- •Тема 1. Загальна характеристика римського приватного права
- •1.1. Історична традиція римського приватного права
- •1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права
- •1.3. Поняття «права» і «норми» в римській юриспруденції
- •1.4. Рецепція римського приватного права
- •Тема 2. Форми позитивного права
- •2.1. Звичаї (mores maiorum, consuetudo, mos regions)
- •2.2. Закон (lex)
- •2.3. Постанови сенату (senatus consultum)
- •2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)
- •2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)
- •2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)
- •2.7. Систематизаційна діяльність Юстиніана
- •Тема 3. Суб’єкти права
- •3.1. Поняття суб'єкта права в Стародавньому Римі
- •3.2. Право осіб
- •3.3. Поняття і види юридичних осіб (universitates)
- •4. 1. Позовний захист
- •4.2. Форми судочинства в Стародавньому Римі.
- •4.3. Позовна давність
- •4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав
- •Тема 5. Речове право
- •5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей
- •5.2. Право володіння
- •5.3. Право власності
- •5.4. Сервітути (jura praediorum)
- •5.5. Особливі права
- •Тема 6. Загальне вчення про зобов'язання
- •6.1. Поняття зобов’язання (obligatio)
- •6.2. Підстави й умови дійсності зобов'язань
- •6.3. Припинення зобов'язання й відповідальність за невиконання
- •Тема 7. Загальне вчення про договори
- •7. 1. Поняття і види договорів
- •7.2. Умови дійсності договору
- •7.3. Воля в договорі
- •7.4. Забезпечення договорів
- •Тема 8. Окремі види договорів
- •8.1. Вербальні контракти (verbis)
- •8.2. Літеральні договори (litteris)
- •8.3. Реальні договори (re)
- •8.4. Консенсуальні договори (consensu)
- •8.5. Безіменні контракти (contractus innominati) і пакти (pactum)
- •Тема 9. Позадоговірні зобов'язання
- •9.1. Квазіконтракти (quasi ex contractu)
- •9.2. Поняття деліктних зобов’язань (ex delicto)
- •9.3. Основні види порушень приватного права
- •9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)
- •Тема 10. Поняття і види шлюбу
- •10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia)
- •10.2. Види шлюбу (nuptiae)
- •10.3. Правові відносини подружжя
- •Тема 11. Спадкове право
- •11.1. Основні поняття спадкового права
- •11.2. Спадкування за законом (succesio legitima)
- •11.3. Спадкування за заповітом (succesio testamentaria)
- •11.4. Прийняття спадку
- •Книга друга.
- •Титул III. Про закони, сенатусконсульти і тривалі звичаї (De legibus senatusque consultis et longa consuetudine)
- •Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)
- •Книга друга Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)
- •Титул II. Які правові положення хтось встановлює відносно іншого, такі ж положення можуть бути застосовані й відносно нього (Quod quisque juris in alterum statuerit, ut ipse eodem iure utatur)
- •Tитул III. Якщо хтось не підкорятиметься особі, що виносить постанову (Si quis jus dicenti non obteinperaverit)
- •Титул IV. Про виклик до суду (De in jus volcando)
- •Титул viі. Щоб ніхто не затримував силою викликаного до суду (Ne quis eum qui in jus vocabitur VI eximat)
- •Титул VIII. Про те, як особа примушується до надання забезпечення або як дає клятвену обіцянку чи просто обіцянку (Qui satisdare cogantur vel jurato promittant vel suae promissioni committantur)
- •Титул X. Про особу, дії якої перешкодили будь-кому з'явитися
- •Книга третя Титул I. Про пред'явлення вимог в суді (De postulando)
- •Список рекомендованої літератури основний
- •Додатковий
7.3. Воля в договорі
Угода сторін, що породжує договір і зобов'язання з нього, являє собою узгоджене по'єднання волі осіб стосовно якогось предмету. Юридично визнана воля (voluntas) є необхідним атрибутом договору, чинного з правового погляду. Процес узгодження волі сторін, або ж укладення договору, являв собою складний набір юридичних дій. Він починався з оголошення особою, яка бажала вступити в договірні відносини, про свій намір укласти відповідну угоду для досягнення відповідної мети. Таке оголошення мало назву оферти. Прийняття пропозиції укласти договір називалось акцептом.
Воля сторін полягала в їх згоді взяти на себе певні обов'язки за договором. Вона мала бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Однак без фіксації волі іншими суб’єктами цивільного права у Римі неможливе було виявлення зустрічної волі. Воля ж щодо укладення договору, продемонстрована в певній об'єктивній формі, називалася волевиявленням. Цей акт міг здійснюватися усно і письмово або через жест, міміку, а іноді навіть мовчання чи за допомогою конклюдентних дій (наприклад, мовчазно виражена воля щодо купівлі якогось товару шляхом покладення грошей навпроти нього). Спосіб виявлення волі має був необхідним для правильного тлумачення договору. Тому в певних договорах чітко обумовлювали вимоги до способу виявлення волі (манципація чи стипуляція).
Воля могла бути визнана недійсною, якщо волевиявлення було помилкою (error) однієї із сторін. Розрізнялися помилки істотні та неістотні. До перших належали помилки характеру правочину (еrrоr іn пеgotio), предмета договору (еrrоr іn согроrе) та особи контрагента (еrrоr іn реrsona).
Волю не визнавали й у тому випадку, якщо волевиявлення було зумовлене обдурюванням (dolus) з будь-якого боку. Зазначеною дією вважали навмисне введення в оману контрагента з метою спонукання до волевиявлення на шкоду власним майновим інтересам. Воля могла бути визнана недійсною, якщо волевиявлення було досягнуте примусом з боку якогось з учасників договору або в ім'я другої сторони (metus). Вказані дії могли бути як фізичними, і психологічними (погрози). При цьому такі дії були протиправними, якщо вони зачіпали інтереси не тільки власне договірної особи, але членів його сім'ї, родичів і навіть майна вказаної сторони.
7.4. Забезпечення договорів
Закони XII Таблиць свідчать, що на початковому етапі розвитку римського цивільного права відповідальність неоплатного боржника мала особистий характер. У класичну епоху відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання договору полягала в обов'язковому відшкодуванні збитків. Реальний збиток виражався у вартості речі в її дійсній ціні. Втрачений зиск означав вірогідний прибуток, який міг бути одержаний, якщо б боржник виконав зобов’язання. Крім того, римляни розрізняли збитки прямі та непрямі.
Відшкодування збитків боржником було можливе лише за умови, що до часу стягнення у нього було досить майна, еквівалентного збиткам. Цим цілям служили додаткові засоби, які забезпечували виконання зобов'язань: завдаток, неустойка, порука і застава. Завдаток являв собою майно (грошову суму або цінності), яке один контрагент передавав іншому як свідоцтво укладеної угоди. Неустойка є штрафна сума, яку боржник мав сплатити кредитору у випадку невиконання або неповного виконанні зобов'язання. Порука є взяття на себе третьою особою відповідальності за невиконання зобов'язання (разом з боржником). Вона виникала через просту угоду і виражалася в двох формах. Після виникнення зобов'язання за договором поручитель за угодою з кредитором брав на себе тягар погашення боргу в разі неплатоспроможності боржника. Інша форма полягала в дорученні третьої особи майбутньому кредитору про надання позики майбутньому боржнику з взяттям поручителем на себе відповідальності за своєчасне погашення боргу. Застава (pignus datum) як засіб забезпечення договорів – це річ, яка є не споживаною під час її використання, та переходила у володіння заставоприймача для того, щоб він повернув її власнику застави після виконання ним основного зобов’язання.
Мета заставного права – забезпечити виконання будь-якого зобов'язання. Рим знав три історичні форми застави – фідуцію, пігнус та іпотеку .
За фідуції (fiducia) боржник, укладаючи угоду позики, за допомогою манципації передавав у забезпечення боргу кредитору річ на праві власності. Пігнус (pignus) – це акт надання кредитору закладеної речі не у власність, а у володіння, завдяки чому зміцнювався стан боржника, але послаблялися позиції кредитора. З розвитком товарообігу і збільшенням числа операцій з нерухомістю нагальною стала потреба регламентації такої форми застави, за якої закладена річ до настання строку платежу залишалася у боржника. Така форма застави називалася іпотека (hypotheca).