63. Місце творів і значення Старицького

Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне,  Джорджа Байрона,  Адама Міцкевича та ін. Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були друковані казки в його перекладі М. Андерсена (1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882). Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними, патріотичними мотивами, з оспівуванням героїчного минулого. Окрема ділянка поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). А деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями. Чільне місце в творчій спадщині М. Старицького займають твори на історичні теми: «Богдан Хмельницький», «Оборона Буніі», «Маруся Богуславка», «Остання ніч» та «Юрко Довбиш». Письменник-драматург художньо дослідив історичне минуле України і тим самим надихнув сучасників у їхній боротьбі за незалежність рідного краю. Творчість М. Старицького заслуговує високої оцінки. На думку Лесі Українки, він увесь вік дбав, «щоб наше слово не вмирало» Його багатогранна творча діяльність була підпорядкована високим завданням піднесення української національної культури на світові рівні, розбудженню приспаних національних почуттів, що є і на сьогоднішній день досить актуальним. В поезіях Старицького зустрічаємо ряд неологізмів, до нього ніким більше не вживаних. Активне словотворення Старицького сприяло дальшому розвитку української літературної мови і мало велике прогресивне значення. Чимало словотворів М.Старицького ввійшло до скарбниці української літературної мови, наприклад: мрія, байдужість, нестяма, страдниця, приємність, чарівливий та інші.У своїх драмах, комедіях, водевілях, оперетах та лібретто до опер письменник звертався до соціально-побутових та історичних тем. Реалістично зображує автор українське панство, соціальну нерівність у драмах “Не судилось”, “Розбите серце”. Визначне місце в літературній спадщині М.Старицького займає його проза – загалом близько шістдесяти творів. Найбільше значення мають історичні романи, в яких зображена боротьба українського народу за своє визволення, починаючи з середини 17 і майже до середини 19 століття. Можна з певністю сказати, що на той час на Україні не було письменника, який би так докладно знав історію свого краю, як М.Старицький.“Творчість Михайла Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменстві реалізму”, –М.Рильський.

64. І.Карпенко-Карий (1845-1907). Життєвий і творчий шлях, вияви таланту драматурга.

10 вересня 1845 р. у селі Арсенівці Бобринецького повіту на Херсонщині народився Іван Карпенко-Карий. Не маючи ні землі, ні чинів, ні освіти, Карпо Адамович Тобілевич змушений був все життя служити у поміщиків. Мати майбутнього письменника була кріпосною, її Карпо Адамович викупив у поміщика Золотницького. До чотирнадцяти років Іван жив у селі. 1855р. починає вчитись у Бобринецькій повітовій школі, по закінченню якої працює писарчуком у канцелярії пристава в містечку Мала Виска, потім канцеляристом у Бобринецькій міській управі. У 1862-1863 pp. Іван Тобілевич познайомився і зблизився з Марком Кропивницьким, почав брати участь у бобринецькому театральному гуртку.Працює канцеляристом у Бобринецькому повітовому суді. У 1865 р. повіт з Бобринця переїздить до Єлисаветграда, де Іван працює на посаді столоначальника повітового поліцейського управління. Тоді ж разом з Кропивницьким займається громадською та аматорською театральною діяльністю У 1868-1869 pp. працює секретарем Херсонського міського поліцейського управління, потім знову Єлисаветградського. 1869 р. одружився з Надією Карлівною Тарковською. Невдовзі з'явилися діти. Перший син Віссаріон помер невдовзі після народження. У 1872 р. народилася дочка Галя, потім Назар, Юрко, Орися.1877 р. Іван Карпович заклав хутір Надія на честь дружини.1881 р. його дружина померла від туберкульозу, залишивши чотирьох дітей. Ще через рік після тривалої хвороби поховали дочку Галю.У 1869-1883 pp. Тобілевич активно включається в громадсько-політичну і театральну діяльність в Єлисаветграді. Очолює нелегальний політичний гурток місцевої передової інтелігенції. Допомагає учасникам революційного руху. На цей період припадають і перші літературні спроби. Співпрацює з газетою «Елисаветградский вестник», займається перекладами з російської мови повістей Г. Успенського та Ф. Решетнікова, створенням оповідання «Новобранець». Працює над п'єсами «Чабан» («Бурлака»), «Хто винен?» («Безталанна»), «Підпанки».1883 року Тобілевича без пояснення звільнили з посади секретаря поліції. Після звільнення переїздить з дітьми на хутір Надія. В той час трупа Старицького приїхала на гастролі в Єлисаветград. Під псевдонімом Карпенка-Карого Іван Тобілевич стає актором трупи М. Старицького. 1884 р. письменник одружився зі співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною Дітковською.Під час гастролей трупи Старицького в Ростові-на-Дону (1884 р.) надходить розпорядження про заборону Карпенкові-Карому перебувати на Україні й у великих містах Росії. Він оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. Працює в кузні і в палітурній майстерні. У Херсоні надруковано «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого. Одержує дозвіл залишити Новочеркаськ. Переїжджає на хутір Надія біля Єлисаветграда. Живе під наглядом поліції. Займається господарством. Прагне, поновити свою театральну діяльність.З 1888 р. гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється негласним. Дозволено виїзд із хутора Надія. Відновлення акторської діяльності в українському народному театрі. Виїжджає на гастролі разом з Кропивницьким, Заньковецькою, Саксаганським.У 1889 р. написав комедію «Сто тисяч», у 1892 — драму «Батькова казка». З 1893 по 1895 pp. письменником створено драматичні твори: «Паливода XVIII століття», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Понад Дніпром», «Чумаки».У 1901 р. під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує йому свої твори.З 1902 по 1904 pp. написав драматичні твори: «Гандзя», «Суєта», «Житейське море».У другій половині січня 1907 року в м. Умані востаннє виступає на сцені. Через тяжку хворобу змушений припинити роботу в театрі. 31 серпня їде лікуватись до Берліна. 15 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер у Берліні. Його тіло перевезено на Україну і поховано поблизу хутора Надія на кладовищі с. Карлюжино, поруч з могилою його батька. У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І.Тобілевич (Карпенко-Карий) найповніше реалізував себе в жанрі комедії, яка завдяки своєрідній індивідуальній творчій манері драматурга стала самобутнім явищем в історії української культури і набула «характеру вельмиповажного театрального жанру». Його «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» є класикою світової драматургії і неперевершеним взірцем для наступних поколінь комедіографів. Саме І.Тобілевич (Карпенко-Карий) утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.