2.5 Напрямки корекційно - розвивальної роботи з дітьми, хворими на церебральний параліч.

Діти з церебральним паралічем потребують ранньої і систематичної допомоги в навчанні й розвитку. Вони різні за інтелектуальними можливостями. Навчати дітей, які з різних причин відстають у психічному розвитку, значно важче. Проте, як дітям із достатніми інтелектуальними можливостями, так і тим, які відстають у розвитку, для максимальної адаптації у соціумі необхідна негайна психолого-педагогічна підтримка. Зволікати у даному випадку означає багато що втратити у розвитку таких дітей. Діти втрачають сенситивні, тобто найбільш сприятливі для розвитку певних психічних функцій, періоди (ранній і дошкільний), стають безпорадними інвалідами в побуті, у спілкуванні. Властива цим дітям безініціативність у пізнанні й осмисленні довколишнього за умов спонтанного, тобто ніким не керованого, розвитку призводить до надзвичайної здрібненості інтересів, знань і потреб. Навіть потреба в дорослому складається у них своєрідно. Від нього вони, насамперед, чекають, або вірніше сказати, пасивно приймають задоволення життєво необхідних фізіологічних потреб: в обслуговуванні під час їжі, організації прогулянок тощо, і не просять погратися з ними в якусь сюжетно-рольову чи дидактичну гру, про щось розповісти, почитати чи щось зробити разом. Тому навички продуктивної взаємодії з дорослими, під час якої відбуваються активне пізнання дитиною навколишнього, оволодіння нею предметно-практичними діями, знаннями та вміння ними користуватися, у них формуються недостатньо.

Тимчасом саме такі навички забезпечують результативність навчальної діяльності. Через свій стан ці діти зазвичай справляють враження таких, котрі мають значно обмеженіші інтелектуальні можливості, ніж ті, що є у них насправді. Часто можливості подальшого психічного розвитку такої дитини важко передбачити не тільки через рухові порушення, але й через ряд додаткових недоліків, що виникають у пізнавальній сфері як вторинні ускладнення – свого роду "психічні контрактури", яких можна було б уникнути завдяки спеціальному навчанню.

Ідея продуктивності ранньої корекції недостатнього психічного розвитку у дітей уже давно стала загальновизнаною в корекційній педагогіці і підтверджена практикою навчання в спеціальних закладах.

Наприклад, вихованці спеціальних дошкільних закладів, у тому числі й розумово відсталих, за рівнем підготовленості до шкільного навчання вигідно відрізняються від тих своїх ровесників, які з різних причин такої підготовки були позбавлені. За час дошкільної підготовки вони мають здобутки в сенсорному вихованні, навички взаємодії з дорослим, позитивно орієнтовані на нього, вміють попросити допомогти, швидше адаптуються до умов шкільного життя, до норм поведінки в дитячому колективні.

Тимчасом значна частина дітей з церебральним паралічем через важкі рухові недоліки сьогодні не може відвідувати спеціальний дошкільний заклад і школу. Тим важливішими є педагогічні завдання, які покладаються на реабілітаційні центри і сім’ю.

Під час побудови програми індивідуальної корекційно-розвивальної роботи з дитиною, насамперед, необхідно передбачати умови для усунення інформаційної і часто емоційної деривації (дефіцит повноцінних емоційних контактів із дорослими та однолітками), намітити план нвчально-розвивальних заходів, спрямованих на подолання у неї недостатнього рівня розвитку навичок, знань і вмінь, організувати систему спеціальних корекційно-розвивальних занять із метою формування цілеспрямованої діяльності, соціальної взаємодії і загальних здатностей до навчання.

Ціль корекційно-педагогічної роботи з дитиною, яка має істотні функціональні обмеження – сформувати у неї передумови навчальної діяльності і навчити її саму вчитися.

В організації роботи з дитиною вихідними даними мають бути наступні: 1) стан здоров’я і рухомих функцій, 2) вік, 3) специфіка мікросередовища, 4) якісні особливості психічного розвитку.

Загальна стратегія педагогічних впливів передбачає два основні компоненти: освітній – забезпечити дитині певний рівень освіти і корекційно-розвивальний – сприяти максимальному подоланню прогалин у розвитку.

Основний зміст навчання з конкретною дитиною може бути визначений на основі даних діагностики про стан її інтелектуального розвитку і відповідного типу навчально-виховної програми для таких категорій дітей: із нормальним інтелектуальним розвитком, із затримкою психічного розвитку та з розумовою відсталістю. Орієнтирами такого навчання є зміст і завдання відповідних розділів зазначених програм.

Зміст корекційно-розвивальної роботи визначається індивідуальними досягненнями і труднощами дитини в оволодінні знаннями та здатністю їх здобувати (научованостю), передбачає формування, насамперед, сенсорної бази для повноцінного розвитку інтелекту й особистості.

Передусім у такої дитини важливо сформувати передумови навчальної діяльності на основі розвитку пізнавальних процесів: усіх видів сприймання, пам’яті, уваги, мислення. Результатом такої роботи має бути готовність дитини до систематичного засвоєння знань.

Корекційно-розвивальна робота з дітьми здійснюється на індивідуальних заняттях інтегративного характеру, що дає можливість вирішувати декілька різнопланових завдань у рамках одного заняття.

Розпочинаючи корекційно-розвивальну роботу з дітьми необхідно узгодити її з логопедом та реабілітологом. Бажано,щоб ці спеціалісти обговорили індивідуальну програму розвитку дитини і, кожен своїми специфічними засобами сприяли її реалізації.

Спеціально необхідно дбати про створення у дітей позитивної мотиваційної на всіх заняттях. Зміст їх має бути спрямованими на розв’язання таких питаннях:

• розвиток навичок цілеспрямованої діяльності;

• пробудження пізнавальної активності;

• підтримку стійкої позитивної мотивації у різних видах діяльності;

• накопичення знань, умінь, навичок з урахуванням вікових можливостей;

• цілеспрямоване формування вищих психічних функцій, в основі яких є: 1) розвиток сенсорно-перцептивної діяльності і формування етилованих уявлень; 2) формування мисленнєвої діяльності у щільному взаємозв’язку з розвитком мовлення, що означає необхідність посиленої уваги до розвитку комунікативних умінь у дітей, навичок спілкування з дорослим і однолітками, 3) здатності розв’язати найпростіші проблемні ситуації, 4) розвиток наочних форм мислення, 5) мисленнєвих операцій, 6) конкретно-понятійного мислення, елементарного міркування і здатності робити висновки, 7) розвиток розумової здатності до символічного заміщення і наочного моделювання у різних видах діяльності;

• формування передумов оволодівання навчальною діяльністю: умінь планувати, контролювати свої і чужі дії, оцінювати результати під час виконання завдань, формування здатності до вольового напруження, довільного регулювання власної поведінки.

Тривалість занять встановлюється в залежності від складності навчального матеріалу, особливостей працездатності дитини, стану здоров’я в цей день.

Розробляючи індивідуальну програму корекційно-розвивальної роботи з дітьми, слід орієнтуватися на такі напрямки роботи.

1.Розвиток і вдосконалення рухових функцій. Це насамперед передбачає необхідність розвитку загальної і дрібної моторики, формування елементарних графомоторних навичок.

У роботі з цими дітьми необхідно постійно дбати про нормалізацію тонусу дрібних м’язів. З цією метою застосовувати масаж пальців, кистей рук в іграх із горіхами, з кубиком льоду, холодною і гарячою водою, з тістом чи глиною. Готуючи руку дитини до письма, важливо вдосконалювати хапальні рухи, вчити схоплювати великі предмети двома руками, а маленькі – однією; закріплювати різні способи хапання: кулаком, пучкою. У дидактичних іграх розвивати точність рухів рук, узгодженість рухів обох рук, зорово-моторну координацію.

Достатню кількість часу в корекційній роботі з дітьми з церебральним паралічем необхідно відводити навчанню правильно тримати олівець, стимулювати ритмічні рухи з олівцем і папером, вчити виконувати вільні дуго-хвиле- і колоподібні рухи рукою. З цією метою иожна пропонувати дітям дидактичні ігри на сортування дрібних предметів, нанизувати на стрижень, ігри з мозаїкою, складання конструкторів. Дуже корисні дітям із руховою патологією вправи на релаксацію: "Погладимо котика", "Маляр", "Пополощемо білизну". Вправи такого типу корисно чергувати з динамічними: "Кулак-долонька-кулак".

Велике значення для розвитку дитини в цілому є пробудження інтересу до образотворчої діяльності, знайомство з папером і різноманітним засобом зображення: малювання пальчиком, і долонькою, нанесення кольорових плям. Досить складними, але корисними для дітей є вправи на зображення точок різної інтенсивності, густоти. Необхідно також учити дітей зображувати вертикальні, горизонтальні і різнонаправлені лінії. При цьому доцільно використовувати прийоми копіювання, обведення контурів, проходження лабіринтів, малювання за опорами, на обмеженій поверхні, домальовування та розфарбовування різноманітних предметів у книжках-розмальовках.

2. Сенсорне виховання. Воно спрямоване на вдосконалення просторових і слухових функцій, вдосконалення сенсорно-перцептивної діяльності стає базою для формування елементарних математичних уявлень. Розвиток сенсорно-перцептивної діяльності передбачає вирішення таких завдань.

Стимуляція орієнтувальної активності, приваблюючи увагу дитини до предметів і явищ. Удосконалення навички фіксації погляду на об’єкті, прослідковування за його переміщенням в обмеженому просторі.

Заняття з дітьми мають бути насичені вправами на впізнавання предметів побуту та іграшок у незвичному ракурсі, знаходити ідентичні, парні малюнки, іграшки. Формування зорового сприймання інтенсивно відбувається у вправах на диференціацію предметів за зовнішніми ознаками: кольором, формою, розміром, на співвіднесення й ідентифікацію предметів із зразками-еталономи. Паралельно з оволодінням еталонними уявленнями бажано запроваджувати ігри на серіацію предметів за кольором, формою й величиною, диференціацію предметів за кількістю: багато-мало, один-багато.

Серйозної уваги потребує розвиток у дітей слухового сприймання, зокрема, слухового зосередження і пам’яті в іграх: "Слухай, що звучить", використовуючи для цього різний стимульний матеріал: музичні інструменти, іграшки, що звучать. Згодом доціль но запропонувати дітям розрізняти голоси близьких людей, впізнавати мелодії дитячих пісень. Складними, але продуктивними на вдосконалення слухових сприймань, є вправи, де діти вчаться орієнтуватися на ритм, висоту, силу тембр ("Вгадай, хто тебе кличе: велика кішка чи маленька"), вслуховуватися в інтонації дорослого, реагувати на гнучкість звучання, із закритими очима визначати місце знаходження джерела звуку.

3. Ознайомлення з довкіллям. Необхідність цього напряму роботи зумовлена високо інформаційною насиченістю, різнобічністю й доступністю знань, уявлень,джерелом яких виступає довкілля. Спостереження за явищами природи, рослинами, тваринами, працею людей розвивають у дітей пізнавальні інтереси і потреби, сприяють формуванню уміння спостерігати. Найчастіше саме воно виступає джерелом перших вражень, уявлень, знань, а відтак і рушійною силою психічного розвитку.

Під час ознайомлення з довкіллям створюються сприятливі умови для розвитку у дітей, які відстають у розвитку, уміння розпізнавати предмети, явища природи, суспільні події, оцінювати їх, порівнювати, спів ставляти, роботи висновки, використовувати наявні у них знання для обґрунтування елементарних закономірностей, відповідати на запитання: "Навіщо?", "Чому?", "Що спочатку?", "Що потім?", "Чим відрізняються?", "Чим схожі?", "У чому користь?", тощо.

Відображення навколишнього щільно пов’язане з життєдіяльністю дітей, задоволенням їхніх щоденних потреб і відбувається у взаємодії з дорослим: наслідування його способів діяння з предметами, дотримання традицій і особливостей поведінки в певних життєвих ситуаціях. Усе це сприяє не тільки узагальненню образів предметного світу у цих дітей, але й уявлень про себе, про свої стосунки з іншими людьми, що стає підґрунтям для їхньої соціалізації.

4.Формування предметної діяльності має велике значення для пізнання властивостей різноманітних предметів довкілля. У процесі її здійснення інтенсивно розвиваються всі пізнавальні процеси, а особливого мислення. У предметно-практичних іграх навчального змісту та в побуті створюються безліч ситуації для розвитку наочно-образного мислення, усвідомлення причинно-наслідкових залежностей. Удосконалюються дрібні руки рук, діти вчаться співвідносних дій в іграх із вкладками, картками, реальними предметами.

Дуже корисні для розвитку мислення дітей є іграх на використання спеціальних знарядь у проблемних ситуаціях, наприклад, "Дістань іграшки з банки", "Відремонтуй іграшку" тощо. У предметно практичній діяльності розвивається тактильні відчуття і сприймання. Найбільше цьому сприяють цікаві для дітей ігри типу "Чудесний мішечок", в яких дітей учать на дотик визначати предмети, їхні властивості (холодний-теплий, гладенький).

Великий розвивальний ефект мають заняття на конструювання різноманітних моделей. У таких іграх легко ускладнювати завдання, варіюючи кількість деталей (без зайвих деталей і з ними), складності об’єктів моделювання (гараж і багатоповерховий будинок, візок і кран), способи допомоги (за наслідуванням, зразком, схемою, самостійно).

На основі предметно-практичної діяльності корисно розгортати сюжетно-ігрові ситуації, в яких діти не тільки добирають відповідний матеріал, аналізуючи його особливості, але й вчаться користуватися власними знаннями, поповнюють їх, узагальнюють. У цьому зв’язку, використовуючи адекватну наочність, доцільно організовувати тематичні ігри: "Покупаємо ляльку", "Пригостимо друзів чаєм", "Маша збирається на прогулянку" (закріплення знань про одяг чи зимові забави), "Маша хвора". Моделюючи відповідні ситуації, дитина не тільки відтворює знання, але й вчиться передбачати, прогнозувати, творчо мислити.У таких заняттях здійснюється розвиток емоційного і ситуативно-ділового спілкування дитини з дорослим, удосконалюються його комунікативні здібності, готуються передумови до засвоєння складніших систем знань.