11.4 Фінансові джерела санації

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють: автономну санацію, що здійснюється за кошти підприємства та капіталу його власників і зовнішню (гетерономну) санацію, у проведенні якої беруть участь сторонні щодо підприємства особи-кредитори, держава, клієнти тощо. Фінансування санаційних заходів може здійснюватися з таких основних джерел:

власні кошти підприємства (самофінансування);

фінансові кошти власників;

кошти кредиторів;

кошти персоналу суб'єкта підприємництва;

шляхом одержання державної фінансової підтримки.

Власними джерелами фінансування санації підприємства є кошти, отримані внаслідок таких заходів:

а) реструктуризація його активів (продаж окремих об'єктів основних засобів, зайвих матеріальних запасів, пакетів цінних паперів, індексація балансової вартості майна; використання зворотного лізингу; здавання в лізинг основних засобів; зменшення частини низьколіквідних оборотних активів; продаж окремих структурних підрозділів підприємства; рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в інші форми через факторинг, урахування векселів, форфейтинг тощо);

б) зменшення операційних, фінансових та інвестиційних витрат підприємства (економія матеріальних витрат, скорочення витрат на оплату праці персоналу, запровадження неповного робочого дня, неоплачуваних відпусток, звільнення персоналу, скорочення невиробничих витрат тощо);

в) збільшення виторгу від реалізації продукції через активізацію маркетингових досліджень ринку збуту, рекламування товарів, використання гнучкої системи знижок тощо.

Санація із залученням коштів власників здійснюється шляхом збільшення статутного капіталу підприємства за рахунок додаткових внесків засновників та реінвестування прибутку, а також надання підприємству позик, цільових внесків на безповоротній основі тощо від їх власників.

У разі здійснення санації підприємства за участю кредиторів можливе проведення пролонгації та реструктуризації поточної заборгованості підприємства, застосування повної або часткової відмови кредиторів від своїх вимог шляхом підписання мирової угоди, надання підприємству додаткових кредитних ресурсів та кредитного забезпечення (поручительств, гарантій), трансформування боргу у власність кредиторів.

Фінансова участь персоналу в санації реалізується у формі надання працівниками позики підприємству, їх повної або часткової відмови від винагороди за свою працю на підприємстві, купівлі працівниками акцій підприємства тощо.

Державна підтримка санації підприємств здійснюється шляхом: прямого бюджетного фінансування (бюджетні позики, субсидії, дотації, частковий викуп державою акцій); надання державних гарантій на отримання кредиту; надання дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства; списання і реструктуризації податкових зобов'язань; надання податкових пільг; проведення протекціоністських заходів тощо.

11.5 Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств

Інститут банкрутства має виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів [3].

Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів. Цього можна досягти:

а) через продаж майна боржника та розподіл виручених коштів між кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;

б) на основі реалізації плану санації (реорганізації) боржника;

в) через укладення мирової угоди.

Таким чином, до боржника господарський суд може застосовувати такі типи процедур: ліквідаційні; реорганізаційні та санаційні; мирову угоду.

До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника з ухвали господарського суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних процедур належить фінансове оздоровлення підприємства на основі переведення боргу на санатора в обмін на повну або часткову зміну власника. Вдало реалізувавши план санації, можна погасити претензії кредиторів за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарської діяльності боржника. Мирова угода укладається між боржником і кредиторами на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство, якщо сторони дійшли компромісу щодо умов відстрочення сплати заборгованості.

У червні 1999 р. Верховна Рада України схвалила Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який набрав чинності з 1.01.2000 р. Згаданий закон дає таке визначення банкрутства: банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання підтверджено господарським судом.