5.1. Збір загальної інформації.

Перш ніж почати обстеження фізичного розвитку дитини, реабілітологу потрібно зібрати багато різної інформації, яка конче необхідна як для побудови системи кваліфікованого втручання, так і для продуктивної взаємодії з дитиною та її батьками.

Фахівцям доводиться часто звертатися до батьків своїх малень­ких пацієнтів. Батькам не байдуже, звернуться до них офіційно: "Сидорова, вам необхідно прийти з дитиною на повторне обстеження" чи шанобливо скажуть: "Тетяно Степанівно, Вам необхідно прийти на повторне обстеження". Таке особисте звертання допомагає вста­новити стосунки довіри між мамою та фахівцем, знизити її тривож­ність перед черговим візитом. Тому з самого початку треба дізнатися про ім'я та по батькові мами й тата.

Необхідно мати повну адресу та контактні телефони обох батьків (краще всіх членів сім'ї). Цілком можливо, що вони стануть у пригоді.

Важливо отримати інформацію про умови проживання сім'ї.

Наприклад, якщо є потреба вчити дитину пересування в інвалідному візку, важливо, на якому поверсі знаходиться квартира, чи є ліфт, скільки сходинок і якого вони розміру, чи є пандус, яка ши­рина дверей у квартирі та наявність порогів, завантаженість квартири меблями та ін. Умови проживання в такому випадку необхідно також обстежити, щоб урахувати їх у програмі реабілітації: навчити певних умінь і навичок маму та дитину, які вони зможуть використовувати щодня вдома. Адже мамі з дитиною жити не в лікарні, чи реабілі­таційному центрі під наглядом фахівців, а вдома, де вони самі.

Інформацію стосовно обстеження помешкання можна помістити і в інших пунктах карти, наприклад, саме тоді, коли в процесі обстеження дитини в цьому виявилася необхідність.

Дата обстеження. Необхідно фіксувати дату як первинного так і всіх поточних обстежень дитини. Це дасть можливість кожному нас­тупному фахівцю, що буде працювати з дитиною, зрозуміти, як саме проходив розвиток цієї дитини в певний час, у конкретному віці.

Потреби та побажання батьків. Чому батьки звернулися до вас? Які проблеми (питання) цікавлять батьків найбільше? Як і очікування та сподівання у батьків від процесу реабілітації у ціло­му? Чого саме вони прагнуть досягнути разом із дитиною?

Така інформація вкрай необхідна для фахівця, бо допомагає з'ясувати, наскільки батьки реально оцінюють стан і фізичні обмеження своєї дитини. Від цього залежить, як батьки сприймати­муть рекомендації щодо реабілітації їхньої дитини, а отже, і вибір реабілітологом тактики спілкування з батьками та рідними дитини.

Якщо з цих питань виникають непорозуміння з батьками, є потреба звернутися за консультацією до психолога, чи соціального педагога.

Діагноз і супутні медичні проблеми. Діагноз переписується з медичної картки дитини. Але дуже часто з різних причин написаний діагноз не зовсім відповідає дійсності. Це важливо враховувати під час обстеження дитини. Адже діагноз — це лише медичний термін, а фахівця, для того, щоб скласти програму втручання, цікавить, на­самперед, рівень розвитку дитини, наявність певних обмежень, сильні та слабкі сторони, володіння певним обсягом умінь і навичок.

Мета проведення обстеження — не виставити діагноз, а знайти слабкі місця в розвитку дитини, над якими необхідно працювати. До . речі, недоліки розвитку важливі для фахівця, а для батьків необхідно наголошувати на сильних сторонах розвитку дитини, говорити про наявні вміння й навички, і обов'язково про те, що можна і необхідно розвивати.

Наприклад, під час обстеження дитини (ДЦП, спастична диплегія), виявлено, що вона самостійно сидить, повзає, самостійно втримує вертикальне положення, але погано втримує рівновагу в пол­оженні стоячи на двох колінах, сидячи на боку, не може самостійно ходити та ін. Спілкуючись із мамою стосовно результатів обстеження, правильно буде наголосити: "Оленка гарно повзає, може сама сидіти, молодець, нам із Вами треба буде попрацювати над її рівновагою під час сидіння на боці, а також ми будемо вчити її самостійно пересуватись..."

Реабілітологу конче необхідно знати про супутні медичні проблеми: чи було оперативне втручання (хірургічні та інші операції); якщо було, то які його результати, які є медичні застереження. Ці відомості потрібно враховувати, щоб не заподіяти шкоди дитині під час фізичних навантажень. Наприклад, якщо у дитини гіпертонія,то неприпустиме часте використання вправ з опусканням або втриман­ням голови нижче рівня попереку, тобто вниз головою.

Важливо також знати про судоми, судомну готовність, епілептичні напади, їх характер та які протисудомні препарати вживає дитина.

У міру потреби фахівець повинен проконсультуватися з лікарем, або рекомендувати мамі звернутися з дитиною до лікаря.

Один із найважливіших принципів утручання спеціаліста — не нашкодити!

Якщо є відлежини, потертості, необхідно з'ясувати причину їх виникнення; можливо, це результат використання компенсаторних пристроїв — ортезів, апаратів та ін. У цьому випадку подальше використання цих пристроїв у процесі реабілітації є неможливим. Доведеться або відмовитися від них, або ж підібрати (замовити виготовлення) інших.

Якщо є хвороби внутрішніх органів — наприклад, дитина перенесла операцію на серці, потрібно чітко регламентувати фізичне навантаження, особливо силові вправи та вправи на витривалість.

Реабілітологу потрібно знати про стан зору і слуху дитини.

Ця інформація на перший погляд здається несуттєвою, адже йдеться про фізичний розвиток. Проте часом вона вкрай необхідна.

Наприклад, під час тестування дитини на рівновагу та координацію, її просять зробити кілька кроків по намальованій на підлозі лінії. Результат — дитина пішла в іншу сторону. Чому? - Можливо, у неї справді проблеми з координацією рухів, над яки­ми доведеться попрацювати, а можливо, вона не побачила лінії чи не зрозуміла даного їй завдання, або ж просто не почула його. Знаючи наперед, як саме дитина бачить, чує, сприймає інформацію, реабілітолог ураховуватиме це, даючи їй інструкцію, і лише за таких умов правильно оцінить її можливості і побудує програму втручання та реабілітації.

Попереднє лікування (навчання). Потрібно з'ясувати, які курси реабілітації, в яких центрах, за якими програмами та методиками проходила дитина.

Фахівцю необхідно побачити виписки, де зазначені результати лікування та рекомендації, а також поцікавитись у батьків, що саме їм сподобалось, а що ні, і чому.

Можливо, вдасться продовжувати те, що вже робили з дитиною інші спеціалісти, що приносило позитивні результати, а можливо, доведеться побудувати новий план утручання, враховуючи як по­зитивні так і негативні результати попередніх лікувань.

Медичні препарати. Необхідно знати, чи приймає дитина якісь лікувальні препарати, які саме (перелік), як приймає, з якою метою.

При потребі (якщо у реабілітолога виникли якісь сумніви щодо доцільності використання даної групи препаратів, або на його думку пацієнт невірно приймає ці препарати) необхідно проконсультуватися з лікарем, щоб урахувати цю інформацію, як під час обстеження, так і під час занять, адже ліки можуть сприяти гіперактивності дитини і навпаки - гальмувати, розсіювати увагу, знижувати або підвищувати м'язовий тонус.

Родина (або члени сім'ї). Ця інформація важлива під час складання індивідуальної програми втручання. Дізнайтесь про оточення дитини, хто з членів сім'ї більше часу проводить із нею.

Припустимо, що мама сама виховує дитину, яка не ходить, пересувається на візку з допомогою дорослого. Реабілітолог повинен урахувати цю ситуацію і навчати маму, наприклад, прийомів техніки перенесення дитини з візка на ліжко з допомогою лише однієї особи, тому що мамі одній доводиться виконувати цю вправу кілька разів на день саме без сторонньої допомоги (мал. 5.16-5.20)

Місце й умови проведення обстеження. Небайдуже, в яких умовах тестується дитина (яке приміщення, температура повітря, який одяг на дитині та ін.), скільки людей присутньо.

Ця інформація дає зрозуміти, чому дитина, можливо, розгублена, чи не може зосередитися (наприклад, якщо в кімнаті забагато яскравих іграшок), можливо соромиться (багато присутніх - сторонніх людей) та ін.

Якщо оцінюється хода, простору потрібно багато, адже за два-три кроки, що зробить дитина, неможливо розпізнати її проблеми. Треба поспостерігати за дитиною, за її переміщенням, ходою, поставою та ін. Якщо в приміщенні холодно, це може спричинити підвищення м'язового тонусу, коли надто тепло, можливе надмірне розслаблення. Має значення, який на дитині одяг: занадто тісний може обмежувати рухливість дитини, або навпаки допомагати втримувати певне положення під час сидіння чи стояння. Тому, якщо умови дозволяють, краще тестувати дитину без одягу.