Помічник має такі повноваження:

• має право одержувати пенсії, аліменти, заробітну плату, поштову кореспонденцію, що належать фізичній особі, котра потребує допомоги;

• вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, що потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень;

• представляти особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування й організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення;

• представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

Питання: 33. Поняття і загальна характеристика спадкових правовідносин.

Відповідь:

Спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спадкуванням. Спадкуванням називається перехід цивільних прав і обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб — спадкоємців.

Умови і порядок спадкування регулюються правовими нормами, сукупність яких складає особливий інститут цивільного права, іменований спадкуванням. Нормами спадкового права встановлені дві підстави спадкування: за законом і за заповітом. При спадкуванні за законом спадкодавець не виражає своєї волі відносно спадщини, тому воно переходить до тих осіб, коло яких є вичерпним і визначене у законі. Спадкування за заповітом відбувається відповідно до розпоряджень спадкодавця.

Спадкування — перехід прав та обов'язків фізичної особи (спадкодавця) після її смерті до спадкоємців відповідно до норм спадкового права.

Спадкування характеризується такими ознаками:

- до підстав спадкування належать закон і заповіт, але для спадкування необхідний ще цілий набір передбачених законом юридичних фактів;

- єдність прав та обов'язків, які переходять — одне ціле, їх об'єдну­ють одним терміном: спадщина чи спадкова маса. Майнові права, які переходять до спадкоємця, мають назву спадкового активу, а обов'язки — спадкового пасиву;

- перехід прав та обов'язків спадкодавця до спадкоємця відбуваєть­ся в порядку спадкового правонаступництва: переходять усі права, не можливо одні права прийняти, а від інших відмовитися.

Спадкові правовідносини виникають у випадку смерті громадяни­на чи оголошення його у встановленому законом порядку померлим. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу в спадкоємців суб'єк­тивного права на прийняття спадщини, а у всіх інших — обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Спадкові правовідносини мають абсолютний характер і спрямовані на спадкоємство цивільних прав і обов'язків від однієї особи (спадкодавця) до інших (спадкоємців). Прийнявши спадщину, спадкоємець стає учасником тих же правовідно­син, суб'єктом яких раніше був спадкодавець.

Виникнення спадкових правовідносин називають відкриттям спадщини.

Склад спадщини має деякі особливості. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якою вона оголошується померлою. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випади спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право їм спадщину.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться при спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керувати.

Відповідно до ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Пра­во на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Законом визначені випадки усунення спадкоємців від права на спадкування. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спад­коємців або вчинили замах на їхнє життя. Це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати за­повіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а та­кож інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подруж­ки, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг тати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було на­буте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Питання: 34. Спадкування за заповітом. Поняття заповідального відказу та субстиції.

Відповідь:

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт - це дія однієї особи, котра спеціально спрямо­вана на перехід майнових і деяких немайнових прав від померлої особи до інших осіб.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздат­ністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Право заповідати майно визнається за всіма громадянами, воно виникає в момент народження та припиняється смертю.

Заповіт - це односторонній правочин, який безпосередньо по­в'язаний з особистістю заповідача, у зв'язку з чим вчинення заповіту через представника не допускається. Не може укладатися заповіт від імені декількох осіб.

Чинне законодавство закріплює принцип свободи заповіту, що забезпечується таємницею заповіту (ст. 1255 ЦК України).

Право заповідача на призначення спадкоємців:

• заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну чи кількох фізичних осіб , незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних правовідносин;

• заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадку­вання будь-яку особу з-поміж спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування;

• заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають права на обов'язкову частку у спадщині;

Право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом:

• має право охопити заповітом права й обов'язки, котрі йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, до можуть йому належати в майбутньому;

• має право скласти заповіт щодо всієї спадщини чи її частин й,

• якщо заповідач розподілив між спадкоємцями в заповіті лини свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частині! його обов'язків, яка є пропорційною до одержаних ними прав;

• чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Види заповітів:

• заповіт під умовою - заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в особи, призначеної в заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо);

• заповіт подружжя - подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, належного йому на праві спільної сумісної влас­ності. Частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, що його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, ви­значені подружжям у заповіті;

• секретний - посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, що склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою та в присутності заповідача поміщає його в інший конверт і опечатує.

Форма заповіту - письмова із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується за її до­рученням у її присутності іншою особою. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами органу місцевого самоврядування.

За бажанням заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

Свідками не можуть бути:

• нотаріус або інша посадова, службова особа, що посвідчує заповіт;

• спадкоємці за заповітом;

• члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

• особи, які не можуть прочитати чи підписати заповіт. Недійсність заповіту характеризується наступними обставинами:

• якщо заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та по­свідчення, є нікчемним;

якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

• недійсність якогось розпорядження , що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадку­вання за законом на загальних підставах.

Заповідальний відказ - це обставини, за яких заповідач має право покласти на одного чи декількох спадкоємців за заповітом або за законом за рахунок спадщини будь-яке зобов'язання майнового характеру на користь однієї чи декількох осіб (відказоодержувачів), котрі на­бувають права вимагати виконання цього зобов'язання.

Відносини, пов'язані із заповідальним відказом, є зобов’язальними.

Суб'єкти цих відносин: спадкоємець (боржник) і відказоодержувач (кредитор). Можливі відносини зі множинністю осіб або спадко­ємців, які зобов'язані виконати легат, і відказоодержувачів, що ма­ють право вимагати виконання певних дій. Відказоодержувачами мо­жуть бути особи, належні й неналежні до спадкоємців за законом.

Предметом заповідального відказу може бути:

- передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речо­вим правом майнового права чи речі, що належить або не належить до спадщини;

- передача відказоодержувачу майнового права, належного до спадщини;

- набуття для відказоодержувача та передання йому іншого майна;

- виконання для нього певної роботи чи надання йому певної послуги, здійснення на користь відказоодержувача періодичних пла­тежів (ст. 1238 ЦК України).

Строк дії заповідального відказу може бути:

- необмеженим, у такому разі заповідальний відказ має силу про­тягом життя особи чи періоду існування юридичної особи (відказо­одержувача);

- обмеженим, який чітко встановлено в заповіті;

- визначеним щодо якоїсь події.

Спадкоємець, на якого покладається виконання заповідального відказу, може прийняти спадщину лише з цим обтяженням. Виконання відказу може бути доручено одночасно декільком спадкоємцям. Для відказоодержувача прийняття відказу є правом, а не обов'язком.

До відносин між спадкоємцем і відказоодержувачем застосовуються положення ЦК України про зобов'язання.

Спадкодавець має право підпризначити іншого відказоодержувача на випадок, якщо призначений у заповіті відказоодержувач помре до відкриття спадщини чи одночасно зі спадкодавцем, відмовитися від прийняття заповідального відказу, не скористається своїм правом на одержання заповідального відказу або через визнання його негідним спадкоємцем буде позбавлений права на одержання заповідального відказу.

Головне в будь-якому заповіті — призначення спадкоємців. Під призначення спадкоємця (субінституція) — це призначення за­повідачем додаткового спадкоємця на той випадок, коли основний спадкоємець, який вказаний у заповіті, помре раніше заповідача, відмовиться від спадщини або не прийме її.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент час складання заповіту, а також ті права та обов'язки, які йому будуть належати у майбутньому.

Питання: 35. Спадкування за законом. Спадкування за правом представлення.

Відповідь:

Спадкування за законом відбувається, якщо його не змінено чи не припинено заповітом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Чинний ЦК України передбачає п'ять черг спадкоємців за законом. Кожна наступна черга спадкоємців одержує право на спадкування за відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи за відмови від її прийняття.

Перша черга: діти спадкодавця, зокрема й зачаті за життя спадко­давця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця.

Четверта черга: особи, що проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.