3.2.2. Складні види навчання при усному викладенні, та їх характеристика

Більш складнішими від пояснення та бесіди є такі методичні види

навчання при усному викладенні матеріалу з облікових дисциплін як: дискусія, диспут, дебати.

Зупинимось більш детально на кожному з них.

Дискусія - це один з найдавніших методів навчання. У ході дискусії учасники обговорення наближаються до істини через глибоке усвідомлення проблеми, причому таке усвідомлення з’являється завдяки висловленій думці кожного учасника.

За допомогою дискусії здійснюється групове обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом зіставлення різних думок (рис. 3.7). Дискусії притаманні чіткість мети, бездоганна компетентність, науковий підхід до проблеми, що обговорюється, повага до аргументів противника, водночас обґрунтована, послідовна критика позицій опонента.

Хід дискусії

Рис. 3.7. Схема взаємодії між учасниками дискусії

Заняття-дискусії дозволяють відкрити думки студента, надають

можливість відмовитися від шаблону, спонукають до творчості, дозволяють насолодитися атмосферою свіжих ідей, отримати задоволення від навчального процесу.

Дискусії дають змогу обговорювати досить широке коло як програмних,

так і непрограмних, але актуальних питань.

Дискусія має такі переваги: координує думки окремих осіб; стимулює

учасників дискусії чітко й точно формулювати свої думки; в процесі дискусії більш помітними стають помилки в мисленні. Дискусія може виконувати комплекс функцій: це і школа спілкування-діалогу, і засіб колективного розв'язання проблем, і метод критичного засвоєння знань. Вона допомагає з’ясувати власну позицію з певних питань і в результаті обміну досягти всебічного бачення предмета обговорення.

Як правило, дискусію проводять, якщо мають місце протилежні точки зору на якийсь предмет, і лише ґрунтовне обговорення цих поглядів може привести до прийняття оптимального рішення. В інших випадках можна обмежитись проблемно-аналітичною бесідою.

На перший погляд здається дивним, що облікові предмети, які базуються на точних поняттях активу, пасиву, дебету, кредиту можуть стати матеріалом для дискусії. Однак приводом для вільного обміну думками може виступати і саме питання про подвійний запис.

Наприклад, викладач при проведенні заняття, присвяченому питанням

подвійного запису, закріплює дискусійні питання між студентами. При цьому кожен з них за бажанням може обрати ту чи іншу роль. Так, історик проводить ретроспективний аналіз: розповідає про передумови виникнення подвійного запису та підкреслює неминучу необхідність його виникнення. Критик повинен визначити недоліки предмета дискусій, наприклад, зупинитись на потрійному та четвертному способах реєстрації фактів господарського життя. Адвокат відхиляє звинувачення, підкреслюючи, що подвійний запис ідеально реалізується в комп'ютерних системах бухгалтерського обліку. Реаліст доповнює дискусію реалістичними фактами про предмет дискусії, визначає місце подвійного запису в систем бухгалтерського обліку, тобто пояснює взаємозв’язок подвійного запису з іншими елементами методу бухгалтерського обліку і т. д.

У дискусії розрізняють такі етапи:

1) сприйняття предмета дискусії, який включає визначення цілей і теми дискусії та збір інформації (знань, суджень, думок, нових ідей, пропозицій всіх учасників дискусії) з проблеми, що обговорюється;

2) аналіз і оцінка предмета дискусії (упорядкування, інтерпритація і спільна оцінка одержаної в ході обговорення інформації (вироблення колективного рішення);

3) прийняття рішення (підведення підсумків дискусії: зіставлення мети дискусії з отриманими результатами).

На кожному етапі по-різному можуть виявлятися психологічні й інтелектуальні здібності людини.

Одні студенти сприймають предмет дискусії в цілому та формують про нього узагальнене уявлення, інші - зосереджують свою увагу на окремих аспектах предмета дискусії, створюють детальне уявлення про якусь одну його сторону.

Як правило, остання група студентів має додаткові спеціальні знання і схильність до аналітичного мислення.

Найважливішими умовами проведення дискусії як тематично спрямованого диспуту можуть бути такі:

• кількість учасників не перевищує сто осіб, оскільки обговорення в аудиторії, де студентів більше ста не дозволяє ефективно проводити дискусію;

• усі учасники дискусії мають бути готовими до неї;

• кожен учасник дискусії повинен мати чіткі стислі тези свого виступу;

• можна практикувати "розминку" для активізації дискусії;

• дискусія повинна бути спрямована на з'ясування істини, а не на словесне змагання учасників;

• просторове розміщення повинно бути таким, щоб всі учасники добре чули й бачили один одного, надаючи цим самим можливість сприймати широкий спектр невербальних виявлень (міміку, позу, жести тощо).

Розпочати дискусії можна таким чином: роздайте кожному з присутніх по примірнику розмноженого на ксероксі прикладу, що пропонується для обговорення чи завдання.

Після того як запропонований приклад буде прочитаний, поділіть аудиторію на групи по 5-7 чоловік. Кожна група повинна мати свого ведучого, котрий буде керувати дискусією, і секретаря, що відмічає пропоновані рішення, щоб потім представити їх усім. Потім починається власне дискусія, у якій учасники можуть висловлювати свої думки, намагаючись прийти до одного чи декількох висновків. Якщо будь-яка з груп поступово ухиляється від теми, викладач повинен допомогти їй повернутися до головної проблеми. Після того як усі думки були обговорені, підбивають підсумки. Необхідно, щоб кожна з груп прийшла до одного загального висновку. Кожна група обирає одного зі своїх членів, який звітується перед всією аудиторією.

Викладач повинен вміти слухати учасників дискусії та навчити студентів такому вмінню. Хибною є думка, що дискусія виникає сама по собі. Її потрібно готувати, виховувати вміння вести дискусію, розуміння того, що думка кожного - це цінність. Її треба вислухати або спростувати фактами і доказами, або врахувати і прийняти.

Для цього потрібні доброзичливі взаємовідносини в колективі, повага до думки кожного, готовність винести будь-яке серйозне питання на колективне обговорення.

Учасник дискусії повинен вміти:

1. Лаконічно та аргументовано відповідати на запитання.

2. Уміти зняти заперечення.

3. Уміти переконати тих, хто має сумніви.

4. Стверджувати власну позицію у дискусії з аудиторією.

Диспут (від латинського слова “розмірковувати”, “дискутувати”) передбачає зіткнення різних, інколи прямо протилежних точок зору. Це обговорення будь-якого питання, проблеми з метою правильного їх розв'язання.

Диспут не вимагає остаточних висновків, що дає студентам можливість аналізувати поняття й аргументи, захищати свої погляди, переконувати в їх правильності інших людей.

Як і в процесі дискусії, за допомогою диспуту здійснюється проблемний підхід до організації різних форм навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Диспут можна проводити тільки за умови, якщо студенти мають певні знання по предмету розмови, а також визначені навички спілкування, полеміки, які виключають зневагу до особистості виступаючого (якщо з його думкою не погоджуються).

Диспути потребують ретельної, глибоко продуманої підготовки і живої, захоплюючої форми їх проведення.

Підготовка по-справжньому цікавого і корисного диспуту - справа

серйозна. Її реалізація складається з кількох етапів, причому від кожного з них залежить успіх проведення диспуту в цілому. Процесу організації диспуту властиві три етапи: підготовчий, основний і завершальний.

Особливо важливу роль у процесі організації диспуту відіграє

підготовчий етап. Його основні складові - це визначення теми, мети проведення диспуту; створення організаційної групи; розподіл обов'язків, вибір ведучого диспуту.

Ведучий повинен вміти говорити з учасниками диспуту просто,

невимушено - це значно зближує його з присутніми. Він має бути основним джерелом взаємної доброзичливості. Взаємовідносини між викладачем та аудиторією під час диспуту наведені на рис 3.8.

Тема, мета

диспуту

Рис. 3.8. Схема взаємодії між учасниками диспуту

Основний етап диспуту - це хід дискусії на основі сформульованих питань, що відповідають темі обговорення.

Диспут можна розпочинати як з проблемного запитання до аудиторії так і опису конкретного факту діяльності підприємства, що відповідає проблемі, яка обговорюється. У короткому вступі ведучого повинно підкреслюватись, що диспут - це обмін думками мета його полягає в пошуку правильних відповідей на запитання, що цікавлять присутніх. Ведучий розповідає про порядок проведення диспуту, конкретизує предмет обговорення, актуальність, вказує на різні думки з приводу того чи іншого питання, уточнює окремі поняття.

У процесі диспуту слід створювати таку атмосферу, щоб її учасники могли висловити свою думку вільно, відверто, від душі і були переконані, що ніхто не засудить властиву їм логіку мислення. Це, звичайно, залежить від ведучого диспуту, від його вміння скоординувати процес дискусійного спілкування, гостро і проблемно поставити перед аудиторією питання, розговорити, змусити думати.

Дебати. Дебати суттєво відрізняються від дискусії і диспуту. Дискусія має на меті взаємну експертизу точок зору і проводиться для того, щоб ознайомитися з поглядами один одного з метою подальшого вироблення спільної позиції. Дебати ж мають на меті перемогу однієї точки зору над поглядами опонента і містять ґрунтовні аргументи, що мають забезпечити переконання опонентів і слухачів у правильності саме цієї точки зору.

Найголовніше у дебатах - передача повідомлення якомога зрозуміліше, водночас апелюючи до повідомлення опонента. Дебати - це не хаотична навала несподіваних атак опонента, а стратегічна і тактична гра, одержати перемогу в якій означає переконати слухачів. Взаємовідносини викладача й аудиторії під час дебатів наведено на рис.3.9.

тема

дебатів

Рис.3.9. Схема взаємодії між учасниками дебатів

Учасниками дебатів є промовці, які намагаються залучити на свій бік якомога більшу кількість людей, а також головуючий, який слідкує за тим, щоб поведінка всіх учасників дебатів не порушувала певних регламентованих норм.