6.2.Формування психолого-педагогічної компетентності батьків.

Окремим напрямком роботи з батьками є формування у них усвідомлення важливості корекції та стимуляції психічного розвитку і соціальної адаптації дитини,а також їхньої ролі у цьому процесі.

Для успішної співпраці з психологом,логопедом,соціальним педагогом у питаннях виховання та розвитку дитини батьки повинні отримати нові знання й навички.

У більшості сімей необхідність корекції психічного розвитку і виховання хворої дитини усвідомлюється недостатньо або уявляється як щось другорядне порівняно з лікувальними заходами. Тут знов-таки продовжує діяти установка на повне одужання. Якщо ж реальність незворотних фізичних,а часто й психічних,обмежень приймається,то можливості розвитку дитини і важливість її виховання та адаптації у соціальному середовищі недооцінюється. Особливо це характерно для тих випадків,коли у дитини виявляються незаперечні ознаки розумової відсталих ,яка ,на жаль,нерідко поєднується з церебральним паралічем. Якщо ж таких грубих порушень у психічному розвитку дитини немає і її поведінка та спілкування з близькими розвивається в межах норми,особливо з огляду на невисокі вимоги,які пред’являються до хворої,ослабленої дитини,батьки не переймаються психолого-педагогічними проблемами вже з іншої причини:вони переконані в її психологічному благополуччі. Звичайно,так буває доти,поки не надходить час її шкільного навчання. Тоді раптово батьки дізнаються,що їхня дитина дуже відстає в розвитку й навчання за програмою масової школи їй не під силу. Нерідко її доводиться навчати за програмою допоміжної школи(для розумово відсталих),хоч вона й не є розумово відсталою.

Такий стан розвитку дитини в переважній більшості випадків зумовлений педагогічним недоглядом протягом дошкільного віку, коли єдиними її вихователями бувають батьки.

Першими, хто починає шукати психолого-педагогічної допомоги, бувають батьки, яких дуже обтяжує поведінка дитини. Найчастіше це так звані розгальмовані діти. Вони перебувають у постійній активності, проте нецілеспрямованій, ні в чому не можуть зосередитися, усе зачіпають, мало зважуючи на можливість заподіяти якусь шкоду. Їх ні на хвилину не можна залишати без нагляду. Це дуже стомлює батьків і вони часто «зриваються» аж до жорстокості, але безуспішно. Їхнє звернення до психолога чи педагога звучать так: «Зробіть що-небудь, щоб він не був таким некерованим». Тут виразно виявляється установка батьків щодо психолога, який огляне дитину і щось зробить таке, що вона одразу зміниться на краще.

Таке невиправдано перебільшене уявлення батьків про можливості психолога і споживацькі очікування щодо його допомоги зумовлюються недостатньою їхньою компетентністю в психолого-педагогічних питаннях. Батьки часто не мають уявлення про те, у чому полягає психічний розвиток дитини і які чинники його рухають. Звідси і недооцінка свого впливу на цей процес. Отже, педагогічна просвіта батьків є необхідною умовою залучення їх до активної участі в психосоціальній реабілітації дитини.

Насамперед, у батьків необхідно формувати такі переконання.

Усі діти з церебральним паралічем мають більш чи менш виражені особистості, які ускладнюють формування їхньої пізнавальної діяльності й особистості. Тому всі вони потребують соціальної корекційно - розвивальної допомоги.

Якими б не були психофізичні порушення дитини, а у неї завжди залишаються можливості розвиватися. Навіть незначні, на перший погляд, досягнення дитини в розвитку можуть відіграти суттєву роль у її пристосуванні до життя і полегшити близьким догляд за нею.

Чим більші психофізичні вади має дитина, тим більше для її розвитку потрібна допомога дорослого, який спонукає її активність і організовую діяльність.

Корекційно- розвивальна робота з дитиною тим успішніша, чим раніше вона розпочата. Вона так само важлива, як і лікування, і мусить здійснюватися паралельно з ним, як складова комплексної реабілітації.

Успішність корекційно – розвивальної роботи з дитиною залежить від виявлення та використання всього здорового, позитивного, що є у всіє дітей.

Розвиток дитини неможливий без її активності, яким би не були її психічні чи фізичні обмеження. Правильно побудована педагогічна робота передбачає створення ситуацій для виявлення активності дитини, стимуляцію цієї активності. Саме тому такої великої шкоди завдає розвиткові хворої дитини гіперопіка, попередженню її бажань та намірів, що заважає вияву її ініціативи і пошуків способів розв’язання тих чи інших пізнавальних і практичних завдань.

Виховання і розвиток дитини здійснюється щодня і щогодини у спілкуванні з дорослими. Виконання гігієнічних процедур, годування, прогулянка з педагогічного боку можуть бути не менш корисними, ніж спеціальні заняття, які часто бувають короткочасними через надмірну втомлюваність дитини. Тому навіть тоді, коли з нею працює спеціальний педагог чи психолог, роль батьків та інших близьких, які доглядають дитину, не може бути применшеною. Саме вони є головними та втілювачами корекційно-розвивальної програми, розробленої фахівцями.

Співпраця між батьками та психологами, вироблення корекційно – розвивальної стратегії щодо дитини починається з її діагностичного обстеження, на якому обов’язково повинен бути присутній хтось із батьків, а ще краще – обоє.

Досвід показує, що спостерігаючи за тим, які завдання ставить психолог перед дитиною і як вона їх розв’язує та які труднощі терпить, батьки дізнаються чимало нового для себе. По-перше, вони з’ясовують, які показники важливі для оцінки особливостей психічного розвитку дитини. По-друге, для них часто буває відкриттям, яких простих речей не знає і не вміє їхня дитина. Тут-таки вони й спостерігають, як і яким способом її можна навчити. Здебільшого вони переконуються, що й самі могли б навчитися так працювати з дитиною. Це надає їм оптимізму і вони намагаються зразу ж перейняти досвід: починають занотовувати завдання, порядок їх виконання, що свідчить про готовність батьків навчитися. Звичайно, виникатимуть і немалі проблеми, але важливо підтримувати в них паростки інтересу до справи й віри в успіх.

Осмислити і систематизувати необхідні психолого- педагогічні знання й навички роботи над розвитком дитини батькам допоможуть спеціальні тематичні заняття батьківського семінару. Їх спланують разом психологом, педагог, логопед, реабілітолог. Можна опрацювати, приміром, такі теми:

особливості порушень психічного розвитку дітей з церебральним паралічем і можливості їх корекції;

вплив порушення рухових функцій на психічний розвиток дитини;

порушення сенсорних функцій при дитячому церебральному паралічі та їх вплив на інтелектуальний розвиток дитини;

як розвивати мовлення у дітей з церебральним паралічем;

гіперопіка та її негативний вплив на психічний розвиток дитини;

чому виникають порушення розвитку особистості у дітей з церебральним паралічем;

спілкування – важливий фактор психічного розвитку дитини;

розвиток навичок самообслуговування – важлива умова психосоціальної реабілітації дитини;

як підготувати дитину з церебральним паралічем до шкільного навчання.

Часто і самі батьки можуть поставити ряд питань, які будуть темою плідного й зацікавленого обговорення. Для висвітлення окремих тем можна запрошувати різних фахівців. Добре, коли хтось із батьків може поділитися власним досвідом виховання й розвитку дитини.

Таким чином, освітня робота з батьками допоможе зробити їх свідомими і повноправними учасниками реабілітації дитини, бо насамперед, завдяки батькам цей процес стає тривалим і неперервним, а тому й успішним.