Тема 6 оплата праці на підприємстві

6 .1. Принципові положення оплати праці 6.2. Форми і системи оплати праці

6.3. Тарифна система оплати праці

6.4. Безтарифна система оплати праці Питання для самоnеревірки

6.1. Принципові положення оплати праці

Заробітна плата - це одна з найважливіших і най­складніших економічних категорій, оскільки вона, є одночасно і основним джерелом доходу найманих пра­цівників, і суттєвою часткою витрат виробництва ДЛЯ роботодавців і ефективним засобом мотивації працівників.

Заробітна плата виступає найважливішим засобом підвищення зацікавленості працюючих в результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів ви­poБHицтвa продукції, поліпшення її якості та асорти­менту.

В економічній теорії, заробітна плата - це ціна робочо_~ снлн, яка відповідає вартості предметів споживання І послуг, що забезпечують відтворення робочої сили, задо­вольняючи фізичні і духовні потреби працівника і членів його сім'ї.

Такий підхід до визначення категорії «заробітна плата» визначається вартістю відтворення робочої сили через відповідний рівень споживання товарів і послуг, характеризує відношення суспільства до обrpунтування розмірів заробітної плати. На рівні підприємства ця величина коректується з врахуванням прибутковості підприємства, кількості і якості праці робітників. Фак­тичHий розмір заробітної плати визначається кількістю коштів, які виділяє роботодавець з цією метою.

108

----------...,-

l:УПlість заробітної плати виявляється також у функ­. які вона виконує в процесі суспільногu відтворен­ІІаведемо найголовніші з них:

І. Відтворювальна функція - полягає у забезпеченні lІіВllИків та членів їхніх сімей необхідними життєви­благами для відновлення робочої сили, для відтворен­IIОКОЛІНЬ.

2. Стимулююча функція - полягає у встановленні I_~ЖllOсті розміру зарплати від кількості і якості праці нкретного працівника.

,. Регулююча, або ресурсно-розміш,увальна - в опти­Ещїі розміщення робочої сили за регіонами, галузями

l)()бництва, підприємствами з урахуванням ринкової ,'ЮJlКТУРИ.

4. Функція формування платоспРШ,1Ожного попиту CJIСIlНЯ - покликана узгоджувати платоспроможний 1І1У, з одного боку, і обсяги виробництва споживчих

..

"РІВ - З ІНшого.

С.,огодні заробітна плата в Україні не виконує жодної Ісрслічених функцій. Через важку, тривалу економічну rlOJJітичну кризи заробітна плата в Україні знаходиться безпрецедентно низькому рівні.

Тому надзвичайно важливим завданням є перебудова ганізації заробітної плати, створення ефективного мо­IІ:lЦійного механізму.

ДllН забезпечення реалізації заробітною платою своЇХ IІкцій необхідне дотримання таких принципів:

• підвищення реальної заробітної плати на основі зрос-

НIISІ сфективності суспільного виробництва та праці;

• диференціація заробітної плати залежно від трудо­"0 внеску працівника в результати діяльності під­

Рllсмства, від соціально-економічної значущості ро­ГІІ, від місцеположення підприємства, його галузевої IСЖНОСТ1 тощо;

• недопущення дискримінації в оплаті праці за ,11'1'10, віком, національністю тощо;

• дсржавне регулювання оплати праці на основі вста­JОIUIСJlНЯ мінімальної заробітної плати, підтримання пев­01'0 рівня ЖИТТЯ населення;

• врахування впливу ринку праці на рівень оплати праці;

109

• простота і зрозумілість форм і систем оплати праці для працівників підприємства. Останні повинні чітко розуміти, від чого саме залежить розмір їх заробітної плати.

На підставі названих принципів створюється орга­нізація заробітної плати на підприємстві. Під організа­цією зарплати розуміють її побудову, приведення її елемен­тів в певну систему, ЩО забезпечує взаємозв'язок кількості і якості праці з розмірами заробітної плати.

Механізм організації праці складається з таких еле-

ментів:

а) ринкового регулювання; б) державного регулювання;

в) колективно-договірного регулювання;

г) механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві з використанням таких елементів, як тарифна система, або безтарифна модель, нормування праці та ін.

Безпосередньо робота по організації заробітної плати на підприємстві полягає у виборі моделі формування заробіт­ної плати (тарифної чи безтарифної), виборі форм і систем заробітної плати, розробці умов і правил преміювання.

Заробітна плата неоднорідна за своєю природою і складається з декількох частин. Зокрема до їі складу вхо­дять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, та інші заохочувальні і компенсаційні виплати .

Основна заробітна плата - це винагорода за вико­нану працю відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обо­в'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та поса­дових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та вина­хідливість і за особливі умови праці. Включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передба­чені чинним законодавством, премії, пов'язані з вико­нанням завдань і функцій. Виділяють такі види до­даткової заробітної плати: за роботу в надурочний час; сумісництво професій; за роботу в нічний час тощо. Крім того, до додаткової заробітної плати відносять надбавки і

110

JlJШТИ по тарифних ставках і окладах. Вони встанов­ються, як правило, кваліфікованим працівникам, зай­ПІМ на особливо відповідальній роботі, за високу ква-

фікацію, майстерність.

["ті заохочувальні та компенсаційні виплати - це ІІЛ_~!И у форМі. винагород за підсумками роботи за рік, pt.:Mll за спеЦІальними системами і положеннями

......... '

мпенсаЦІИНІ та ІНШІ грошові і матеріальні виплати які

С передбачені чинним законодавством або які прово.dять­І II_~I-Iaд встановлені чинним законодавством норми.

ПІд структурою заробітноЇ плати розуміють співвід­ОlllеНl_~ окремих ча_~тин заробітної плати в загальному

об_~ЯЗІ. В еКОНОМІЧНО розвинутих країнах основна робlтна плат_{~ ~}кладає 85-90% у структурі заробітної "'ти. В УкраіНІ через економічну кризу питома вага рифних ставок у заробітній платі в середньому коли­СТЬ_~Я в ._~ежах 65-70 %, що є одним з проявів кризи в

ргашзаЦll оплати праці.

6.2. Форми і системи оплати праці

Форми і системи заробіmої плати - це способи встанов­e'lII_~ . залеж_~ості величини винагороди за працю від Юль­СТІ І ЯКОСТІ витраченої праці. Основне Їх призначення ­. бсзп_~~ення правильноro співвідношення між мірою праці і 'РОЮ 11 оплати.

Основними формами заробітної плати є погодинна і ,ic)p_~дHa. На окремих підприємствах застосовуються і Рlllll форми заробітної плати, але основною формою DJlажається погодинна, оскільки на їі основі будуються SlК правило, всі інші форми, зокрема відрядна. '

При погодинній формі заробітної плати ЗЛ міою

" пч

I'paЦl виступає ВІДпрацьований час, а заробіток праців-

ІIJIКУ нараховується згідно з його тарифною ставкою (ТС), 'НІ посадовим окладом за фактично відпрацьований ро­б()lШЙ час (РЧ):

.

111

При відрядній формі заробітної плати (ЗП_в) мірою праці є вироблена працівником продукція (або викона­ний обсяг робіт) (ВП). А розмір заробітку прямо про­порційно залежить від їі кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки (ВР):

ЗП_в = ВР . ВП.

Системи заробітної плати характеризують взаємозв'я­зок елементів заробітної плати: тарифної частини, доплат, надбавок, премій.

Системи погодинної форми оплати праці

1. Проста- погодинна. Заробіток (З_пп) залежить від та­рифної ставки (ТС), що відповідає присвоєному праців­никові тарифному розряду, та відпрацьованого ним робочого часу (РЧ):

З_пп = ТС· РЧ.

2. Почасово-преміальна (Зппр)' Згідно з даною системою працівник понад оплату У відповідності з відпрацьованим часом і тарифними ставками отримує премію (П) за забезпечення певних кількісних і якісних показників. Показники, за які передбачено преміювання, повинні чітко враховуватися і відображати особливості роботи працівників. Наприклад, працівники, які обслуговують основне виробництво, можуть бути премійовані за забезпечення ритмічної роботи обладнання по випуску продукції, покращення коефіцієнта його використання, збільшення міжремонтного періоду експлуатації, скоро­чення витрат на обслутовування і ремонт тошо:

З_ппр = ТС ·РЧ + П.

3. Оплата праці за місячними посадовими окладами зас­тосовується щодо працівників, робота яких має стабільний характер, а також керівників і спеціалістів. Може бути простою (заробіток дорівнює встановленому окладу) і преміальною (окрім окладу заробіток включає премію).

112

Системи відрядно; форми оплати праці

При відрядній формі оплата праці проводиться за tlOрмами і розцінками встановленими виходячи з роз­рнду виконуваних робіт.

1 .. При np_~iй індивідуальній системі оплати праці заробіТОК праЦІВника (Зп;) нараховується у відповідності :) кількістю виробленої продукції (ВП) і постійних від­рндних розцінок за одиницю цієї продукції (ВР):

Зні = ВП·ВР.

Розцінка за одиннцю продукції (ВР) може визначатися Двома способами:

а) як відношення погодинної тарифної ставки до норми виробітку за цей же час (Н_вир):

ВР = _Т_С_.

Н_вир

б) шляхом множення погодинної тарифної ставки на tЮрМУ часу на виготовлення одиниці продукції (Н_Ч):

вр = ТС . Н ч.

2. При неnрямій відрядній системі заробіток працівника (З//_в) зал_~жить н.е від його особистого виробітку, а від результапв пращ працівників, що ним обслутовуються. Вона застосовується для оплати праці допоміжних робітників, від яких в значній мірі залежать темп і Ішробіток основних працівників. Оплата праці таких "рацівників може здійснюватися трьома способами:

а) заробітна плата визначається за формулою

ЗІ/в = Т ч . Ч р . Н в,

де Т_ч-l!оroдинна тарифна ставка допоміжних працівників; Ч_р - кількість працівників, що обслутовуються;

Н_в - норма виробітку для працівників, що обслуто­вуються;

б) загальний заробіток допоміжного робітника обчис­люється множенням його тарифного заробітку за відпра­І [І)ований час на коефіцієнт виконання норм виробітку в середньому по всіх об'єктах, що обслуговуються даним Ilрацівником;

113

в) загальний заробіток допоміжного працівника виз­начається множенням коефіцієнта, який характеризує співвідношення тарифних ставок допоміжних працівни­ків і тарифних ставок працівників, що. ними об_~луго_~у­ються, на фактичний відрядний зароБІТОК працlВНИЮВ, що обслуговуються ..

3. При відрядно-преміальній системі заробі:-ок пр_~ЦlВ­ника (З ) включає відрядний заробіток (З"Ї) 1 премІЮ за

в" .

досягнення встановлених індивщуальних а 0 колектив-

них (кількісних або якісних) показників (1І):

Звп = Зні + П.

Преміювати працівників можуть за: підвищення про­дуктивності праці; покращання якості продукції; освоєння нової техніки і технології; економію матеріальних затрат тощо ..

4. При відрядно-прогресивній системі (З"рог) вироБІТОК, виконаний у межах встановленої норми (Но), оплачу­ється за звичайними розцінками (До), а робота, виконана понад норму (Н,,) - за прогресивно зростаючими розцінками (Д,,):

Зпрог = Но* Цо + Нп *Цп.

5. При акордній системі оплати праці розмір зароб!т_~ встановлюється за виконання всього комплексу роБІТ ІЗ визначенням терміну виконання. Акордна оплата вво­диться для окремих груп працівників для підвище_~~ продуктивності їхньої праці і ско?очення TeP:-HН1_~ виконання роботи. Акорд - це Пlдвищення ДІЮЧОI розцінки на 25-50 %. Він вводиться в тому випадку,; коли певний обсяг робіт виконується в зазначении термін і за умови належної якості. Повний розр_~хуно_~ з працівниками здійснюється після виконання всІХ роБІТ. Якщо виконання акордного завдання потребує тривалог_~ часу, то працівникам виплачується аванс за по:очнии місяць з урахуванням виконаного обсягу. робп .. Ця система є бригадною формою оплати праЦІ. Заробпок

З при цьому розраховується за формулою

114

11

І'С SЇ//a - індивідуальна погодинна тарифна ставка; 'пл - плановий час виконання робіт;

S"Їa - підвищена тарифна ставка;

'ф - фактичний час виконання робіт.

6. Акордно-преміальна система оплати праці передбачає ще і премії за якісне і дострокове виконання робіт.

Це далеко не повний перелік систем оплати праці, які можуть застосовуватися у господарській практиці.

Огже, основними формами оплати праці є погодинна і відрядна. Кожна з них має свої недоліки і переваги. Так Llідрядна форма оплати праці на перший погляд містить більше стимулів до праці, зокрема стимул до збільшення обсягів випуску продукції, але їі застосування можливе ІІС на всіх ланках суспільного виробництва. Ефективним t:: її застосування там, де є можливість точно врахувати "іш,кість виробленої продукції, де працівники своєю працею можуть впливати на кількість виробленої про­ДУКЦll.

На тих видах робіт, де у працівника немає можливості llllливати на збільшення обсягів виробництва, відсутні .кількісні показники обсягу роботи, ведеться облік відпрацьованого часу, більш ефективним є застосування /югодинної форми оплати праці. При цьому необхідно, щоб праця робітників з погодинною оплатою нормува­JI:lСЯ і оцінювалася за допомогою н'е тільки відпрацьо­I_~"OГO часу, а й інших показників. Останніми, зокрема, можуть бути: нормовані завдання кожному працівнику ІНІ певний проміжок часу; планові завдання бригаді по випуску продукції; встановлення графіків виконання робіт, витрат сировини тощо.

6.3. Тарифна система оплати праці

Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система. Тарифна система - це сукупність нор­мативів, за допомогою яких регулюється рівень заробітної /LJlати працівників по галузях і регіонах, а також залежно від видів виробництва, кваліфікаційних ознак, характеру і умов праці різних категорій працівників.

115

_б

₍

₎

Тарифна система складається з таких елементів: тариф­ної сітки, тарифних ставок, надбавок і доплат до та­рифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-квалі­фікаційних довідників.

Тарифна система виступає основою формування та диференціації заробітної плати.

Тарифна сітка - це шкала, яка ви_~начає спіВВ_~Н_~­шення в оплаті різних груп працівниюв залежно ВЩ ІХ кваліфікації. Вона складається з певної кількості тариф­них розрядів і відповідних тарифних коефіцієнтів, Тарифні розряди відображають рівень складності і відпо­відальності виконуваної роботи.

Як показує практика, підприємства можуть викорис­товувати диференціацію тарифних ставок першого роз­ряду за такими трьома основними ознаками:

1) за формами оплати праці (тарифні ставки ДЛЯ погодинників і відрядників);

2) за окремими професійними групами (для верстат­ників, працівників, що працюють на конвеєрі, тощо).

3) за умовами праці (тарифні ставки для робіт з нор­мальними умовами, з важкими і шкідливими, з особливо важкими і шкідливими).

Тарифна ставка - це норма, яка визначає розмір оплати праці робітника за одиницю часу (годину, день, місяць) .

Схеми посадових окладів використовуються для оплати керівників і спеціалістів. Розміри посадових окладів залежать від їх посад, кваліфікації, умов праці, масштабів і складності виробництва тощо.

Штатний розпис - це внутрішній нормативний документ, де вказаний перелік посад, які є на цьому підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їх місячних посадових окладів. Штатний розпис є різновидом схеми посадових окладів, що застосовуєть­ся на підприємстві.

Тарифний коефіцієнт - показник, який характеризує співвідношення між різними розрядами і показує, в скіль­ки разів рівень складності і оплата праці даної кваліфікації перевищує рівень складності, відповідальності і оплату роботи, віднесеної до першого розряду тарифної сітки.

116

Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, об'єднані в єдиний тарифно-кваліфікаційний 'n()_~liДH_~K (ЄТКД) - збірники нормативних документів, ВКІ ВМІЩУЮТЬ кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані в розділи за виробництвами і видами 'Робіт. За їх допомогою встановлюються розряди робіт, присвоюються кваліфікаційні розряди працівникам.

В умовах переходу до ринкових відносин підприєм­G1'па самостійно обирають форми і системи оплати праці І 'Іастосування тарифної системи не є обов'язковим але

, ,

SIK свідчить досвід, все більше підприємств обирає саме Таку систему оплати праці, оскільки вона дає можливість УІІИКНУТИ «зрівнялівки» в оплаті, диференціювати заро­бітну плату залежно від складності і відповідальності ви­)СОllуваної роботи.

Як свідчить практика, на підприємстві диференціація "арифних ставок І розряду може відбуватися за різними О'lJlaками, так найбільш уживаними є:

• форми оплати (для працівників погодинників і для }Іідрядників);

• окремі професійні групи;

• умови праці (нормальні, важкі і шкідливі, особливо важкі і шкідливі).

Розрахунок ставки І розряду відбувається таким чином:

І. Розраховується мінімальна погодинна тарифна \.:тавка для погодинників, які працюють в нормальних умовах шляхом ділення прийнятої мінімальної місячної тарифної ставки для цього підприємства на встановлену Сl.:редньомісячну тривалість робочого часу. Остання вста­IIОВЛЮЄТЬСЯ законом. Наприклад, за мінімальної місячної сгавки 140 грн. і місячного фонду робочого часу 169,2 год. (40-годинний робочий ТЮІЩень) погодинна тарифна став­Кі1 погодинника становитиме 0,83 грн.

2. Здійснюється вертикальна диференціація ставок І р_~зряду у відповідності з умовами диференціації оплати МІЖ погодинниками і відрядниками і диференціації ставок за видами робіт. Наприклад, припустимо, що на підприємстві здійснюються три види робіт, при чому I1СрШИЙ вид - роботи найбільш важкі і відповідальні,

117

тарифні ставки у них будуть на 24% перевищувати та­рифні ставки третього виду робіт, а другий вид роботи ­середні за складністю перевищують тарифні ставки першого виду робіт на 10%. Для всіх видів робіт передба­чено, що відрядники тариФікуються на 7% вище у порівнянні з погодинниками. Вертикаль ставок І розряду наведено в табл. 1.

Таблиця f

Вертикаль ставок І розряду

Далі будується тарифна сітка. Зазвичай, викорис­товується 6-розрядна тарифна сітка зі співвідношенням ставок крайніх розрядів 1:1,8.

Тарифні коефіцієнти наведено в табл. 2.

Таблиця 2

Тарифні коєфіuiєнти

Тоді тарифна сітка наведена в табл. 3.

Слід зазначити, що орієнтовні тарифні ставки наво­ДЯТЬСЯ у генеральній тарифній угоді, що укладається один раз на рік за позгодженням з Кабінетом Міністрів України, з Українською спілкою промисловців і під­приємців та профспілковими організаціями України. Тарифні ставки генеральної тарифної угоди є MiHi_~ мальними гарантіями оплати праці. Підприємства, ЯКІ

118

осовують тарифну систему оплати праці, можуть ""уватися на них як на мінімальні, але, зазвичай, ІІОВЛЮЮТЬ тарифні ставки, більші за рекомендовані, І)ЩЧИ з фінансового стану підприємства. У межах 'Іі приймається галузева тарифна угода, в якій окрім ІІХ умов оплати праці подаються орієнтовні тарифні

І)КИ оплати праці у відповідній галузі. Особливістю УЮВОЇ тарифної угоди є те, що наведені в ній тарифні КИ більші порівняно з ставками генеральної IІфllОЇ угоди.

6.4. Безтарифна система оплати праці

ІІа багатьох підприємствах в умовах переходу дО ІКОВИХ умов господарювання використовується безта-

IІІIа система оплати праці, яка відноситься, як пра­0, до колективних систем оплати праці. По даній

стсмі заробітна плата всіх працівників підприємства директора до робітника являє собою частку пра­])llика у фонді оплати праці або всього підприємства

окремого підрозділу. У цих умовах фактичний заро-

ок кожного працівника залежить від:

І) кваліфікаційного рівня працівника (К); 2) коефіцієнта трудової участі (КТУ);

J) фактично відпрацьованого часу (Т_ф)'

119

Кваліфікаційний рівень працівника підприємства встановлюється всім членам трудового колективу, ВЮІЮ­чаючи директора, і затверджується радою трудового ко­лективу, який сам вирішує періодичність визначеннн КТУ (раз на місяць, на квартал тощо) і склад показниКІВ для розрахунку КТУ. Він може підвищуватися ПРОТЯГОМ всієї трудової діяльності працівника.

Показники, ЩО підвищують КТУ:

• високий рівень виконання завдань, висока трудова активність, ефективне використання обладнання;

• висока професійна майстерність; допомога та пере­дача досвіду, ефективне використання часу тощо.

Показники, ЩО зменшують КТУ: .

• невиконання виробничого завдання, відставання вІД

загального рівня бригади;

• недостатня професійна майстерність, що проявля_~ ється у виготовленні неякісної продукції, порушенНІ

правил техніЮf безпеки; ..

• запізнення на роботу, інші порушення ТРУДОВОІ дис-

ЦИШІіни ..

Питання про включення спеціалістів або роБІТника у

відповідну кваліфікаційну групу вирішує рада трудового колективу з урахуванням індивідуальних характеристик

працівника .. v •

Розрахунок заробітноЇ плати при безтарифти систеМІ

проводиться в такій послідовності: .

1) визначається кількість балів, зароблена кожним [-м працівником (цех, дільниця, бригада):

Б_і = К . Кф . КТУ,

де Б· - кількість балів;

К_Ф - відпрацьована кількість людино-днів;

2) розраховується загальна сума балів (Бсум)' зароблена всіма працівниками підрозділу:

де т - кількість груп однакових кваліфікаційних рівнів або чисельність працівників;

120

3) обчислюється частка (с!) фонду оплати праці (ФОI1), ЩО припадає на оплату одного балу:

4) визначається заробітна плата і-го працівника (3):

3_j=d·Б_і,

Слід зазначити, ЩО система кваліфікаційних рівнів С'!IІОрIOЄ більші можливості дЛя матеріального стимулю­(»ІІІІ!Я більш кваліфікованої праці, ніж система тарифних рO'Jрндів, при якій робітник 5-го або б-го розряду вже не

:1(: перспективи подальшого свого росту, а отже, і "робітної плати. Кваліфікаційний рівень працівника южс підвищуватися протягом усієї його трудової діяль-

lості.

Різновидом безтарифної системи оплати праці є штрактна система - укладання договору (контракту) на

из ІІа чений строк між роботодавцем і виконавцем. У дого­рі обумовлюються умови праці, права і обов'язки сторін, t.:ЖИМ праці і рівень оплати праці, а також термін дії 01 !Тракту. Договір може включати як час знаходження пр:щівника на підприємстві (погодинна оплата), так і

КОlJкретне завдання, яке повинен виконати працівник за І\юначепий час (відрядна оплата). Основна перевага 1С00практної системи - чіткий розподіл прав і обов'язків 1'1\ працівника, так і керівництва підприємства. ця сис­'rt.:Ma достатньо ефективна 11 умовах ринку.

Окрім тарифної і безтарифної системи в якості НОВИХ форм ОІ_~ати _~~~цi можна виділити змішану систему, і в tl склаДІ КОМІСІИhу форiv!)' ОШІаТИ праці і дилерський )н:ханізм.

Комісійна форма оплати праці передбачає оплату діяль­ІІості працівника по укладанню будь-якої угоди від особи niJщриємства в комісійних відсотках від сумарного розміру 11ісї угоди.

Дилерський механізм передбачає закупівлю працівником ЧІIСТИНи продукції, підприємства за власний рахунок з нас­ТУIllIОЮ її реалізацією власними силами працівника. Тобто

121

це вишraта заробітної плати авансом у вигляді «натури» :3 наступним перерозрахунком.

Питання для са.моперевірки

І. Назвіть функцїі заробітної плати та принципи ЇЇ органі-

зації на підприємстві.

2. Які форми і системи оплати праці Ви знаєте?

3. Розкрийте зміст систем погодинної форми ошшти праці. 4. у чому особливість відрядної форми оплати праці, які П

системи Ви знаєте?

5. Яким чином здіЙснюється розрахунок тарифної сітки на

підприємстві?

6. Назвіть складові елементи тарифної системи оплати праці,

розкрийте їх зміст.

7. У чому суть безтарифної ОIL'lати праці, які і1 переваги?

122

ТЕМА 7

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА, ПРИБУТОК І РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ

7.1. Витрати виробництва та собівартість 7.2. Прибуток та його види

7.3. Рентабельність як показник ефективності виробництва !lшпання для са.моперевірки

7.1. Витрати виробництва та собівартість

3аГЮІЬІ-Іа сума витрат підприємства за звітний період kтить різні за економічним змістом витрати, основну ІІСТИНУ яких складають витрати на виробництво й "алізацію продукції. На тлі різних класифікацій витрат СIIОВНИМ класифікаціЙНИJ\'1 угрупованням є угруповання .1 видами витрат - елементами та статтями затрат.

Зп елементами групуються однорідні за економічним

змістом затрати:

• матеріальні затрати;

• затрати на Olшату пращ;

• відрахування на соціальні потреби;

• амортизація основних фОlщів; • ІНШІ.

Витрати на матеріали обчислюються па підставі порм t\IIM)rO витрачання та цін з урахуванням транспортно­заготівельних витрат, які не є складовими інших СJlсментів кошторису. Із вартості матеріалів вщнімають вартість відходів за ціною використання чи продажу. lаробітна плата включає всі форми оплати праці штат­ІІОГО й позаштатного виробничого персоналу пі;щриєм­с та. Відрахування на соціальні потреби містять підраху­вання на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на IlІші подібні заходи. Амортизація основних фондів у 11111'ляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє від-

123

творсння обчислюється за встановленими нормами ві}\ балансової вартості. До інших витрат включають ті з НИХ, які за змістом не можна віднести до шойно перелі'IСНИХ (оплата послуг зв'язку, охорони, витрат на відряджеНШI, страхування маЙна і т.д.). Інформація про фактичні зат­рати по елементах отримується на основі даних бухгал­тсрських рахунків виробничих витрат.

Групування витрат по статтях здійснюється залежно від Їхньої функціональної ролі у виробничому процесі: затрати, пов'язані з виробничим споживанням ресурсів, та затрати, пов'язані з організацією, обслуговуванням, управлінням і збутом. Затрати, що безпосередньо пов'я­зані з технологічниt-.! процесом, шшежать до основних затрат. До основних затрат вюпочають прямі витрати сировини Й матеріалів, витрати на придбання напівфаб­рикатів, оплату виробничих робіт, витрати палива т<! енергії для технологічних потреб, витрати на оплату праці виробничих робітників. Витрати з обслуговування та упр<!влінпя виробництвом є накладними.

За способом включення у собівартість окремих видів <!бо груп однорідної продукції затрати поділяють на прямі і непрямі. Прямими вважаються витрати, які можуть бути віднесені на собівартість певних видів продукції безпо­c_~peДHЬO за даними первинних документів. До неllрямих ВІДносять витрати, що не мають прямого пропорційного зв'язку з окремими видами продукції та включаються в їх собівартість за допомогою спеціальних кошторисів.

Завдання економічного аналізу потребують класифі­кації витрат на змїинї (їхній розмір залежить від зміни обсягів випуску продукції) та умовно-постїЙиї (їхня вели­чина істотно не змінюється при зміні обсягів випуску продукції). До зм;ниux витрат належать: сировина і матеріали, придбані напівфабрикати, паливо і енергія для технологічних потреб, оплата праці виробничих робітників, податки та відрахування в БЮдЖет, знос інструментів та приладів цільового призначення, втрати від браку, затрати на гарантіЙний ремонт та обслуго­вування продукції, витрати на упаковку Й транспор­lУ1ШННЯ готової продукції тощо. До умовио-постїЙних

124

IlИтрат можна віднести загально виробничі витрати (за виключенням витрат на утримання та експлуатацію машин та обладнання), загальногосподарські витрати та комерційні витрати (за виключенням витрат на упаковку і транспортування продукції).

З метою аналізу ефективності виробництва всі вит­рати на підприємстві поділяють на загальні, середні та ,'раlluчні. Загальнї витрати - це витрати на весь обсяг Il\юдукції за певниЙ період. Їхня сума залежить B_~ тривалості періоду і кількості виготовленої ПрОДУКЦll. Середиї витрати є витратами на одиницю продукції за псвний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні. Граиичиї витрати ГТ характеризують приріст витрат на одиницю приросту обсягу виробництва:

дС I1ТС - зміна загальних витрат, I1Q - зміна обсягу продукції.

Якщо загальні витрати виразити через функцію обсягу продукції, то граничні витрати будуть першою похідною І(ієї функції. Фактично, граничні витрати - це витр._~ти ІІа останню за часом виготовлення одиницю ПрОДУКЦl1.

Поділ витрат на змінні та постіЙні робить можливим визначення Їхньої загальної суми за період:

ТС = VC + FC,

де ТС - сукупні загальні витрати, VC - змінні витрати,

РС - постіЙні (фіксовані) витрати.

Середні сукупНЇ витрати відповідно складаються з середніх змінних (А VC) та середніх постійних (АРС) витрат:

АТС = AVC + АРС.

Зі зростанням обсягів виробництва ПРОДУКЦll 11 собівартість зменшується за рахунок скорочення середніх постійних витрат (ефект масштабу виробництва). Цю

125

"

закономірність покладено в основу аналізу залежності рівня витрат і прибутку від обсяry виробництва, коли необхідно обрати найкращий варіант проектних і пла­нових рішень.

За наявних постійних витрат виробництво продукції до певного критичного обсяry є збитковим. При зрос­танні обсягів виробництва частка постійних витрат в їхній загальній величині скорочується, зменшуються збитки, і після досягнення критичного обсяry, за якого доходи від реалізації дорівнюють витратам, виробництво продукції стає рентабельним. Критичний обсяг вироб­ництва в економічному аналізі отримав назву точки беззбитковості. У натуральному виразі критичний обсяг виробництва визначається як

FС

QKP = P-AVC'

де QKP - критичний обсяг виробництва, Р - ціна одиниці продукції.

Для визначення точки беззбитковості в грошовому виразі необхідно визначити коефіцієlП граничного прибут­ку (k):

_ де R - дохід (виручка).

Звідси розраховується критичний дохід

Чим більше перевищення фактичного обсяry вироб­ництва над його критичною величиною, тим вища еко­номічна безпека виробництва.

Відокремлення граничних витрат та граничного доходу в економічному аналізі має непересічне значення, ос­кільки дозволяє розрахувати оптимальні обсяги вироб­ництва, за яких прибуток підприємства буде макси­мальним. Логічно припустити, що прибуток набуває максимальних обсягів, коли неможливе його подальше

126

Іlриростання зі збільшенням обсягів виробництва. Умова максимізації прибутку аналітично виглядає як рівність f'р'lI!ИЧНОГО доходу та граничних витрат:

MR=ГB, Де MR - граничний дохід.

У свою черry граничний дохід можна розглядати як додатковий дохід, що формується внаслідок реалізації .додаткової одиниці продукції. Якщо дохід виразити через функцію обсяry продукції, граничний дохід аналітично ll11значатиметься як перша похідна означеної функції.

Одним з основних чинників формування прибутку є собівартість продукціі Собівартість продукції - це по­•• очні витрати підприємства на виробництво та реалізацію л родукції, виражені у грошовій формі. На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної та реалізова­Ної продукції. Собівартість валової продукції застосову­ЄТ!,СЯ для внутрішніх потреб підприємств, на яких нестабільна величина залишків незавершеного вироб­ництва. Для розрахунку цього показника з кошторису /lиробництва віднімають витрати, які з різних причин не IJКJIючають у виробничу собівартість продукції (позави­робничі витрати, відшкодування втрат від браку тощо), Llіннімають приріст (додають зменшення) залишків Іщтрат майбутніх періодів та додають приріст (віднімають змсншення) залишків майбутніх платежів (відпускних, IНlllагороди за стаж роботи тощо). Собівартість товарної продукції можна отримати, якщо скорегувати собівартість /І.UIOВОЇ продукції на зміну залишків незавершеного lІиробництва за собівартістю (приріст віднімається, змен­IJІСННЯ додається) та додати позавиробничі (комерційні) Jlитрати. Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

СР = Ст + (С_з._п -Сз,К),

дс С; - собівартість реалізованої продукції; L'm - собівартість товарної продукції;

С_з._п, Сз,К - собівартість залишків товарної продукції ІІа складі на початок і кінець розрахункового періоду.

127

_k

У системі техніко-економічних розрахунків на підпри­ємстві важливе місце посідає обчислення собівартості окремих виробів (калькулювання). В калькуляції всі вит­рати групуються за статтями. Перелік типових статей калькуляціЇ може змінюватись залежно від характеру та структури виробництва. Перелік статей, їхній склад і по­рядок розробки калькуляції затверджується галузевими рекомендаціями з планування, обліку та калькулюваннн собівартості продукції. При цьому групування витрат в усіх галузях повинно забезпечити виділення прямих витрат, які можуть бути віднесені на собівартість конкретних видів виробів (сировина й матеріали, паливо й енергія на технологічні цілі, зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальні потреби, утриман­ня та експлуатація обладнання, цехові витрати, загально­заводські витрати, підготовка та освоєння виробництва, позавиробничі витрати, втрати від браку).

Для потреб rтанування й управління виробництвом також розрізняють планову, розрахункову та звітну собі­вартість. Планова собівартість відображає максимально припустиму величину затрат та включає ті затрати, які за даного рівня техніки і організації виробництва необхідні для підприємства. Її розраховують за прогресивними плановими нормами використання активної .частки основного капіталу, трудових затрат, витрат матеРІальних та енергетичних ресурсів. Розрахункова собівартість використовується в техніко-економічному обrpунтуванні проектів впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Звітна собівартість відображає ступінь вико­нання планових завдань зі зниження собівартості на основі порівняння планових та фактичних затрат.

Розробка плану організаційно-технічних заходів з ви­користання виробничих резервів базується на результатах аналізу їхніх джерел та техніко-економічних факторів. Серед техніко-економічних факторів підвищення ефек­тивності виробництва слід відокремити такі джерела зни­ження матеріальних затрат та зростання продуктивності праці, як підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення організації виробництва і праці, зміна обся­гу та структури номенклатури продукції, підвищення частки кооперованих поставок тощо.

128

7.2. Прибуток та його види

Підприємство реалізує вироблену продукцію спожи­М'ШМ, отримуючи за це грошову виручку. Та частина ,иручки, яка залишається підприємству після відшкоду­І_~ІІІНЯ усіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реаліза­uією продукції та іншими видами діяльності, називається прибутком. Прибуток виступає основним джерелом фіllaнсування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення усіх форм іІІвестування. Вся діяльність підприємства спрямована Ііа забезпечення зростання прибутку або його стабілізації ІІа певному рівні.

Залежно від формування та розподілу відокремлюють кілька видів прибутку. Загальний (балансовнй) прибyroк ­ЦС весь прибуток підприємства, отриманий від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Прибуток rlісля оподаткування, що реально поступає у розпорядження підпрнємства, називається чистим прибутком. Останнім часом в Україні широкого вжитку набули такі економічні IIОНЯТТЯ, запозичені з зарубіжної економічної теорії та lІідприємництва, як валовий, операційний та маргінальний прибуток. Валовий прибуток визначається як різниця між виручкою та виробничими витратами. Він включає Шlaсне прибуток та невиробничі (комерційні) витрати. Операційний прибуток визначається як різниця валового Ilрибутку та невиробничих витрат. Маргінальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Тобто він включає прибуток та IlОстійні витрати.

Прибуток підприємства формується за рахунок реалі­зації продукції'(послyr), продажу іншого майна та поза­реалізаційних операцій. Прибуток від реалізації продукції с основною складовою загального прнбутку і обчнслюється як різниця між виручкою від продажу продукції (за виклю­'ІСІІНЯМ податку на додану вартість та акцизного збору) та її повною собівартістю:

Пр = Вр - С рнв - Сп,

129

де Пр - прибугок від реалізації продукції, В - виручка від продажу продукції,

С;нв - собівартість реалізованої продукції за неповни­ми витратами,

Сп - витрати, не включені в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Прибyrок від продажу майиа включає прибyrок від продажу основних фOlщів, нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишко­вою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування). Прибу­ток від позареалізаційних операцій - це прибyrок від пайової участі в спільних підприємствах, здачі майна в ореНДУ, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння бор­говими зобов'язаннями, роялті, надходження від еконо­мічних санкцій.

Згідно з Законом України «Про оподаткування при­бутку підприємств» від 1997 року прибугок, що підлягає оподаткуванню, розраховується за формулою

ПО = ВД -(ВВ+ АВ),

де ПО - оподатковуваний прибуток, ВД - валовий дохід за період, ВВ - валові витрати за період,

АЕ - сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Зважаючи на те, що прибугок відіграє ключову роль у розвитку підприємства, особливого значення набуває розподіл і використання прибугку. Прибугок, що зали­шається у розпорядженні підприємства після сплати податку на прибугок, використовується згідно З рішен­нями власників підприємства. Залежно від напрямів використання прибугок поділяється на дві великі час­тини: 1) прибугок, що спрямовується за межі підпри­ємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства як заохочення за плідну працю, на соціальну підтримку тощо; 2) прибугок, що залиша­ється на підприємстві і є фінансовим джерелом його

130

розвитку. Прибугок, що залишається на підприємстві, СІІРЯМОВУЄТЬСЯ на створення резервного та інвестицій­ного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенса­'l'ором можливих відхилень від нормального обороту кuштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Йuго формування є обов'язковим для господарських говариств, орендних підприємств, кооперативів.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів Iбі.1lьшення прибугку, фактори, що впливають на його розмір, поділяють на зовнішні та внутрішні. До зов­нішніх факторів відносять природні умови, державне рсгулювання цін, тарифів, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діН.1Іьності підприємства, але можуть CyrтЄBO впливати на ІІСЛИЧИНУ прибугку. Внутрішні фактори, в свою чергу, гюділяють на виробничі та позавиробничі.

Виробничі фактори характеризують наявність і вико­ристання засобів і предметів праці, трудових і фінан­сових ресурсів. Виробничі фактори поділяються на ек:с­тСllсивнї та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають Ііа процес отримання прибугку через кількісні зміни: обсягу засобів виробництва, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робо­чого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибугку через якісні зміни: підвищення lІІюдуктивності праці, використання прогресивних видів матеріалів, вдосконалення технології ЇХНьої обробки, під­lІищення фондовіддачі, більш ефективне використання фінансових ресурсів і Т.д.

До позавиробничих факторів належать природоохо­ронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо. При здійсненні фінансово-господарської діяльності під­IІриємства всі ці фактори знаходяться у тісному зв'язку і IlзаємозалежносТl.

131

7.3. Рентабельність як показник ефективності виробництва

Ступінь ефективності діяльності підприємства вимі­рюється прибутковістю та рентабельністю. Рентабель­ність - це відносний показник ефективності роботи під­приємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). РентабельнісТІ, має кілька форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовують У розрахунках. Поняття рента­бельності застосовують як до продукції та виробництва, так і до інвестованих ресурсів. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут:

де Р п - рентабельність продукції,

Л .п - прибуток від реалізації продукції,

ё;.п - повна собівартість реалізованої продукції.

В іноземній практиці часто використовується показ­ник рентабельності реалізованої продукції, який виз­начається як відношення прибутку до обсягу реалі­зованої продукції. Показник рентабельності продукції характеризує ступінь окупності поточних затрат, але не відображає ефективність використання виробничих фон­дів підприємства. Ступінь ефективності використання виробничих фондів визначають за допомогою показники рентабельності виробництва:

де рв - рентабельність виробництва, П_б - балансовий прибуток,

В_о._ф - середньорічна вартість основних фондів,

З_о._к - середньорічний залишок нормованих оборот­них коштів.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рен­табельністю всієї продукції обчислюється рентабельність

132

О'<рсмих її видів. Рентабельність одного виробу (Р;) р()зраховується за формулою

'

Де Ц - ціна і-го виробу,

Сі - повна собівартість і-го виробу.

Рентабельність інвестованих ресурсів приймає форми РСlпабельності активів, власного та акціонерного капіта­llY. Рентабельність активів (РА) характеризує ефектив­"ість використання всього наявного майна підприємства:

Де ц, - чистий прибуток за рік,

А - середня сума активів за річним балансом. Рентабельність власного капіталу відображає ефектив­lІість використання активів, створених за рахунок влас­Н их коштів, і розраховується як відношення чистого Jlрибутку до розміру власного капіталу. Величина влас­ІІОГО капіталу береться за даними балансу підприємства або на підставі звіту про власний капітал на певну дату. Рентабельність акціонерного капіталу свідчить про ВСРХНЮ межу дивідендів на акції і розраховується як відношення чистого прибутку до розміру статутного капіталу (номінальної вартості проданих акцій). Різно­видом цього показника є показник рентабельності акціо­I/СрНОго капіталу від звичайних акцій, що розраховується !1_~ різниця між чистим прибутком та фіксованими ди­fllдсндами на привілейовані акції, віднесена до ста­IУПIOГО кашталу, зменшеного на номінальну вартість цих акцій.

Питання для са.м.оперевірки

1. Що входить у поняття витрат виробництва?

2. у чому суть прибутку і рентабельності?

3. Розкрийте класифікацію затрат на виробництво продукцїі. 4. Яке значення і шляхи зниження затрат на виробництво

IlрОДУКЦії в умовах ринкової економіки?

133

_А

ТЄМА 8 РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ

8.1. Державна політика

8.2. Дії органів влади щодо конкуренції

8.3. Концентрація суб'єктів господарювання 8.4. Регулювання банкрутства

Питання для самоперевірки

8.1. Державна політика

Економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метоюздобугтя завдяки власним до­сягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умо­ви обороту товарів на ринку.

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформа­ційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування та органами аДМІНІстративно­господарського управління та контролю.

Контроль - це форма вирішального впливу однієї чи декількох пов'язаних юридичних та (або) фізичних осіб на господарську діяльність суб'єктів господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб. Він здійснюється, зокрема, завдяки:

• праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною;

134

• праву, яке забезпечує вирішальний вплив на фор­мування складу, реЗУJThтати голосування та рішення ор­І.шів управління суб'єкта господарювання;

• укладенню договорів і контрактів, які дають мож­ливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функ­ції органу управління суб'єкта господарювання;

• заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єктів господарювання особою, }Іка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

• обіймає більшу частину посад спостережної ради, нравління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єктів (·осподарювання.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції) захист інтересів суб'єк­тів господарювання та споживачів від його порушень здійс­нюється органами Антимонопольного комітету України.

Органи влади, органи місцевого самоврядування, ор­гани адміністративно-господарського управління та конт­ролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні конкуренції, обмеження монопо­лізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою однакового застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі зако­нодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендацій ні роз'яснення з питань застосування антимонопольного законодавства.

Узгоджені дії - це дії, спрямовані на укладання суб'єк­тами господарювання угод у будь-який формі, прийняття об'єднаних рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями вважається також створення су­б'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єк-

135

тами господарювання, що створили зазначений суб'єкт, або між ними та новоствореним суб'єктом господарю­вання.

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть привести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями визнаються дії, які стосуються:

• встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

• обмеження виробництва, ринків, товарів, техніко­технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

• розподілу ринку чи джерел постачання за терито­ріальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

• спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

• усунення з ринку або обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

• застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

• укладання угод за умови прийняття іншими суб'єк­тами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

• суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Антиконкурентними узгодженими діями суб 'єктів гос­подарювання не вважаються дії щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на:

..

• використання поставлених ним товарІВ чи товарІВ

інших постачальників;

136

• придбання в інших суб'єктів господарювання або 11родаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам іlllI1ИХ товарів;

• придбання товарів, які за своєю природою або lІ'ідно з торговими та іншими чесними значеннями У Ilідприємницькій діяльності не належать до предмета угоди;

• формування цін або інших умов договору про про­даж поставленого товару іншим суб'єктам господарю­вання чи споживачам.

Особливий порядок існує щодо узгоджених дій стосовно прав інтелектуальної власності;

Органами Антимонопольного комітету України можуть бути дозволені узгоджені дії, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

• вдосконаленню виробництва, придбанню або реа­л ізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробленню чи застосуванню уніфікованих техніч­них умов або стандартів на товари; раціоналізації вироб­ництва.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольний комітет України не надав дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, щО IIОЗИТИВНИЙ ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Дозвіл не може бути наданий, якщо:

• учасники узгоджених дій застосовують обмеження, Slкі не є необхідними для реалізації узгоджених дій;

• обмеження конкуренції становлять загрозу системі ринкової економіки.

Суб'ЄlСт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товарів, якщо:

• на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; • не зазнав значної конкуренції внаслідок обмеже­ності можливостей доступу інших суб'єктів господарю­вання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших

137

суб'єктів господарювання, наявносТІ пшьг чи інших обставин.

МОНОПОЛЬНИМ вважаються становище суб'єкта господа­рювання, частка якого на ринку товару перевищу 35 від­сотків, якщо він не доведе, що зазнав значної конкуренції;

• якщо частка суб'єкта господарювання на ринку то­варів становить 35 або менше відсотків, але він не зазнав значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно неве­ликого розміру часток ринку, які належать конкурентам;

• якщо кожен із двох чи більше суб'єктів господа­рювання займає монопольне становище на ринку товарів, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція щодо них, разом узятих і виконується одна з названих умов.

Монопольним вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються таю умови:

• сукупна частка не більше трьох суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

• сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів госпо­дарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при ... цьому вони не доведуть, що між ними немає конкуреНЦll.

Зловживання монопольним становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займав монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення та об­меження конкуренції, зокрема обмеження конкуренто­спроможності інших суб'єктів господарювання, або обмеження інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним становищем на ринку визнається:

• встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

• застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних УГОД з суб'єктами господарювання, продав-

138

ними чи покупцями без об'єктивно виправданих на те IlрИЧИН;

• обумовлення укладання УГОД прийняттям суб'єктом I'Осподарювання додаткових зобов'язань, які за своєю IІрИрОДОЮ або згідно з торговими та іншими чесними 'IІІИЧаями у підприємницькій діяльності не стосуються IІредмету договору;

• обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

• частка або повна відмова від придбання або реа­лізації товару за відсутності альтернативних джерел реа­лізації чи придбання;

• суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно вип­равданих на те причин;

• створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, інших суб'єктів ("осподарювання.

8.2. Дії органів влади щодо конкуренції

Антиконкурентні дії органів владі - це прийняття будь­яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), lІадання письмових чи усних вказівок, укладання угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоуправління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до Ilедоnyщення, усунення, обмеження спотворення конкуренції.

Антикоюсурентнимu діями органів влади визнаються:

• заборона або перешкоджання створенню нових під­приємств чи здійснення підприємництва в інших органі­заційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію Ilевних товарів;

• пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, між­галузеві, територіальні чи інші форми об'єднань або

139

здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

• пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу спожи­вачів чи першочергового їх придбання у певних про­давЦІВ;

• будь-яка дія, спрямована на централізований роз­поділ TOBapiB_~ атакож розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асорти­ментів товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

• встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

• надання окремим суб'єктам господарювання або їх групам пільг чи інших переваг, які ставлять у приві­лейоване становище стосовно конкурентів, шо призво­дить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

• дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарю­вання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

• дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підпри­ємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації то­варів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органами влади тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється делегування окремих владних повнова­жень об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвес­ти до недопущення, усунення, обмеження чи спотворен­ня конкуреНЦll.

Забороняються дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування, органів адміністративно- господарсь-

140

кого управління та контролю, що полягають у схиленН1 суб'єктів господарювання до порушень законодавства IІрО захист економічної конкуренції, створенні умов для 1І'lИнення таких порушень чи їхньої легімітації.

Суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення lюрушень законодавства про захист економічної конку­ренції чи сприяти вчиненню таких порушень.

Забороняється примушувати інших суб'єктів господарю-

аття до:

• антиконкурентних узгоджених дій;

• примусової концентрації суб'єктів господарювання; • інших дій, передбачених чинним законодавством. Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл від-

IlОвідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо госпо­дарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, нкі, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання або застосовуються без об'єктивно вип­равданих причин різний підхід до різних суб'єктів госпо­дарювання.

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл Кабі­нету Міністрів на узгоджені дії незалежно від наявності у них монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним стано­вищем на ринку.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям.

Малий та середній підпіJИємець - це суб'єкт господа­рювання, дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній фінансовий рік та вартість акти­вів якого не перевищує суми, еквівалентної 500 тисяч євро, визначеної за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких діє цей підприємець, є конкуренти із значно більшою ринковою часткою.

141

8.3. Концентрація суб'єктів господарювання

Концентрацією визнається:

• злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

• набуття безпосередньо або через інших осіб контро­лю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи час­тинами суб'єктів господарювання шляхом:

безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або струк­турного підрозділу суб'єкта господарювання, одер­жання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування акти­вами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господа­рювання, що ліквідується;

призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правлін­ня, ІНшого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб' єк­тах господарювання, або створення ситуації, при якій більшу частину посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше об'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

• створення суб'єкта господарювання двома і більше об'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

• безпосередньо або опосередковане придбання, набут­тя у власність іншим способом, чи одержання в управ­ління часток (акцій, паїв), ЩО забезпечує досягнення чи

142

IІсревищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органи управління відповідного об'єкта господарювання.

Концентрацією не вважаються:

• створення суб'єкта господарювання з метою коорди­нації конкурентної поведінки між суб'єктами господарю­вання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарю­вання;

• придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарю­вання особою, основним видом діяльності якої є про­всдення фінансових операцій чи операцій з ціННЮ'_~!І шшерами, ЯкlliО це придбання здійснюється з метою ІХ наступного перепродажу за умови, що зазна::ена .особа не бере участі у голосуванні у вищому оргаю чи lНших органах управління суб'єкта господарювання. _~ TaKO_~ випадку наступний перепродаж має бути ЗДlИснении протягом одного року з дня придбанн_~ част?uк. На клопотання зазначених осіб про неможлиВІСТЬ ЗДlИснен­ня наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету Україна можуть прийняти рішення про продов­ження цього строку;

• дії, які здійснюються між суб'єктами господарю­вання, пов'язаними відносинами контролю;

• набуття контролю над суб'єктом господаРЮВaJ_~НЯ або його частиною, в тому числі завдяки права управлІННЯ та розпорядження його майном арбітражним керуючим чи Ilосадовою особою органу державної влади.

Учасниками концеJПраціі визнаються:

• суб'єкти господарювання, стосовно яких здійсню­сться або має здійснитися злиття, приєднання;

• суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, 'Ш суб'єкти господарювання, ЩОДО яких набувається або має набутися контроль;

• суб'єкти господарювання, активи (майно), ча_~тки яких набуваються у власність, одержуються в управлlННЯ (користування), оренду, лізинги, концесії або мають на-

бутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі; .

• суб'єкти господарювання, що є або мають наМІР стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі коли одним з засновни-

143

ків є орган виконавчої влади, орган місцевого самовря­дування, орган адміністративно-господарського управ­ління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи, частки якого вносяться до статутного фонду ново створюваного суб'єк­та господарювання;

• фізичні та юридичні особи, пов'язані з учасниками концентрації.

Концентрація може бути здійснена лише за умов попереднього отримання дозволу Антимонопольного комі­тету України чи ад_wіністративної колегії Антимонополь­ного комітету України. Дозвіл надається, якщо концент­рація не веде до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

Учасники узгоджених дій і концентрації звертаються: • із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до

Антимонопольного комітету України чи його

територіальних відділень;

• із заявою про надання дозволу на концентрацію ­до Антимонопольного комітету України.

Учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністра­тивно-господарського управління та контролю подають спільну заяву. Заява та додані до неї документи мають містити повну та достовірну інформацію.

Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу дер­жавний уповноважений Антимонопольного комітету України, голова його територіального відділення не по­вернули заявнику заяву із повідомленням, що вона та інщі документи не відповідають встановленим вимогам.

Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано на конкрет­но визначений строк, суб'єкти господарювання мають право звернутися до органів Антимонопольного комітету із заявою про продовження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку дії дозволу.

У разі, якщо учасник концентрації відмовляє іншому учаснику концентрації - заявнику у наданні документів та іншої інформації, необхідної для розгляду, державний уповноважений Антимонопольного комітету на підставі звернення заявника приймає розпорядження про надан-

144

ІНІ учасникам концентрації такої інформації у визначе­ний строк. Про прийняте розпорядження повідомляється занвнику. Заявка вважається прийнятою до розгляду rlісля отримання всієї інформації, переданої цим розпо­рядженням.

у разі, якщо узгоджені дії чи концентрація прова­Д>JТЬСЯ із застосуванням конкурсних процедур, заява може подаватися як до початку конкурсної процедури, так і після, але не пізніше 30 днів з дати оголошення I1среможця, якщо інше не передбачене законом.

Органи Антимонопольного комітету України розгля­дають заяву про надання дозволу на узгоджені дії протя­гом трьох місяців з дня прийняття її до розгляду.

Антимонопольний комітет України чи адміністра­тивна колегія Антимонопольного комітету України роз­глядають заяву про надання дозволу на концентрацію 11РОТЯГОМ тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду.

Якщо упродовж передбаченого строку розгляду заяви органи Антимонопольного комітету не розпочали роз­гляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішен­ІІН про надання дозволу вважається прийнятим.

Органи Антимонопольного комітету України надають суб'єктам господарювання на підставі заяви про надання 110передніх висновків та доданої до неї інформації 110передні висновки стосовно узгоджених дій і щодо концентрації. Строк розгляду заяв становить один місяць.

Попередні висновки надаються у формі листа, в нкому зазначається про:

• можливість надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

• необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

• недостатність інформації для будь-якого висновку. За результатами розгляду справ про узгоджені дії, концентрацію приймаються рішення:

• Антимонопольним комітетом України - про надан­ня дозволу на узгоджені дії; заборону узгоджених дій; надання дозволу на концентрацію; погодження установ­чих документів господарських товариств, об'єднань чи змін до них; заборону концентрації;

145

• адміністративною колегією Ангимонопольного комі­тету України - про надання дозволу на концентрацію; погодження установчих документІВ господарських това­риств, об'єднань чи змін до них; надання дозволу на узгоджені дії; заборону узгоджених дій;

• Державним уповноваженим Антимонопольного комі­тету України, від адміністративної колегії територіаль­ного вjдділення Антимонопольного комітету України ­про надання дозволу на узгоджені дії.

Рішення про надання дозволу може бути обумовлене виконанням учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог зобов'язань, зокрема, обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а також зобов'язання суб'єкта господарювання здійснити відчуження майна.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано у невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п'яти роюв.

Узгоджені дії, концентрація мають бути здійснені протягом року з дня прийняття рішення про надання дозволу, якто більший строк не визначено у рішенні. ЯКЩО узгоджені дії, концентрація у неї строк не здійснені, учасники узгоджених дій, концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу Антимонопольного комітету.

Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єк­тів господарювання підлягає закриттю без прийняття рішення по суті у разі надходження від заявника клопо­тання про відкликання заяви або про закриття розгляду справи; неподання замовником інформації у визначений строк, якто відсутність такої інформації перешкоджає розгляду справи.

За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дП, концентрацію, надання висновків справляється плата:

• із заяв про надання дозволу на концентрацію - у роз­мірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору за надання попередніх виснов­ків з цих питань - у розмірі 220 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

146

• із заяв про надання дозволу на узгоджені дії - у роз­мірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, n в разі сплати суми збору за надання попередніх nисновків з цих питань - у розмірі 70 неоподаткову­па 11 ИХ мінімумів доходів громадян;

• за видачу додаткових примірників завірених копій рішень з питань узгодження і концентрації - у розмірі 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян за ко­жен ПРИМІРНИК.

ПЛата зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України як власні надходження Антимонополь­ІІОГО комітету України і використовуються на його пот­реби та його територіальні вjдділення, якшо інше прямо ІІС передбачено законом.

За результати розгляду справ про порушення законо­давства про захист економічної КОНlCJlренції органи Ангимо­IIОПОЛЬНОГО комітету України приймають такі рішення:

• визначення вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• зобов'язання органу влади скасувати або змінити нрийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані анти­конкурентними діями;

• визначення суб'єкта господарювання таким, що зuймає монопольне становище на ринку;

• примусовий підхід суб'єкта господарювання, що зай-

має монопольне становище на ринку;

• накладання штрафів;

• блокування цінних паперів;

• усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

• скасування дозволу на узгоджені дії;

• оприлюднення відповідачем за власні кошти офі­ційної інформації Антимонопольного комітету України; • закриття провадження у справі.

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, ЯКЩО:

• справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні;

147

• не встановлено відповідача або його місцезнаход ­ження;

• відповідача - юридичну особу ліквідовано;

• вже розглянyrо чи розглядається органами Антимо­нопольного комітету України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача;

• не доведено вчинення порушення;

• є інші підстави, передбачені законом.

Порушенням законодавства про захист економічної

конкуренцП є:

• антиконкурентні узгоджені дії;

• зловживання монопольним становищем;

• антиконкурентні дії органів влади;

• невиконання попереднього рішення органів Анти­монопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

• порушення положень погоджених з органами Ан­тимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті кон­центрації, якщо це призводить до обмеження конку­ренції;

• ІНШІ порушення.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

8.4. Регулювання банкрутства

Умови і порядок визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з задоволення претензій креди­торів регулюються Законом України «Про банкрутство» (1992 р.), роз'ясненням Вищого арбітражного суду Ук­раїни «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про банкрутство» (1997 р.).

Банкрутство - це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для цього строк пред'явлені для нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

148

[І

Кредиторами є громадян або юридична особа, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю :tабезпечені заставою. Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні утво­рюють збори кредиторів.

Підставою для порушення справи про банкрутство є lІисьмова заява будь-якого з кредиторів, органів дер­жавної податкової служби або Державної контрольно­ревізійної служби до Арбітражного суду. Після п'яти днів ') дня надходження заяви Арбітражний суд вносить і ІІмсилає боржникові, кредиторам та банкам, що здійс­IIJОЮТЬ розрахунково-касове обслуговування боржника, ухвалу про порушення впровадження у справі, в якій вказується про прийняття заяви і призначення справи до розгляду у попередньому засіданні, час і місце його Ilроnедення, а також витребуються необхідні документи, що свідчать про фінансове і майнове становище бор­жника.

У попередньому засіданні, яке проводиться не пізніш нк через один місяць з дня порушення у справі, арбіт­ражний суд оцінює подані документи, заслуховує IlОяснення сторін і банків, розглядає їх клопотання. За результатами попереднього засідання арбітражний суд в разі необхідності призначає розпорядника майна борж­ІІика, а також зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи IІрО банкрутство. Метою зазначеного оголошення є виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів.

Кредитори у місячний строк з дня опублікування оголошення подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, ЩО їх підтверджують. Заяви кредиторів оплачуються дсржавним митом. Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, у той же строк lІодають до Арбітражного суду заяви з письмовим зобо­в'язанням про проведення на них боргу і вказують умови санації боржника.

149

8.4.1. Санація

Санація - це процедура, що складається з угод учасників цієї процедури, спрямованих на врегулюваНlIЯ проблеми боргів і фінансового оздоровлення юридичної особи боржника. Санацію становлять погоджені умови:

• угоди між боржником і санатором про перевід боргу; • реструктуризації ста1)ТНОГО капіталу юридичної особи боржника;

• виплати санатором боргу кредиторам (термін, послі­довність тощо).

Угода між боржником і санатором про перевід боргу є першим елементом санації. Перевід боргу можливий лише за умови згоди кредиторів. Якщо існують вимоги двох і більше кредиторів, згоду на переведення боргу дають кредитори, майнові вимоги яких становлять не менше ніж дві третини загальної суми визнаних претен­зій до боржника. Другим елементом санації є узгодження умов реструктуризації статутного капіталу боржника. Суть реструктуризації полягає у повній або частковій зміні власника статутного фонду боржника на користь санатора.

Пропозиції щодо часткової зміни власника (власників) статутного фонду неодмінно обумовлюють ії реоргані­зацію, якщо юридична особа боржника створена у формі підприємства, статутний фонд якого не поділений на частки, акції (унітарне підприємство). У цих випадках однією з умов санації має бути перетворення унітарного підприємства на господарське товариство, у статутному фонді якого санатор повинен мати певну частку або пакет акцій відповідно до обсягу заборгованості, що переводиться на нього.

Якщо суб'єктом банкрутства є господарські това­риства, умови реструктуризації узгоджуються між його учасниками та санатором шляхом перерозподілу або передачі часток (акцій, паїв) товариства у статутному фонді санатора в обмін на погашення боргів товариства.

Реструктуризація може бути інструментом приватиза­ціі" цілісного майнового комплексу державного унітарного підприємства або часток (паїв, акцій) держави у госпо­дарських товариствах. Продаж пакетів акцій, що нале-

150

Жtlть державі у статутному фонді акціонерного товариства боржника, можливий (якщо є декілька претендентів на одноособову участь в санації цього товариства), на аукціонах або за конкурсом під конкретні зобов'язання саllатора щодо розвитку підприємства, збереження пер­соналу тощо. У таких випадках ці зобов'язання стають Ilсвід'ємними умовами санації.

Умови проведення санації державних підприємств шля­хом реорганізації, тобто часткової зміни власника його статутного фонду погоджуються з органом, уповнова­жсним управляти державним майном, і Антимоно­IIОJlЬНИМ комітетом у межах його компетенції, а умови нроведення санації шляхом приватизації - з відповідним органом приватизаЦll.

Існує особлива форма санації, коли трудовий колек­тив державного підприємства, щодо якого порушена справа про банкрутство, вимагає передачі цілісного май­нового комплексу цього підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе його боргів і згоди на це кре­диторів. Трудовий колектив у цих випадках може реалі­:Іувати своє право на участь у санації з урахуванням вимог Закону України «Про оренду державного майна».

Третім елементом санації є узгодження умов виплати боргу між санатором і кредиторами. Як правило, умовою санації є виплата санатором повної суми боргу креди­торам. Однак не забороняється списання кредиторами 'шстки боргу, крім випадків, коли це прямо заборонено законодавством.

Умови санації боржника затверджуються Арбітражним судом лише у разі погодження учасниками усіх трьох їі складових елементів. Якщо пропозиція про санацію нрийнята і затверджена, вважається, що мета проваджен­НЯ у справі пре банкрутство досягнута, оскільки вимоги кредиторів реально задоволені. Тому ухвалою про затверд­жсння умов санації Арбітражний суд окремим пунктом одночасно припиняє провадження у спраВІ.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з умовами проведення санації борж­ника. Про визнання боржника банкрутом Арбітражний

151

суд приймає постанову, якою призначає ліквідаторів з числа представників зборів кредиторів, банків, фінан­сових органів, а також фонду державного комунального майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• ПРИІ_~иняється підприємницька діяльність боржника; • до ЛІквідаційної комісії переходить право розпоряд -

ження майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

• усі боргові зобов'язання банкрута вважаються таки­ми, що минули строком;

• припиняється нарахування пені і процентів з усіх видів заборгованості банкрута.

Арбітражний суд за подання прокуратури, клопотан­ням боржника, розпорядника майна або кредиторів може:

• визнати недійсною будь-яку угоду щодо продажу майна боржника, здійсненого протягом трьох місяців до початку провадження у справі про банкрутство, якщо ії здійснено в інтересах заінтересованої особи з боку боржника;

• визнати недійсною будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийнятгя останнім на себе зобо­в'язань протягом одного року до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, якщо боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж реальна ціна угоди (майна), а також у разі, якщо боржник на момент укладання угоди вже був фак­тично неплатоспроможним чи став неплатоспроможним в результаті виконання цієї угоди.

8.4.2. Ліквідаційна комісія

Призначені Арбітражним судом ліквідатори утворю­ють ліквідаційну комісію. До складу ліквідаційної комісії входить також розпорядник майна боржника.

Ліквідаційна комісія виконує такі функції:

• уп_~авляє _~айном банкрута;

• ЗДlИснює lНвентаризацію та оцінку майна банкрута;

152

• визнає ліквідаційну масу і розпоряджається нею;

• вживає заходів до стягнення дебіторської заборгова­lІості;

• реалізує майно банкрута і здійснює інші заходи. Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які може бути звернено стягнення за вимоraми кредиторів. З ме­тою погашення боргу стягнення може буги звернено на все майно банкрута, що належить йому на праві власнос­ті або повного господарського відання. До ліквідаційної маси входять також об'єкти інтелектуальної власності банкрута, зокрема право на винаходи і корисні моделі, Ilромислові зразки, знаки для товарів та послуг та ін.

Майно банкрута, що є предметО/н застави, включа­ється до складу ліквідаційної маси, але використовується вuключно для позачергового задоволенн.я вимог заставоут­рuмувача. Оцінка і продаж майна державних підприємств­банкрутів здійснюються з урахуванням вимог, які визна­чаються законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» та іншими законодавчими актами з питань приватизації.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спря­мовуються на задоволення претензій кредиторів. Пере­дусім покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. У подальшому розподіленн.я виру­цеllИХ коштів відбувається таким чином:

• у першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства банкрута (за винятком по­llернення внесків членів трудового колективу до статут­ного фонду підприємства або виплат по акціях трудового колективу);

• у другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бюд­жету і вимоги органів державного страхування та соціаль­ного забезпечення;

• у третю чергу задовольняються вимоги кредиторІВ, не забезпечені заставою;

153

• у четверту черry задовольняється вимоги щодо по­вернення внесків членів трудового колективу до статут­ного фонду підприємства та виплат до акціях членів трудового колективу;

• у п'яту черry задовольняються всі інші вимоги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належні кожному кредитові суми. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються, і відповідні борги вважаються погаше­ними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Майно (крім коштів державних підприємств-банк­рутів), що залишилося після задоволення вимог креди­торів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідальному органу приватизації для реалізації, якщо Арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи боржника. Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового колективу, зарахо­вуються до відповідного позабюджетного фонду прива­тизації.

Питання для самоперевірки

1. Визначення монопольного становища на ринку.

2. Зловживання монопольним становищем.

3. Неправомірні угоди і дискримінація.

4. Недобросовісна конкуренція.

5. Функції Антимонопольного комітету.

6. Банкрутство і санація.

7. Ліквідаційна комісія та її функції.

8. Ліквідаційна маса.

9. Розподіл коштів від продажу майна банкрута. 10. Зміст санації.

154

ТЕМА 9

ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

9.1. Нематеріальні активи

9.2. Винаходи і корисні моделі 9.3. Знаки для товарів і послуг 9.4. Промислові знаки

9.5. Аудіовізуальні твори і фонограми 9.6. Авторське право

Питання для самоперевірки

9.1. Нематеріальні активи

Нематеріальні активи - це вартість об'єктів промис­лової та інтелектуальної власності, інших аналогічних прав, визначених об'єктом права власності коикретного підприємства. До таких об'єктів та прав иалежать:

• винаходи;

• промислові зразки;

• знаки для товарів і послуг;

• торгові марки;

• об'єкти авторських прав;

• програмне забезпечення обчислювальної техніки, ІУД­віл, ноу-хау тощо.

Нематеріальні активи визначаються як довгострокові вкладення в придбання об'єктів промислової та інтелек­туальної власності, права на здійснення окремих видів діяльності, права оренди будівель (СПОРУД, приміщень) або користування ними, права власності квартири, а також інших аналогічних майнових прав власності конк­ретного підприємства і приносить дохід.

Відповідно до Порядку експертної оцінки нематері­,UlЬНИХ активів, затверджених Фондом державного майна

155

України, до нематеріальних активів - об'єктів права інтелектуальної власності належать:

• право власності на винахід, яке засвідчується па-

тентом;

• право власності на промисловий зразок - засвщ-

чується патентом;

• право власності на знаки для товарів і послут -

засвідчується свідоцтвом;

• право власності на сорт рослин - засвідчується па-

тентом;

• право власності на фірмове найменування, виробни-

чі марки і товарні знаки - визначається чинним з_~ко­нодавством;

• право власності на програми дЛЯ ЕОМ - право на публікування, відтворення, розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та ін­ших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певних результатш;

• право власності на базу даних .:.- право на публіку-

вання, відтворення розповсюдження та інші дії по введенню в господарський обіг сукупності даних (статей, розрахунків тощо), які систематизовані для пошуку й обробки за допомогою ЕОМ;

• право власності на науково-технічну інформацію (результати науково-технічних, виробничих робіт та ін­шої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у фор­мі, яка забезпечує Їхнє відтворення, використання і по­ширення).

До не.иатеріальних активів - об'єктів права користу­вання ресурсами природного середовища належать:

• право користування земельною ділянкою - право покупця на подальше господарське або інше викорис­тання земельної ділянки; до цього права належить також право оренди земельної ділянки;

• право користування надрами, у тому числі на роз­робку корисних копалин;

• право на користування геологічною та іншою інфор­мацією про природне середовище;

156

• право на користування геологічною, геоморфоло­l'j'ІНОЮ та іншою інформацією про стан та можливості ,'осподарського використання· елементів природного середовища в цілому, яка міститься в звітах, картах та іІІШИХ матеріалах;

• право на користування іншими ресурсами природ­ІІОГО середовища - право користування водними, біоло­('і'lНИМИ та іншими ресурсами, яке будь-яким чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності Ilщприємства, населеного пункту, місцевості тощо.

До нематеріальних активів - об'єктів права корис­тування економічними, організаційними та іншими ви­годами належать:

• економічні вигоди від користування монопольним становищем на ринку виробництва товарів та здійснення ІІОСЛУГ - визначається на підставі інформації, наданої Лнтимонопольними комітетом України;

• право на користування економічними та іншими привілеями - право на користування податковими, господарськими та іншими привілеями та користування майном - визначаються на підставі документів, що засвідчують ці права;

• право на користування податковими привілеями визначається на підставі інформації, наданої податковою адміністрацією.

До нематеріальних активів належить також гудвіл. Гуд­віл (ділова репутація) - комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збіль­шення активних операцій, включаючи використання кра­ЩИХ управлінських здібностей, домінуючу позицію на рннку продукції, нові технології.

З метою забезпечення конституційних прав громадян ІІа захист інтелектуальної власності, сприятливих умов для створення об'єктів інтелектуальної власності, розвит­ку українського ринку цих об'єктів Указом Президента України від 27 квітня 2001 року NQ 285/2001 передбачено:

• розробити та затвердити програму державного спри­яння охороні інтелектуальної власності, спрямовану на формування цивілізованого ринку об'єктів інтелектуаль-

157

ної власності та забезпечення ефективного захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності;

• вжити заходів ЩОДО:

приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фоно­грам і організацій мовлення, підписаної в м. Римі 26 жовтня 1961 року, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, підписаного в м. Женеві 20 грудня 1996 року, Же­невського акта Гаазької конвенції про міжнародну реєстрацію промислових знаків, підписаного в м. Женеві 2 липня 1999 року, Договору про патент­не право, підписаного в м. Женеві 1 червня 2000 року;

удосконалення законодавства України у сфері ін­телектуальної власності з урахуванням положень міжнародних договорів України, а також Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності; забезпечення належного супроводження у Верхов­ній Раді України проекту закону про особливості державного регулювання підприємницької діяль­ності у сфері виробництва, експорту та імпорту дисків для лазеРНJ:lХ систем зчитування;

підготовки та винесення на розгляд Верховної Ради України законопроектів;

ПОРЯДОК набуття прав інтелектуальної власності на об'єкти, створені за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів; удосконалення порядку проведення експертизи заявок на об'єкти промислової власності, зокре!d^а סךמנמקוםם סענמך³ג ןנמגוהוםם וךסןונעטחט חאגמך ג³הןמג³הםמ המ סענמך³ג, що застосовуються у державах - членах Європейського Співтовариства; запровадження механізмів державної підтримки патентування вітчизняних об'єктів інтелектуальної власності в іноземних державах;

нормативного регулювання методики оцінки вар­тості об'єктів інтелектуальної власності на впоряд-

158

кування оціночної діяльності У сфері інтелек­туальної власності;

розроблення та затвердження порядку переміщен­ня через митний кордон України товарів або предметів, на які поширюють права інтелекту­альної власності;

проведення інвентаризації об'єктів інтелектуальної власності, під час створення яких використо­вувалися кошти державного бюджету та державних цільових фондів;

_ неухильного виконання положень українсько-аме-

риканської спільної програми дій по боротьбі з не­легальним виробництвом оптичних носіїв інфор-

мації;

утворення у складі Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України спеціальних підрозділів боротьби з правопорушеннями У сфері інтелектуальної власності, у складі Державного департаменту інтелектуальної власності - підрозді­лу інспекторів з питань інтелектуальної власності; створення державної патентної бібліотеки з філіалами у регіонах;

створення спеціалізованої бази даних про винаходи в Україні з підключенням її до глобальної інформаційної мережі Всесвітньої організації інте­лектуальної власності;

запровадження у вищих навчальних закладах курсу з основ інтелектуальної власності;

підготовки за державним замовленням фахівців з питань інтелектуальної власності для органів дер­жавної влади та закладів освіти, науки, культури державної форми власності;

створення спеціалізованого патентного суду; ініціювання провести парламентські слухання з питань охорони інтелектуальної власності в Ук­раїні;

створення регіональних відділень Державного де­партаменту інтелектуальної власності.

159

9.2. Винаходи і корисні моделі

Винаходи і корисні моделі мають відповідати умовам патентоспроможності і не суперечити суспілЬНИМ вимогам гуманності і моралі.

Об'єктом винаходу вважається продукт або пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин росли­ни і тварини, а також спосіб.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне

виконання пристрою.

Статус правової охорони не поширюється на:

• відкриття;

• наукові теорії та математичні методи;

• плани, умови позначення, розклади, правила;

• методи виконання розумових операцій;

• програми для обчислювальних машин;

• результати ХУДОЖНЬОГО конструювання;

• топології інтегральних мікросхем;

• сорти рослин і породи тварин тощо.

Право власності на винахід або корисну модель засвідчується патентом. Строк дії патенту на винахід становить двадцять років від дати подання заявки. Строк дії патенту на корисну модель становить п'ять років від дати подання заявки і продовжується за клопотанням власника патенту, але не більш як на три роки.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається формулою винаходу, тлумачення якої здійснюється в межах опису винаходу (корисної моделі) та відповідних креслень. Дія патенту, виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом.

Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо вІН є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Винахід визначається новим, ЯКЩО він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу можуть роз­глядатися окремо.

160

Рівень техніки включає всі відомості, які стали загаль­нодоступними у світі до дати подання заявки, або ЯКЩО заявлено пріоритет до дати ії пріоритету.

Рівень техніки включає також зміст будь-якої заявки на видачу патенту України та міжнародної заявки, в якій зазначена Україна в тій редакції, в якій було подано спочатку, за умови, що ця заявка або виданий за нею патент згодом будуть опубліковані у встановленому порядку і що дата подання такої заявки або, якщо заявлено пріоритет, дата ії пріоритету передує відпо­відній даті.

На визнання винаходу патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього винахідником або осо­бою, яка одержала від винахідника прямо чи опосеред­ковано таку інформації протягом 12 місяців до дати подання заявки або, ЯКЩО заявлено пріоритет, до дата їі пріоритету.

Винахід має винахідницький рівень, ЯКЩО для фахівця він не випливає з рівня техніки. Винахід визнається промислово придатним, ЯКЩО його може бути викорис­тано у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Корисна модель відповідає умовам патентоспромож­ності, ЯКЩО вона є новою і промислово придатною. Модель визнається новою, ЯКЩО вона не є частиною рівня техніки. Конструкції, що є частиною рівня техніки, )UlЯ визначення новизни можуть враховуватися лише окремо.

Право на одержання патенту має винахідник або його спадкоємець. Винахідники, які створювали винахід (ко­рисну модель) спільною працею, мають рівні права на одержання патенту. Винахіднику належить право авторст­ва, яке є невідчужуваним особистим правом і охороня­ється безстроково.

Право на одержання патенту має роботодавець, ЯКЩО винахід (корисну модель) створено у зв'язку з виконан­НЯМ службових обов'язків чи дорученням роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передба­чено інше. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з винахідником і згідно з його умовами видати

161

винагороду винахіднику відповідно до економічної цін­ності винаходу та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від винаходу. Спори щодо умов одержання винагороди та їі розміру розв'язуються у судовому порядку.

Винахідник подає роботодавцю письмове повідомлен­ня про створений ним винахід з описом, що розкриває суть винаходу досить ясно і повно. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання цього повідомлення не подасть заявку, то право на одержання патенту переходить до винаХ1Дника.

Заявка на винахід містить: заяву на видачу патенту України на винахід (корисну модель); опис винаходу; формулу винаходу; креслення (якщо на нього є поси­лання в описі); реферат.

У заяві про видачу патенту необхідно вказати заявни­ка і його адресу, а також винахідника. Винахідник має право вимагати, щоб його не згадували як такого в будь­якій публікації у відомостях про заявку чи патент. За на­дання заявки сплачується збір.

Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки, якщо на попе­редню заявку не заявлено пріоритет.

Після встановлення дати подання заявки та за наяв­ності документа про сплату збору провадиться відомча експертиза заявки за формальними ознаками. При порушені вимоги єдності винаходу (корисної моделі) заявнику пропонується повідомити, який винахід слід розглядати, і у разі необхідності внести уточнення до заявки. При цьому інші винаходи можуть бути оформ­леНІ окремими заявками.

для внесення змін до матеріалів дається два місяці від дати одержання заявником офіційного повідомлення.

Якщо за цей строк вимоги єдності не буде вказано, проводиться експертиза винаходу, зазначеного у формулі першим.

Якщо за цей же строк не будуть усунуті інші невідпо­відності і заявник не подасть мотивованого клопотання

162

про його продовження, заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.

Відповідно до чинного законодавства законом перед­бачені умови проходження експертизи, відкликання заявки, заміна заявки, тимчасова правова охорона вина­ходу, публікації про видачу патенту, його реєстрації, видачі оскарження рішення стосовно заявки.

Окремо діють права і обов'язки, що випливають з патенту.

Патент надає його власнику виключне право вико­ристовувати винахід за своїм розсудом, якщо таке вико­ристання не порушує прав інших власників патентів.

Взаємовідносини при використанні винаходу, патент на який належить кільком особам, визначається угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати винахід за своїм розсу­дом, але жоден з них не має права давати дозвіл або видавати ліцензію на використання винаходу та пере­давати право власності на винахід іншій особі без згоди решти власників патенту.

Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:

• виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, що охороняється патентом;

• застосування способу, що охороняється патентом або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту, або виходячи з обставин, що це і так є очевидним;

• пропонування для продажу, введення в господарсь­кий оборот, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй. Спосіб, що охоро­няється патентом, визнається застосовуваним, якщо

163

використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну ЇЙ.

Патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати винахід без його дозволу. Влас­ник може передавати на підставі договору право _~aCHOCTi на винахід будь-якій особі, яка стає правонаступником вл_~~ника _~aTeHТY. Власник патенту має право дати будь­ЯІОи осоБІ дозвіл (видати ліцензію) на користування винаходу на підставі ліцензійного договору.

B_~aCH_~,! патенту має право подати для офіційної пуБЛ1каЦll заяву про надання будь-якій особі дозволу на в_~кор.?ст_~ння з_~патентованого винаходу. У цьому разі рІЧНИИ зБІр за пщтримання чинності патенту зменшуєть­ся на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви. Особа, яка виявила бажан­ня скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі.

Вих_~дячи із суспільних інтересів та інтересів націо­налЬНОІ безпеки Кабінет Міністрів України має право дозволити використання винаходу без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації. Спори щодо умов видачі дозволу і виплати компенсацій розв'язуються у судовому порядку.

До дій, які не визначають порушення прав, що нада­ються патентом, належать:

... • використання запатентованого винаходу в конструк ­Цll при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, _~кий тимчасово або випадково знаходиться у водах, ПОВ1тряно1іУ. просторі чи на території України, за умови, що винахщ використовується виключно для потреб зазначеного засобу; без комерційної мети; з нау­ковою метою або в порядку експерименту за '·надзви­чайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо); при разовому виготовлені ліків в аптеках за рецептом лікаря;

• вве_~ення в господарський оборот продукту, виготов­леного ІЗ застосуванням запатентованого винаходу, після введення цього продукту в господарський оборот влас­ником патенту чи з його спеціального дозволу.

164

ЯКЩО винахід не використовується або недостатньо ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ в Україні протягом З-х років, почи­наючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу було припи­НСНО, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід, у разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного Договору, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу.

Власник патенту в будь-якій час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви. Відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені.

Дія патенту припиняється у разі несплати у встанов­лений строк річного збору за підтримання його чинності. Річний збір сплачується за кожній рік дії патенту, рахуючи від дати подання заявки.

Патент може бути визнано не дійсним повністю або 'шстково у разі: невідповідності запатентованого винаходу умовам патентоспроможності; наявності у формулі вина­ходу ознак, яких не було у поданій заявці; порушення ІІИМОГ чинного законодавства.

Будь-яка особа протягом б-ти мitяців від дати публікації відомостей про видачу патенту може подати до Апеляційної ради заперечення проти видачі патенту. Воно має бути розглянуто протягом б-ти місяців від дати його надходження.

Кошти, одержані від зборів за подання заявки та видачу патенту, пjдrpимання його чинності, продовження строку дії патенту, використовуються для розвитку дер­жавної системи охорони інтелектуальної власності. Щорічно публікується звіт про витрачання зазначених коштів.

165

9.3. Знаки для товарів і послуг

Законодавство регулює відносини, що виникають у зв'язку із набуттям і здійсненням права власності на знаки д:ся товарів і послут. Об'єктом знака можуть бути словесНІ, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєд­HaHHi кольорів.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом.

Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки і продовжується за клопотанням власника сві­доцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва щоразу на 10 років.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається навед_~ними у свідоцтві зображеннями знака і переліком товарІВ та послут.

Право на одержання свідоцтва має замовник заявка

. '

як?го має бшьш ранню дату подання або, якщо заявлено

ПРІОритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкли­кана або не відхилена.

Не можуть одержати правову охорону позначення, які

зображують:

• державні герби, прапори та емблеми;

• офіційні назви держав; .

• емблеми скорочені або повні найменування міжна­родних, урядових організацій;

• офіційні, контрольні, гарантні та пробірні клейма, печатки;

• нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що охороняються, якщо на це є згода від­повідного компетентного органу або їх власника.

Не можуть одержати правову охорону також позна­чення, які:

• не мають розрізняльної здатності;

• є загальновживаними як позначення товарів і послут певного виду;

166

• вказують на вид, якість, кількість, властивості, приз­начення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послут;

• є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або ІІадає послугу;

• є загальновживаними символами і термінами.

Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, нкі є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: знаками, раніше зареєстрованими чи заявле­ІІИМИ на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послут; ознаками інших осіб, що ці :lНаки охороняються без реєстрації на підставі міжна­родних договорів, учасником яких є і Україна; фірмо­вими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати lІодання заявки щодо однорідних товарів і послуг; найменування місць надходження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я осіб, які мають IІраво користуватися такими найменуваннями; сертифі­каційними знаками, зареєстрованими У встановленому IIОРЯДКУ·

Не реєструються як знаки позначення, які відтво-

рюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відео-, аудіотворів науки, Jlітератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і фак­симіле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Особа, яка бажає одержати свідоцтво на знак, подає 'шивку. Заявка стосується лише одного знака. За подання 'Іаявки сплачується збір. Документ про оплату збору може надійти разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки.

Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же знак протягом б-ти місяців від дати подання lІопередньої заявки, якщо на попередню заявку не 'І:ншлено ПРІОритет.

167

Пріоритет знака, використаного в експонаті, показа­ному на офіційних визнаних міжнародних виставках, проведе_~~х на території держави учасниці Паризької конвеНЦll, може бути встановлено за датою відкриття в_~ставки, якщо заявка надіЙІІШа протягом б-ти місяців вщ зазначеної дати.

Видач_~ свідоцтва здійснюється у місячний строк після держаВНОl реєстрації знака. Свідоцтво видається особі

_~ '

яка має право на иого одержання. Якщо право на одер-

ж_~ння свщоцтва мають кілька осіб, Їм видається одне свщоцтво.

Свідоцтво надає його власнику виключне право ко­ристува_~ся і розпоряджатися законом за своЇМ розсудом. Вза:мовщносини при користуванні знаком, свідоцтво на я_~и належить кільком особам, визначаються угодою МІЖ ними.

У разі відсутності такої угоди кожний власник сві­ДO_~:Ba може користуватися і розпоряджатися знаком за сво1м розсудом, але жоден з них не має права надавати дозвіл _~a використання знака та передавати права вл_~сносТ1 на знак іншій особі без згоди решти власників свщоцтва.

Використанням знака визначається його застосування на товарах і при надані послуг, для яких його зареєстро­вано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих видан­нях, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на баланс ах та іншій документації, пов'язаних із веденням зазначених товарів і послуг у господарський оборот .

. Свідоцтво надає його власнику право забороняти ІНшим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання зн_~ка не визначається порушенням прав власника свщоцтва.

Власник свідоцтва може передавати на підставі дого­вору права власності на знак будь-якій особі, яка стає правонас!YllНИКОМ власника свідоцтва. Передача права власносТІ на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і

168

І

ІІОСЛУГИ або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає ІІОСЛУГУ.

Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі

дозвіл на використання знака на підставі ліцензійного договору. Власник свідоцтва, якій здійснює посеред­НИЦЬКУ діяльність, має право на основі договору з вироб­НИКОМ товарів або особою, що надає послуги, використо­вувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також

замість їх знака.

Дія свідоцтва припиняється У разі несплати збору за

продовження строку його дії. Документ про сплату збору має надійти за кожне продовження строку дії свідоцтва до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців.

Свідоцтво може бути визнане недійсним повністю або

ІІастково в разі:

• невідповідності зареєстрованого знака умовам надан-

ня правової охорони;

• наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

Будь-яка особа протягом б-ти місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва може подати заперечення проти видачі свідоцтва до Апеляційної ради. Забезпечення має бути розглянуто протягом б-ти місяців від дати його надходження.

Якщо заперечення проти видачі свідоцтва не надій­шло до Апеляційної ради у встановлений строк, то сві­доцтво може бути визнане недійсним тільки у судовому порядку. Свідоцтво або його частина, визнані недійс­ними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дня подання заявки.

Будь-яке посягання на права власника свідоцтва вва-

жається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодав­ством України. Ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва.

169

9.4. Промислові зразки

Промисловим зразком може бути форма чи малюнок розфарбування або Їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені дrIЯ задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Не Можуть одержати правову охорону:

• об'єк:n:r а_~хітектури (крім малих архітектурних форм), ПРОМИСЛОВІ, nдротехнічні та інші стаціонарні споруди'

• друкована продукція як така; ,

• об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних сип-

ких або подібних їм речовин тощо. '

Право власності на Промисловий зразок засвідчується патентом.

Строк. дії патенту становить 10 років від дати подання заявки 1 продовжується за клопотанням власника патенту, але не більше як на п'ять років. Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупнісno сугтєвих ознак промислового зразка.

Пром_~словий зразок відповідає умовам патентоспро­М?ЖНОСТ1, якщо ВІН є новим і промислово придатним. ВІН визначається новим, якщо сукупність його сугтєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати по­да_~ня заявки _~бо, якщо заявлено пріоритет, до дати її прюритету. КРІМ того, у процесі становлення новизни промис_~ового зразка береться до уваги зміст усіх заявок, що надІИШЛИ раніше.

На визнання промислового зразка патентоспромож­ним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом б-ти місяців до дa_~~ п_~дання заявки, або якщо заявлено пріоритет, до дати 11 прюритету.

Промисловий зразок визначається промислово при­датнш,_~, якщ_~ й_~:о Mo_~e .бути використано у промис­ЛОВОСТІ або в ІНШlИ сфеРІ ДІЯЛьності.

Право на одержання патенту має автор або його спад­коємець, якщо інше не передбачено законом. Автори, які створили промисловий зразок спільною працею, мають

170

l_~

!

рівні права на одержання патенту, якщо інше не перед­бачено угодою між ними. Автору промислового зразка lІалежить право авторства, яке є невідчужуваним особис­тим правом і охороняється безстроково.

Право на одержаНfIЯ патенту має роботодавець, якщо промисловий зразок створено у зв'язку з використанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передба­'Іене інше. Роботодавець повинен укласти письмовий ноговір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від про­мислового зразка.

Право на одержання патенту має відповідно правонас­тупник автора або роботодавця. Право на одержання патенту на промисловий зразок, створений роздільною працею, належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.

Заявка про видачу патенту повинна розкривати суть промислового зразка досить ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі. У заявці необхідно вказати заявника і його адресу, а також автора. Автор має право вимагати, щоб його не згадували як такого в будь-якій публікаціЇ, зокрема у відомостях про заявку на [штент.

Заявник мав право на пріоритет попередньої заявки ІІа такий же промисловий зразок протягом б-ти місяців від дати подання попередньої заявки. Пріоритет може бути встановлено за датою відкриття виставки, якщо заявка надійlШlа протягом б-ти місяців від зазначеної дати.

Експертиза заявки проводиться відповідно до вста­lІовлених правил.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу па­тенту здійснюється його державна реєстрація. Видача lІатенту відбувається у місячний строк після державної реєстрації патенту. Патент видається під відповідальність Його власника без гарантії чинності патенту.

171

Заявник може оскаржити будь-яке рішення стосовно заявки до Апеляційної ради протягом 3-х місяців від дати одержання рішення. Заперечення проти рішення стосов­но заявки Апеляційна рада розглядає протягом 4-х місяців від дати його надходження в межах мотивів, вик­ладених у запереченні.

Права, що випливають з патенту, діють від дати пуб­лікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтриманням чинності проекту. Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок на свій розсуд, якщо таке викорис­тання не порушує прав інших власників патентів. Взаємовідносини при використанні промислового зразка, патент на який належить кількома особам, визначається в угоді між ними.

Використанням промислового зразка визнається ви­готовлення, пропонування для продажу, введення в гос­подарський обіг або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промис­лового зразка. Виріб визнається виготовленим із застосу­ванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використанні мають місце всі суттєві ознаки про­мислового зразка.

Патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається порушенням прав власника патенту. Влас­ник патенту може передавати на підставі договору право власності на промисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником власного патенту. Власник патен­ту має також право дати будь-якій особі дозвіл на вико­ристання промислового зразка на підставі ліцензійного договору. Права, що випливають з патенту, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права автора промислового зразка. Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки, Кабінет Міністрів України має право дозволити використання запатентованого промислового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації.

172

Спори щодо умов видачі дозволу і виплати компенсації та її розміру розв'язуються у судовому порядку.

Будь-яка особа, яка до дати подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використала в Україні заявлений промисловий зразок чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання промислового зразка, як це перед­бачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Остання може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою прак­тикою або тією частиною підприємства чи ділової прак­тики, в яких було використано заявлений промисловий зразок чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Не визнається порушенням прав, що надаються патен­том, використання запатентованого промислового зразка:

• в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на тери­ торії України, за умови, що промисловий зразок вико­ ристовується виключно для потреб зазначеного засобу;

• без комерційної мети;

• з науковою метою або в порядку експерименту;

• за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастро­ фа, епідемія тощо).

Не визнається порушенням прав, що надаються па­тентом, введення в господарський оборот продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого промис­лового зразка, після введення цього продукту в госпо­дарський оборот власником патенту чи з його спеціаль­ного дозволу.

Власник патенту може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, дія патенту на промисловий зразок припиняється у разі несплати в установлений строк річного збору за підтримання його чинності. Річний збір сплачується за кожний рік патенту, рахуючи від дати подання заявки.

173

Патент може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

• невідповідності запатентованого промислового зразка умовам патентоспроможності ;

• наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка, яких не було у поданій заявці;

• порушення вимог чинного законодавства.

Будь-яка особа протягом 6-ти місяців від дати пуб­лікації відомостей про видачу патенту може подати заперечення до Апеляційної ради проти видачі патенту. Воно має бути розглянуто протягом 6-ти місяців від дати його надходження. Апеляційна рада розглядає запере­чення в межах мотивів, викладених у ньому.

Особа, яка подала заперечення, а також власник патенту можуть брати участь у його розгляді. Рішення Апеляційної ради може бути оскаржено у судовому порядку.

Будь-яке посягання на права власника патенту вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавст­вом. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

Будь-яка особа має право запатентувати промисловий зразок в іноземних державах. Замовник зобов'язаний повідомити про це відповідний орган державної вико­навчої влади. У разі відсутності заборони протягом 3-х місяців від дати надходження цього повідомлення заявку на одержання патенту може бути подано у відповідний орган іноземної держави.