77. Значення спадщини Карого.

Карпенко-Карий займає найбільш значуще місце в українській класичній драматургії і в історії українського театру ІІ половини ХІХ - початку ХХ ст. “Чим він був для України, для розвитку її цивільного і духовного життя, - писав Франко в 1907 р., -це відчуває кожен, хто хоч бачив на сцені, хоч тільки читав його твори; це розуміє кожен, хто знає, що він був одним з батьків сучасного українського театру, відомим артистом і при тому великим драматургом, якому рівного не має наша література”. Якнайкращі драми і комедії Карпенка-Карого, як і п'єси Франка, є найвищим досягненням критичного реалізму в українській дожовтневій драматургії, гордістю національної театральної культури. Творчість І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності, являє собою розмаїту картину життя України протягом століть. У художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами. Його драми на сучасні теми з психологічною глибиною й переконливістю показали трагічне становище безправного, затурканого трудового люду, потворні форми його побуту і — в окремих випадках — його протест. Замислювався митець і про місце інтелігенції в сучасному йому суспільстві. Твори І. Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.

78.Зеньковецька – життя і творчість

Марія Заньковецька народилася 22 липня (3 серпня) 1860 року в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії (нині Чернігівська область) у родині збіднілого поміщика. Закінчила жіночу гімназію у Чернігові.Вже з юних років Марія Заньковецька виступала на аматорських концертах. У 1882 році відбувся її дебют на професійній сцені. Гарний голос Марії Костянтинівни (мецо-сопрано) сприяв її успіху на сцені.Працювала в найбільших українських трупах під керівництвом М. Л. Кропивницького, М. П. Старицького, М. К. Садовського, П. До . Саксаганського, І. К. Карпенка-Карого та ін У 1907 разом з Садовським організувала перший професійний стаціонарний український театр у Києві. Після Жовтневої революції очолювала Народний театр у Ніжині (1918), брала участь (разом з Саксаганським) у створенні Народного театру в Києві (1918, нині Український драматичний театр ім. М. Заньковецької у Львові).Рано відчула потяг до сцени. Батьки противилися її артистичній кар'єрі, але вона вирішила віддатися сцені й дебютувала в «Наталці-Полтавці», в Єлисаветграді (1882). Розквіт таланту Заньковецької відноситься до часу її гри в багатій артистичними силами трупі М. Л. Кропивницького і пізніше в трупі М. К. Садовського. Критика, без відмінності напрямів, дуже високо цінувала артистичне обдарування Заньковецької. Безпосереднє чарівність гри Заньковецької було чарівно. У своєму сценічному творчості артистка, не тільки втілила національні образи, але піднялася до загальнолюдських типів. Її робота прокладала шляхи майбутнього українського театру. Гастролі ж у Москві та Петербурзі створили їй велику популярність.У 1906 році Марія Заньковецька брала участь у створенні першого українського стаціонарного театру в Києві, у 1918 - Народного театру (Київ, нині Український драматичний театр ім. Заньковецької у Львові ).Заньковецька грала найрізноманітніші ролі, починаючи з веселих, зразок Пріськи («По ревізії»), і кінчаючи глибоко-драматичними в п'єсах «Наймичка», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», « Не так склалися, Як чекали »та ін Найбільш талановито у неї виходили ролі беззавітно люблячих і лагідних молодих жінок. У Петербурзі Заньковецька з успіхом виступала і в російській п'єсі А. С. Суворіна «Тетяна Рєпіна». Сценічне мистецтво М. Заньковецької відзначалося щирістю переживань, глибоким проникненням у суть образу, високим рівнем майстерності, художньою переконливістю. Її творчість мала велике значення для формування національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців.Після революції М. Заньковецька брала активну участь у становленні нового українського театру. Вона очолювала Народний театр у Ніжині. Разом з Саксаганським організувала Народний театр у Києві, на базі якого у 1922 році було створено Театр ім. Заньковецької (тепер Львівський український драматичний театр ім. М. Заньковецької). Їй першій в Україні присвоєно звання народної артистки республіки.Померла велика артистка 4 жовтня 1934 року в Києві.