Довіреність, її види, форма та строк дії

Довіреність - це односторонній правочин. За довіреністю здійснюється представництво, яке ґрунтується на договорі або акті юридичної особи. В ній закріплені межі повноважень представника, який створює права та обов'язки безпосередньо для довірителя.

Поняття довіреності закріплено в чинному законодавстві. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами (ст. 244 ЦК).

Особа, яка видає довіреність, є довірителем, а особа, яка отримує повноваження за довіреністю — довіреним. Подібна термінологія використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК). Проте довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою для видачі довіреності.

Довіреність може бути складена від імені однієї або кількох осіб на ім'я однієї або кількох осіб. У виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК).

У довіреності має бути зазначена особа, на яку видана довіреність (представник), особа, яка її видала (довіритель), чітко відображена воля останньої на вчинення від її імені представником правочину, вказана дата видачі довіреності, оскільки без неї довіреність є нікчемною (ст. 247 ЦК). В тексті нотаріально посвідченої довіреності мають бути зазначені місце та дата її складання (підписання), прізвище, ім'я та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника та особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посада, яку він займає.

За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяються на такі види:

1) генеральні (загальні), що видаються на визначений термін для здійснення різних правочинів (наприклад, довіреність на управління майном та ведення справ учасників договору спільної діяльності);

2) спеціальні, що видаються на вчинення певної кількості однорідних правочинів (наприклад, на укладення правочинів керівнику філії, отримання пенсії, стипендії, поштового переказу протягом визначеного терміну);

3) разові, що видаються на вчинення одного правочину (наприклад, продати чи купити будинок).

Довіреність завжди повинна мати письмову форму. Це може бути звичайна письмова чи письмова нотаріальна форма.

Відповідно до ст. 245 ЦК форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Наприклад, якщо правочин з приводу купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі (ст. 657 ЦК), то і довіреності на вчинення цих правочинів по­винні бути нотаріально посвідчені.

Довіреність потребує нотаріального посвідчення і в інших випадках, передбачених ст. 209 ЦК. Нотаріальної форми вимагають також довіреності фізичних осіб на здійснення представництва в суді (ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України), а також довіреності, видані в порядку передоручення, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 245 ЦК.

Нотаріальне посвідчення довіреностей в Україні здійснюється: державними нотаріальними конторами; приватними нотаріусами; у населених пунктах, де немає державних нотаріусів — посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад; консульськими установами України.

Стаття 245 ЦК визначає коло осіб, які вправі посвідчувати довіреності у випадках, передбачених законом, і такі довіреності прирівнюються до нотаріально посвідчених (начальники військово-лікувальних закладів, їх заступники з медичної частини, старші або чергові лікарі; командири (начальники) військових частин, з'єднань, установ або закладів; начальники місць позбавлення волі та інші).

Відсутність дати вчинення довіреності робить її нікчемною. Строк дії довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Питання: 9. Вплив часу на здійснення та захист цивільних прав. Початок, зупинення та переривання перебігу позовної давності. Наслідки спливу позовної давності.

Відповідь:

Для належного здійснення і захисту суб'єктивних цивільних прав та виконання обов'язків важливе значення має фактор часу. Проте юридичне значення має не сам час, а певні його відрізки чи моменти, з якими пов'язують виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. ЦК України оперує поняттями "строк" і "термін".

Термін — це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін може визначатись календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Такою подією може бути момент смерті особи, закінчення перебігу певного строку тощо.

Спірок — це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Іноді обчислення строку в цивільному праві визначається також хвилинами і секундами, наприклад договір телефонного зв'язку.

Строк і термін можуть визначатись актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Для правильного обчислення строку важливе значення має його початок та закінчення. За загальним правилом, строк починається з наступного дня після календарної дати або з настанням події, якими визначено його початок. Закінчення строку залежить від одиниці виміру часу, що застосовується для обчислення цього строку.

1. Строк, що обчислюється роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

2. Строк, що визначений півроком або кварталами року, спливає у відповідне число останнього місяця строку. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що обчислюється місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк спливає в останній день цього місяця.

4. Строк, що визначається у півмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається таким, що дорівнює 15 дням.

5. Строк, що обчислюється тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Проте найбільш вагоме значення має розподіл строків на строки (терміни) здійснення цивільних прав, строки (терміни) виконання цивільних обов'язків та строки (терміни) захисту цивільних прав.

Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав - строки, впродовж яких володілець суб'єктивного права може реалізувати ті можливості, які закладено в суб'єктивному праві.

Строк виконання обов'язків — це строк, упродовж якого особа повинна виконати належний їй обов'язок, тобто вчинити певні дії чи відмовитися від їх вчинення

Строк захисту цивільних прав — це строк, упродовж: якого особа, право якої порушено, оспорено чи не визнано, може вимагати примусового здійснення чи захисту свого права.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає у наданні потерпілому строго визначеного, проте цілком достатнього строку для захисту його права. Після збігу строку позовної давності потерпілий позбавляється можливості примусового (судового) захисту свого права, але саме порушене право зберігається.

Строки позовної давності поділяють на загальний та спеціальні.

Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки та поширюється на всі правовідносини, окрім тих, щодо яких встановлюється спеціальний строк.

Спеціальні строки позовної давності встановлюють на 1 рік, 5 років і 10 років.

Позовна давність імперативне встановлюється в законі і не підлягає відміні чи зменшенню за згодою сторін. Однак за взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом.