5. Практичні поради фахівцям з фізичної реабілітації Рекомендовано фахівцям із фізичної реабілітації, інструкторам лфк та масажистам.

"Інвалідність - не є медична проблема. Не дивіться на мене як на пацієнта.

Інвалідність - це проблема нерівних можливостей!"

/Є. Монукало/

Часто запитують: фізичний реабілітолог — це лікар? Але лікар лікує, а фізичний реабілітолог — скоріше вчитель, бо він навчає дити­ну чи дорослого з порушеннями рухових функцій виконувати якісь дії: повзати, стояти чи ходити, тримати ложку, долати на інвалідному візку сходи чи пандус, пересідати з візка на ліжко та ін., допомагає відновити або компенсувати ту життєво необхідну функцію, яка була з певних причин частково або повністю втрачена.

Отже, завданням реабілітолога є покращення якості життя людини з фізичними обмеженнями.

Фахівець із фізичної реабілітації — це педагог, тому і його робота базується на елементарних усім відомих принципах педагогіки: доступності (відповідності віку та рівню розвитку і можливостей), наступності (від простого до складного), систематичності.

Щоб побудувати свою роботу саме за цими принципами, необхідно дуже добре вивчити дитину, її сім'ю, оточення, в якому вона перебуває щодня.

Саме з цією метою і проводять обстеження. Зазвичай ми говоримо, що обстежуємо дитину, проте для фахівця важливо отримати не лише дані, що стосуються розвитку тільки самої дитини, але набагато ширшу інформацію, яка в майбутньому допоможе йому побудувати програму реабілітації як для дитини, так і для сім'ї, в якій вона виховується. Яка дитина і що вона вміє робити, дійсно великою мірою залежить від її оточення. Тому можливості і труднощі дитини необхідно розглядати в безпосередньому зв'язку її з домом, сім'єю та більш широким оточенням.

Обстежуючи дитину, фахівець тестує її на виконання певних дій, володіння вміннями та навичками, необхідними у повсякденному житті, спостерігає за її поведінкою під час виконання вправ, стосунка­ми з батьками: як вони спілкуються, як взаємодіють, наскільки батьки допомагають своїй дитині, як саме вони це роблять, наскільки дитина самостійна у повсякденній діяльності (одягання, прийом їжі, пересування та ін.), наскільки оточення дитини адаптовано до її потреб.

Добре обстеження — перший і дуже важливий крок на шляху пошуку найкращого способу задоволення потреб дитини та її сім'ї.

Отримана інформація фіксується в Індивідуальній карті обстеження дитини. Деталізований робочий варіант карти знаходиться у реабілітолога. Найсуттєвіші узагальнені дані про фізичний розвиток дитини та сформованість у неї навичок самооб­слуговування виносяться в загальну Індивідуальну карту реабілітації дитини. На основі сукупності отриманих відомостей фахівець-реабілітолог складає індивідуальний план (програму) втручання. Ця програма може бути розрахована як на місяць, так і на півроку чи рік. Це залежить від форми роботи фахівців із сім'єю та дитиною.

Наприклад, деякі реабілітаційні центри, служби мають стаціонарні групи, або групи денного перебування. У такому випадку дитину обстежують два рази на рік (на початку року та в кінці), залежно від результатів формують короткотривалі та довготривалі цілі втручання, і розробляють програму реабілітації на рік. У процесі роботи з дитиною та сім'єю, цілі можуть змінюватись, бо дитина може швидше досягнути успіху, чи навпаки, її можливості було переоцінено і поставлені цілі виявились недоступними.

Інша форма роботи — амбулаторна, коли фахівці пропонують батькам пройти курс реабілітації та навчання. У цьому випадку, обстеження проводиться спочатку та в кінці курсу. Програма для дитини складається саме на термін проходження курсу, але в кінці за результатами останнього обстеження формується ще й так звана "домашня програма", тобто поради та рекомендації для батьків, що вони можуть і повинні робити разом із дитиною вдома після закінчення курсу реабілітації.

Починаючи роботу з дитиною, реабілітолог повинен чітко сформулювати для себе відповіді на кілька важливих запитань. Яких результатів він намагається досягнути? Яка кінцева мета? Вилікувати? На жаль, вилікувати у більшості випадків неможливо. Реабілітувати? Але який зміст вкладається в поняття "реабілітація" у конкретному випадку?

Реабілітація — це відновлення або компенсація втрачених функ­цій. Фахівці повинні реабілітувати дитину, тобто відновити те, що з певних причин порушено чи втрачено.

Але часом буває так, що реабілітація відбувається заради самої реабілітації, наближення в міру можливого до норми. При цьому мало враховується те, як найкраще задовольнити потреби дитини та її батьків за умови, що та чи інша функція повною мірою не може бути відновленою.

Пам'ятаючи про своє стратегічне завдання покращити якість життя дитини з функціональними обмеженнями та родини, в якій вона виховується, реабілітолог повинен чітко визначити й оцінити саме їхні потреби.

Ми говоримо про потреби дитини та сім'ї, і ні в якому разі не про недоліки фізичного розвитку. Наприклад, дитина не може самостійно ходити; порушення даної функції — є недолік її фізичного розвитку. Потреба дитини — навчитися самостійно пересуватись. Цього можна досягнути різними засобами: ходьбою з допомогою милиць чи паличок, або ж пересуватися на активному візку. І перше, і друге задовольнить потребу дитини у пересуванні. Реабілітологу потрібно оцінити, який спосіб буде для неї комфортнішим. Іноді ходьба на милицях чи з паличками забирає багато часу і фізичних зусиль. Тому одночасно дитину треба навчати користуватися ще й активним візком.

Отже, потрібно визначити дійсні потреби дитини та її сім ї і будувати програму реабілітаційної роботи так, щоб покращити якість

їхнього життя. ,

Як обстежувати дитину та її оточення? Яка інформація, отримана від батьків, може стати реабілітологу у пригоді під час роботи з дитиною? Як скористатися результатами обстеження сім'ї та дитини під час складання індивідуальної програми реабілітації? Саме на відповідях на ці запитання ми далі й зупинимося.