Кафедра Економіки , інформатикі та кінезіології

Лекція

Рушійні сили та фактори виробництва

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала:доц. Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засідані кафедри ЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2008р

План

1. Економічні потреби та інтереси - рушійні сили виробництва.

2. Суть і структура суспільного виробництва. Відтворення.

3. Фактори виробництва та їх взаємодія.

В попередній темі ми говорили, що всі економічні школи кон-центрували свою увагу на питанні: що є основою життя суспільства. В результаті тривалих дискусій всі дійшли висновку, що це виробництво матеріальних благ та послуг.

В свою чергу, рушійною силою виробництва є потреби. Людина не може жити без потреб. Вони виникають разом з народженням і супроводять її все життя. Вони ж є спонукальним мотивом до ви-робництва. Власне, задоволенню потреб підпорядкована вся еко-номічна діяльність суспільства.

Потреба, як економічна категорія - це необхідність окремої людини, сім’ї, колективу, держави, суспільства в цілому, у певних матеріальних благах і послугах.

Потреба - це відчуття нестачі чогось, яке існує, доти поки воно не буде задоволене.

Класифікації потреб існують залежно від підходів та методології їх дослідження.

І. З точки зору розвитку суспільства розрізняють:

1. базові або вроджені потреби - потреби, які забезпечують фізіологічне існування людини і виникають від її народження;

2. набуті або породжені розвитком цивілізації, потреби які забезпечують існування, відповідне рівню розвитку цивілізації /кіно,телебачення, зв’язок.../.

ІІ. З точки зору рівня життя:

1. першочергові потреби - їжа, одяг, житло...;

2. другорядні або, так звані - предмети розкоші.

Між цими групами потреб немає чіткої межі. Все залежить від рівня розвитку тієї чи іншої країни. Наприклад,телебачення, особистий транспорт є першочерговою потребою громадян розвинутих країн, а в бідних, це вважається предметами розкошу.

ІІІ. З точки зору місця людини в суспільстві розрізняють потреби:

1. особисті;

2. виробничі - потреби в устаткуванні, обладнанні, сировині, ін.;

3. суспільні потреби - потреби певних соціальних груп, класів, суспі-льства загалом.

1Y. З точки зору характеристики людини - це потреби:

1. фізіологічні;

2. духовні або інтелектуальні;

3. соціальні потреби, які виникають у процесі співжиття у людському соціумі / умови життя і праці, розвиток трудового колективу, виконання громадянських обов”язків тощо/.

Потреби людей є безмежні і постійно зростаючі.

1. Людська фантазія постійно породжує нові потреби.

2. Конкуренція виробників на ринку постійно пропонує - нові товари, а значить- стимулює нові потреби.

Засобом задоволення потреб є виробництво. Між ним і потребами існує постійний суперечливий зв’язок. З одного боку реальні потреби визначають обсяг і структуру виробництва, з іншого - виробництво, задовольняючи одні потреби, одночасно створює нові.

Проте, виробництво ніколи повністю не задовольняє всіх потреб і це стимулює його постійний розвиток у погоні за зростаючими потребами.

Вищою формою потреб є інтереси.

Інтерес - це усвідомлена потреба, виражена в необхідності цілеспрямованої діяльності на її задоволення.

У сфері економічних відносин потреби проявляються як економічні інтереси.

Економічні інтереси формуються, перш за все, за соціальним статусом людини, який і породжує ті чи інші потреби, а значить, інтереси.

Спільні потреби обєднують людей у групи за інтересами . Разом з тим, інтереси і розєднують людей у соціальні групи та класи. Лише ринок узгоджує потреби та інтереси завдяки, описаному Адамом Смітом, так званому, “егоїзмові виробника”, коли кожен виробник, дбаючи про свої егоїстичні інтереси, в погоні за максимальним прибутком, максимально задовольняє потреби та інтереси споживачів, а значить, діє на користь суспільства.

2. Класики економічної теорії довели, що основою життя суспільства є праця або виробництво.

Суспільне виробництво є безперервний процес, в якому створюються необхідні матеріальні та духовні блага для задоволення потреб суспільства.

Оскільки потреби є безмежні і різноманітні, то і виробництво має відповідно, складну структуру. В ньому виділяють: сфери, підрозділи, галузі, підприємства.

Перш за все, розрізняють дві сфери виробництва.

Виробнича - та, де виробляються матеріальні блага і надаються виробничі послуги. Її галузі: промисловість, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, геологія та розвідка корисних копалин, громадське харчування, торгівля, вантажний транспорт, виробничий зв’язок.

Невиробнича сфера - в якій виробляються нематеріальні блага - задовольняються духовні і культурні потреби та надаються невиробничі послуги. Це: наука, культура, в тому числі і фізична культура, освіта, медичне обслуговування, побутові послуги, громадський транспорт, зв’язок тощо.

В економічній теорії виробництво розглядається у вузькому і широкому розумінні слова:

• перше - тільки як процес створення матеріальних благ та послуг;

• друге - як взаємозв’язок чотирьох стадій: виробництва, розпо-ділу, обміну та споживання, які показують рух товару від виробника до споживача.

На першій стадії відбувається виробництво товару, далі вироблене розподіляється між учасниками виробництва, потім перерозподіляється, тобто відбувається обмін товарами і, нарешті, товар надходить у споживання. Споживання дає поштовх до дальшого повторення виробництва, тобто для відтворення.

Відтворення - це безперервний процес відновлення і повторення виробництва.

Розрізняють відтворення: просте, розширене, спадне.

Просте відтворення - повторення виробництва у незмінних розмірах.

Розширене відтворення - повторення виробництва у зростаючих масштабах.

Зростання виробництва, в свою чергу, може бути двоякого характеру.

Екстенсивне зростання - за рахунок залучення додаткової техніки, сировини, робочої сили. Цей тип зростання був властивий нижчим формам організації виробництва.

Інтенсивне зростання - за рахунок кращого використання наявних ресурсів / модернізації виробництва, запровадження нових технологій, підвищення кваліфікації працівників, покращення організації виробництва/.

Україна за час своєї незалежності продемонструвала спадний тип відтворення.

Спадне відтворення - звуження або скорочення виробництва.

Процес відтворення виробництва не може здійснюватись без взаємодії і постійного відтворення його факторів, тобто складових елементів процесу виробництва.

3. Фактори виробництва - це ресурси, які задіяні у виробництві і взаємодіють між собою.

Існують різні класифікації факторів виробництва.

Класики економічної теорії А.Сміт та Д.Рікардо виділяли три фактори: землю, працю і капітал. Де: земля включає все, що дає земля, тобто всі природні ресурси; праця - це люди , задіяні у виробництві або робоча сила; капітал - охоплює засоби виробництва, вироблені людиною.

В сучасній економічній літературі переважає двоїстий поділ факторів виробництва. Це: матеріальні ресурси та людські ресурси.

1.Матеріальні ресурси включають всі засоби виробництва, які, в свою чергу, поділяються на засоби праці та предмети праці.

Предмет праці -це річ, на яку спрямована праця людини і е прообразом майбутнього продукта праці.

Предмет праці, до якого ще не була застосована праця людини, називаеться первинним предметом праці.

Предмети праці, які були добуті з природи і зазнали первинної обробки, називаються сировиною. Далі вони стають деталями, півфабрикатами, вузлами тощо.

Засіб праці - це річ або комплекс речей, які людина поміщае між собою і предметом праці і за допомогою яких вона діе на цей предмет.

Розрізняють активні і пасивні засоби праці. Активні - це ті, що безпосередньо беруть участь у виробництві / верстати, робочі інструменти тощо/. Пасивні засоби праці - ті, що беруть опосередковану участь у виробництві / споруди, приміщення, дороги та ін./.

2.Людські ресурси включають робочу силу та підприемництво.

Робоча сила - це набір фізичних, розумових, психічних здібностей людини, які вона використовуе у праці.

Найкоротше, робоча сила - це здатність до праці.

Важливою умовою праці в ринковій економіці є підприємництво, яке створює умови для праці, а часто і надае саму працю.

Підприемництво - це особливий людський ресурс, здібності до організації праці, підкріплені фінансовими та матеріальними можливостями.

Підприємництво - це економічна діяльність, спрямована на виробництво матеріальних благ та послуг з метою одержання прибутку.

В Законі України “Про підприемництво” сказано: ”Підприемництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку”.

У зв”язку з розвитком підприемництва посилюеться роль підприемця. Він виконуе ряд вижливих соціально-економічних функцій.

- Підприемець проявляе ініціативу у з”еднанні факторів вироб-ництва;

- вкладае свій капітал і ризикуе ним;

- керуе своїм підприемством;

- забезпечуе працею себе і своїх працівників;

- забезпечуе виробництво товарів і послуг, необхідних суспіль-ству.

Фактори виробництва або матеріальні та людські ресурси об”еднуються в поняття продуктивні сили суспільства.

В умовах сучасної науково-технічної революції до продуктивних сил належать також наука, технології, інформатика, зв”язок, знання тощо.

Продуктивні сили суспільства е основою економічного потенціалу суспільства.

Виходячи із переліченого складу продуктивних сил/ і його само-стійного аналізу/, можна зробити висновок, що Україна має достатній економічний потенціал для переходу до ринкової економіки і побудови багатої, самостійної держави.

Виробничі відносини

Виробничі або економічні відносини - це відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільних благ.

Основою виробничих відносин є відносини власності.

Власність як економічна категорія - це відносини людей з приводу володіння речами, перш за все засобами і результатами виробництва.

Розрізняють два основні типи власності:

- приватну

- суспільну

Вони утворюють ряд похідних і змішаних форм.

Привату - індивідуальну, сімейну, корпоративну тощо.

Суспільну - державну, муніципальну, партнерську, акціонерну і ін.

Змішані форми: державно-акціонерну; державно-акціонерно-приватну; акціонерно - приватну тощо.

В залежності від переважаючої форми власності розрізняють способи господарювання або виробництва.

У виробничих відносинах виділять два рівні:

1. організаційно-економічні;

2. суспільно-економічні.

1. Організаційно-економічні відносини - це відносини, що виникають безпосередньо у процесі виробництва на його первинно-структурному рівні /підприємстві/.

Вони включають: технологічну і трудову дисципліну, розстановку кадрів, кооперацію виробництва, управління тощо. Базуючись безпосередньо на продуктивних силах, вони мало чим відрізняються в різних економічних системах. Наприклад, виробництво автомобілів приблизно буде однаковим, незалежно від того, де це відбувається, у американському Детройті чи українському Запоріжжі. Технології мусять бути приблизно однаковими. Різниця може полягати лише у рівні технічної та технологічної оснащеності.

Організаційно-економічні відносини разом з продуктивними силами становлять технологічний спосіб виробництва. Історія знає три таких способи:

1. ручна праця;

2. машинна праця;

3. автоматизована праця.

2. Суспільно-економічні відносини - це відносини, які визначають характер суспільного виробництва в цілому, тип економічної системи.

Вони визначаються пануючими відносинами власності, взаємо-дією економічних інтересів різних груп і прошарків суспільства, дією об”єктивних економічних законів.

Суспільно-економічні відносини разом з продуктивними силами становлять суспільний спосіб виробництва. За всю історію це були:

1. первісно-общинний спосіб виробництва;

2. рабовласницький;

3. феодальний;

4. капіталістичний;

5. соціалістичний.

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки , інформатикі та кінезіології

Лекція