Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпори регионалка оригинал.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
660.48 Кб
Скачать

10. Дайте характеристику економічних методів оцінки природних ресурсів і природних умов.

Використання в економічній системі природних ресурсів ви­магає їх адекватної оцінки. Існує два основні види оцінки: техно­логічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці ви­являється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража­ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні ре­зультати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це — економічні втрати від забруднення чи порушення природного се­редовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосо­вують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рен­ти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими витратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певно­го ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запо­бігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються для зменшення шкідливих викидів (наприклад, бу­дівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додатко­ві витрати з соціальних фондів тощо.

Земельні ресурси. У зв'язку з подвійною функцією землі її економічна оцінка здійснюється за двома напрямами (підходами): 1) оцінка землі як просторового (операційного) базису; 2) оцінка землі як інтегрального природного ресурсу. При цьому застосо­вують дві категорії: ціна землі та її вартість. Ціна землі є формою платності землекористування. Вона виражається у вартості оди­ниці товару (в грошах). Її економічну основу становить суспільна вартість товару, яка втілюється у вартості спожитих засобів ви­робництва та продуктів, створених необхідною додатковою пра­цею. Оскільки ціна товару визначається суспільно необхідними затратами праці, які вимірюються робочим часом, то вона може бути вищою за вартість. Складність визначення ціни землі як то­вару полягає в тому, що її використання багатогранне (для потреб сільського господарства, населених пунктів, промислових об'єктів, рекреації, заповідної справи тощо). До структури ціни входить собівартість (фактичні витрати на одиницю продукції) та прибу­ток (різниця між грошовою виручкою від реалізації товарної продукції та витратами на її виробництво і продаж).

В Україні застосовують дві основні групи цін землі, експертну (ринкову) і нормативну (кадастрову). Нормативна ціна землі визначається через капіталізацію рентно­го доходу. Для цього враховується якість, місцеположення земель та рівень використання досягнень науково-технічної революції.

. Виділяють чотири види ренти: диференційна І, диференційна II, монопольна та абсолютна. Диференційна рента І — це додатковий дохід, який одержує власник ре­сурсу (або орендар) внаслідок різниці природних властивостей різновидностей даного ресурсу. Диференційна рента II — це до­датковий дохід, який одержує власник ресурсу (або орендар) внас­лідок застосування новітніх досягнень науки і техніки. Монополь­на рента — це додатковий дохід, який одержав власник ресурсу (або орендар) внаслідок особливих якостей або дефіциту даного ресурсу. Абсолютна рента — це додатковий дохід, який одержує власник ресурсу (або орендар) внаслідок монопольного володін­ня даним ресурсом.

Вартість землі — це міра цінності землі. Існує дві групи вартос­ті землі: вартість у користуванні та вартість в обміні. У першому випадку вартість відображають з точки зору цінності земельної ді­лянки для споживача (користувача). У другому випадку прийма­ються величини, які є на вільному ринку в процесі урівноваження попиту та пропонування. Вони є чинником домовленості продавця і покупця з приводу реалізації платності землекористування.

Об'єктивна економічна оцінка землі дозволяє виконувати не тільки фіскальну роль, а й дотаційну та інноваційну. Вона вклю­чає дві складові, а саме: бонітування ґрунтів і проведення на їх основі власне економічної оцінки земель. Бонітування ґрунтів — це характеристика ґрунтів за їх сталими природними властивос­тями, які відповідним чином впливають на врожайність сільсько­господарських культур. Основними критеріями бонітування є вміст доступних для рослин запасів гумусу, вологи, азоту, фос­фору та калію. До додаткових критеріїв (модифікаційних) зара­ховують поправки на клімат та рельєф місцевості (висоту, крутиз­ну схилів, форми рельєфу і т. д.) та інші показники. Щодо власної економічної оцінки земель, то виділяють економічну оцінку зе­мель сільськогосподарського призначення, земель населених пунк­тів та земель несільськогосподарського призначення.

При економічній оцінці земель населених пунктів визначають: характеристику земельної ділянки з позиції придатності до інже­нерно-технічних, промислових та житлових споруд; транспортне забезпечення; забезпечення зв'язком; близькість та характерис­тику вже існуючих телекомунікацій та споруд; величину суспіль­но необхідних витрат в процесі експлуатації (використання) зем­лі; обґрунтування та наслідки майбутньої діяльності тощо. Най­більш поширеною оцінкою даної групи земель є визначення їх вартості з урахуванням витрат на освоєння, а також норми при­бутку і капіталізації. Під витратами на облаштування слід розу­міти вартість (відновну) на початку року проектно-конструк­торських робіт.

Оцінка земель сільськогосподарського призначення здійсню­ється окремо за кожною з категорій (рілля, сінокоси, пасовища) через їх кількісні та якісні характеристики. Це може бути еконо­мічна оцінка за окупністю витрат або за величиною продуктив­ності земель.

Економічна оцінка земель несільськогосподарського призна­чення (землі лісового, водного, природно-заповідного фонду то­що) здійснюється з урахуванням їх місцеположення, якісного складу, екологічного та соціального значення, ефекту від водо­охоронних, кліматоутворювальних заходів.

Економічній оцінці підлягають землі лісового фонду, лісові насадження, недеревні рослинні ресурси, соціальні і екологічні функції лісу. Методологічні підходи оцінки даних ресурсів і функцій здійснюються на основі загальноприйнятих кореневих цін на деревину, а іншої продукції лісу — за ринкови­ми чи закупівельними цінами, що формуються на основі попиту і пропонування.

Економічна оцінка земель лісового фонду — це грошовий вираз економічного ефек­ту, що утворюється від раціонального використання земель у процесі лісогосподарського виробництва (лісовирощування і лі­сокористування). Землі лісового фонду оцінюються за умови їх державного (промислового) використання, а також у випадках їх використання різними недержавними юридичними особами (фер­мерами) для задоволення потреб у ресурсах деревини, продуктах побічного користування, соціальних і природних корисностях лісу.

Об'єктами економічної оцінки земель лісового фонду є: земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю або призначені для залісен­ня (лісові землі не вкриті лісовою рослинністю), ділянки нелісових земель лісового фонду (сільськогосподарські угіддя, водо­йми, болота, землі, зайняті спорудами, тощо), а також ділянки земель природоохоронного і соціально-культурного призначення у складі земель лісового фонду. Як критерій економічної оцінки лісових земель використовується дохідність (ефект) від лісових земель у процесі їх комплексного раціонального використання. Величина ж економічної оцінки земельних ділянок однакового розміру, якості, місцерозташування і цільового призначення буде однаковою, незалежно від того, є чи відсутні на земельних ділян­ках лісові насадження, оскільки останні оцінюються окремо і в економічну оцінку лісових земель не входять.

Економічна (грошова) оцінка 1 га земель, вкритих лісовою ро­слинністю або призначених для залісення, визначається на основі капіталізації сумарного нормативного середньорічного економіч­ного доходу (ренти), який створюється, на відміну від земель сільськогосподарського призначення, під час виробництва дере­вини як основної продукції лісовирощування з урахуванням ін­ших корисностей та послуг лісу. Така методологічна основа оцін­ки запропонована вітчизняними вченими і рекомендована для ви­користання в практичних цілях. Відповідна формула оцінки має вигляд:

де К — економічна оцінка 1 га лісових земель; r — нормативний середньорічний економічний ефект (дохід) від вирощування де­ревини; k1 — коригувальний коефіцієнт, який враховує ефект від використання недеревної продукції та корисних властивостей лісів; k2— коригувальний коефіцієнт, який враховує невідповід­ність фактичної лісистості території адміністративної області оп­тимальній; Е— коефіцієнт капіталізації. Строк капіталізації умо­вно прийнято в розмірі 50 років, що відповідає 2 %-й ставці пла­ти за користування кредитом.

Нормативний середньорічний дохід (r) від вирощування лісу розраховується як різниця між оцінкою продукції та послуг, які можна отримати в еталонному лісонасадженні за діючими ціна­ми, та сумою нормативних витрат, пов'язаних з вирощуванням лісу за період обігу рубки, розрахованих за методом відновної вартості.

Економічна оцінка лісових насаджень розраховується дифере­нційовано за природними (лісорослинними) зонами, групами та категоріями захисності лісів, лісотаксовими поясами. В основу оцінки насаджень покладається капіталізація нормативного серед­ньорічного економічного ефекту (доходу) від їх використання як .засобу виробництва, предмета природи і праці. Відповідна оцінка визначається за формулою

де Цлн — економічна оцінка лісових насаджень відповідної поро­ди, бонітету (типу лісорослинних умов), віку в певній природній (лісорослинній) зоні, грн.; Mi0 — середній (очікуваний) запас де­ревини i-ої породи на 1 га у віці рубки, відповідного бонітету, пев­ного типу лісорослинних умов, відповідної лісорослинної зони, м3 ; Кi — коефіцієнт, що характеризує якість деревини i-ої породи; Е — норматив приведення за чинником часу (0,02); Тi — період виро­щування лісових насаджень, що дорівнює віку рубки i-ої породи, років; ti — вік насадження i-ої породи, що оцінюється, років; Елн — нормативний середньорічний економічний ефект від вирощуван­ня (використання) 1 м3 деревини певного типу лісорослинних умов у відповідній лісорослинній зоні.

Нормативний середньорічний економічний ефект від викорис­тання 1 м3 деревини розраховується як різниця між оцінкою вар­тості даної деревини за діючими цінами та нормативними витра­тами, пов'язаними з її вирощуванням за період обігу рубки, роз­рахованої за методом відновної вартості.

Грошова оцінка земель лісового фонду і лісових ресурсів у ці­лому може використовуватися як вартість капіталу в лісовому го­сподарстві, а ціна лісоземельної ділянки, виходячи з грошової оцінки, формується при купівлі-продажу з урахуванням попиту і пропонування.

Прогнозування охорони і раціонального ви­користання водних ресурсів повинно базуватись на оцінці їх загального стану та розміщення, аналізі сучасного водоспожи­вання, всебічному врахуванні особливостей цього виду природ­ного блага.

Оцінити водні ресурси важко через їх різноманітність, широке і багатоцільове використання та забруднення. Оскільки поверх­неві води взаємозв'язані, їх економічна оцінка повинна розгляда­тися в межах басейну і бути комплексною, тобто включати рибо­господарський, енергетичний, транспортний та природозахисний ефект. При цьому останні змінюються залежно від території ба­сейну, що викликає необхідність диференціації оцінок для різних його частин. Усе це потребує складних систем оцінок і розроб­лення спеціальних методів їх отримання.

Плата за воду теоретично включає дві частини: за викорис­тання водних ресурсів, яка має рентний характер, і за доставку, відвід та забезпечення якості води, що визначається відповідни­ми трудовими затратами.

Таким чином, необхідне перетворення водного господарства в єдину галузь, пов'язану економічними відносинами зі спожива­чами своєї продукції, тобто водних ресурсів з певними кількіс­ними та якісними характеристиками. При цьому основною функ­цією оцінки водних ресурсів стає покриття поточних (сучасних) і майбутніх водогосподарських витрат.

Економічна оцінка мінеральних ресур­сів має враховувати специфіку відповідних об'єктів — родовищ корисних копалин. Вони визначаються як природні мінеральні утворення в надрах землі, у джерелах води і газів, які придатні для промислового освоєння чи інакше — використання яких є економічно доцільним. Крім природних є техногенні мінеральні утворення на об'єктах видалення відходів, які розглядаються як техногенні родовища. Формування державного фонду родовищ здійснюється саме за ознакою придатності до промислового освоєння.

З методологічних позицій економічна оцінка мінеральних ре­сурсів розглядається як грошовий (вартісний) вираз споживних вартостей, що притаманні цьому природному об'єкту, з ураху­ванням, звичайно, соціально-економічної складової. Для мінераль­них ресурсів при цьому великого значення набуває врахування їх комплексного (багатокомпонентного) складу та комбінованість — тобто поєднаність декількох видів у межах локальних ділянок надр.

Застосовують до економічної оцінки такі підходи:

• визначення абсолютної вартості — за ціною товарного про­дукту, який може бути отримано з них;

• визначення прибуткової вартості — за обсягом очікуваного прибутку від реалізації товарної продукції;

• визначення рентних характеристик.

Проектні і порівняльні економічні оцінки здійснюються за стандартними процедурами інвестиційного проектування, де го­ловним критерієм виступає вартість сировини (палива), що отри­мується, і її співвідношення з обсягом необхідних інвестицій (чи­ста поточна вартість тощо).

За абсолютною вартістю мінерально-сировинний потенціал України, тобто весь обсяг розвіданих запасів у відомих родо­вищах корисних копалин, оцінюється за різними підходами сумою від 6—7 до 10—11 трлн дол. США. Вартісна оцінка здійснюється за світовими цінами, коли для такої продукції склався міжнародний ринок, або за внутрішніми, регіональ­ними чи локальними цінами, коли реалізація продукції обме­жується відповідними рамками. Зазначена оцінка залишає по­за увагою витрати на видобування і є по суті позаринковою, виконуючи таким чином лише порівняльну та ілюстративну роль.

Прибуткова (або споживна) вартість мінеральних ресурсів розраховується виходячи з рівня прибутку, який може бути за­безпечено під час освоєння тих чи інших корисних копалин. Показник прибутковості відображає якісні параметри корисних копалин та умови розробки їх покладів

Рентна методологія оцінки виходить з урахування таких при­родних чинників, як розташування і якість родовища, гірничо-геологічні і екологічні умови його освоєння. Платежі за користування надрами, що встановлені в Україні, є рентними за змістом. Але в даному разі вони не можуть виступати як категорія ціни, оскільки відповідні ставки плати є заниженими і до того ж вони не диференційовані для окремих родовищ.