5. Проблема людини та навколишньої дійсності у Середніх віках.

Для середньовічної людини було характерним уявлення про дуалізм світу: земна (іманентна) і духовна (трансцендентна) частини. Земний світ - видимий. Духовний - небесний, горішний. Будь-яка релігійна система будується на певній філософській базі. Християнство засноване на ідеалізмі, де стверджується, що первинний дух. Небесний світ - головний, вічний, незмінний. Ще не існує поняття індивідуальності (з’являється лише у лицарській літературі). Людина – це ніби сектор, який грає тільки одну роль (вілан – селянин). Амплуа впливає на характер, одяг, розмови. Вона обмежена просторовими рамками. Поняття хронотопу тісно пов’язане з місцем, де розгортається дія. Хронотоп позначається дискретністю (часовими перервами). В Середні віки вірили, що час рухається по колу – він циклічний (виняток становить лише Скандинавська література). Також простежуються есхатологічні мотиви (мотиви кінця світу).

6. Ієрархічність та символічність як основні естетичні концепти СВ світосприйняття.

Світогляд античної людини був горизонтальним. Навіть боги знаходились десь поряд з людьми. У середні віки формується вертикальний світогляд, окрім світу земного існує світ небесний і пекло. Багато подій відбуваються по цій вертикалі, іноді у душі героя, що спричиняє до появи психологічності. Цей світогляд окрім ієрархічності (усе в світі перебуває у складних ієрархічних стосунках, де кожен елемент посідає своє місце) має також риси символічності. Усе має своє символічне значення. (поля – праця). Реальність, дана нам у досвіді сприймалась як символ іншої, понаддосвідної, небесної реальності, була підпорядкована останній. Будь-який елемент земного світу вважався символом відповідного елементу світу небесного. Причому предметам та явищам не надається символічне значення, як це буде у мистецтві наступних епох. Вони відпочатку сприймаються як символи, сутності котрих потрібно дошукатися. Ієрархічність була: небесна (Бог – архангел – ангел - людина); суспільна(король – васал).

7. Духовність та енциклопедичність як основні естетичні концепти св світосприйняття.

Уся європейська середньовічна література позначена впливом християнства. Середньовічна людина під впливом цього віровчення поступово відкривала для себе свою душу, життя якої вона намагалась зіставити з життям поза нею. Запити свідомості, внутрішні мотиви поступово ставали для людини мірилом у підході до зовнішнього. У середні віки формується духовність, порушується питання про сенс життя. Ні того, ні іншого античність не знала. Духовність впливала на ідеал СВ краси. Ангельська зовнішність. Великі очі. Все приховується. Краса тілесна не повинна затьмарювати красу духовну.

Настанова на вірогідність, тяжіння до універсальності, тобто енциклопедичність, пронизують у середні віки усе — науку, художню літературу, образотворче мистецтво. Це було прагнення «охопити світ у цілому, зрозуміти його як певну завершену всеєдність і в поетичних образах, в лініях та барвах, в наукових поняттях — висловити це розуміння» (П. М. Біціллі). Енциклопедичність носила умоглядний характер, була відірваною від емпірики. Показовою є легенда про дискусію двох провідних філософів середньовіччя Фоми Аквінського і Альберта Великого на тему «чи є у крота очі». Після кількагодинної суперечки садівник запропонував принести крота, щоб подивитись, але обоє категорично відмовились. Прикладом енциклопедичності може бути Готичний собор – це так звана вичерпна енциклопедія, Біблія для неписемних.