Йосип Броз Тито (1892-1980)

Видатний державний і політичний діяч Югославії, органі­затор руху Опору в роки Другої світової війни, маршал. Народився в с. Кушроваць недалеко від Загреба. Батько Франц Броз був хорватом, а мати словенкою. Закінчив початкову школу, навчався в гімназії. Пізніше поступив учнем у слюсарно-механічну майстерню і пра­цював на машинобудівних заводах.

У 1913 р. був призваний до армії Австро-Угорщини, до складу якої в той час входила Хорватія. У 1915 р. на тери­торії Галичини був важко поранений і потрапив у полон. Побував у таборах військовополонених у Сибірській, Пермській губерніях, де вступив у контакт з більшовика­ми і познайомився з працями В. І. Леніна. У травні 1917р. дізнався про революцію в Петрограді, втік із табору і при­був до Петрограда, де поступив на роботу на Путиловський завод.

Після більшовицького перевороту в жовтні 1917 р. Тито вступив до інтернаціонального загону Червоної гвардії, прийняв радянське громадянство і став членом більшови­цької партії.

У 1920 р. повернувся в Югославію, де став членом Комуні­стичної партії Югославії. Неодноразово арештовувався. У 1937 р. очолив Комуністичну партію Югославії. Після нападу фашистських військ на Югославію у квітні 1941 р. очолив народно-визвольну партизанську боротьбу, яка велась під лозунгом "Братство і єдність". На завершаль­ному етапі війни партизанська армія нараховувала до 600 тис. чоловік.

Фашисти намагалися знищити лідера Опору і за його го­лову давали 100 тис. рейхсмарок золотом. Було розроб­лено спеціальну операцію "Хід конем" зі знищення Й. Броз Тито, використано загін парашутистів, але йому вдалося втекти.

Й. Сталін був с Й. Броз Тито золоту шаблю. А згодом відбулася зустріч югославського і радянського лідерів (вересень 1944 p.), ре­зультатом переговорів яких стало виділення югославам танкової бригади, двох авіаційних дивізій та іншого оз­броєння. Однак в післявоєнний період відносини обох країн погіршилися. Й. Тито став проводити не залежну від Кремля політику. В СРСР його називали "імперіалі­стичним шпіоном", засуджували його "антикомуністичнудіяльність".

Югославія залишалася країною соціалістичного типу з національним забарвленням. Проте методи керівництва Й. Тито іноді копіював у Й. Сталіна, проводив репресії про­ти опозиції. Йому було характерне зловживання владою.

У період М. Хрущова відносини між країнами дещо нор­малізувалися. Однак 1956 р. Й. Броз Тито виступив на захист Угорщини і її лідера Імре Надя. Й. Броз Тито — високоосвічена людина, знав російську, англійську, французьку мови, вивчив есперанто, прекрас­но грав на фортепіано, глибоко ерудований у мистецтві. Він охоче танцював, грав у більярд, шахи, доміно, в молодості займався фехтуванням.

Був нагороджений орденами і медалями 59 країн світу. Він кавалер Орденів Перемоги, Леніна, Жовтневої рево­люції (СРСР), мав 16 югославських нагород і 98 нагород багатьох країн світу. Помер 4 травня 1980 р.

На похорони прибуло 208 делегацій із 126 країн світу, щосвідчило про його велику популярність і шану у світі.

Загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації в країні

1980 р. Помер Й. Броз Тито. Було запроваджено інститут ко­лективного керівництва в особі Президії СФРЮ, головою якої по черзі на один рік ставав кожний із восьми суб'єктів федерації — представників шести республік та двох авто­номних країв.

З 1981 р. почалася криза югославської державності, зумовлена помилками в національній політиці:

1. За умов комуністичного режиму Югославія як багатона­ціональна держава не була добровільним федеративним об'єднанням.

2. Тут була панівна (сербська) і підпорядковані нації.

3. Кордони між республіками встановлено без врахування думки народу.

4. Порушувався принцип рівності національних меншин.

5. Ігнорувалися права турків, албанців, угорців.

6. Керівні посади в уряді і партії здебільшого посідали сер­ би, а найбільші прибутки до федерального бюджету при­ носили Хорватія і Словенія.

7. Відбувався несправедливий розподіл коштів.

8. Був відсутній загальнонаціональний ринок.

9. Прагнення підпорядкованих націй до свободи і самостій­ ності жорстоко придушувалися.

1981 р. Розпочалися заворушення в автономному краї Косо­ во, 90% населення якого становили албанці. Вони вимага­ ли надання автономному краю статусу республіки. Власті придушували демонстрації. Напруженість не спадала і в наступні роки.

Висновки

1. Косовські події 1981 р. започаткували кризу югославської державності.

2. В Югославії загострювалася ситуація і наростали перед­ умови її розпаду.

3. Національні проблеми в країні тісно перепліталися з по­ гіршенням соціально-економічного становища республік, наростанням глибокої фінансової кризи.

Проголошення незалежності югославських республік. Причини розпаду Югославії

Цьому процесові сприяли такі фактори:

• перебудова в СРСР;

• революції в Європі;

• загострення національних проблем і протиріч у Юго­ славії;

• глибока економічна і фінансова криза, погіршення со­ ціально-економічного становища;

• перебудовні процеси в Югославії, що привели до ство­ рення опозиційних партій на національній основі;

• розпад Союзу комуністів Югославії;

• смерть Й. Броз Тито, що зумовило до послаблення юго­ славського керівництва і розвиток відцентрових тен­ денцій.

Початок 1990 р. Єдиний Союз комуністів Югославії розпав­ся на республіканські організації. В республіках виникали нові політичні партії й організації. Зросла політична ак­тивність населення, яке почало боротьбу за утворення ок­ремих національних держав.

1990 р. На виборах до республіканських та місцевих органів влади Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Македо­нії перемогу здобули опозиційні сили. У Сербії та Чорно­горії верх взяли комуністи, що стояли на позиціях збереження Югославської федерації. Очолив цей напрям лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич, який був обраний президентом Сербії.

25 червня 1991 р. Словенія і Хорватія заявили про свою неза­лежність. Федеральні власті не визнали цю незалежність і на­правили війська, щоб силою не допустити їх відокремлення. У Словенії частини югославської армії дістали рішучий опір і були змушені відступити. Словенія відстояла свою незалежність. Події в Хорватії переросли у справжню вій­ну, яка тривала до 1995 р.

17 липня 1991 р. Проголосила свою незалежність Македонія. Тут воєнних дій не було, а було проведено референдум. Це єдина республіка колишньої Югославської федерації, яка здобула незалежність без застосування військової сили.

14 жовтня 1991 р. Декларувала свою незалежність Боснія та Герцеговина.

Квітень 1992 р. У Белграді вирішили створити нову федера­цію, бо СФРЮ фактично вже не існувало. Було створено Союзну Республіку Югославію (СРЮ) у складі Сербії і Чорногорії зі столицею у Белграді, територія якої становила 102 тис. кв. км із населенням 20,5 млн осіб.

Сепаратизм — прагнення до відособлення, відокремлення, рух за надання частині країни автономії, рух за створення нової держави.

Висновки

1. У 1992 р. відбувся остаточний розпад Югославії.

2. На її теренах утворилися нові держави: Хорватія ,^Словенія, Македонія, Боснія та Герцеговина, Союзна Республі­ка Югославія (СРЮ) — об'єднання Сербії та Чорногорії.