4.2. Облік і планування основних фондів

Облік і планування основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах. При оцінці основних фондів у натуральній формі визначається кількість оди­ниць обладнання, його потужність, площа, яку воно займає, та інші кількісні показники. Ці дані викорис­товуються для визначення виробничої потужності, розробці балансів обладнання, планування виробничої програми. Для цього на підприємствах ведеться інвента­ризація і паспортизація обладнання, облік його вибуття і прибуття.

Грошова або вартісна форма оцінки основних фондів необхідна для планування розширеного відтворення основних фондів, визначення розмірів амортизації, каль­кулювання собівартості продукції, обсягу приватизації. Основними видами вартісної оцінки основних фондів, пов'язаними з тривалістю Їх участі в виробничому. про­цесі, зношуванням і змінами умов відтворення, є таю:

• за початковою балансовою вартістю;

• за відтворювальною вартістю;

• за залишковою вартістю;

• за ліквідаційною вартістю.

Початкова балансова вартість основних фондів - це їх вартість на момент встановлення (включає ціну об­ладнання, транспортні витрати на його доставку і вит­рати на установку і монтаж). Відтворювальна вартість ­це витрати на виробництво основних фондів у сучасних умовах. як правило, вона визначається під час переоцінки основних фондів. Залишкова вартість визначається як різниця між початковою (або відтворювальною) вартістю основних фондів і сумою їх зношення.

4.3. Зношення і амортизація основних фондів

Основні фонди підприємства використовуються для виробництва продукції протягом певного періоду, який може досягати десятків років. У процесі виробництва продукту вони поступово зношуються і підлягають за­міни. Розподіляють два основних види зношування (пос­тупової втрати вартості) основних фондів:

• фізичне;

• моральне (нормальне старіння).

Фізичне зношення - це поступова втрата основними фондами своїх технічних властивостей і характеристик (тобто первісної споживацької вартості), яка здійснюється не тільки в процесі їх функціонування, але й при бездіяльності. Фізичне зношування відбувається нерівно­мірно навіть по однакових елементах основних фондів. На фізичне зношення поряд з умовами виробничого процесу як такого впливають також атмосферні явища, умови зберігання тощо. При повному фізичному зношені діючі основні фонди ліквідуються і замінюються на нові. Часткове фізичне зношення відшкодовується шляхом ремонту.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення основних фондів (Кф.знош), який обчислюється за формулою

де Вкап.рем - вартість капітальних ремонтів обладнання від початку служби, грн.;

в_п - початкова балансова вартість обладнання, грн.; А_знош - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношення), грн.

Фізичне зношення основних фондів також може бути визначено залежно від терміну служби (фактичного та остаточного), або залежно від обсягу роботи (фактичного, остаточного). При цьому для встановлення остаточного терміну використання і остаточного обсягу роботи вико­ристовують експертний або розрахунковий метод.

Якщо, наприклад, фізичний термін служби обладнання (Т_Ф) складає 8 років, а остаточний строк (Тост) - 6 років, то фізичне зношення (Кф.знош) складає

Т_Ф

Кф.знош = -----·100 = 57%.

Т Ф + Тост

Поряд з фізичним зношенням основні фонди піддані моральному зношенню, коли вони знецінюються до закінчення терміну своєї фізичної служби. Зміст поняття «моральне зношення» як економічної категорії полягає в зменшенні вартості основних фондів у результаті появи нових видів машин, обладнання, устаткування, які відрізняються більшою продуктивністю і нижчою ціною. Розрізняють дві основні форми морального зношення. Моральне зношення першої форми відрізняється втратою вартості основними фондами (обладнанням) у результаті підвищення продуктивності праці в галузях, які його виготовляють. Таким чином, нові машини і обладнання стають більш дешевими, а дію_чі морально знецінюються. Характерною ознакою морального зно­шення другої форми є те, що вартість засобів праці зменшується за рахунок створення і появи нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин і обладнання.

В умовах ринку, подальшого підвищення рівня конкуренції несвоєчасна заміна морально застарілого і зношеного обладнання призводить до випуску більш дорогої і менш якісної продукції, що породжує багато перепон на шляху розвитку виробничого підприємства.

Стан основних виробничих фондів, особливо їх активної частини, не є статичним; він майже постійно відчуває зміни, які відбуваються завдяки заміні, допов­ненню або вибуттю тих чи інших засобів виробництва.

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовують такі основні показники:

1. Коефіцієнт оновлення основних фондів (Канав):

де Sввєд - вартість введених основних фондів за певний

період (місяць, квартал, рік);

S".п - вартість основних фондів на кінець аналі­зованого періоду.

2. Коефіцієнт внбyтrя (К_вuб):

де Sл - вартість ліквідованих основних фондів за певний період (рік), грн.;

sп.п - вартість основних фондів на початок періоду, грн.

62

3. Коефіцієнт приросту основних фондів (К_пр):

НС Sввед - вартість нових введених основних фондів за І(СВНИЙ період;

Sвuб - вартість обладнання, яке вибуло у розрахун­ковому періоді;

S".п - _~apTiCTЬ осноних фондів на кінець розрахун­кового перюду.

В умовах ринкових відносин, коли основним ЖИ1Тє­забезпечуючим принципом функціонування підприємств с самофінансування, головним джерелом ПОКРИ1Тя витрат, пов'язаних з оновленням основних фондів, є власні кошти підприємств.

4.4. Відшкодування зношення основних фондів. Амортизація

Основні фонди в процесі їх експлуатації поступово зношуються (старіють фізично і морально), тобто втрача­ють частину своєї вартості. Специфіка і особливість цього процесу полягають в тому, що втрата вартості ПрОХОДИТЬ за рахунок поступового перенесення її час­тини на кожну одиницю виробленої продукції. До того ж перенесення вартості проходить таким чином, щоб за період експлуатації основних фондів була створена можливість Їхнього відшкодування. Кошти на відшко­дування основних фондів накопичуються підприємст­вами у вигляді амортизаційних відшкодувань.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів, у міру їх зношення, на продук­цію, що виготовляється, визначення зношування у вартісній формі і накопичення фінансових ресурсів з метою май­бутнього відшкодування основних фондів.

Економічна сутність ПОНЯ1Тя «амортизація» полягає в тому, що це грошове визначення частки вартості основ­НИХ фондів, яка перенесена на новостворену продукцію.

Необхідність амортизації випливає з того, що засоби праці в процесі виробництва функціонують протягом багатьох років, але зберігають при цьому свою натураль­ну форму. Сума амортизаційних відшкодувань залежить від вартості основних фондів, часу їх експлуатації, витрат на ремонт та модернізацію. Із амортизаційних сум, що включаються до складу витрат на виробництво продукції, формується амортизаційний фонд, який використо­вується для відтворення основних фондів.

З 1991 року згідно з «Положенням про порядок виз:­н.ачення амортизації та віднесення амортизаційних BIД_~~~a_~ь на витрати підприємства (обігу») аморти­заЦlИЮ ВІДрахування в Україні здійснюються тільки на повне відновлення.

Час, протягом якого повинна бути заміщена вартість основних _~?ндiB, називається нормою амортизації. Норма амор_~иза^Цl1 в умовах ринкової економіки виступає в якосТІ ваroмого важеля амортизаційної політики держави. Вона виконує регулюючу функцію, за допомогою якої _~дійснює_~ься вплив на швидкість обігу основних фондів, lНтеНСИФIКУЄТЬСЯ процес їх відтворювання.

Норма амортизації визначається як відношення річної cyм_~ амортизаційних відшкодувань до початкової вар­тосТІ основних фондів. Обчислена в відсотках норма амо_~тизації показує, яку частку своєї балансової вартості ЩОРI_~ІНО переносять засоби праці на новостворену про­ДУКЦІЮ. Розрахунок норми амортизації (На) здійснюється за формулою

де Sn - початкова вартість основних фондів, грн.; Sл - ліквідаційна вартість основних фондів, грн.;

Та - нормативний термін служби основних фондів (визначений технічною документацією або встановлений державою), років.

Річні норми амортизаційних відрахувань в Україні з 1991 року встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звіт­ного періоду у таких розмірах: група 1-5%; група 2-25%; група 3-15% (група 1 - будівлі, споруди; 2 - транс-

64

lІортні засоби, офісне обладнання; 3 - основні фонди, що не входять до груп 1 і 2.

Сума амортизаційних відрахувань (А) на повне відт­lІорення основних фондів визначається за формулою

де На - норма амортизації, %;

Sc.p - середньорічна вартість основних фондів, грн. Середньорічна вартість основних фондів може бути розрахована за формулою

де Sn.p - вартість основних фондів на початок року, грн.; Seeea - вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

Seue - вартість виведених протягом року основних

фондів, грн.

Розмір амортизаційних відрахувань може бути обчис­лений за допомогою трьох методів: рівномірного, рівномірно­прискореного і прискореного.

Рів1l0Мірнuй метод орієнтован на рівномірне фізичне і моральне зношення основних фондів. Таке припущення цілком доцільно щодо фізичного зношення основних фондів, але воно не повною мірою враховує вплив нау­ково-технічного прогресу на швидкість морального старін­ня засобів праці.

Рівll0мірll0-прuскореllUЙ метод амортизації передбачає, що протягом перших трьох років використовуються підвищенні норми амортизації. Це дозволяє протягом даного періоду перенести на собівартість продукції 2/3 вартості основних фондів. У подальшому остаточна вартість переноситься по стабільних нормах рівномірно протягом терміну служби обладнання, що залишився.

Сутність прискоре1l0Ї (нерівномірної) амортизації поля­гає в тому, що більша частина вартості основних фондів може бути включена до витрат виробництва в перші

65

декілька років Їх експлуатації (наприклад: l-й рік - 50%, 2-й - 30%, 3-й - 20%).

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаціЙ.них сум від знецінення підприємствам в Україні СЬОГОДНі дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.

Підкреслимо, що ЗГідно з чинним законодавством сума амортизаційних відрахувань є частиною витрат ви_~об­ництва підприємства і не може бути включена повНІСТЮ або частково до бюджетів чи інших централізованих фондів без ЗГОДИ власника .

4.5. Показники використання основних фондів

Основною метою підприємства є отримання прибутку за рахунок випуску продукції, яка має споживаць_~ вартість і задовольняє відповідні потреби сп_~живачш:

Зростання прибутку підприємств прямо пов я_~ане _~l структурою основних фондів, рівнем і ефективНІСТЮ іХ використання.

Оцінити рівень використання основних виробничих фондів на підприємстві можливо за допомогою відпо_~ відних показників, які найчастіше об'єднують у три таю групи:

• показники екстенсивного використання основних виробничих фондів (відображають використання фондів ПРОТЯГОМ часу);

• показники інтенсивного використання основних виробничих фондів (відображають рівень використання фондів по потужності або продуктивності);

• узагальнюючі інтегральні показники викори-стання основних фондів (враховують сукупний вплив усіХ фак­торів - екстенсивних й інтенсивних).

Перша група: показники екстєнсивного використан1tЯ виробllUЦUX ОС1l0вllих фОllдів:

66

а) Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (К_еКСт):

де Т_об._ф - фактичний час роботи обладнання, ГОД.;

Тоб.пл - нормативний час роботи обладнання (визна­чається відповідно до режиму роботи підприємства, з урахуванням часу, необхідного для планово-попереджу­вального ремонту).

б) Коефіцієнт змінності роботи обладнання (К_зм):

де N_B•_3M - загальна кількість верстато-змін, відпрацьо­ваних обладнанням даного виду впродовж робочого дня; В_н._зì - кількість верстатів, які працюють в найбільшу зміну .

Розрахунок даного коефіцієнта дає змогу визначити, скільки змін в середньому щорічно працює кожна оди­ниця встановленого обладнання.

Також існує спрощений метод розрахунку коефіцієнта змінності, при якому за основу беруть кількість облад­нання:

де В_вст - загальна кількість встановлених (на підприєм­стві, в цеху, на дільниці) верстатів (або одиниць облад­нання), шт.;

В_м._зì - кількість верстатів (обладнання), які працю­вали в найменшу (як правило, другу або третю) зміну, шт.; ВН.ЗМ - кількість верстатів (обладнання), які працю­вали в найбільшу (як правило, першу) зміну, шт.

Підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнан­ня дозволяє значно збільшити випуск продукції, не ви­магаючи додаткового фізичного нарощування його кіль­кості і додаткових витрат фінансових ресурсів.

67

в) Коефіцієнт завантаження обладнання (К_з._о):

де П_М - ТРудомісткісtь виготовлення усІХ виробів на обладнанні даного виду, нормо-год.;

Фп - фонд часу роботи обладнання даного виду, год. Характерною відзнакою цього коефіцієнта є врахову­вання трудомісткості виробів. Але в реально ій практиці даний показник майже не розраховують, приймаючи, як правило, рівним 1/2 коефіцієнта змінності (при двозмін­ному режимі роботи), або 1/3 коефіцієнта змінності (при тризмінному режимі роботи).

г) Коефіцієнт використання змінного режиму часу роботи обладнання (К_з._р):

де К_ЗМ - фактичний коефіцієнт змінності в певному періоді;

т_зм - тривалість ЗМІНи, яка встановлена на підпри­ЄМСТВІ.

Зазначимо, що показники, які розглянуті в даній групі, не дозволяють зробити обrpунтованих висновків щодо ефективного використання основних фондів. Виз­начення наведених вище показниюв не показує, на­скільки ефективно використовується обладнання під час його фактичного завантаження.

Друга група: показники інтенсивного використан1lЯ основних виробничих фондів.

До даної групи відноситься один показник - кое­фіцієнт інтенсивного використання обладнання (_~.B)' Він відображає рівень використання активної частини основ­них виробничих фондів по потужності або продуктив­носТІ:

де П_Ф - продуктивність обладнання в одиницю часу;

68

П_Н - продуктивність обладнання нормативна (за пас­портними даними).

третя група: узагальнюючі інтегральні показники вико­ристан1lЯ основних фондів:

а) Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (К_іНт):

де Ке"ст - коефіцієнт екстенсивного використання об­ладнанню;

Практичне значення використання даного показника полягає в змісті його складових, котрі дозволяють одно­часно оцінити ефективність використання обладнання з точки зору як часу (Кек;ст)' так і продуктивності (К_і._в).

б) ФОНДОВЇДдача (Фвід)' Даний показник є основним для узагальнюючої оцінки ефективності використання основних виробничих фондів. Економічний зміст фондо­віддачі міститься в тому, ЩО він побудований на прин­ципі співвиміру виробленої продукції (у вартісному значенні) із сукупною вартісною оцінкою використаних для її виробництва основних фондів:

де Q - обсяг продукції (товарної, валової, чистої) підприємства за рік, грн.;

Sc.p - середньорічна вартість основних фондів, грн. Зазначимо, що даний показник показує, скільки продукції (у вартісному визначенні) віддає нам одна гривня (1000 грн., 10 ООО грн.), вкладена в основні фонди.

Фондовіддача є одним із найважливіших показників, що характеризує ефективність виробничої діяльності підприємства. Підвищення фондовіддачі - це головне стратегічне завдання будь-якого підприємства.

в) Фондомісткість продукціі (Фм)' Цей показник виз­начає частку вартості о_~новних фондів, які припадають на кожну гривню виробленої продукції. Фондомісткість

69

продукції є показником, оберненим фондовіддачі, який розраховується за формулою

де S - середньорічна вартість основних фондів, грн.

Q - обсяг ПрОДУКЦll ПІдприємства за рІК, грн.

г) Показник фондоозброєності (фо) працюючих також визначає ефективність роботи підприємства. Від рівня озброєності робітників засобами праці залежать рівні фондовіддачі і фондомісткості. Фондоозброєність визна­чається за формулою

де N - кількість працюючих, осіб.

Зазначимо, що взаємозалежність між показниками фондовіддачі, фондоозброєністю і продуктивністю праці описується формулою

де Фвід - фондовіддача;

П - продуктивність праці.

п ..

Підвищення показника фондоозброєносТl СВ1Дчить

про рівень технічної озброєності підприємства, визначає продуктивність праці і показує можливості для подальшо­го нарощування виробничого потенціалу підприємства.

4.6. Виробнича потужність підпри€мства

Виробнича потужність підприємств визначається об­сягом основних виробничих фондів і ступенем їх використання.

Виробнича потужність підприємства (або окремого цеху, дільниці) - це максимально можлива кількість продукції відповідної якості і номенклатури, яка може бути вироб­лена в одиницю часу при повному використанні виробни-

70

чого устаткування і виробничих площ в оптимальних умовах їх експлуатації. Залежно від завдань і загального стану підприємства виробничі потужності розглядають з декількох позицій, на підставі яких визначають проект­ну, максимальну, економічну і практичну потужність.

Проектна виробнича потужність надає характеристику максимально можливому випуску продукції за ідеальних умов організації роботи підприємства. Даний показник використовують, як правило, при розробці і оБГрунту­ванні нових проектів, модернізації і розширенні вироб­ництва.

Максимальна виробнича потужність - це теоретично можливий випуск продукції протягом визначеного звітного періоду часу в умовах збереження номенклатури продукції, яка виробляється. При цьому передбачається, що ресурси підприємства (матеріально-сировинні, трудові, фінансові) не обмежені,. існують реальні можливості для робочого фонду часу (робочих днів і кількості змін), у виробничому процесі задіяно тільки встановлене праце­здатне устаткування. Розрахунки цього показника дають можливості для оцінки і визначення резервів діючого виробництва.

Економічна потужність визначає межу виробництва, поза якою підприємство зіштовхується з різким збільшен­ням витрат або іншими техніко-економічними і орга­нізаційними проблемами.

Практична виробнича потужність - це максимально можливий обсяг виробництва, який може бути досяг­нутий підприємством у реально існуючих умовах роботи. Як правило, на діючих підприємствах виробнича потуж­ність збігається з економічною.

Виробнича потужність підприємства знаходиться під впливом багатьох факторів, які породжують і-і динамічні зміни. Основними елементами, що впливають на вели­чину виробничої потужності підприємства, є:

• структура обладнання і його кількість;

• техніко-економічні показники використання машин і обладнання;

• режим роботи підприємства;

• кваліфікаційний рівень робітників.

71

_Ф

З урахуванням динамічності виробничого процесу виробнича потужність розраховується відповідно до визначеного періоду часу або конкретної дати. Засто­совується декілька понять, що характеризують вироб­ничу потужність:

• вхідна виробнича потужність - потужність на по­чаток планового періоду;

• вихідна виробнича потужність - потужність на кі­нець планового періоду;

• проектна виробнича потужність.

Вхідна виробнича потужність - це потужність на кінець року, що показує, які виробничі потужності має підприємство на початок планового періоду.

Вихідна виробнича потужність - потужність підприєм­ства на кінець планового періоду, яка визначається сумою вхідної і вихідної потужностей за винятком вибуваючої .

Вихідна потужність підприємства розраховується за формулою

П_к._п = Пп.п + П_б + Пр + П_п._о._m + П_з._н - П_вuб,

де Пк.п - виробнича потужність на кінець планового періоду;

П_п._п - виробнича потужність на початок планового

перІОДУ;

П_б - введення потужностей за рахунок будівництва нових або розширення діючих потужностей;

f!y - приріст потужності за рахунок реконструкції; ll_п._о._m - збільшення потужності за рахунок прове­дення технічного переоснащення і організаційно-тех­нічних заходів;

П_з._н - збільшення (зменшення) потужності за рахунок зміни номенклатури продукції;

П_вuб - зменшення потужності за рахунок їі вибуття. Для визначення відповідної виробничої потужності підприємства необхідні розрахунки середньорічної потуж­ності (П_с._р), що здійснюється за допомогою формули

де П_п._п - виробнича потужність на початок року; П_введ - введена потужність протягом року; П_вuб - вибуття потужностей протягом року;

ІІ' 12 - кількість повних місяців відповідно з моменту введення потужностей до кінця року і з моменту виве­дення потужностей до кінця року.

Виробнича потужність підприємства визначається на підставі потужності його ведучих виробництв (виробни­чих одиниць, цехів, дільниць). Розрахунки потужності підприємства здійснюються по всіх його виробничих підрозділах, починаючи від груп технічно однотипового устаткування, виробничих дільниць, цехів, виробничих комплексів і Т.д.

Потужність ведучого підрозділу нижньої сходинки визначає потужність підрозділу наступної сходинки. Наприклад, по потужності ведучої дільниці визначають потужність цеху, по потужності цеху - потужність від­повідного виробництва і так далі. Зазначимо, що веду­чим вважається підрозділ, в якому виконуються основні технологічні операції по виготовленню продукції, де витрачається найбільша частина живої праці, в якому зосереджена значна частина основних виробничих фон­дів даного підрозділу.

Виробнича потужність ведучого підрозділу розраховується за формулою

П = Фч.м . п

в.п Н

п

де П_в._п - потужність ведучого підрозділу;

Фч.м - максимально можливий фонд часу роботи ведучого устаткування, год.;

п - кількість одиниць ведучого обладнання в даному підрозділі;

Нп - прогресивна норма трудомісткості обробки виробу на ведучому обладнанні, год.

При визначенні виробничої потужності ведучого виробництва необхідно ураховувати все устаткування по видах, яке встановлено на початок року, а також устат­кування, яке повинно бути введено в експлуатацію в

73

І

періоді, який планується (або. відповідНОМУ році). При цьому в розрахуноК потужносТі не включаєтьсЯ зарезер­воване обладнання і обладнання, яке знаходитьСЯ в допоміжному виробництві (ремонтне, іНСТРу'ментальне), а також в підпорядкуванні технічних служ_~ пщприємства (головного енергетика, головного мехаНІка, головного

технолога т.ін.) .

ОсновниМ показникоМ, який показує р1Вень вик?_~ис-

тання виробничої потужності підприємства, є к_~еФЩl€НТ фактичного (планового) внкорнстання виробничOl потуж­ності (К_в._п), який розраховується за формулою

е N _ кількість фактично виробленої підпр_~ємством д · . продукції (в натуральному а 0 варТіСНОМУ в_~раЗІ ,

П _ середньорічна виробнича поТУЖНІСТЬ (в обра-

_~p .

НИХ одиниЦЯХ ВИМІРУ .

Також можна оцінити рівень використання виробни-

чих потужностей за допомогою коефіцієнта завантажен­ня обладнання (К_з._о)' який розраховується за формулою

е Ф _ фактично використовуваний фонд часу всього

обладнання (або иого груп , станко-.,

фч - фонд часу, який є в І?озпо?_~енН1. (за вщ-

повідJою групою обладнання, У вщпов:д_~ии перІОД).

Практичне значення даного коефl_~.дєнта полягає в тому, ЩО він дозволяє визначити перебшьшення чи вста-

новити недостатність обладнання ..

Однією із важливих складових розр_~хунюв виробни_~

чої потужності є змінність роботи, термш робочого дня 1 робочого тИЖНЯ. Для таких розрахункп_~, визначають календарнИЙ, режимНИЙ і дійсний (робочии) фонди часу використання обладнання і устаткування. К_~ендарнии фонд часу дорівнює кількості календарнИХ ДН1В у плано: ному періоді, помноженому на 24 години. Режимн_~и фО\lJl часу визначається режимом виробництва. ВШ

74

обчислюється nтяхом множення кількості робочих днів у плановому періоді на кількість годин в робочих змінах. Дійсний робочий фонд часу роботи устаткування дорів­нює різниці між режимним часом, потрібним для про­ведення планово-попереджувальних ремонтів (розрахо­вується на підставі встановлених норм).

Необхідність і важливість розрахунків показників використання виробничих потужностей визначається _~ спрямованістю на виявлення резервів підвищення ефек­тивності роботи підприємства за рахунок оптимізації _~труктури основних виробничих фондів, інтенсифікації ІХ використання за часом і продуктивністю.

4.7. Основні напрямки підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей

В умовах об'єктивної дії ринкових механізмів інтенси­фікація використання основних фондів і виробничих потужностей є визначальним фактором, який забезпечує виробництво споживацької вартості і відповідно висту­пає основою життєздатності підприємства в конкурент­ному середовищі.

Вирішення завдання підвищення ефективності вико­ристання основних фондів і потужностей підприємства означає збільшення кількості продукції, яка виробля­ється, підвищення її якості, зниження собівартості одиниці продукції і виробництва в цілому, зростання рентабельності і нарощування фінансово-економічного потенціалу. Удосконалення структури основних фондів, бюшнсу виробничих потужностей призводять до змен­шення витрат підприємства на _~ екстенсивне нарощу­вання при зміні обсягів і номенклатури продукції, яка виготовляється. Це значною мірою сприяє підвищенню оборотності виробничих фондів, що забезпечує скоро­чсння розриву між фізичним та матеріальним зношен­ІІЯМ основних фондів, прискоренню темпів _~ оновлення.

Ефективне функціонування основних фондів і вироб­нИЧИХ потужностей залежить від того, наскільки повно

75

реалізується інтеграційний потенціал сукупності екстен­сивних і інтенсивних факторів поліпшення їх вико-

ристання.

Екстенсивні фактори використання основних фондів і

виробничих потужностей спрямовані на збільшення часу роботи діючого устаткування (у відповідний календарний період), з одного боку, і підвищення питомої ваги дію­чого обладнання (у складі загальної кількості устаткуван­ня, яке має підприємство) - з другого ..

Основними напрямками збільшення часу роботи

устаткування є:

• зменшення (або ліквідація) внутрішньо змінних

простоїв обладнання;

• зменшення цілодобових простоїв обладнання;

• збільшення коефіцієнта змінності роботи обладнання;

зменшення кількості надлишкового обладнання;

• своєчасне включення до виробничого процесу невстановленого обладнання.

Інтенсивні фактори поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей мають більш широкі можливості в порівнянні з екстенсивнимИ. Вони перш за все спрямовані на підвищення ступеня заванта­ження обладнання в одиницю часу.

Основними інтенсивними факторами підвищення ефективності використання осно_~них фондів і потуж­ностей підприємства є:

• удосконалення загальної структурИ, особливо активної частини основних виробничих фондів;

• модернізація діючого устаткування і' оптимізація

часу його роботи;

• впровадження робототехнічних комплексів в поєд-

нанні зАСУВ;

• технічне удосконалення засобів праці;

• удосконалення технології виробництва;

• впровадження системи наукової організації вироб-

ництва і праці;

• підвищення кваліфікаційного рівня робітників;

• зменшення строків введення в дію знову створених

виробничих потужностей.

76

Для діючого підприємства ефективне використання основних фондів і потужностей є підГрунтям його існу­нання і подальшого розвитку. Тому процес управління скстенсивними і інтенсивними факторами виробничого потенціалу є динамічним, безперервним і повинен пос­тійно знаходитись у полі зору керівництва підприємства і його відповідних підрозділів.

Питання для самоперевірки

1. Що таке основні фонди і яка їхня роль у розширеному lІиробництві?

2. Що розуміють під структурою основних фондів?

3. Що відноситься до активної частини основних виробни-

'!их фондів підприємства?

4. у чому полягає економічна сутність амортизації?

5. для чого розраховується норма амортизації?

6. у чому полягає сутність амортизаційних відрахувань?

7. Які методи дозволяє використовувати сучасна аморти­заційна політика?

8. у чоl'vl)' полягає зміст екстенсивних показників основних фондів?

9. Для чого потрібно визначення середньорічної вартості ос-

ІІОННИХ фондів?

10. Які інтенсивні показники використання основних фондів застосовуються на підприємствах?

11. Які існують види зношення основних фондів і в чому зміст

кожного із них?

12. Що розуміють під виробничою потужністю підприємства?

13. Що визначає проектна виробнича потужність?

14. У чому полягає зміст поняття «економічна потужність» підприємства?

15. Які основні складові характеризують вихідну потужність Ilідприємства?

16. ІЦо визначає коефіцієнт використання потужності?

17. Які основні напрямки поліпшення використання основ­І!ИХ фондів у сучасних умовах?

77

ТЄМ:А 5

ОБОРОТНІ ЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВА

5.1. Економічний зміст і склад оборотних засобів 5.2. Нормування оборотних засобів

5.3. Оцінка використання матеріальних ресурсів 5.4. Показники стану і використання

оборотних коштів Питання для само перевірки

5.1. Економічний зміст і склад оборотних засобів

До оборотних засобів промислово:о підприємтва

відноситься частина виробничих фондlВ, яка ПОВНІстю споживається в кожному виробничому циклі і повністю переносить свою вартість на продукт праці ..

Оборотні кошти підприємств являють собою СУКУПНІСТЬ коштів, авансованих на створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Основне _~є ПРИЗ:_~'Іачен_~ полягає в забезпеченні безперервносТі І рИТМІЧНОСТі процесу виробництва і реалізації продукції .. ,

Оборотні виробничі фонди складаються з предмеТІВ пращ (сировина, основні матеріали і напівфабрикати, доп_~­міжні матеріали, паливо, тара і запасні час:гини), засоБІ_~ праці (малоцінні і швидкоспрацьовуваНІ. предмети _~и інструменти) незавершеного вироб_~ицтва І витрат Ma_~­бутніх періодів. Оборотні вироБНИЧІ фонди мають Ha_~­більшу питому вагу в складі всіх оборотних КОШТів промисловості (понад 70%) ...

Засоби підприємств, вкладені в запаси ГОТОВОІ про­дукції, товари, відвантажені, але неоплач_~~і, а також за­соби в розрахунках і грошові кошти в каСІ 1 на рахунках у банку складають фонди обігу.

Оборотні виробничі фонди вступають у виробництв_~ В натуральній формі. У процесі виготовлення ПРОДУКЦll

78

ВОНИ цілком споживаються і переносять свою вартість на вартість створюваного продукту. По закінченні вироб­ничого циклу і виготовленні готової продукції вартість спожитих оборотних фондів відшкодовується у виручці від реалізації продукції підприємства. Це створює мож­ливість систематичного повторення процесу виробницт­ва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

Оборотні кошти підприємства, знаходячись у безпе­рервному русі, проходять послідовно три стадії кругообігу.

Перша стадія протікає в сфері обігу, коли оборотні кошти у формі коштів, виділених підприємству в момент його організації або отриманих у процесі реалізації го­тової продукції, витрачаються на придбання виробничих запасів.

На другій стадії кругообігу виробничі запаси без­посередньо беруть участь у процесі виробництва і після його завершення приймають товарну форму, тобто пере­ходять зі сфери виробництва в сферу обігу.

Третя, остання, стадія кругообігу засобів протікає в сфері обігу, коли оборотні кошти в процесі реалізації товару з товарної форми знову переходять у грошову. Надходження коштів на розрахунковий рахунок підпри­ємства є завершальним моментом кругообігу засобів.

Особливість кругообігу оборотних коштів полягає· в тім, що, роблячи свій оборот, оборотні кошти в кожен даний момент знаходяться у всіх трьох формах. Затримка руху коштів на який-небудь зі стадій кругообігу порушує IІОРМальний хід виробництва і викликає труднощі у фінансовому становищі підприємства.

Співвідношення оборотних коштів, що знаходяться в сфері виробництва і сфері обігу, неоднакове в різних ПIJlУЗЯХ промисловості. Це визначається в основному особливостями виробництва, постачання, збуту, а також системою розрахунків. Однак загальної для всіх галузей IІромисловості задачею є досягнення оптимального спів­відношення оборотних коштів у сфері обігу і сфері виробництва шляхом зменшення вартості засобів, що '1ІІаходяться в сфері обігу, за рахунок удосконалювання

ються з виробничих запасів (сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні і швидкоспрацьовувані предмети, запасні частини для ремонту), незавершеного виробництва, вит­рат майбутніх періодів і готової продукції. Нормовані оборотні кошти складають основну частину оборотних

коштів підприємства.

Елементи оборотних коштів, які покликані обслу-

говувати реалізацію продукції, не нормуються. До ненор­мованих оборотних коштів відносяться:

• засоби в товарах, відвантажених покупцем;

• грошові кошти на рахунках у банку й у касі підпри­ємства - тимчасові залишки засобів, що підлягають використанню по цільовому призначенню ( не BHeC_~Hi в бюджет !Шатежі з прибутку, податок на додану варТ1СТЬ, залишок фондів економічного стимулювання й ін.);

• дебіторська заборгованість - тимчасове відволікання засобів з обороту одного підприємства в розпорядження іншого. Частка дебіторської заборгованості в складі не­нормованих оборотних коштів невелика, однак з метою подальшого зміцнення господарсько-фінансової дисцип­ліни задачею кожного підприємства є всіляке його ско-

рочення;

• засоби в розрахунках, не зв'язані безпосередньо з

виробничою діяльністю, тобто в розрахунках з ба_~ка_~и й у перерахунках по спеціальних фондах, резервах 1 цшьо­вому фінансуванню з бюджету.

Обігові засоби підприємства знаходяться у безперерв­ному русі, переходячи із однієї стадії кругообігу в іншу.

5.2. Нормування оборотних засобів

Потреба в оборотному капіталі для сфери вироб­ництва і для сфери обігу неоднакова для різних видів господарської діяльності і навіть для окремих підпри­ємств однієї галузі. Ця потреба визначається речовинним змістом і швидкістю обороту оборотних засобів, обсягом виробництва, технологією й організацією виробництва; порядком реалізації продукції і закупівель сировини 1 матеріалів й інших факторів.

82

Визначення потреби підприємства у власних оборот­tlllX засобах здійснюється в процесі нормування, тобто визначення нормативу оборотних засобів.

Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних засобів, що відволікаються на певний строк у сферу виробництва і сферу обігу.

Нормування оборотних засобів засновано на таких lІоложеннях:

І. Визначається для кожного підприємства при складанні фінансового !шану:

• не є постійною величиною;

• залежить від обсягів виробництва; умов постачання і 'Ібуту; асортименту продукції, яка випускається; форм розрахунків постачальниками; специфіки продукції.

Н. Оборотні засоби повинні покривати потреби не тільки основного, але і допоміжного виробництва, під­собного, житлово-комунального господарства, капіталь­ІІОГО ремонту, який виконується власними силами.

ІІІ. Здійснюється в грошовому виразі. В основу пок­ладений кошторис витрат на виробництво на планова­НИЙ період. Якщо продукція несезонна, то для розрахунків береться IV квартал, тому що в цей період має місце максимальний обсяг виробництва; якщо сезонна - в основу визначення потреби кладеться квартал з міні­мальним обсягом, тому що сезонні потреби покривають­сн короткостроковою позичкою банку.

ІУ. ДЛЯ визначення використовується середньодобова витрата нормованих елементів у грошовому виразі:

• по виробничих запасах - за відповідною статтею кошторису витрат на виробництво;

• по незавершеному виробництву (Н3В) - виходячи і'l собівартості валової або товарної продукції;

• по товарній продукції (ТП) - на підставі вироб­ІІИЧОЇ собівартості товарної продукції.

Процес нормування складається з таких етапів:

1) розрахунок норми запасу: у днях; у гривнях (рідше) НО uизначеної бази; у відсотках.

Норма - це величина, відповідна обсягові запасу КОЖІІОГО елемента оборотних засобів.

83

Наприклад, ЯКЩО норма запасу дорівнює 24 дням, то запасів повинно бути стільки, щоб забезпечити виробництво упродовж 24 днів.

2) визначення часткових нормативів:

-

Норматив оборотних засобів являє собою грощове вираження планованого . запасу ТМЦ, мінімально необ­хідних для господарської безперебійної діяльності під-

приємства.

Застосовують такі основні методи нормування обо-

ротних засобів: прямого рахунку, аналітичний} коефіці­єнтний. Метод прямого рахунку полягає в тім, що спочатку визначається величина авансування оборотних засобів у кожен елемент, потім їхнім підсумовуванням визначається загальна сума нормативу.

Аналітичний метод застосовується в тому випадку, коли в планованому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в порівнянні з попереднім. У пьому випадку розрахунок нормативу оборотних засобів здійснюється укрупнено з огляду на співвідношення між темпами росту обсягу виробництва і розміру нормованих оборотних засобах у попередньому

пеРЮДІ.

84

При коефіцієнтному методі новий норматив визна­\ІІІСТЬСЯ на базі старого шляхом внесення в нього змін з 'урахува_~~ям умов виробниптва, постачання, реалізапії I1РОДУКПll (робіт, послуг), розрахунків.

На практипі найбільш допільне застосування методу щ>ямого рахунка. Перевагою пього методу є вірогідність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки част­/<овllХ нормативів. До часткових відносяться нормативи оборотних засобів у виробничих запасах:

1) сировини, основних матеріалів покупних напів-

фабрикатів;

2. допоміжних матеріалів;

3. палива;

4. тари;

5. запасних частин;

6. малопінних і швидкозношуючих предметів;

7) незавершеного виробництва і напівфабрикатів влас-

)lОго виробниптва;

8. витрати майбутніх періодів; 9) готових виробів.

Особливість кожного елемента визначає спепифіку IlОрмування.

Норматив оборотних засобів, що авансуються у сиро­г"ну, основні матеріали і покупні напівфабрикати, визна­Ilаl.:т!,СЯ за формулою:

Н=В·Д,

ДІ; Н - нормап!в ?б?ротних засобів у запасах сировини, ОСІІОВНИХ матеРІалІВ І покупних напівфабрикатів;

В - середньодобова витрата сировини, матеріалів і

J10КУПНИХ напівфабрикатів; .

Д - норма запасу в днях.

Середньодобова витрата по номенклатурі споживаної сщ).овини, основних матеріалів і покупних напівфабри­KaTI_~1 обч_~слюється шляхом розподілу суми їхніх витрат :1і1 ВІДПОВІДний квартал на кількість днів у кварталі:

В = Собівартість за квартал /90.

13изначення норми запасу - найбільш трудомістка і 8.IЖJІИва частина нормування. Норма запасу 6станов-

85

люється по кожному виду або групі матеріалів. Якщо вживається багато видів сировини і матеріалів, то норма встановлюється по основних видах, що займає не менш ніж 70-80% загальної вартості.

Для безперебійного функціонування підприємство створює транспортні, підготовчі, технологічні, поточні складські і страхові запаси. Норма запасу в днях по окремих видах сировини матеріалів і напівфабрикатів встановлюється виходячи з часу, необхідного для Їх створення.

Транспортний запас необхідний у тих випадках, коли час руху вантажу в дорозі перевищує час руху документів на його оплату. Зокрема, транспортний запас передба­чається у випадку розрахунків за матеріали на умовах попереДНЬОl0плати.

Транспортний запас У днях визначається як різниця між кількістю днів пробігу вантажу і кількістю днів руху й оплати документів на цей вантаж.

Підготовчий запас передбачається у зв'язку з наяв­ністю витрат на приймання, розвантаження і складуван ­ня сировини. Він визначається на основі встановлених норм або фактично витраченого часу.

Технологічний запас враховується лише по тих видах сировини і матеріалів, по яких відповідно до технології необхідна їх попередня підготовка до виробництва (сушіння, витримка сировини, розігрів, відстій та інші підготовчі операції). Його величина розраховується за встановленими технологічними нормами.

Поточний складський запас визнаний забезпечити безперебійність процесу виробництва між постачаннями матеріалів, тому в промисловості він є основним. Вели­чина складського запасу залежить від частоти і рівномір­ності постачань, а також періодичності запуску, сировини і матеріалів у виробництво.

ОСНОВОЮ дЛЯ визначення поточного складського запасу служить середня тривалість інтервалу між двома суміжними постачаннями даного виду сировини і матеріалів. Трива­лість інтервалу між постачаннями визначається на основі договорів, графіків або фактичних даних за минулий

86

1II1

lІеріод. У тих випадках, коли даний вид сировини і матеріалів надходить від декількох постачальників, норма IJOТОЧНОГО складського запасу приймається в розмірі 50 % lІід інтервалу постачання. На підприємствах, у яких Сllровина надходить від одного постачальника й обме­жена кількість придатних для застосовування видів матеріальних цінностей, норма складського запасу може Ilрийматися в розмірі 100 % інтервалу постачання.

Страховий запас створюється як резерв, що гарантує безперебійний процес виробництва у випадку пору­шсння договірних умов постачань матеріалів (некомп­)lектності отриманої партії, порушення термінів поста­":\ІШЯ, неналежної якості отриманих матеріалів).

Всличина страхового запасу приймається, як правило, у межах до 50 % поточного складського запасу. Вона може 6уги і більшою, якщо підприємство знаходиться далеко від постачальників і транспортних шляхів, а також при IІсріодичному споживанні унікальних матеріалів або матеріалів підвищеної якості.

Таким чином, загальна норма запасу в днях на сиро­I3ІIІ!У, основні матеріали і покупні напівфабрикати в HiJlOMY складається з п'яти перерахованих запасів.

Наприклад, економісту підприємства необхідно виз­lІачити норматив оборотних засобів. Він зібрав такі дані за матеріалами, які використовуються у виробництві (табл. 1):

Визначити норматив оборотних засобів матеріалу на к 11артал:

1) У норму оборотних засобів у днях включається час: а) перебування матеріалу в дорозі від оплати рахунка ДО прибуття;

б) приймання, розвантаження, сортування, складу­вання і лабораторного аналізу й ін.;

в) підготовки до виробництва (наприклад, природне _~ушіння, підігрів);

г) перебування у вигляді поточного складського "lаІlaСУ;

д) перебування у вигляді гарантійного (страхового) ".arJacy.

87

у нашому прикладі він дорівнює 50% поточного і розраховується так: соняшникова олія: 20 . 0,5 = 10 днів. 2) Розрахунок часу здійснюється відповідно до I'<lЛузевих інструкцій з урахуванням конкретних умов даного підприємства.

Розрахуємо норму оборотних засобів:

Соняшникова олія: Н= З,2 + 1 + З + 20 + 10 = З7,2 дні.

Припустимо, що планова витрата у відповідному кварталі склала по соняшниковій олії - 10 тис. грн., борошну - 2 тис. грн., цукру - 6 тис. грн.

Всього: 10 + 2 + 6 = 18 тис. грн.

Результати розрахунюв занесемо в таблицю. Тоді ссрсдньозважена норма оборотних засобів у цілому по всіх матеріалах складатиме:

«10 . З7,2) + (2 . 12,5) + (6 . 5З» : 18 = З9,7 дні. Одноденна витрата матеріалів дорівнює

18 тис. грн. : 90 = 2000 грн.

З) Норматив оборотних засобів 2000 грн .. З9 днів = 78 тис. грн.

Норматив оборотних засобів на допоміжні матеріали встановлюється по двох основних групах. До першої групи відносяться матеріали, що витрачаються регулярно й у ВСЛИКИХ кількостях. Норматив розраховується так само, нк на сировину й основні матеРІаЛИ. у другу групу включаються допоміжні матеріали, які використовуються у виробництві рідко і у незначних обсягах. Норматив обчислюється аналітичним методом на основі даних за IIОIlсредні роки.

Загальний норматив оборотних засобів на допоміжні матеріали являє собою суму нормативів обох груп.

До допоміжних матеріалів відносяться такі матеріали, що не входять до складу продукції, але використо­ВУЮТЬСЯ на підприємстві для технічних і господарських IlОтреб в основних і допоміжних цехах, непромислових І'осподарств або входять до складу продукції для додання їй яких-небудь додаткових властивостей.

Норматив оборотних засобів на паливо обчислюється так само, як і на сировину і матеріали, Не розраховується норматив на газоподібне паливо й електроенергію, бо

89

оплата здійснюється за фактом споживання. При вираху­ванні витрати палива враховується потреба в паливі для виробничих і невиробничих потреб. Для виробничих потреб потреба визначається виходячи з _~~робничої програми і норм витрати на одиницю ПрОДУКЦ11 по цex_~x; для невиробничих - на основі обсягу виконуваних роБІТ.

Наприклад, на АТ «РСХ» щоденна витрата бензину становить 2 т, а мінімальна норма відвантаження по залізній дорозі складає цистерну об'ємом 80 т, тому норма поточного запасу в даному випадку складатиме 30 днів.

Норма оборотних засобів по тарі визначається залеж­но від способу їі заготівлі і збереження. Тому методи розрахунку по тарі в різних галузях неоднакові.

На підприємствах, що використовують для п_~кування продукції покупну тару, норма _~б.оротни.х засоБІВ визна­чається так само, як по СИРОВИН1І матеРІалах.

По тарі власного виробництва, що використ._~вується для пакування готової продукції і включається в 11 оптову ціну, норма запасу в днях визначаєт_~~я часом перебу­вання цієї тари на складі від MOMeI-lТY 11 виготовлення до пакування в неї продукції. Якщо вартість та1?И власног_~ виробництва не включається в опт_~.в_~ цшу Г?ТОВОІ продукції, а входить У вартість валОВОІ І товарнО1 пр?­дукції, норматив по ній не встановлюється, ::?му ЩО BlН враховується в нормативі по готовій ПРОДУКЦ11 ..

По засобу використання тари їі можна ПОДІЛити на: разову і поворотну. Разова тара може бути покупна 1 власного виробництва ..

По поворотній тарі, одержуваної від постачальника 13

сировиною і матеріалами, норма оборотних засобів зале­жить від середньої тривалості одного обороту тари з мо­менту оплати рахунка за тару разом із сировиною до оплати рахунка за повернуту тару постачальником.

Вартість тари, призначеної для збереження сировини, матеріалів, деталей і напівфабрикатів на складах і в цехах, не враховується при визначенні нормативу оборотних засобів по тарі, тому що вона входить до складу основних фондів або малоцінних і швидкоспрацьовуваних пред-

меТІВ.

90

Середня норма оборотних засобах на тару по lІідприємству визначається таким чином:

З:ІІ'Мьна потреба в оборотних засобах для yrворення запасів тари Вартість товарної продукції в оптових цінах по IV кварталу

Наприклад, норма оборотних засобів на тару дорів­ІІЮЄ 7,1 день; одноденний оборот (витрата) тари стано-

ВИТЬ 0,35 тис. грн.; вартість товарної продукції у IV кварта­Jlі - 248,5 тис. грн.

Середня норма оборотних засобів на тару по під­ІІРИЄМСТВУ становитиме

.

,

Норматив оборотних засобів на запасні частини вста­IIОВЛЮЄТЬСЯ по кожному виду запасних частин окремо, ВИХОДЯЧИ з термінів Їхнього постачання і часу викорис­тання для ремонту. Норматив може обчислюватися ІІИХОДЯЧИ з типових норм на одиницю балансової вар­тості основних засобів, аналітичним методом на основі даних минулих років.

Норматив по малоцінних і швидкоспрацьовуваних пред­.мстах розраховується роздільно по інструментах і при­<':тосуваннях, малоцінНОМ:У інвентар еві, спеціалЬНО1\Jy одязі і ІІЗУГГЮ, спеціальному інструменту і пристосуваннях.

По першій групі норматив визначається методом пря­мого рахунка виходячи з набору малоцінного і швидко­<':lІрацьовуваного інструмента і його вартості. По другій І'РУШ норматив встановлюється окремо по конторському, rlOбутовому і виробничому інвентарі. Норматив по кон­торському і побутовому інвентарю визначається виходя­'ІИ з кількості місць і вартості набору інвентарю на одне місце. По виробничому інвентарю - виходячи з необхід­ності комплекту цього інвентарю і його вартості:

Ні = (Н - З) . К,

I(_~ Ні - норматив по виробничому інвентарю;

Н - норма забезпечення господарським інвентарем «()дного працюючого або одного цеху), грн.;

91

₀

З-середня сума зносу в рік;

К - величина показника, на який планується норма забезпечення інвентарем (цеху).

Норматив оборотних засобів по спецодягу. (H_c._o~ і спецвзугтю визначається на основі чисельносТі працш­ників яким вони належать, і вартості одного комплекту.

, .

Норматив по цій групі оборотних засобів на склад}

визначається множенням одноденної витрати на норму запасу в днях, що включає транспортний, поточним } страховий запаси:

Нс.о = В· К· З,

де В - вартість комплекту спецодягу спецвзугтя на одного робітника в рік, грн.;

К - кількість працюючих, що користуються спецо­дягом і спецвзугтям;

З - відсоток зносу спецодягу і спецвзугтя. Наприклад, вартість комплекту спецодягу і спецвзут­тя - 25 грн., усього робітників - 4 тис. осіб, знос прий­нято - 50% (тому що необхідно його замінювати один раз у 2 роки). Норматив дорівнює 25 . 4 . 0,5 = 50 тис. грн.

По спеціальному інвентарі і nристосуваннях норматив визначається виходячи з Їхнього набору, що покладаєть­ся на одиницю обладнання, вартості і терміну служби.

На підприємствах, які мають невелику питому вaг_~ малоцінних і швидкосnрацьовуваних предметів у cтpYKтyp_~ оборотних засобів, норматив розраховується на осноВІ відношення середніх фактичних запасів до суми витрат на виробництво.

Норматив оборотних засобів у незавершеному вироб­ництві має забезпечувати ритмічний процес виробництва і рівномірне надходження готової продукції на склад. Норматив виражає вартість початих, але _~e зак:інчен.их виробництвом виробів, ЩО знаходяться на рІзних стадтях виробничого процесу. у результаті нормування повинна бути розрахована величина мінімального заділу, достат­нього для нормальної роботи виробництва.

.Величина оборотних засобів, авансованих у незавер­шене виробництво, неоднакова по підприємствах і г_~зях. Основними причинами розбіжностей є осоБЛИВОСТІ орга-

92

ІІІ

Ilі'щції, обсяг виробництва, структура продукції, що ви­пускається.

Нормування оборотних засобів у незавершеному ви­робництві здійснюється по групах або видах виробів для кожного підрозділу окремо. Якщо асортимент продукції рыІманітний,, то норматив обчислюється по основній щюдукдії, що складає 70-80 % її загальної маси,

Норматив оборотних засобів у незавершеному вироб­tllщтві визначається за формулою

Н=В'ТЦ*К_н,

Де В - одноденні витрати на виробництво продукції; _~I - тривалість виробничого циклу в днях;

_~I - коефіцієнт наростання витрат.

Одноденні витрати визначаються шляхом розподілу Іштрат на випуск валової (товарної) продукції відповід­ІІОГО кварталу на 90 днів.

Добуток тривалості виробничого циклу на коефіцієнт наростання витрат являє собою норму запасу в днях по статті бухгалтерського обліку «Незавершене виробницгво»:

Норма дорівнює Р *КН'

Тривалість виробничого циклу відбиває час перебування IІродукції в незавершеному виробництві від першої 1СХlІОлогічної операції до повного виготовлення продук­ції і передачі на склад.

у виробничий цикл включаються технологічний запас ('Іас обробки виробу), транспортний запас (час передачі виробу від одного робочого місця до іншого і на склад), ()Gоротний запас (час перебування виробів між опера­нінми обробки) і страховий запас (на випадок затримки якої-небудь операції). При розрахунку нормативу вироб­ІНІ'ШЙ цИКЛ визначається по кожному виду виробів у календарних днях з урахуванням числа змін роботи Ilі/щриємства у добу. На підприємствах, що випускають рі'JIIоманітний асортимент продукції, тривалість виробни­'101'0 циклу визначається як середньозважена величина.

Коефіцієнт наростання витрат відбиває характер IІlІростання витрат у незавершеному виробництві по днях rlllробничого циклу.

93

Усі витрати в процесі виробництва поділяються на одноразові і наростаючі. До одноразових відносяться вит­рати, зроблені на початку виробничого циклу (витрати сировини, основних матеріалів і покупних напівфабри­катів). Інші витрати вважаються наростаючими (амор­тизація основних фондів, витрати електроенергії, оплата праці й ін.).

Коефіцієнт наростання витрат визначається відношен­ням середньої собівартості виробу внезавершеному виробництві до загальної суми витрат на виробництво. Коефіцієнт визначається різними способами для вироб­ництва з рівномірним і нерівномірним наростанням витрат.

Якшо основна частка витрат надходить у виробництво на самому початку виробничого циклу (одноразові), а інші (наростаючі) витрати розподіляються протягом ви­робничого циклу відносно рівномірно (у серійному ви­робництві), коефіцієнт. наростання витрат визначається за формулою

де а - витрати, вироблені одноразово на початку вироб­ничого циклу;

13 :- інші витрати, що входять у собівартість продукції. Приклад, собівартість продукції дорівнює 200 тис. грн.

Сировина і матеріали складають 80 тис. грн.; інші еле­менти витрат розподіляються рівномірно. Визначити коефіцієнт наростання витрат:

При нерівномірному наростанні витрат по днях вироб­ничого циклу коефіцієнт визначається за формулою

де Во - одноразові витрати першого дня виробничого циклу;

В_2! В_з - витрати по днях виробничого циклу;

94

ІІІ

!2, Т_з - час від моменту разових операцій до _~аК1нчення виробничого циклу;

Вр - витрати, вироблені рівномірно протягом

Ilиробничого циклу;

С - вироб_~ича собівартість виробу; Т - тривалІСТЬ виробничого циклу.

Витрати, що наростають рівномірно (В ), приймаються 11 розрахунок середньої собівартості ви_~бу у половин­ІІОМУ розмірі, оскільки на всіх стадіях незавершеного виробництва вони знаходяться одночасно.

Прuклад. _~иробнича собівартість виробу дорівнює 100 І·РН., тривашсть виробничого циклу складає 8 днів. _~3ит_~ати в перший день складають 50 грн., у другий - 20, 1111111 наростають рівномірно щодня. Визначити Кн:

К == 50 *8 + 20 *6 + 0,5 * зо* 8 =

1 оо* 8 0,8.

Наприклад, визначити норматив оборотних засобів по нсзавершеному виробництву.

Дані. для розрахунку тривалості виробничого циклу llaвсдею у табл. 2.

Таблиця 2

Вихідні дані

Розв'яжемо завдання, послідовно виконуючи такі дії: 1) Визначимо тривалість виробничого циклу. Тривалість виробничого циклу включає час:

а) безпосереднього процесу обробки (технологічний запас);

95

б) пролежування оброблених виробів на робочих місцях (транспортний запас);

в) перебування оброблених виробів між окремими операціями, окремими цехами внаслідок розбіжностей ритмів роботи устаткування та ін. (оборотний запас);

г) перебування виробів при масовому виробництві у виді запасу на випадок перебоїв (страховий запас).

Цей показник наведено у другому стовпчику табл. 2. Середня тривалість виробничого циклу (Т_ц) становить

Т_ц = ЗО· 0,40 + 6·0,45 + 14·0,15 = 12 + 2,7 + 2,1 = 16,8 дні. 2) Розраховуємо коефіцієнт наростання витрат.

Нехай на нашому підприємстві витрати на обробку здійснюються рівномірно, коефіцієнт наростання витрат визначається за формулою

КН = (а + 0,5 b) /(а + b),

де КН - коефіцієнт наростання витрат;

СІ. - витрати, зроблені одноразово на початку процесу виробництва;

13 - наступні витрати до закінчення виробництва

виробів.

Наприклад, якшо витрати на квартал за планом скла­дають 46 тис. грн., у тому числі одноразові - 24 тис. грн., а наступні - 22 тис. грн., то коефіцієнт наростання витрат становитиме:

24 ТИс.грн. + 0,5 х 22 ТИС.грн. = 35 ТИс.грн. _ =0,76.

24 ТИС.грн. + 22 ТИс.грн. 46 ТИС.грн.

З) Визначимо норму оборотних засобів по Н3В. Норма оборотних засобів по незавершеному вироб­ництву N, визначається як добуток середньої тривалості виробничого циклу у днях і коефіцієнта наростання витрат:

N = 16,8·0,76 = 12,8 дня.

96

Il

4) Визначимо норматив оборотних засобів.

Він визначається як добуток вартості одноденної lІитрати по кошторису витрат на виробництво товарної продукції і норми оборотних засобів.

Кошторис витрат за планом на квартал - 46 тис. грн. Одноденна витрата становить

р = 46 ооо = 511 грн.

90

Норматив: Н = 511 грн .. 12,8 = 6541 грн.

Норматив по витратах майбутніх періодів (ВМП) обчислюється за формулою

Н = Во + В_п - ВС,

де Во- сума витрат майбутніх періодів на початок планованого періоду;

В_п - витрати, вироблені в плановому періоді за кошторисом;

Вс - витрати, що включаються в собівартості продукції планованого періоду.

Наприклад, залишок витрат майбутнього періоду на початок планового року дорівнює 30 тис. грн. Планові витрати на кошторисі витрат дорівнюють 80 тис. грн. Передбачається списати на собівартості в планованому році 50 тис. грн.

Норматив оборотних засобів по ВМП дорівнює

30 + 80 - 50 = 60 тис. грн.

Готова продукція, виготовлена на підприємстві, харак­теризує перехід оборотних засобів зі сфери виробництва п сферу обертання. Це єдиний нормований елемент із фондів обертання.

Норматив оборотних засобів на готову продукцію виз­начається за формулою

н=р·д,

де Р - одноденний випуск товарної продукції за lІиробничою собівартістю.

Д - норма запасу, дні.

97

Наприклад, якщо випуск товарної продукції за квар­тал за планом повинен скласти 54 тис. грн., а норма обо­ротних засобів - 7,7 дня, то норматив оборотних засобів на готову продукцію дорівнює (54:90) . 7,7 = 4620 грн.

Норма оборотних засобів по готовій продукції визна­чається окремо для готової продукції на складі і для то­варів відвантажених, по яких розрахункові документи знаходяться в оформленні ..

Норма по готовій продукції на с"ладі визнача::ься часом комплектування і нагромадження ПрОДУКЦl1 до необхідних розмірів, збереження продукції на складі до відвантаження, упакування і маркірування продукції, доставки їі до станції відправлення і відвантаження.

Норма по товарах відвантажених, по яких документи не здані в банк, визначається встановленими термінами виписки рахунків і платіжних документів, здачі документів у банк, часом зарахування сум на рахунки підприємства.

Таким чином, установлюються приватні нормативи по кожному елементу нормованих оборотних засобів. Потім визначається сукупний норматив оборотних засо­бів, що відбиває загальну потребу підприємства у власних оборотних коштах у планованому періоді, шляхом дода­вання приватних нормативів.

Далі необхідно порівняти отриманий сукупний норма­тив із сукупним нормативом минулого періоду для того, щоб визначити, як змінюється потреба підприємства у власних оборотних коштах у плановому періоді.

5.3. Оцінка використання матеріальних ресурсів

Покращення використання оборотних засобів - одне з найважливіших завдань промислових підприємств. Значна частка в оборотних фондах належить матеріаль­ним ресурсам, тому від Їхнього ефективного викорис­тання залежать показники використання оборотних за­собів взагалі.

98

Мова йдеться про такі ресурси, як сировина, паливо, допоміжні матеріали. Чим менше їх використовується JUІЯ виробництва конкретного товару, тим меншою стає Його .собівартість. Слід розрізняти показники витрат матеРІальних ресурсів і показники їх використання у ви робництві.

Витрата матеріальних ресурсів відбувається при їх виробничому використанні. Вона вимірюється кількісно у вартісному виразі на програму, або по кожному виду ресурсу окремо, тоді додається його кількість у натураль­ному виразі. Використання матеріалів здійснюється як у основному, так і у допоміжному виробництві, при функ­ціонуванні підсобного господарства, об'єктів соціального Ilризначення.

Споживання виробництвом матеріальних ресурсів IІИМlРЮЄТЬСЯ загальними витратами і питомою вагою окремого виду ресурсу.

Загальні витрати матеріальних ресурсів - це спожи­вання окремих видів (або разом взятих матеріальних ресурсів) на виконання всієї виробничої програми у звіт­ІЮМУ періоді. Цей показник обліковується у натуральному виразі, а вартісному виразі він називається такі сумарні витрати видів матеріальних ресурсів.

Загальною характеристикою використання матеріаль­них ресурсів на виробництво продукції є показник мате­ріаломісткості, який оцінює фактичні витрати матеріаль­них ресурсів на одиницю продукції в натуральному або вартісному їі вимірі.

Матеріаломісткість продукції вимірюється різними Ilоказниками:

_~ абсолютною матеріаломісткістю, яка показує вит­рати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними 'IШlченнями на фізичну одиницю виготовленої продукції; • питомою матеріаломісткістю, яка показує витрати ОСНОВНИХ видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції;

• загальною матеріаломісткістю (ММ), яка відображає вщугість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або

99

на ОДНУ гривню виготовленої продукції; їі можна обчис­лити за формулою

де М - загальна сума матеріальних затрат, грн.; .

Q, N - обсяг виготовленOl ПрОДУКЦll в грошовому 1

натуральному виразі відповідно.

Оберненим показником до матеріаломісткості є

матеріаловіддача (Мз ) ..

Головним напрямом економії матеріальних ресурсІВ

на кожному підприємстві є збільшення виходу кінцевої продукції з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів на робочих місцях (у бригадах, дільницях, цехах). Немал_~ значення має скорочення витрат У виробничому процеСІ, за рахунок якого можна досягнути 15-20 % всієї еко­номії матеріальних ресурсів.

у галузях машинобудування застосовуютьсЯ свої по-

казники визначення рівня використання основного еле­мента оборотних засобів - металу.

На стадії конструювання машин і механізмів обчис­люється показник відносної металомісткості машини (від­носна вага машини) (В_М):

де Ч_в._м - чиста вага, дорівнює сумарній вазі металевих деталей і частин машини, т, кг; . _~ .. к - кількість одиниць основної експлуатаЩИНОІ

e_~ .

характеристики машини (ПОТУЖНІСТЬ трактора - Л.с.;

вантажопідйомність автомобіля - т).

Найбільше широко застосовується в машинобудуван-

ні коефіцієнт використання металу (К_в._м):

100

де Г_в._м - чиста вага металу, втілена в одиниці продукції, 1', кг;

Vi - обсяг випуску продукції по кожному наймену­ванню номенклатури;

B_в~ - валова витрата даного вИдУ металу, витраченоro І\а випуск продукції;

і = 1, 2, 3, ... , п - кількість різних видів виробів, що СЮІадають номенклатуру випуску.

Іншим показником корисного використання металів є рівень відходів. Він безпосередньо зв'язаний з коефіцієн­том корисного використання: чим нижче рівень відходів, тим вище коефіцієнт корисного використання металу. Тому фактори скорочення відходів металу і підвищення коефіцієнта його використання ті самі.

у металообробці рівень відходів обчислюється як ВІДношення кількості відходів, що утворилися в процесі холодної обробки металу, до кількості споживаного металу. Результат показує, яка частка всього спожива­І\ОГО металу пішла у відходи (%):

де Р_відХ - рівень відходів, %;

Qзаг - кількість спожитого металу, кг; Qвідх - кількість відходів.

Ефективність використання оборотних засобів залежить від багатьох факторів, які можна розділити на зовнішні, що робл-ять вплив поза залежністю від інтересів підпри ­t::MCTBa, 1 внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати. До зовнішніх факторів можна віднес­ти такі, як загальноекономічна ситуація, податкове зако­І\одавство, умови одержання кредитів і процентні ставки 110 них, можливість цільового фінансування, участь у "рограмах, фінансованих з бюджету. Ці й інші фактори визначають рамки, в ЯКИХ підприємство може маніпу­Jlювати внутрішніми факторами раціонального руху оборотних засобів.

На сучасному етапі розвитку економіки до основних 101шішніх факторів, що впливають на стан і викорис-

101

_Q

тання оборотних засобів, можна віднести такі, як погана дисципліна розрахунків, високий рівень податків, високі ставки банківського кредиту.

Поганий збут виробленої продукції і неплатежі при­водять до уповільнення обороту оборотних коштів. Отже, необхідно випускати ту продукцію, яку можна досить швидко і вигідно продати, припиняючи або значно скорочуючи випуск продукції, що не користується поточним попитом. У цьому випадку крім прискорення оборотності запобігається зростання дебіторської забор­гованості в активах підприємства.

Значні резерви підвищення ефективності викорис­тання оборотних засобів криються безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відно­ситься насамперед до виробничих запасів. Будучи однієї зі складових частин оборотних засобів, вони відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва. У той же час виробничі запаси представ­ляють ту частину засобів виробництва, що тимчасово не бере участь у виробничому процесі.

Раціональна організація виробничих запасів є важли­вою умовою підвищення ефективності використання оборотних засобів. Основні шляхи скорочення виробни­чих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; удосконалю­вання нормування; поліпшенню організації постачання, у тому числі шляхом установлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їхнього виконання, опти­мального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню органі­зації складського господарства.

Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві досягається шляхом удоско­налювання організації виробництва, поліпшення засто­совуваних техніки і технології, удосконалення викорис­тання основних засобів, насамперед їхньої активної частини, економії за всіми статтями оборотних коштів.

Перебування оборотних засобів у сфері обігу не сприяє створенню нового продукту. Зайве відволікання їх у сферу обігу — негативне явище. Найважливішими пере-

102

думовами скорочення вкладень оборотних засобів у цю сферу є: раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотри­мання договірної і платіжної дисципліни.

Прискорення обороту оборотних засобів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а засоби, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства.