися відповідно до проведення грошової приватизації або при здійсненні реструктуризації.

Питання для самоперевірки

]. Яка мета функціонування підприємства в умовах ринкової економіки?

Що являє собою класифікація структури підприємств?

3У чому суть виробничої структури підприємства?

4. Які фактори визначають виробничу структуру підприєм­ства?

5. Які основні напрями вдосконалення виробничої струк­тури підприємства?

6. Дайте визначення майна підприємства, капіталу підпри­ємства.

7. За якими ознаками капітал підприємства поділяється на власний і позиковий?

8. Назвіть основні джерела власного і позикового капіталу і прокоментуйте Їхнє значення в діяльності підприємства.

9. Що таке статутний капітал підприємства? У чому особливості статутного капіталу АТ?

Як визначається величина статутного капіталу АТ?

Дайте визначення основного й оборотного капіталу.

20

Тема 2

ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Основні завдання планування

діяльності підприємства

2.2. Програма діяльності підприємства 2.3. Завдання і цілі підприємства

2.4. План розвитку господарського портфеля 2.5. Стратегія росту підприємства Питання для самоперевірки

2.1. Основні завдання планування діяльності підприємства

Економічний успіх підприємства, що діє за ринкових умов, може бути гарантовано лише за умови постійного вдосконалення і розвитку виробництва з метою випуску продукції, що відповідає потребам споживачів. Вирішити це завдання можна лише на основі планування.

Суть планування - в науковій розробці і реалізації на практиці комплексу заходів, що визначають напрями і темпи розвитку виробництва, забезпечують відповідність його потребам ринку і, як наслідок цього, збільшення обсягу продаж і прибутку підприємства.

Планування змушує керівників підприємства і його структурних підрозділів мислити перспективно, сприяти розвитку їх творчої ініціативи, забезпечує чіткий взаємо­зв'язок підрозділів. Воно дозволяє скоординувати зусилля підприємства і направити їх на досягнення кінцевої мети, робить його більш підготовленим до змін ринку і політичних умов.

Основними завданнями, що вирішуються в процесі планування, є:

• виявлення напрямів розвитку споживчого попиту на продукцію, що випускається підприємством;

21

збільшення обсягу продаж продукції підприємства;

• забезпечення стійкого збалансованого росту вироб­ництва в цілому по підприємству і його структурних підрозділах;

• збільшення прибутку і рентабельності виробництва і продукції;

• зниження витрат на основі кращого використання виробничих ресурсів підприємства: праці, матеріалів і капіталу;

• підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок поліпшення її якості, освоєння нових виробів і знижки цін;

• орієнтація всіх структурних підрозділів підприємства на досягнення високих кінцевих результатів.

Планування на промислових підприємствах складається з розробки стратегічних, поточних і оперативних планів.

Стратегічні плани розвитку підприємств складаються з середньо- та довгострокових. Середньострокові плани розробляються на період від двох до п'яти років, а довго­строкові - від п'яти до п'ятнадцяти та більше років.

Основною формою стратегічного планування є розроб­ка середньострокових планів. Довгострокові плани роз­робляються в тих випадках, коли вирішення ряду економічних і технічних проблем не може укластися в середньостроковий період.

Поточні плани розробляються на термін до одного року, їх основа - середньострокові плани. Вони дета­лізують їх завдання з урахуванням змін ринкових умов, економічного і політичного середовища.

Оперативні плани розробляються на більш короткий відрізок часу: квартал, місяць, декаду, добу. Розробка оперативних планів зумовлена необхідністю взяти до уваги швидкі зміни у попиті, форс-мажорні обставини у забезпеченні підприємства сировиною і матеріалами, виконання індивідуальних замовлень.

Система стратегічних, поточних і оперативних планів забезпечує гнучкість виробництва при його орієнтації на досягнення перспективної мети.

Стратегічний план включає такі розділи: програму діяльності підприємства, завдання і цілі підприємства, план розвитку господарського портфеля, стратегію росту підприємства.

2.2. Програма діяльності підприємства

Програма підприємства є основним документом плану, в якому дається характеристика сфери його діяльності. Це може бути виробництво якихось товарів, технологій, надання послуг або задоволення потреб споживачів. Сфера діяльності підприємства може включати декілька таких напрямів. Найбільш правильно сферу діяльності підприємства характеризують не конкретні товари і технології, що виробляються і застосовуються підпри­ємством, а його ринкові завдання. Це пояснюється тим, ЩО головною ціллю підприємства є не виробництво конкретних товарів, а задоволення потреб споживачів.

Програма повинна орієнтувати підприємство на ви­соку мобільність виробництва, розробку і випуск конку­рентоспроможної продукції. Вона має бути чітко сформульованої брати до уваги його потенційні можливості. Від чіткого визначення перспективної цілі залежить зміст інших розділів плану.

2.3. Завдання і цілі підприємства

у цьому параграфі розробляється ієрархічна система завдань, вирішення яких забезпечує досягнення мети, поставленої в програмі підприємства. Ця система отри­мала назву «управління методом вирішення завдань,). Наприклад, якщо підприємство за виробництва міне­ральних добрив визначає свою програму як вирішення продовольчої проблеми в країні, то основним його завданням є підвищення врожайності сільськогосподар­ських культур. У той же час підвищити врожайність можна тільки на основі створення більш ефективних

22 -.

23

добрив. Для цього необхідні додаткові кошти на досліди. Тому наступним важливим завданням буде збільшення прибутку підприємства, частина якого буде направлена на додаткове фінансування дослідів. У свою чергу збіль­шення прибутку може бути досягнуто за рахунок зни­ження витрат виробництва, збільшення обсягу реалізації або за рахунок одночасної дії цих факторів. Обсяг реалізації продукції можна збільшити шляхом завою­вання більшої частини вітчизняного ринку або виходу на зарубіжний ринок.

Таким чином, правильно сформульована програма розвитку дозволяє визначити ієрархічні сходи завдань. Для їх вирішення розробляється комплекс допоміжних завдань.

у наведеному прикладі для збільшення присутності підприємства на ринку необхідно організувати прод_аж у більшій кількості мінеральних добрив, поліпшити рек­ламу, розфасовку тощо ..

При розробці допоміжних завдань всі вони повинні мати конкретний вираз і піддаватися кількісному вимі­рюванню. У плані повинно бути вказано, на скільки процентних пунктів очікується збільшення ринку, сума прибутку тощо.

2.4. План розвитку господарського портфеля

Тут аналізується стан усіх виробництв, що складають підприємство, а саме: номенклатура, асортимент товарів і окремі, найбільш важливі товари з цього асортименту, марочні вироби тощо.

у ході аналізу виявляються більш або менш рента­бельні виробництва і вироби, оцінюються обсяги ринку, розмір прибутку, інтенсивність конкуренції, можливості зниження собівартості продукції та інші показники. На основі аналізу визначаються обсяги і терміни росту окремих виробництв та виробів і напрями перерозподілу ресурсів підприємства.

24

2.5. Стратегія росту підприємства

Стратегія росту підприємства є заключним розділом стратегічного плану. В ньому визначаються напрями подальшого розвитку підприємства за рахунок органі­зації нових виробництв і проникнення на нові ринки. Стратегія росту розробляється за трьома напрямками: інтенсивного, інтеграційного і диверсифікаційного росту.

Можливості інтенсивного росту виникають тоді, коли у підприємства є резерви розширення збуту продукції і послуг, ЩО виробляються в даний момент. Це досяга­ється за рахунок більш глибокого впровадження на ринок, розширення його кордонів, вдосконалення товару чи послуг.

Інтеграційний ріст планується в тих випадках, коли підприємство може забезпечити подальший розвиток шляхом інтеграції з постачальниками (регресивна інтег­рація), з оптовими і роздрібними торговельно-збутовими організаціями (прогресивна інтеграція), з конкурентами (горизонтальна інтеграція).

Дuверсифікаційний ріст передбачається, якщо роз­виток за рахунок розширення збуту традиційних виробів неможливий, тому що вже повністю задоволені потреби споживачів або є небезпека перейти до групи монопо­лістів. У цьому випадку передбачається можливий ріст за рахунок освоєння нових виробів, що дають значний прибуток.

Заходи щодо диверсифікаційноro росту розробляються за трьома напрямками: концентрична, горизонтальна і конгломератна.

Концентрична диверсифікація - розширення номен­клатури за рахунок виробів, схожих з тими, що виробля­ються з технічної і маркетингової точок зору.

Горизонтальна диверсифікація - поповнення номен­клатури виробами, нічим не зв'язаними з тими, що виробляються, але які не можуть бути реалізовані на традиційному ринку.

Конгломератна диверсифікація - поповнення номен­клатури виробами, які принципово відрізняються від

25

тих, що випускаються, які не можуть бути реалізовані на традиційному ринку.

Результатом розроблення усіх розділів стратегічного плану є складання комплексу планів за конкретними напрямами діяльності підприємства. Він включає такі плани:

• виробництва і реалізації продукції (виробнича програма);

• технічного розвитку і організації виробництва;

• норми і нормативи;

• капітальне будівництво;

• праця і заробітна плата;

• собівартість, прибуток і рентабельність;

• матеріально-технічне забезпечення;

• фонди економічного стимулювання;

• фінансовий;

• соціального розвитку колективу;

• охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.

Наведений перелік планів може змінюватися залежно від розмірів підприємства, складності його структури, програмної мети і форм власності.

Найважливішим розділом плану розвитку підприєм­ства є виробнича програма (план виробництва і реалізації продукції). Вона визначає можливий обсяг виробництва і продажу продукції в плановому періоді, що відповідає номенклатурі, асортименту і якості, вимогам споживачів.

Державне замовлення доводиться підприємствам, що виробляють продукцію, яка має важливе народногоспо­дарське значення. Система державних замовлень засто­совується в усіх країнах з розвинутою ринковою

26

економікою, їх розміщення відбувається на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємст­вам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виробнича програма складається з трьох розділів: план виробництва продукції в натуральних вимірах; план виробництва продукції у вартісних вимірах; план реа­лізації продукції в натуральних і вартісних вимірах.

План виробництва продукції в натуральних вимірах містить завдання по випуску продукції з номенклатури, асортименту і якості виробів у фізичних одиницях.

Номенклатура - це укрупнений перелік продукції, що випускається підприємством, а асортимент характеризує її склад з видами, типами, ґатунками, фасонами та іншими ознаками. Наприклад, номенклатура чоловічих пальто може складатися з пальт зимових, осінніх, для літа. У той же час кожна з цих груп виробів ділиться на фасони, за ростом, за тканинами тощо.

Для характеристики обсягів виробництва в натураль­ному виразі використовуються такі показники, як штуки, тонни, метри квадратні, кубічні тощо. В окремих випад­ках застосовуються подвійні показники. Наприклад, виробництво тканин планується в погонних і квадратних метрах, паперу - в тоннах і квадратних метрах, труб - в тоннах і погонних метрах. Застосування подвійних показників дозволяє більш повно охарактеризувати фі­зичний обсяг виробництва і споживчі характеристики продукції.

у тих випадках, коли однакові за призначенням види продукції мають різні споживчі характеристики, застосо­вуються умовно-натуральні одиниці виміру. Так, плану­вання видобутку різних за калорійністю видів палива здійснюється в тоннах умовного наливу, виробництво консервів - в умовних банках, будівельних матеріалів ­у мільйонах штук умовних цеглин тощо.

Планування виробництва і продаж продукції в нату­ральному виразі дає можливість погоджувати випуск конкретних видів продукції з потребами ринку, але не дозволяє визначити загальний обсяг і структуру вироб­ництва на багатопродуктових підприємствах, а також розрахувати доход і прибуток підприємства від реалізації

27

продукції. Це вимагає розробки плану виробництва і продаж продукції у вартісному виразі. В цьому розділі розробляються такі показники: валовий доход (реаліз­ована продукція), товарна, валова, чиста продукція і вартість, додана обробкою. Основним вартісним показни­ком цього розділу плану є валовий доход підприємства. Основою для його розрахунку є випуск продукції в натуральному виразі.

Товарна продукція представляє собою вартість усіх видів готової продукції, робіт промислового характеру і послуг, призначених для замовників зі сторони, напів­фабрикатів, деталей і вузлів, що постачаються по коопераційних зв'язках, вартість капітального ремонту, виробів і запасних частин для власного капітального будівництва і капітального ремонту, інструментів і оснаст­ки для власного виробництва.

Плановий обсяг товарної продукції визначається за формулою

де ТЛ - товарна продукція, грн.;

N_j - випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці - гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

п - кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві;

Р - вартість робіт і послуг на сторону, грн.

Товарна продукція розраховується в діючих відпуск­них цінах підприємства, а також у незмінних (порівняль­них) цінах і тарифах. Перша оцінка дозволяє визначити планову суму доходу і прибутку підприємства, розра­хувати середні витрати на гривню товарної продукції, а друга - темпи росту і зміни структури виробництва.

Валова продукція характеризує загальний обсяг підприємствa. Вона включає всю продукцію у вартісному виразі незалежно від ступеня її готовності. Обсяг її

28

визначається в незмінних (порівняльних цінах) за формулою

валова продукція, грн.;

НЗВп, НЗВ" - вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

І_п, І" - вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Товарна і валова продукція перекручує уявлення про власний внесок підприємства в кінцевий результат його діяльності. Це пояснюється тим, що до їх складу включається вартість матеріальних витрат, яка досягає 80% у витратах підприємства. Тому, чим вища вартість використаних матеріалів, тим більший обсяг товарної і валової продукції, в той час коли випуск у фізичних одиницях може і не змінитися. Більш правильно внесок підприємства в кінцевий результат відбивають чиста продукція і нормативна вартість обробітку.

Чиста продукція визначається за формулою

де ЧЛ - чиста продукція, грн.;

ТЛ - обсяг товарної продукції, грн.;

М - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А - сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку:

де ЧЛ - чиста продукція, грн.;

Зо - основна заробітна плата працівників підпри­ємства, грн.;

ЗО - додаткова заробітна плата працівників підпри­ємства, грн.;

Пр - прибуток підприємства, грн.

·29--

у матеріаломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробітку, який одержується як сума показника нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду (НВОі) і кількості виготовлених виробів і-го виду (NJ

де З_врі - заробітна плата виробничих робітників (основ­на і додаткова з відрахуванням на соціальні заходи) на одиницю виробу і-го виду, грн.;

Цві - цехові витрати на одиницю виробу і-го виробу, грн.;

З_ві - загальнозаводські витрати на одиницю виробу і-го виду, грн.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам, в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчис­лений як відношення кількості сертифікованої продукції до загального її обсягу ..

Питання для самоперевірки

1. у чому суть планування діяльності підприємства?

Які основні завдання вирішуються в процесі планування?

Що є основою стратегічного планування?

4. За якими напрямами розробляються заходи щодо дивер­сифікаційному росту?

5. Який показник характеризує якісний бік виробничої програми ?

30

ТЕМА 3

ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА І ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

3.1. Персонал підприємства і показники його використання

3.2. Структура кадрового потенціалу 3.3. Планування чисельності

персоналу підприємства

3.4. Нормування праці на підприємстві 3.5. Продуктивність праці

Питання для самоперевірки

3.1. Персонал підприємства 1 показники його використання

Головним елементом продуктивних сил і найважли­вішим виробничим ресурсом суспільства виступає ро­боча сила. Під останньою в економічній теорії розуміють працівників, які володіють сукупністю фізичних і ро­зумових здібностей і які використовуються ними в процесі створення матеріальних і духовних благ. У межах підприємства для характеристики зайнятості на ньому робочої сили можуть використовуватися такі категорії, як «трудові ресурси», «кадри або кадровий потенціал», «персонал», «трудовий потенціал» тощо. Всі вони з того чи іншого боку характеризують реальні або потенційні ресурси праці, які можуть бути використані на під­приємстві.

Під трудовими ресурсами, зазвичай, розуміють працездатне населення в працездатному віці, зайняте в різних сферах суспільно-корисної праці і на навчанні з відривом від виробництва. Слід підкреслити, що категорія «трудові ресурси», як це видно з визначення, передбачає не тільки працівників, безпосередньо залучених У виробництво,

31

а й тих, хто ще не є працівником, але зараз набуває професії і згодом поповнить лави робочої сили. Крім того, в економічній літературі часто категорія «трудові ресурси використовується для територіальної характеристики ресурсів праці. Через ці та інші обста­вини вказана категорія не зовсім точно характеризує робочу силу окремого підприємства .

у сучасних умовах господарювання все більшого поширення набуває категорія «персонал».

Персонал - це сукупність працівників різних профе­сійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять до його спискового складу. До останнього належать всі працівники, прийняті на роботу, пов'язану як з основною, так і з неосновною діяльністю.

Кадри або персонал підприємства мають визначені кількісні, якісні і структурні характеристики, які можуть бути вимірювані й відображені такими абсолютними і відносними показниками:

• спискова і явочна чисельність працівників підприємства або його підрозділів, окремих категорій і груп на визначену дату;

• середньоспискова чисельність працівників підпри­ємства або його підрозділів за окремий період;

• питома вага працівників окремих підрозділів в загальній чисельності працівників підприємства;

• темпи росту чисельності працівників підприємства за визначений період;

• середній стаж роботи за фахом керівників і спеціалістів підприємства тощо;

• середній розряд працівників підприємства;

• статево-вікова структура працівників;

• освітня структура праці підприємства; • фондоозброєність праці тощо.

Схематично групування показників, які характе­ризують персонал підприємства зображено на рис. 1.

Сукупність перелічених і ряду інших показників може дати уявлення про кількісний, якісний і структурний склад персоналу підприємства і тенденціях його зміни ДЛЯ цілей управління персоналом, у тому числі планування,

32

33

аналізу і розробки заходів щодо підвищення ефектив­ності використання трудових ресурсів підприємства.

Кількісна характеристика трудових ресурсів підприєм­ства в першу чергу вимірюється такими показниками, як спискова, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Сnискова чисельність працівників підприємства - це чисельність працівників спискового складу на визначену дату з урахуванням прийнятих і вибулих за цей день працівників.

Явочна чисельність - це кількість працівників спис­кового складу, що прийшли на роботу. Різниця між явочним і списковим складом характеризує кількість ціло­денних простоїв (відпустки, хвороби, відрядження тощо).

Для визначення чисельності працівників за конкрет­ний період використовується показник середньоспис­кової чисельності. Він застосовується для вирахування продуктивності праці, середньої заробітної плати і ряду інших показників.

Середньосnискова чисельність працівників за місяць визначається шляхом складання чисельності працівників спискового складу за кожний календарний день місяця, включаючи святкові і вихідні дні, і ділення отриманої суми на кількість календарних днів місяця.

Середньосnискова чисельність працівників за квартал або рік визначається шляхом складання середньоспис­кової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства в квартал або рік і ділення отриманої суми на кількість кварталів або місяців.

Крім чисельності працівників кількісна характерис­тика трудового потенціалу підприємства може бути представлена і фондом ресурсів праці (Ф ) в людино днях або людино-годинах. Його можна визначити шляхом множення середньоспискової чисельності працю­ючих (Ч_с._п) на середню тривалість робочого періоду в днях або годинах (Тр.п):

.

Важливу групу показників, що характеризують наяв­ність робочої сили, складають показники її руху. Чисельність

34

та склад робочої сили підприємства час від часу змінюється, ці зміни відображають коефіцієнти необхідного та надлишкового обороту, коефіцієнти прийому та вибуття кадрів.

Коефіцієнт необхідного обороту (К_тІ•_о) визначається відношенням числа робітників, звільнених за даний період за причинами виробничого або загальнодержав­ного характеру (Р_н._о)' В тому числі У зв'язку з скорочен­ням чисельності і переводом на інші підприємства, вступом на навчання, призовом на військову службу, втратою працездатності, до середньоспискової чисель­ності працівників за той же період (Р) у %:

Коефіцієнт надлишкового обороту, або коефіцієнт плинності кадрів (К_т) визначається відношенням числа робіт­ників, звільнених за даний період за власним бажанням, за прогул і інші порушення трудової дисципліни (Ру), до середньоспискової чисельності працівників за той же період (у %):

Коефіцієнт вибуггя кадрів (Кв.,;) визначається як відно­шення числа працівників, звільнених за всіма причина­ми (Рв)' до середньоспискової чисельності працівників за той же період (у %):

Коефіцієнт прийому кадрів (К_п) визначається як відно­шення числа працівників, прийнятих на роботу за даний період (Р_п), до середньоспискової чисельності працівни­ків за той же період (у %):

Складовою частиною системи показників, що харак­теризують персонал підприємства, є показники його якості. Поняття якості персоналу підприємства відносне. До його складу дослідники проблем праці відносять без­ліч властивостей від статево-вікової структури праців­ників до морально-етичних характеристик кожного працівника. В економічному аналізі найбільш уживаними є: статевий та віковий склад працівників, освітній рівень зайнятих, їх професійно-кваліфікаційна структура, серед­ній стаж роботи, середній розряд працівників тощо.

Надзвичайно важливо на кожному підприємстві ана­лізувати рівень використання робочої сили. Для цього використовуються показники забезпечення робочою силою, показники використання фонду робочого часу, рівня виконання норм виробітку, сезонності викорис­тання робочої сили.

Показник забезпеченості підприємства робочою силою визначається шляхом зіставлення наявних ресурсів праці з потребою в них виробництва. Цей розрахунок прово­диться в розрізі професійно-кваліфікаційних груп. Роз­раховується, зазвичай, у відсотковому виразі.

Для характеристики рівня використання робочого часу застосовують такі показники:

1. Рівень використання річного фонду робочого часу характеризується такими коефіцієнтами:

а) коефіцієнт використання номінального фонду ро­бочого часу, який розраховується як співвідношення фактично відпрацьованого часу за рік до номінального фонду робочого часу;

б) коефіцієнт використання можливого фонду робо­чого часу - відношення фактично відпрацьованого часу до його можливого фонду.

Ці коефіцієнти можуть бути обчислені за місяць, квартал, рік.

2. Рівень використання робочого дня характеризує кое­фіцієнт, який визначається як відношення середньої фак­тичної тривалості робочого дня до встановленої законом:

36 --

де К_виК - коефіцієнт використання робочого дня;

т_ф - середня фактична тривалість робочого дня в годинах;

тн - нормативна тривалість робочого дня в годинах. Середня тривалість робочого дня визначається шляхом ділення загальної кількості відпрацьованого часу в годинах на кількість працівників, що брали участь у роботі. Цей показник обчислюють за день або за певний період часу - тиждень, місяць, рік.

Характеристика рівня використання робочої сили буде неповною без визначення ступеня виконання змін­них норм виробітку. Остання розраховується шляхом зіставлення даних про фактично виконаний обсяг робіт та затрати праці за нормативами.

Стосовно показників сезонності використання робо­чої сили слід відзначити, що сезонність праці властива лише окремим галузям народного господарства, зокрема спостерігається у сільському господарстві, будівництві тощо.

Найбільш поширеними показниками сезонності є:

• розмах сезонності - відношення максимальних мі­сячних затрат праці до мінімальних або максимальної місячної чисельності працюючих до мінімальної, розра­ховується у відсотках;

• показник сезонності - відношення затрат праці або кількості працюючих в найбільш напружений місяць до відповідного середньомісячного показника;

• коефіцієнт сезонних коливань затрат праці - відно­шення середнього помісячного відхилення затрат праці до середньомісячних затрат праці у відсотках;

• місячні індекси затрат праці - це відношення затрат праці в кожному місяці до затрат праці в базисному місяці. • середньорічний індекс сезонних коливань затрат праці дорівнює сумі місячних індексів затрат праці, поді­леній на 12.

До складної системи показників використання робо­чої сили входить підсистема показників, що характеризує ефективність залучення робочої сили. Цю підсистему складають показники продуктивності праці. Більш детально вони будуть розглянуті далі.

37

3.2. Структура кадрового потенціалу

Структура персоналу підприємства визначається скла­дом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників підприємства.

Залежно від виконуваних функцій працівники під­приємств поділяються на кілька категорій і груп.

Працівники житлового господарства, медичних уста­нов, навчальних закладів і курсів, а також установ дошкільного виховання і культури відносяться до непро­мислового персоналу підприємства.

Класифікація персоналу підприємства наводиться на рис. 2.

Рис. 2. Класифікація персоналу підприємства

Кадри підприємства, що безпосередньо пов'язані з процесом виробництва продукції, тобто зайняті основ­ною виробничою діяльністю, відносяться до промисло­во-виробничого персоналу. До нього відносяться всі працівники основних, допоміжних, підсобних і обслу­говуючих цехів, науково-дослідних, конструкторських відділів і лабораторій; заводоуправління, а також служб, зайнятих капітальним і поточним ремонтом обладнання і транспортних засобів підприємства.

38

Працівники промислово-виробничого персоналу поді­ляються на дві основні групи: робітники і службовці.

До робітників належать працівники, що безпосередньо зайняті створенням матеріальних благ і наданням мате­ріальних послуг. У свою чергу робітники поділяються на основних і допоміжних. Основні - це працівники, що безпосередньо видозмінюють предмет праці, створюючи продукт. Допоміжні працівники зайняті обслуговуванням виробництва продукції.

у групі службовців, зазвичай, знаходяться такі категорії працюючих, як керівники, спеціалісти і технічні виконавці. Віднесення працівників підприємства до тієї чи іншої групи визначається класифікатором професій робітників і посад.

До керівників відносяться працівники, які займають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів, а також їх заступники за такими посадами: директори, начальники, керуючі, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний еконо­міст тощо).

До спеціалістів належать працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними, бухгалтерськими, юридичними та іншими роботами (економісти, бухгал­тери, інженери, юрист-консульти тощо).

Технічні виконавці - працівники, що виконують технічну роботу, пов'язану з господарським обслуговуван­ням, обліком, діловодством (секретарі, обліковці).

Залежно від характеру трудової діяльності кадри підприємства поділяються за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.

Професійно-кваліфікаційна структура кадрів є наслідком професійного і кваліфікаційного поділу праці. При цьому під професією розуміється особливий вид трудової діяльності, яка вимагає спеціальних теоретич­них знань і практичних навичок. Спеціальність - вид діяльності в рамках професії, який має специфічні особливості і вимагає від працівників додаткових спе­ціальних знань і навичок. Спеціальність визначає вид трудової діяльності в рамках однієї професії. Наприклад, лікарі (професія) поділяються на терапевтів, стоматологів,

39

хірургів, невропатологів (спеціальність) тощо. Професія вчителя поділяється за спеціальностями: математик, фізик, хімік, географ, історик та ін.

Працівники кожної професії і спеціальності поділяють­ся залежно від рівня кваліфікації. Під кваліфікацією розу­міють сукупність спеціальних знань та практичних нави­чок, які визначають ступінь володіння робітником тією чи іншою професією або спеціальністю. Вона відобража­ється у кваліфікаційних (тарифних) розрядах і катего­ріях. Тарифні розряди і категорії - це одночасно і по­казники, які характеризують рівень складності робіт.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чоти­ри групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малоквалі­фіковані, некваліфіковані. Конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службов­ців залежить від рівня освіти і досвіду роботи. Для них теж існує чотири категорії: спеціалісти найвищої квалі­фікації мають науковий ступінь, спеціалісти вищої ква­ліфікації мають вищу освіту і досвід, спеціалісти середньої кваліфікації, спеціалісти-практики - тобто, ті що зай­мають посади, але не мають відповідної освіти.

Нині співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизно таким: 18% - керівники, спеціалісти, службовці; 82% - робіт­ники,

Професійно кваліфікаційна структура службовців підприємства знаходить своє відображення у штатному розкладі - документі, який щорічно затверджується керівником підприємства. У ньому знаходиться перелік згрупованих по відділах і службах посад службовців з укаранням розряду (категорії) робіт і посадового окладу.

Від трудових ресурсів (кадрів) підприємства треба відрізняти поняття «трудовий потенціал» - найваж­ливіша інтегральна характеристика персоналу, яка являє собою його максимальні можливості по досягненню цілей підприємства і виконанню поставлених перед ним завдань.

40

3.3. Планування чисельності персоналу підприємства

У ринкових умовах господарювання надзвичайно важ­ливим для кожного підприємства є визначення оптималь­ної чисельності працівників, необхідної для виконання виробничої програми підприємства. Існує декілька мето­дів розрахунку планової чисельності працівників, одним з найпоширеніших з яких є метод, в основі якого визна­чення повної трудомісткості виробництва продукції:

Чпл_пл= ­ t

------------

Трп . К В.Н

де {- повна трудомісткість виробничої програми плано­вого року;

Т_р._п - розрахунковий ефективний фонд робочого часу одного працівника, год.;

К_в._н - очікуваний коефіцієнт виконання норм виро­бітку;

Чпл - чисельність промислово-виробничого персоналу, необхідного для забезпечення планового обсягу вироб­ництва:

де ДК - кількість календарних днів; Дв.е - вихідні і святкові дні;

ДН - невиходи на роботу, днів;

Тер - середня тривалість робочого дня, год.;

Т_втр - внутрішні втрати робочого часу та простої, год.; К .г - кількість робочих годин.

чисельність робітників, зайнятих на роботах, які нор­муються (Ч J:), розраховується за формулою

де {і - планова трудомісткість і- го виду виробу, нормо годин;

ті - кількість виробів і-го виду, одиниць;

41

п - кількість видів виробів, одиниць.

Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормо­ваних роботах, таких як контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устатку­ванням (ч_~), розраховується за нормами обслуговування:

де то - кількість об'єктів, які обслуговуються (агрегатів та ін.);

П - кількість змін роботи на добу;

к^ЗМ _ коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову;

Н_об - норма обслуговування OДHO_~O агрегату (маши­ни) - кількість об'єктів на одного робітника,

де f - плановий процент невиходів робітників на роботу.

Чисельність робітників допоміжних, для яких немож­ливо встановити норму обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт (ч%л):

- кількість робочих місць.

Для визначення чисельності адміністративно-управлінського персоналу може застосовуватися формул Розенкранца. Її суть полягає в тому, що при визначенні чисельності необхідні дані про робочий час спеціалістів, трудомісткість одиниці роботи, коефіцієнти Розпо_ділу часу тощо. Формула Розенкранца слугує для перевірки відповідності фактичної чисельності необхідній, яка задається завантаженням даного підрозділу або підпри­ємства в цілому. Формула Розенкранца має вигляд

ч

42

де Ч - чисельність адміністративно-управлінського пер­соналу певної професії та ін.;

п - кількість видів організаційно-управлінських робіт, які визначають завантаження даної категорії спеціалістів;

ті - середня кількість дій (розрахунків, обробки замовлень, переговорів тощо) в межах і-го виду робіт за встановлений проміжок часу (наприклад, за рік);

(_і - час, необхідний для виконання одиниці роботи в межах і-го виду робіт;

Т - робочий час спеціаліста згідно з трудовим договором (контрактом) за відповідний проміжок кален­дарного часу, прийнятий в розрахунках;

К_нрч - коефіцієнт необхідного розпо^ділу часу; К_ф ч - коефіцієнт фактичного розподілу часу;

(р _~ час на різні роботи, які неможливо врахувати в попередніх планових розрахунках.

Коефіцієнт необхідного розподілу часу (К_нрвч) розрахо­вують за формулою

де Ка - коефіцієнт, який враховує затрати на додаткові роботи, заздалегідь не враховані у часі, необхідному

для визначення процесу (і ; як правило, знаходиться в межах 1,2 - 1,4;

Ко - коефіцієнт, який враховує затрати часу на відпочинок співробітників протягом робочого дня; як правило, дорівнює 1,12;

К_п - коефіцієнт перерахунку явочної чисельності в спискову.

Коефіцієнт фактичного розподілу часу (К_фрч) визна­чається відношенням загального фонду робочого часу

підрозділу до часу, розрахованого як (ї'

43

3.4. Нормування праці на підприємстві

Нормування праці на підприємстві - основа правиль­ної організації праці і заробітної плати; воно повинно будуватися на базі впровадження прогресивних, технічно обrpунтованих норм. Основна вимога до норм полягає в тому, що всі вони мають відповідати найбільш ефектив­ним для умов даної діяльності варіантам технологічного процесу організації праці.

Нормування праці на підприємстві - це система засо­бів і методів встановлення міри праці, необхідної для об'єктивної оцінки їі ефективності і відповідного рівня їі оплати. До засобів нормування праці відносять центра­лізовано розроблені нормативні матеріали, засоби вимі­рювання і аналізу трудових процесів, комп'ютерну техніку.

Метою нормування праці на підприємстві є:

• визначення планової трудомісткості виготовлення окремих деталей, вузлів;

• розрахунок необхідної чисельності працівників у розрізі професій і кваліфікацій;

• оцінку результатів праці, встановлення фондів оплати праці;

• оцінку ефективності від впровадження нової техніки; • розрахунок виробничих програм цехів, дільниць, груп, окремих робочих місць;

• визначення кількості необхідного обладнання тощо. Що стосується методів нормування, то вони по суті є технологіями встановлення і застосування норм праці. Розрізняють дослідно-статистичний і аналітичний методи нормування праці.

Більш прогресивний - аналітичний метод, оскільки він передбачає наукові підходи до формування норм, а дослідно-статистичний метод тільки фіксує фактичний стан на підприємстві в попередньому періоді і розглядає його як базу порівняння для нового періоду.

Аналітичний метод передбачає встановлення норми часу шляхом використання Хронометражу, фотографії робочого дня, фотохронометражу. хронометраж - це

- 44-

метод вивчення витрат оперативного часу шляхом спосте­реження і вимірювання тривалості окремих елементів операції, які повторюються при виробництві кожного виробу. Процес хронометражу ділиться на ряд етапів, заключним із яких є перевірка утвореного хроноряду на стійкість. Стійкість хроноряду визначається за допо­могою коефіцієнта стійкості (К_ст):

де t тах - максимальний час на виконання операції; t тіп - мінімальний час на виконання операції.

Тоді порівнюють К_ст із нормативним коефіцієнтом стійкості (К_ст._н). Якщо К_ст більше К_ст._н, то хроноряд Є нестійким. У такому випадку слід відкинути одне або максимальне, або мінімальне значення тривалості опера­ції (один замір) і знову перевірити хроноряд на стійкість. Якщо і тепер хроноряд виявиться нестійким, то заміри слід повторити. Якщо ж К_ст менше К_ст._н' то хроноряд вважається стійким і, визначивши середню тривалість операції, можна встановити відповідну норму часу.

Фотографія робочого дня - це встановлення витрат часу на всі види робіт і перерви, які спостерігалися про­тягом робочого дня.

Фотохронометраж - застосовується для одночасного визначення структури затрат часу і тривалості окремих елементів виробничої операції.

Норма часу - це витрати часу на одиницю продукції одним робітником відповідної кваліфікації при визначених організаційно-технічних умовах. Встановлюється в людино годинах або людино-хвилинах.

Норма часу в умовах серійного і масового вироб­ництва виступає як норма штучного часу (Т_шт):

Т шт = Т_опер + Т_обсл + Т_відп, де Т_опер - оперативний час;

Т_обсл - час на обслуговування робочого місця; Т_відп - час на відпочинок і особисті потреби;

45

Т_опер = Тосн + Тдод'

де 'осн - основний час на один виріб; 'дод - додатковий час на один виріб;

Т_обел = Ттехн.обел + Торг. бел'

де 'орг.обел - час на технічне обслуговування робочого місця;

'техн.обсл - час на організаційне обслуговування робочого місця.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиночного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу (Т_шт. к):

де Т_опер - оперативний час;

Т_обсл - час на обслуговування робочого місця;

Т_відп - час на відпочинок і особисті потреби;

де 'осн - основний час на один виріб; 'дод - додатковий час на один виріб;

де 'орг.обел - час на технічне обслуговування робочого місця;

'техн.обсл - час на організаційне обслуговування робочого місця.

Норма часу в умовах дрібносерійного і одиночного виробництва виступає як норма штучно-калькуляційного часу (Т_шт. к):

де Т_пз._п - підготовчо-заключний час на партію деталей; п - кількість деталей в партії, шт.

Норма виробітку (Н_вир) - це кількість продукції, яка повинна бути вироблена за одиницю часу:

Змінна норма виробітку (Нвир.зм) обчислюється за формулою

де Т_ЗМ - тривалість зміни, год.

Середній процент виконання норм виробітку (Н_вир) обчислюється як відношення кількості нормо-годин на виготовлення продукції (tH) до кількості годин фактично відпрацьованого часу (tф):

Між нормою часу і нормою виробітку існує зворотна залежність.

46 .

Між змінами норм часу і нормами виробітку існують такі співвідношення:

Процент підвищення норми виробітку

Процент зменшення норми часу

=1 ОО . % підвищення норм виробітку /1 ОО + % зменшення норм виробітку

Норма обслуговування - це встановлення кількості одиниць обладнання (число робочих місць, квадратних метрів площі тощо), яке повинно обслуговуватися одним працівником або групою робочих відповідної кваліфікації при певних організаційно-технічних умовах протягом зміни . Вона є похідною від норми часу. Для розрахунку норм обслуговування необхідно визначити норму часу обслу­говування.

Норма часу обслуговування - це кількість часу, необхідна в певних організаційно-технічних умовах на обслуговування протягом зміни обладнання, квадратного метра виробничої площі тощо.

де Но - норма обслуговування;

Н_ч._о - норма часу на обслуговування одиниці облад­нання, одиниці виробничої площі.

Різновидом норм обслуговування є норма керованості, яка визначає чисельність працівників і число структур­них підрозділів, які приходяться на одного керівника.

Норматив чисельності - це заздалегідь встановлена розрахункова величина, яка визначає чисельність праців­ників для виконання одиниці конкретної роботи або обслуговування конкретних об'єктів. Норматив чисель­ності відрізняється від норми чиселыloстіi працюючих. Під останньою розуміють чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, яка необхідна для виконання виробничого завдання.

. - 47

Норми чисельності працюючих (Н_ц) визначаються за формулами

де 0 - загальна кількість одиниць обладнання, що обслуговується;

Но - норма обслуговування.

На основі норм праці інколи працівникам можуть вста­новлювати нормовані завдання. Нормоване завдання - це встановлений обсяг роботи, який працівник або група працівників повинні виконати за певний період з дотри­манням певних вимог до якості продукції.

Обсяг роботи, який встановлюється нормованим зав­данням, може бути вираженим у трудових (нормовані людино-години) або натуральних показниках (кг, шт., м тощо). Залежно від організації виробництва і характеру робіт, що виконуються нормоване завдання може вста­новлюватися на зміну, місяць або на період виробництва заданого обсягу робіт.

3.5. Продуктивність праці

Ефективність використання трудових ресурсів підпри­ємства характеризує продуктивність праці, яка визна­чається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, або витратами праці на одиницю виробленої продукції.

Основними показниками продуктивності праці на рівні підприємства є показники виробітку (В) і трудоміст­кості (Тр) продукції, які розраховуються за формулами

де Q - кількість виробленої продукції в натуральних одиницях або в умовно натуральних одиницях;

- 48-

Ч_сп - середньоспискова чисельність працюючих, осіб;

t - час на виробництво всієї продукції, нормо-годин. Найбільш поширеним і універсальним показником

продуктивності праці є виробіток, який визначається кількістю виробленої продукції в натуральних або умовно натуральних одиницях у розрахунку на одну відпрацьовану людино-годину (годинний виробіток), один відпрацьований людино-день (денний виробіток), на одного середньоспис­кового працівника за рік, квартал або місяць (річний, квар­тальний або місячний виробіток).

Трудомісткість продукції являє собою витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції і послуг. При значній номенклатурі продукції трудомісткість визнача­ється по виробах-представниках, до яких належать вироби, що складають найбільшу питому вагу в сумар­ному випуску продукції.

Показник трудомісткості має деякі переваги над по­казниками виробітку: по-перше, він відображає прямий зв'язок між обсягом виробництва і трудовитратами; по-друге, застосування показника трудомісткості дозволяє пов'язати проблему вимірювання продуктивності праці з факторами і резервами її росту; по-третє, він дозволяє зіставити витрати праці на однакові вироби в різних цехах і дільницях підприємства.

Залежно від складу витрат, що включаються в трудо­місткість продукції, вирізняють технологічну, виробничу і повну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва і трудомісткість управління виробництвом.

Технологічна трудомісткість відображає всі затрати праці основних робітників-відрядників і погодинників.

Виробнича трудомісткість включає всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

До складу повної трудомісткості входять затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу підпри­ємства.

Затрати праці допоміжних робітників відображає трудо­місткість обслуговування виробництва, а затрати праці службовців - трудомісткість управління виробництвом.

49

Залежно від одиниці виміру обсягу виробництва роз­різняють такі методи обчислення продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, вартісний і трудовий.

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці характеризується показниками виробітку, обчисленими в одиницях фізичного обсягу. У цьому випадку одиниці виміру обсягу продукції - т, шт., м, кг, віднесені до середньо спискового числа працівників або витрат праці: людино-годин, людино-днів тощо. Приклади натураль­них показників: виробіток, трудомісткість.

Перевага даного методу полягає у встановленні залеж­ності між обсягом виробництва і трудовими витратами, у виключенні впливу на показник продуктивності праці змін в обсягах поставок, організаційній структурі вироб­ництва, дозволяє тісно пов'язати зміни продуктивності праці з виявленням резервів її росту, зіставити затрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства.

Умовно-натуральний метод вимірювання продуктив­ності праці застосовується в тому випадку, коли на підприємстві виробляється декілька видів однорідної продукції. Для обчислення обсягів виробленої продукції перераховують планову і фактично вироблену кількість кожного виду продукції в умовні одиниці за коефіцієн­тами, встановленими спеціальною шкалою.

Перевага даного методу полягає в безпосередній зрівнюваності показників продуктивності праці. Недолік натурального і умовно-натурального методів в тому, що можна вимірювати продуктивність праці лише в межах окремих видів продукції або робіт.

Натуральний і умовно-натуральний показники не можуть вимірювати обсяг складних виробів, які мають багатоцільове призначення. Вони не можуть застосо­вуватися на підприємствах, які виробляють різнорідну продукцію. Крім того, не забезпечують наскрізного обліку витрат праці навіть на одному підприємстві, не говорячи вже про галузь, все народне господарство.

Вартісний метод характеризується вартісними показ­никами продуктивності праці, які обчислюються як спів­відношення виробленої продукції в грошових одиницях

50

до витрат робочого часу. Вартісні показники продуктив­ності праці є універсальними. Оскільки вони дозволяють порівнювати продуктивність праці при виробництві незіставних благ. Недоліком вартісного методу є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції товаровироб­никами призводить до фіктивного зростання продуктив­ності їх праці.

Прикладами вартісних показників продуктивності праці є:

а) валова продукція в поточних або зіставних цінах у розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць); валова продукція по галузі - це сума показників валової продукції всіх промислових об'єднань і самостійних підприємств галузі;

б) товарна продукція в поточних цінах у розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Під товарною продукцією розуміють тільки повністю закінчені і ті, які можуть бути реалі­зовані вироби і роботи промислового характеру, але не враховують зміни залишків незавершеного виробництва, цикл виготовлення, яких перевищує 2 місяці;

в) реалізована продукція в поточних цінах у розрахунку на одного працівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Реалізованою вважається про­дукція, оплачена покупцями або збутовою організацією. Статус реалізованої вона набуває з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства вироб­ника. Недолік даного показника полягає в тому, що об'єктивно складається значний розрив у часі між завер­шенням виробництва продукції і признанням її реа­лізованою.

Промислові підприємства, де є незавершене вироб­ництво, можуть застосовувати такі показники:

г) чиста продукція (ЧП) у розрахунку на одного пра­цівника за певний проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Обсяг чистої продукції визначається відніман­ням від обсягів товарної продукції в діючих оптових цінах підприємств повної суми матеріальних витрат, Включаючи амортизаційні відрахування.

51

Обсяг товарної продукції для обчислення чистої продукції включає в себе: повністю закінчені вироби і промислові роботи, що підлягають реалізації; вартість робіт по освоєнню нової техніки і підвищенні витрати першого року серійного випуску нових видів продукції, які відшкодовуються за рахунок єдиного фонду розвитку виробництва, науки і техніки; науково-дослідні роботи і розробки, які виконуються по договорах з іншими підприємствами і організаціями, тощо. Не входять до складу товарної продукції надбавки і знижки ДО оптових цін, пов'язані з якістю продукції.

До матеріальних витрат, що виключаються з товарної продукції, належать: сировина і основні матеріали за виключенням відходів, покупних виробів і напівфабри­катів, роботи і послуги виробничого характеру, допоміж­ні матеріали, паливо і енергія тощо.

Трудовий метод виміру продуктивності праці викорис­товується в умовах випуску на підприємстві різноманіт­ної незавершеної продукції. Як сумірник використову­ються нормо-години, тобто кількість праці в людино-годинах, яка потрібна по нормах для виготовлення одиниці продукції. Вказаний показник вільний від впливу ціноутворюючих факторів. Застосування цього методу потребує добре поставленого нормування праці. При науково-огрунтованих нормах цей метод точно характеризує динаміку продуктивності праці.

З метою визначення динаміки або характеристики виконання плану по продуктивності праці розраховують­ся індекси продуктивності праці, які є відносними величинами.

В умовах застосування натурального методу виміру продуктивності праці застосовується індивідуальний ін­декс продуктивності, який визначається за формулою

де lw - індивідуальний індекс продуктивності праці;

- 52-

Q і} Qo - обсяг виробленої продукції в натуральному вираженні відповідно звітному і базисному роках;

Ті' То - затрати робочого часу на виробництво всієї продукції відповідно у звітному і базисному роках.

При визначенні індексів продуктивності праці по декількох цехах або підприємствах, які випускають однорідну продукцію, слід мати на увазі, що середній виробіток продукції в цілому по групі цехів може змі­нюватись в результаті змін, по-перше, виробітку в оди­ницю часу в деяких з них, по-друге, питомої ваги окре­мих підприємств з високим рівнем продуктивності праці. Індекс продуктивності змінного складу визначають за формулою

в останні роки основними плановими і звітними показниками продуктивності суспільної праці стали показники, що характеризують темпи росту національ­ного доходу в розрахунку на одного працівника сфери матеріального виробництва; в галузях народного госпо­дарства і на підприємствах - виробництво чистої продукції, товарної продукції, або інший показник об­сягу продукції, встановлений у даній галузі для обчис­лення продуктивності праці, в розрахунку на одного середньоспискового працівника.

Продуктивність праці на підприємстві змінюється під впливом багатьох факторів. Під факторами розуміють причини, які приводять до зростання продуктивності праці. Всю сукупність факторів підвищення продуктивності праці можна поділити на три групи:

1. Матеріально-технічні, до яких належать:

• комплексна механізація і автоматизація виробництва;

• впровадження прогресивних технологій;

• впровадження нових технологічних процесів;

• поліпшення конструкторських властивостей виробів; • підвищення якості сировини і нових конструктивних

матеріалів тощо.

Q і} Qo - обсяг виробленої продукції в натуральному вираженні відповідно звітному і базисному роках;

Ті' То - затрати робочого часу на виробництво всієї продукції відповідно у звітному і базисному роках.

При визначенні індексів продуктивності праці по декількох цехах або підприємствах, які випускають однорідну продукцію, слід мати на увазі, що середній виробіток продукції в цілому по групі цехів може змі­нюватись в результаті змін, по-перше, виробітку в оди­ницю часу в деяких з них, по-друге, питомої ваги окре­мих підприємств з високим рівнем продуктивності праці. Індекс продуктивності змінного складу визначають за формулою

в останні роки основними плановими і звітними показниками продуктивності суспільної праці стали показники, що характеризують темпи росту національ­ного доходу в розрахунку на одного працівника сфери матеріального виробництва; в галузях народного госпо­дарства і на підприємствах - виробництво чистої продукції, товарної продукції, або інший показник об­сягу продукції, встановлений у даній галузі для обчис­лення продуктивності праці, в розрахунку на одного середньоспискового працівника.

Продуктивність праці на підприємстві змінюється під впливом багатьох факторів. Під факторами розуміють причини, які приводять до зростання продуктивності праці. Всю сукупність факторів підвищення продуктивності праці можна поділити на три групи:

1. Матеріально-технічні, до яких належать:

• комплексна механізація і автоматизація виробництва;

• впровадження прогресивних технологій;

• впровадження нових технологічних процесів;

• поліпшення конструкторських властивостей виробів; • підвищення якості сировини і нових конструктивних

матеріалів тощо.

2. Організаційні фактори включають:

• вдосконалення організації праці і виробництва,

структури управління;

• механізацію і раціоналізацію праці в управлінні;

• впровадження наукової організації праці;

• вдосконалення нормування праці;

• підвищення або зменшення питомої ваги окремих видів продукції з різним рівнем трудомісткості.

3. Соціально-економічні фактори включають:

• підвищення освітнього рівня працівників;

• підвищення виробничої кваліфікації працівників;

• покращення характеру і умов праці;

• посилення стимулів, мотивів і спонукання до трудо­вої діяльності.

Під резервами росту продуктивності праці розуміють можливості більш повної реалізації продуктивної сили праці за рахунок покращання використання всіх факторів її підвищення.

Резерви зростання продуктивності праці можна виз­начити як різницю між досягнутим і максимально мож­ливим рівнем продуктивності праці в конкретний період часу.

Зв'язок факторів і резервів підвищення продуктив­ності праці полягає в тому, що якщо фактори виступають рушійною силою або причиною зміни її рівня, то вико­ристання резервів є безпосередньо процесом реалізації дії тих чи інших факторів.

Нині в економічній літературі відсутня загально приз­нана класифікація резервів росту продуктивності праці. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, - місце їх реалізації. Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за сферою дії вони можуть бути поділені на народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі. Останні в свою чергу поділяються на загально виробничі, цехові і резерви підвищення продуктивності праці на конкрет­ному робочому місці.

Народногосподарські резерви пов'язані з розвитком всіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, вирівнюванням рівня економічного розвитку районів країни, вдосконаленням управління і планування.

До галузевих резервів відносять спеціалізацію, кон­центрацію і комбінування виробництва, вдосконалення технології, розповсюдження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви - визначаються використанням можливостей більш ефективного функціонування вироб­ництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення якості си­ровини, що добувається в добувних галузях, дає економію і підвищення продуктивності праці в обробних галузях.

Внутрішньовиробничі резерви - обумовлені вдоскона­ленням і найбільш ефективним використанням техніч­них засобів і покращенням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.

Внутрішньовиробничі резерви за змістом можна кла­сифікувати так само, як і фактори. Слід відзначити, що цей крите рій класифікації є найбільш важливим, оскіль­ки допомагає виявити можливості підвищення продук­тивності праці на конкретному підприємстві.

Отже, резерви зростання продуктивності праці можна поділити на такі групи:

• матеріально-технічні, які визначають можливості застосування більш ефективних засобів виробництва;

• організаційні, що визначають можливості вдоскона­лення поєднання робочої сили з засобами виробництва; • соціально-економічні, які визначають підвищення якості використовуваної робочої сили.

Розрахунок приросту продуктивності праці за рахунок збільшення обсягів виробництва і зміни чисельності пра­цюючих (f..P):

де f..B - приріст продукції на підприємстві за даний період, %;

f..p_п - зменшення чисельності працюючих, %.

55

Важливим елементом економічного аналізу є розра­хунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці:

де LlQnn - приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

Ll Ч - приріст чисельності персоналу, %; LlQ - приріст обсягу виробництва, %.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення персоналу підприємства.

2. Наведіть показники використання персоналу підприємства.

3. Охарактеризуйте структуру персоналу.

4. Дайте визначення нормування праці.

5. Які Ви знаєте методи формування праці, розкрийте Їхню сутність.

6. Як розраховуються показники трудомісткості продукції і продуктивності праці?

7. Які Ви знаєте резерви підвищення продуктивності праці? 8. у чому полягає сутність вартісного методу вимірювання продуктивності праці?

9. Наведіть приклади вартісних показників продуктивності праці.

ТЕМА. 4

ОСНОВНІ ФОНДИ І ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Склад і структура основних фондів 4.2. Облік і планування основних фондів

4.3. Зношення і амортизація основних фондів 4.4. Відшкодування зношення основних фондів.

Амортизація

4.5. Показники використання основних фондів 4.6. Виробнича потужність підприємства

4.7. Основні напрямки підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей

Питання для самоперевірки