79. “Божественна комедія” Данте: система та функції образів, місце образу автора у творі.

Активність проявляється в тім, що він завжди сам висловлює оцінку діяльності грішників. Характерне особисте відношення, немає вигаданих персонажів – всі літературні герої це історичні діячі й сучасники Данте. Взаємини в реальному житті відігравали велику роль. «Божественна комедія» написана дуже складно. Її варто розуміти в 4 вимірах: буквальний, алегоричний, моральний й анагогічний (що веде угору). Буквальний: зображення доль людей після смерті. Алегоричний: розкрити ідею відплати й утримати людину від зла - мета Данте. Моральний: прагнення людини до єдності й гармонії з Богом. Анагогічний - прагнення поета оспівати благодатну силу любові до Беатріче, що прояснила свідомість поета, і показати, як через любов до Беатріче він прийшов до Бога. Ідея: усе в цьому світі взаємозалежно. Воздаяння залежить від людського поводження. Реальному життю хотів протиставити ідеальний світ вічності, що має єдиний початок. Ідея всесвітньої гармонії відбивається в гармонії твору.

80. Побудова потойбічного світу в зображенні Данте та критерії оцінки гріховності. Образи грішників.

Пекло - авторські нюанси. З'явилося, коли скинули Люцифер, земля відвернулася від нього, він умерзає в безодню. З вод південного полюса піднімається на противагу чистилище у вигляді усіченого конуса, на вершині якого - рай. 9 кіл пекла. У чистилища сім рівнів, а ще передчистилище й земний Рай. Небесних сфер дев'ять, 10 - емпірей, де живе Господь. Ідея трійці: три частини поеми (кантики), кожна з 33 пісень, у цілому 100 пісень. Починає твір пролог. Героїв теж три: Беатріче, Данте й Вергілій. Беатріче з'являється тільки у третій частині, Вергілій - у перших двох. Немає вигаданих персонажів. Одне тлумачення головних осіб: Данте - людина, Вергілій - розум, Беатріче - душа. Інше, більше складне: Данте - душа людини, Вергілій - той ступінь розумності й мудрості, що може осягти людина на землі, Беатріче - божественне одкровення. У житті його осягти не можна. Особлива рима - терцина. Вона йде в нескінченність. У розділах Пекла  й Чистилища не зустрічається ім'я Христа й діви Марії, їх завжди завуальовано, у третій частині вони римуються тільки із самими собою. В Данте в «Божественній комедії» особистісне відношення до грішників розходиться з прийнятими нормами божественного правосуддя. Великий поет практично переосмислює середньовічну систему гріхів і покарання за них. По-суті, Данте спирається на арістотелівську класифікацію пороків і злочинів, згідно якої вчинок є гріховним не за змістом, а за дією. Данте вдалося показати, що покарання таїться, по-суті, в самому злочині, в суспільному його осуді. Практично ця думка наводить міст до теорії моральності, яка не потребує загробного воздаяння.

81. Літ. Доби Відродження, як історичне поняття, її значення в світовому літературному процесі.

Відродження або Ренеса́нс — епоха в розвитку країн Європи (XIV—XVI), перехідна від середньовічної культури до культури нового часу. Відродження виникло в Італії, де перші його ознаки були помітні ще в XIII і XIV століттях (у діяльності сімейства Пізано, Джотто, Орканья та ін), але воно твердо встановилося тільки з 20-х років XV століття. У Франції, Німеччині та інших країнах цей рух почався значно пізніше. До кінця XV століття воно досягло свого найвищого розквіту. У XVI столітті назріває криза ідей Відродження, слідством чого є виникнення маньєризму й бароко. Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього середньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему. Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження. Проте переворот не був універсальним, він не охоплював соціально-економічні чинники і в основах феодального ладу суттєво нічого не змінював. Характерними ознаками культури Ренесансу були такі: 1)Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом. 2) Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.3) Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків. 4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження. 5) Широке використання теорії «подвійної істини» для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування. 6) Переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки. почала формуватися в епоху Відродження ідея перетворення і підкорення світу стає домінантою у всьому розвитку західноєвропейської цивілізації аж до наших днів, виступає як найважливіша складова смислового змісту, який визначив саме існування і еволюцію техногенних товариств. Найважливішою рисою світогляду людей доби Ренесансу стало формування позитивної установки на «нове», ставлення до всякого роду нововведенням як до чогось бажаного, очікуваного і корисного. «Нове» стало розглядатися як найвища цінність. Звідси наявність в культурі цієї епохи яскраво вираженого шару інновацій, які зламують і перебудовують культурну традицію.