18. «Хіба ревуть» - перший соц.-психолог роман в укр. Літ

"Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1872-1875) - найвизначніший твір Панаса Мирного, написаний ним у співдружності з братом Іваном Біликом. У соціально-психологічному романі йдеться про долю широких суспільних верств, насамперед поневоленого селянства. Головна ідея твору закладена вже в його алегоричній назві: воли - символічний образ уярмлених кріпаків - не ревли б, якби було що їсти й пити, тобто якби були добрі умови життя. У романі автор розкриває ряд важливих проблем. Він показує, зокрема, як руйнуються і гинуть національні сили українського народу, як разом з тим наростають у ньому настрої протесту і бунтарства, критикує несправедливу селянську реформу 1861 року, яку називає "голодною волею", змальовує згубний вплив солдатчини тощо.

Сюжет твору розгалужений. Якщо в першій частині йдеться про формування характеру правдошукача, то в другій переривається природний хід подій. Тут зовсім відсутні епізоди з життя головного героя Чіпки, зате розгортається історія села Піски від часу нового закріпачення українського селянства в 2-ій половині XVIII ст. до перших пореформених років, простежуються у трьох поколіннях родоводи Максима Ґудзя і панів Польських. Такий екскурс у минуле, можливо, затримує розвиток дії і порушує стрункість викладу, зате істотно розширює зображення соціально-історичного тла роману. У третій та четвертій частинах усі сюжетні лінії, пов'язані з долями головних героїв - Чіпки, Грицька, Максима, панів Польських - сплітаються воєдино. Важливим елементом композиції твору Панаса Мирного є позасюжетні відступи, які сприяють глибшому розкриттю авторського задуму, їх характер та спрямування досить різноманітні: ліричні, публіцистичні, сатиричні, філософські. Особливе місце в композиції роману займають описи. Пейзажі тут виступають не тільки як тло дії, засіб її увиразнення, але й як спосіб індивідуалізації персонажів. Вони передають і настрої героїв. Так, через опис природи передається захоплення Чіпки "польовою царівною" Галею, горе матері Мотрі, що має сина-злочинця. Панас Мирний показав себе не тільки глибоким психологом у змалюванні персонажів, а й гострим сатириком. З великою викривальною силою змальовані у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" ліниві і жорстокі пани Польські, безсоромний хапуга "мирового суду" Чижик, чванливий підлабузник І скупердяй Шавкун. Жіночі образи втілюють народну мудрість.

19. Головні образи «Хіба..», Чіпка

"Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1872-1875) - найвизначніший твір Панаса Мирного, написаний ним у співдружності з братом Іваном Біликом. У соціально-психологічному романі йдеться про долю широких суспільних верств, насамперед поневоленого селянства. Твір сповнений величезною кількістю яскравих образів та персонажів.

У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Злети й падіння Чіпки Вареника нагадують синусоїду. Його звивистий шлях має принаймні чотири виразні віхи.

1.         Ідилія. З неї починається роман. Знайомство з Чіпкою відбувається в момент, коли до нього приходить кохання до «польової царівни» Галі.

2.         Душевний занепад. У Чіпки незаконно відсуджують землю — і він із властивою йому категоричністю вирішує, що «правди немає!». Після цього Чіпка запиває, зв’язується з «трійцею» сільських гультіпак і мріє про помсту кривдникам. Уже тепер він ладен чинити розбій. Утім, це ще не остаточне спустошення душі.

3.         Катастрофа. Її причина — комедія з виборами до управи, ще одна неспра

ведливість, якої Чіпка стерпіти не в силі. Образа, тяжке почуття пережитої

кривди породжують злість, стають рушієм тотальної помсти. Сам того не помі

тивши, Чіпка виходить на розбійницький шлях, вороття з якого вже немає.

Звісно, «дурні умови» в цій драматичній історії відіграли не останню роль. Проте вони однакові для таких різних людей, як Чіпка Вареник і Грицько Чуп-руненко. Тим часом Грицько — сумирний, терплячий хазяїн, а Чіпка — бунтар, правдоборець, який, зрештою, виявляється «пропащою силою» (ще одна опозиційна пара героїв у Панаса Мирного).

Розбійництво Чіпки, отже, коріниться в його індивідуально-психологічних особливостях, розкритих письменниками надзвичайно цікаво.

Що ж до причин такої незвичайної туги молодого Чіпки Вареника, то й вони очевидні:

            комплекс байстрюка; пережиті дитячі образи, що позначаються на поведінці й душевній структурі хлопчика (невеселе, вовчкувате, тихе…);

            суперечливість реакцій і душевних поривів малого Чіпки: він прагне бути добрим, здатен поетично відчувати красу — і легко засліплюється якимось почуттям, буває жорстоким (як в епізодах із горобцями чи з Бозею, зображеним на іконі);

            мимовільна жорстокість, імпульсивність, безоглядність, притаєна злість — цим рисам Чіпки автори приділяли належну увагу в «дитячих» розділах роману;

Грицько Чупруненко мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, чи навіть гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, — голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї». Одначе автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла». Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм «вчинком», називав кріпаків злодіями й голотою.

Одні дослідники називають Грицька ще одним уособленням «пропащої сили», інші вважають його вибір позитивним виходом із життєвих випробувань.