76. Особливості стилю Карого

Особливості творчого почерку І. Тобілевича виявило вже оповідання "Новобранець" В оповіданні правдиве зображення реального життя поєднується з глибоким осмисленням внутрішньої сутності того, що відбувається. Усі, аж до найтяжчих, житейські злигодні то є випробування, призначені кожному, і сприймати їх слід як своєрідні сходинки на шляху до утвердження внутрішньої гідності людини, її вищої сутності. Про це письменник 1899 р. напише в листі до сина: "Вічні турботи і бажання здихатись їх розстроюють нерви. Треба знати, що все це робиться від того, що чоловік жде кращого в переді, а не задовольняється тим, що в нього є зараз. Така вже природа чоловіча. Двоплановість творів драматурга виявляється в тому, що, розгортаючи сюжети в реальних обставинах і зачіпаючи суспільно-моральні проблеми, зрозумілі й актуальні для його сучасників, він водночас проводить певну узагальнювально-філософську ідею. Персонажі його п'єс є реалістичними, психологічно переконливими образами-характерами. У дослідженні, а іноді простому ствердженні такої — визначальної для даного персонажа — риси драматург часто звертається до певних постатей чи понять духовного (релігійного та фольклорного) досвіду народу як до певного коду, шифр котрого легко знаходить у своїй пам'яті кожен глядач. І навпаки: євангельські істини, духовний код предків він робить доступнішими для своїх сучасників через знайомі їм житейські ситуації й легко впізнаваних персонажів, тобто бере на себе здійснення виховної місії мистецтва. Видатний актор свого часу, Карпенко-Карий на практиці переконався, що доступність сценічного твору для глядачів, життєздатність його забезпечуються передусім живими переконливими образами-характерами з народу, і своїм найпершим завданням ставив створення таких образів. Не менш важлива в його розумінні позиція художника: джерело сили й краси безсмертної "Наталки Полтавки" бачив він у простоті й правді "і найголовніше" — в тому, що Котляревський "не звисока дивиться... на свій народ, не висміює його, а стоїть поруч з ним..." Поділяв він і погляд М. Добролюбова на народну драму О. Островського, де, крім головних осіб, діють другорядні, без яких неможливо було б реалістично відтворити середовище.Сюжетні мотиви драм і комедій І. Тобілевича не були оригінальними для мистецтва слова — до драматургії та інших родів літератури вони давно прийшли з фольклору, з народного життя. Новим було розуміння письменником суті соціального явища та його першопричин, новаторськими були засоби художнього зображення. У його творах простежується зв'язок із загальноєвропейською традицією, своєрідне — у власному національному стилі — осмислення "вічних" образів.І. Тобілевич створив новий тип соціальної комедії. Розвиваючи гоголівську літературну традицію принципово "безгеройної" (тобто без позитивного героя) комедії, він знайшов своєрідний аспект художнього аналізу соціальних явищ. Сміливо експериментував письменник і над композицією драми. Комедійний сюжет він розгортає навколо одного персонажа, а його оточення змальоване контрастними барвами, що дає змогу відтінити, яскравіше виявити суть головної дійової особи й одночасно дати проекцію на певні суспільні верстви. Характер головного героя зумовлений тими життєвими обставинами, які виходять далеко за межі сценічної дії у п'єсі, — це вже риси нової драматургії кінця XIX — початку XX ст., що наближається в деяких моментах до прози, зокрема у засобах розкриття всієї складності людського життя, особливо душевного. Ця особливість притаманна більшості творів І. Тобілевича, серед них і раннім.Високу майстерність письменника видно в розбудовуванні власне драматичного елементу творів. Причому в кожній з нових комедій драматург вдається до нового жанрово-композиційного прийому.Драматургія І. Тобілевича (І. Карпенка-Карого), заснована на принципах правдивості й гуманізму, підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть.