32.2. Головні образи «Без хліба»

Письменник зображує бідну сім'ю селянина Петра, що жила в «хаті поганенькій», а на весну в них «зовсім не стало хліба». Важко було господарю дивитися, як бідують жінка й дитина, а він сам, працьовитий, не міг ніде найнятися на роботу. Не давала йому спокою думка, що у громадській гамазеї є хліб. Спочатку Петро просив старосту позичити хоч мішечок звідти, щоб прогодувати жінку й дитину. Але, отримавши відмову, він починає думати про крадіжку. Нелегко давалося йому це рішення, бо за народною мораллю взяти чуже — це великий гріх. А ще мучила думка, що втратить він повагу Горпини, яка сказала: «Гріх, Петре! А чужого не руш!» Узявши хліб з гамазеї, Петро ніяк не міг заспокоїтися, «уся душа перемучилася», страшний для нього і осуд дружини. «І що більше він думав про це, то все дужче хотілося йому все розказати, крикнути: «Це я вкрав!» Не витримуючи таких тяжких переживань, Петро все розповів односельцям. «І немов удруге на світ народився тоді». Письменник показує нам благородство простого селянина і гуманність громади, що «якось серцем почула, як Петро міг дійти до такого діла». Навіть бідність та голод не змогли змусити Петра переступити через народну мораль. В образі Петра утверджуються найважливіші риси українського селянина – хлібороба, він прагне особистого достатку, але в той самий час він чесний, порядний, справедливий та благородний. Горпина ж ніби протистоїть Петру спочатку, ти самим виступаючи ніби його совістю, яка, все ж таки, в кінці оповідання перемагає сумніви.

32.3.Роль і місце «Без хліба»

Оповідання Бориса Грінченка виявили ґрунтовну обізнаність автора з життям і психологією українського селянина, пов’язані з педагогічною працею автора. Оповідання «Без хліба» викликає у нас глибоке і щире співчуття до селянина, який, рятуючи близьких йому людей від голодної смерті, змушений красти зерно. «Без хліба» - одне з найцікавіших оповідань Грінченка на селянську тему. Автор зображує скрутне становище українського селянина в часи бідності і його вихід з цієї ситуації – крадіжка. Проте, навіть бідність та голод не змогли змусити Петра переступити через народну мораль. В образі Петра утверджуються найважливіші риси українського селянина – хлібороба, він прагне особистого достатку, але в той самий час він чесний, порядний, справедливий та благородний. На прикладі Петра, Горпини, селянської громади автор доводить, що селянин людина працьовита і чесна. Борис Грінченко з любов'ю і повагою описує селян, їхні стосунки і пишається їхньою моральною чистотою.

33. «Сонячний промінь»: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце

33.1«Сонячний промінь»: просто аналіз твору

Першу повість Б. Грінченка "Сонячний промінь" було написано в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де письменник вчителював і мав змогу спостерігати за життям різних верств української провінції, так би мовити, "в натурі". Він хотів увести повість до другого тому своїх "Писань", що вийшов 1905 року, хоча й сумнівався, що цензура пропустить його (лист до матері від 12 грудня 1890 p.). І дійсно, петербурзький цензурний комітет заборонив твір, як і оповідання "Непокірний", і заборона ця тривала впродовж довгих років.Це перший великий твір письменника, який він присвятив діяльності народолюбної інтелігенції. Сонячний промінь, у ширшому розумінні — символ знань, якими інтелігенти-культурники прагнуть просвітити селян для поліпшення їх становища. Цій меті —культурницькій роботі серед народу — і віддається головний герой повісті Марко Кравченко, студент останнього курсу історико-філологічного факультету. За своїми переконаннями Кравченко нагадує Павла Радюка з роману І. Нечуя-Левицького «Хмари». Він щиро вважає, що єдиний спосіб допомогти народові — це просвіта, а найдоцільніший політичний лад — парламентаризм. Прибувши в село на запрошення поміщика Городинського як репетитор його сина, Марко Кравченко веде бесіди з селянами, вчить їх грамоті, читає їм українські твори.

Але надії Кравченка прислужитися рідному народові зазнали краху: до його культурницьких дій насторожено поставилися самі селяни; довідавшись про неблагонадійні заходи Кравченка, поміщик звільняє його з посади; від важкої вчительської праці гине і реальний, земний «сонячний промінь» у житті Кравченка — донька поміщика Городинського Катерина, яка зреклася свого середовища й вирішила зблизитися з народом. У цій повісті пись-менникпрагнув правди вопоказати працю інтелігента-культурника, небайдужого до долі власного народу.