92.2 «Смерть Каїна»головні образи

Образ Каїна . Каїн – це людина, яка внаслідок тривалих роздумів над суттю свого вчинку перероджується із егоїста на людинолюбця.Образ братовбивці є архитипічним. Переосмислення образу Каїна в поемі Франка було таким сміливим , що наразило поета на прокляття з амвона. Першим радикальним кроком в інтерпретації образу Каїна стала подача цього образу у розвитку, що суперечить самій природі символу-характеру. Поет перетворює Каїна проклятого людиноненависника на мислителя і шукача істини, руйнуючи таким чином архетип братовбивці. Проте Франко залишається вірним біблійній оповідф у багатьох деталях. Виразно показує двіз двох кар накладених Богом на Каїна: прокляття та вічне вигнання й мандрівки.

Франко змальовує втрачений рай через ряд символів. Автор змальовує рай передусім як сад і лише тричі згадує про інший символ раю – місто.

92. «Смерть Каїна» роль і місце

Поема Франка з біблійним сюжетом, одна з небагатьох в українській літературі. Твір датований 1889 роком, але перші намітки з'явилися ще у 1879 році, коли І.Франко переклав українською мовою поему Байрона "Каїн". Процес перекладу був пов'язаний із ґрунтовним аналізом думок оригіналу. “Смерть Каїна” (1889), поема яка стала вершинним твором у переосмисленні біблійної оповіді не лише в українській, але й у світовій літературі. Його Каїн – це людина, яка внаслідок тривалих роздумів над суттю свого вчинку перероджується із егоїста на людинолюбця.

93. «Похорон»: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце

„Похорон" - своєрідна інсценізація власної фізичної загибелі як результату страшного гріха і водночас воскресіння як поборення смерті й спокути скоєного. Поема „Похорон" була написана І. Франком в кінці дев'яностих років і видана в 1899. Цьому твору передувало чимало тяжких і складних подій у житті Франка, які все-таки можна вважати причинно-наслідковими, якщо взяти за точку відліку написання поетом „Зів'ялого листя".Уже на самому початку твору фігурує число шістсот, яке натякає на зв'язок гостей на бенкеті з дияволом. Та й сам князь (князь темряви!) блідий, як труп, він же прямо названий сатаною, а до того ж виявляється істотою, здатною до унікальних метаморфоз і мімікрії, якщо може прикинутися навіть рідним батьком чи ангелом-хранителем. Та основна його іпостась - „дідусь похилий", тобто ветхий літами, старий як світ.Закономірно, що у випадку згадки про старість, навіть тоді, коли Франко не називає кольору одягу цього персонажа, він асоціюється з сірістю, адже сірий, блідо-сірий, мертвотний - це колір старості. До того ж чорт у поемі І. Франка „Похорон" у зіставленні з головним ліричним героєм цього ж твору становить за силою вираження і потужністю внутрішніх змістів таку ж антагоністичну пару, як хтось у сірому й земна людина в романі Л. Андрєєва „Життя людини".Д. Овсянико-Куликовський інтерпретував таке протистояння могутньої інфернальної істоти представникові роду людського, який уже з причини неспіврівності сил і можливостей заздалегідь приречений на загибель, як дуже вдале схематичне узагальнення вічного протистояння і вічного драматизму людської душі у зіткненні з Князем Тьми, що на цю душу посягає: „Перед нами два образи. Один - хтось у сірому - не тільки схема, але й символ; він символізує страшну ідею фатуму, залізний закон фаталізму. Другий образ - людина -тільки схема: вона схематизує життя, долю і смерть людей. І обидва страшні, обидва можуть викликати у багатьох з нас безрадісний, песимістичний настрій, близький до відчаю".