- •Тема 1. Загальна характеристика римського приватного права
- •1.1. Історична традиція римського приватного права
- •1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права
- •1.3. Поняття «права» і «норми» в римській юриспруденції
- •1.4. Рецепція римського приватного права
- •Тема 2. Форми позитивного права
- •2.1. Звичаї (mores maiorum, consuetudo, mos regions)
- •2.2. Закон (lex)
- •2.3. Постанови сенату (senatus consultum)
- •2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)
- •2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)
- •2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)
- •2.7. Систематизаційна діяльність Юстиніана
- •Тема 3. Суб’єкти права
- •3.1. Поняття суб'єкта права в Стародавньому Римі
- •3.2. Право осіб
- •3.3. Поняття і види юридичних осіб (universitates)
- •4. 1. Позовний захист
- •4.2. Форми судочинства в Стародавньому Римі.
- •4.3. Позовна давність
- •4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав
- •Тема 5. Речове право
- •5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей
- •5.2. Право володіння
- •5.3. Право власності
- •5.4. Сервітути (jura praediorum)
- •5.5. Особливі права
- •Тема 6. Загальне вчення про зобов'язання
- •6.1. Поняття зобов’язання (obligatio)
- •6.2. Підстави й умови дійсності зобов'язань
- •6.3. Припинення зобов'язання й відповідальність за невиконання
- •Тема 7. Загальне вчення про договори
- •7. 1. Поняття і види договорів
- •7.2. Умови дійсності договору
- •7.3. Воля в договорі
- •7.4. Забезпечення договорів
- •Тема 8. Окремі види договорів
- •8.1. Вербальні контракти (verbis)
- •8.2. Літеральні договори (litteris)
- •8.3. Реальні договори (re)
- •8.4. Консенсуальні договори (consensu)
- •8.5. Безіменні контракти (contractus innominati) і пакти (pactum)
- •Тема 9. Позадоговірні зобов'язання
- •9.1. Квазіконтракти (quasi ex contractu)
- •9.2. Поняття деліктних зобов’язань (ex delicto)
- •9.3. Основні види порушень приватного права
- •9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)
- •Тема 10. Поняття і види шлюбу
- •10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia)
- •10.2. Види шлюбу (nuptiae)
- •10.3. Правові відносини подружжя
- •Тема 11. Спадкове право
- •11.1. Основні поняття спадкового права
- •11.2. Спадкування за законом (succesio legitima)
- •11.3. Спадкування за заповітом (succesio testamentaria)
- •11.4. Прийняття спадку
- •Книга друга.
- •Титул III. Про закони, сенатусконсульти і тривалі звичаї (De legibus senatusque consultis et longa consuetudine)
- •Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)
- •Книга друга Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)
- •Титул II. Які правові положення хтось встановлює відносно іншого, такі ж положення можуть бути застосовані й відносно нього (Quod quisque juris in alterum statuerit, ut ipse eodem iure utatur)
- •Tитул III. Якщо хтось не підкорятиметься особі, що виносить постанову (Si quis jus dicenti non obteinperaverit)
- •Титул IV. Про виклик до суду (De in jus volcando)
- •Титул viі. Щоб ніхто не затримував силою викликаного до суду (Ne quis eum qui in jus vocabitur VI eximat)
- •Титул VIII. Про те, як особа примушується до надання забезпечення або як дає клятвену обіцянку чи просто обіцянку (Qui satisdare cogantur vel jurato promittant vel suae promissioni committantur)
- •Титул X. Про особу, дії якої перешкодили будь-кому з'явитися
- •Книга третя Титул I. Про пред'явлення вимог в суді (De postulando)
- •Список рекомендованої літератури основний
- •Додатковий
5.4. Сервітути (jura praediorum)
Крім природних прав особи на свої речі римське право допускало існування прав і на чужі речі. Найважливіша сукупність можливих прав на чужі речі об'єднувалася під найменуванням сервітутів. Сервітут – це функціонально визначене безстрокове обтяження одного господарства на користь іншого. Традиційна підстава сервітутів знаходилася в праві сусідства, коли нормальне господарське користування кількома земельними ділянками і будівлями, які межували, вимагало взаємних поступок і обмежень, тоді як абсолютизація прав власності привела б до суспільної та господарської невигоди. Господарська необхідність була покладена в основу класифікації сервітутів. Римляни виділяли сільські (servitus praediorum rusticorum) і міські (servitus praediorum urbanorum) сервітути. Найдавнішими з них були сільські, а саме: а) право проходу людей через чужу ділянку (itеr); б) право проходу і прогону худоби через чужу ділянку (асtus); в) право проходу, прогону худоби і проїзду возом (vіа); г) право пронести воду з ділянки сусіда на свою землю (aquaeductus).
Сервітути, що випливали з користування міською землею, називали міськими. Найпоширенішими з них були: а) право робити собі дах або навіс, втручаючись при цьому в повітряний простір сусіда; б) право спирати колоду на чужу стіну; в) право прибудовувати будівлю до чужої стіни або спирати її на чужу опору; г) право відводу на сусідню ділянку дощової води; д) право спуску надмірної кількості води; е) право проведення каналу для нечистот; ж) право вимагати усунення перешкод, які можуть зіпсувати краєвид; з) право вимагати, аби не були затулені вікна; і) право зведення будови не вище встановленої висоти.
Особисті сервітути (servitus реrsonarum) – це обмеження права власності на користь конкретної особи, якій тим самим надавалися деякі права відносно твоєї речі. Найважливішим видом особистих сервітутів був узуфрукт. Персональні сервітути відрізнялися від земельних об'єктом, суб'єктом і строками. Об'єкт земельних сервітутів – земля, персональних – інші речі; суб'єкт земельних – власник основної ділянки, а суб'єктом персонального сервітуту була та особа, на користь якої він був встановлений. Персональні сервітути не підлягали відчужуванню. Земельні сервітути не обмежувалися строками, а персональні сервітути, зазвичай, були довічними або встановлювалися на час існування юридичної особи.
Римському праву були відомі деякі різновиди персональних сервітутів.
Узуфрукт (ususfructus) і подібні до нього права (право користування чужими приміщеннями і право користування чужими рабами або тваринами) мали строго персональний характер. Узуфрукт – право користування (usus) й отримування прибутків з чужої неспоживчої речі (fructus) без зміни її субстанції. Узуфрукт не переходив до інших осіб і припинявся зі смертю узуфруктуарія. Найчастіше підставою для виникнення узуфрукта ставав заповіт, яким батько наказував спадкоємцю (сину) встановлювати на користь своєї дружини (матері спадкоємця) сервітут на половину маєтку. Іншими підставами для встановлення сервітутів були судовий вирок, яким визначалася господарська необхідність для інших осіб на користування власністю, а також приватний договір двох осіб, один з яких був власником, а інший – користувачем узуфрукта (тільки для особистих сервітутів).
Припинялися сервітути загибеллю речі – фізичною або юридичною (тобто виходом її з цивільного обігу), смертю особи, якій надавався особистий сервітут, закінченням терміну, на який він встановлювався, зміною сутності речі, злиттям в одній особі власника і користувача особистого сервітуту і не використовуванням сервітуту протягом двох років.