39. Творчий портрет Грабовського

Павло́ Арсе́нович Грабо́вський (1864- 1902) — український поет-лірик, публіцист, перекладач, яскравий представник української інтелігенції, яка в умовах самодержавної Російської імперії вела боротьбу за національну волю України тісно пов'язувала з рухом за соціальне визволення. Створив привабливий образ ліричного героя — борця за утвердження справедливого суспільно-політичного ладу. Автор перекладів світової поезії.

Уся суспільно-політична діяльність і творчість поета нерозривно пов'язані з життям трудящих, їх думи і прагнення становили ідейну основу творчості поета, були її головним джерелом. Поет обстоював мистецтво ідейне, бойове, покликане служити народові в боротьбі за визволення трудящих. У ряді своїх віршів, наприклад «Швачка», «Трудівниця», поет зображує гірку долю трудівників. Естетичною програмою Павла Арсеновича можна вважати вірш "Я не співець чудовної природи", який присвячений темі ролі митця у суспільному житті і є своєрідним продовженням думок письменника, викладених у статті "Дещо про творчість поетичну".Характерною прикметою творів П. Грабовського різних тематичних груп є громадянський пафос. Він звучить і в пейзажній, і в інтимній ліриці поета.Домінуючим мотивом поетичної спадщини П. Грабовського є мотив неволі України. Звертаючись до України, П. Грабовський найчастіше використовує поетичну форму послання. Це вірш "До України" ("Під небом дальньої чужини..."), "До українців" ("Українці, браття милі"), "До галичан", "Народові українському", "Поетам-українцям", "До українки", "До України ("Сиджу в неволі та марю тихенько"), "До Русі-України".

Таким чином, і в інтимній, і в пейзажній ліриці П, Грабовського, у його посвятах друзям, знайомим звучить громадянська стурбованість про долю рідної землі. Тема України, її неволі і сподівання на кращу долю об'єднує найбільшу кількість поетичних творів П. Грабовського.

40.Розвиток аматорського театру (гуртки 60-70-х рр.) на Наддніпрянській Україні

Плідним ґрунтом, на якому визрівало українське професійне сценічне мистецтво, був аматорський театр.У 1861-62 рр. діяв аматорський театр полтавської недільної школи, організований В. Лободою та ін. Восени 1859 р. розпочав свою творчу діяльність самодіяльний драматичний колектив у Київському університеті (М. П. Старицький, М. В. Лисенко, П. П. Чубинський та ін.). З 1861 по 1866 р. багато вистав у Чернігові показав аматорський колектив під назвою «Товариство, кохаюче рідну мову». Активну участь у його організації брали Л. І. Глібов, О. В. Маркевич, О. М. Лазаревський та ін. 1871 р. цей театр під керівництвом І. Лагоди відновив свою діяльність та проіснував до кінця століття. Великим успіхом користувався Сумський аматорський театр (1865-1875 рр., керівник В. Бабич).

1872 р. виник «Перший музично-драматичний гурток м. Києва» (М. П. Старицький, М. В. Лисенко, П. П. Чубинський, О. О. Русов, О. 1. Левицький та ін.), який існував майже десять років, незважаючи на заборони й утиски. У 60-70-х роках діяли аматорські театри у Бобринці та Єлисаветграді. Саме в них починали свою діяльність М. Л. Кропивницький та І. К. Карпенко-Карий. Чимало аматорських колективів виникає у містах і селах, на промислових підприємствах у 80-90-х роках.