9. Hаведіть характеристику відомих вам природних ресурсів.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують промислові запаси паливно-енергетичних ресурсів, металічних, нерудної сирови­ни для чорної металургії, гірничо-хімічної сировини, будівельних ма­теріалів.

Сукупна продуктивність мінерально-сировинного потенціалу України, розрахована В.П. Руденком, оцінюється в 17,3 млрд. дол. США. Переважну частину цієї вартості складає природно-ресурсний потенціал паливно-енергетичних ресурсів (71,9%), частка металічної сировини становить 16,6%, будматеріалів — 6,9%, нерудної сировини для металургійної промисловості — 2,3%, гірничо-хімічної сировини -2,2%.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + С1 є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 984 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. тон умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів стано­вить понад 60%.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ тор­фу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Жито­мирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. тон, а прогнозовані — у 20 млрд. тон. Основ­ні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси ні­келю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кірово­градській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і За­карпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресурсами відзначається Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області. Значні поклади металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях, а також у Ав­тономній Республіці Крим. Природно-хімічна сировина інтенсивно ек­сплуатується господарським комплексом Львівської, Сумської, Івано-Франківської областей та Автономної Республіки Крим. Будівельна сировина розповсюджена рівномірно по всій території країни, однак у структурі мінеральних ресурсів найбільша її частка має місце у До­нецькій, Львівській, Луганській, Рівненській і Тернопільській облас­тях та Автономній Республіці Крим.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов гос­подарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що ви­рощуються, до тепла, вологи тощо.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фон­ду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первин­ним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економіч­ного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якіс­ного стану та правового статусу. За цільовим призначенням земель та функціональним викорис­танням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,8 млн. га, або 69,3% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,3%); забудовані землі під промис­ловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,5 млн. га, або 4,1 %); землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,3 млн. га, або 5,3%).

Більшу частину земельного фонду України його на кінець складають сільськогосподарські угіддя (41827 млн. га). Землі під ріллею становили 32,5 млн. га, або 54 % земельної площі країни. У структурі земельних угідь України переважають родючі чор­ноземи (типові, звичайні і південні), які займають 55% площі орних земель. Біля 10% ріллі мають опідзолені і деградовані чорноземи, 2,5% - солонуваті ґрунти, 6% - чорноземні і дерново-чорноземні ґрунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті ґрунти займають 7% ріллі, опід­золені - 5%. Біля 7% ріллі вкрито сірими лісовими ґрунтами. Розпо­всюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів Украї­ни є досить диференційованим у територіальному розрізі. Най­вища залученість земель у господарський обіг склалася у Львів­ській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктив­ного землеробства. Найвищу сільськогосподарську освоєність тери­торії мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку, який фор­мується у річковій мережі на її території, та транзитного, що надхо­дить із сусідніх територій по Дніпру і його допливах, Сіверському Дон­цю, Дунаю тощо. За межами України утворюється близько 30 км³ сто­ку (загальний його обсяг становить 210 км³).

Основним показником водних ресурсів річок є пересічна багато­річна величина, або норма річного стоку. В середньому за водністю році ресурси місцевого стоку України складають 50 км³., а транзитний стік — 159 км³. Загальні водні ресурси держави сягають 209.8 км³. Тран­зитний стік більше ніж у 3 рази переважає місцевий, що значно обме­жує використання водних ресурсів для внутрішніх потреб. Отже, ос­новне джерело використання водних ресурсів України — місцевий стік річок і частина транзитного. Іншою обставиною, що обмежує викори­стання водних ресурсів, є їхній нерівномірний розподіл по території держави, внаслідок чого водозабезпеченість окремих адміністратив­них областей не однакова.

Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км² площі припадає від 100 до 600 тис. м³ місцевого стоку. Найменше забезпе­чені водою південні області. Так, у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській і Херсонській областях на 1 км² території припадає від 5-10 до 40 тис. м³ води на рік, а на одного жите­ля — від 130 до 400 м³. В областях Полісся на 1 км². території нарахо­вується від 75 до 100 тис. м³ на рік, а на одного мешканця — від 1500 до 2000 м³ .В областях лісостепової зони на 1 км² площі водні ресурси скла­дають 50-70 тис. м³ на рік, збільшуючись до 100-125 тис. м³ у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м³ води на рік.

Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, які поширені по всій території. Об'єм води у прісних озерах досягає понад 2,3 км³.

Великі території України займають болота, заболочені і перезво­ложені землі, в яких зосереджено біля 30 км³ води.

Україна має великі запаси підземних вод, які здебільшого вико­ристовуються для водопостачання і зрошення. Сумарна кількість підземних вод у зоні активного водообміну складає 21 км³ на рік. У межах України підземні води зосереджені в окремих артезіанських ба­сейнах, серед яких найбільші Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільській і Причорноморський.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостат­нім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю під­земних і морських вод. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівно­мірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіж­жя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Ос­новними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське гос­подарство, комунальне господарство. Для пом'якшення територі­альних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,16 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 км³), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 28 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживан­ня, тобто відведення води від джерела з наступним застосуван­ням у технологічних процесах (промисловість, сільське госпо­дарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водоко­ристування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транс­порт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоре­сурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси ста­новлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко­лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу­ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на­родного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючи насадження (понад 90% усіх лісовкритих площ). Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Вона значно вища на заході і півночі країни, особливо в Карпатах, а також у Кримських горах. Із просуванням на південь і південний схід лісистість поступово зменшується. У західній та північній частинах покрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах - понад 40%, на Поліссі — 25,7%. На півдні лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у степу - 4%)..

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездат­ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу вхо­дять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ланд­шафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практич­но на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси в Україні формують культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території тощо.