11.2. Спадкування за законом (succesio legitima)

Спадкування за законом виникло раніше спадкування за заповітом. Підстави для чинності цього правового інституту такі: а) відсутність заповіту; б) визнання заповіту недійсним; в) смерть спадкоємців, зазначених в заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини. Унаслідок дії цих факторів мали дотримуватись порядку, встановленого законом.

Спадкування за законом утворилося завдяки римському розумінню сім'ї. Законний перехід спадщини до спадкоємців був пов’язаний з існуванням двох типів спорідненості – агнатичної та когнатичної.

У межах агнатичної спорідненості можливі спадкоємці були розподілені на чотири умовні ступені: перший ступінь – прямі близькі родичі глави родини; другий ступінь – близькі родичі, до числа яких належали брати, сестри, мати; третій ступінь – усі інші родичі аж до 6-7-го ступенів спорідненості; четвертий ступінь уособлював той з подружжя, хто пережив іншого, передусім – дружина.

Когнатична спорідненість відносно спадкоємства встановлювалася через кровний сімейний зв'язок зі спадкодавцем. Усі представники цієї спорідненості були розділені на чотири умовні класи. До першого класу належали прямі низхідні родичі спадкодавця: діти від законного шлюбу, а також онуки від померлих раніше дітей. Другий клас об’єднував висхідних родичів. До третього класу належали неповнорідні родичі (єдинокровні та єдиноутробні брати і сестри), а четвертий спадкоємців склали всі інші бічні родичі.

Основними принципами спадкування за законом були такі:

а) найближчий ступінь спорідненості усуває від спадщини віддалену лінію, розподіл спадку відбувається за ступенями і лініями, а тим особам, що належать до одного ступеня чи однієї лінії, припадають рівні частки;

б) особливе право спадкоємця за законом – право успадковувати частку, що дісталася б батькові, якби він був живий.

Остаточну реформу спадкування за законом здійснив Юстиніан. В основу його права бу­ли покладені кровне споріднення й індивідуальна приватна власність. Усіх потенційних спадкоємців Юстиніан розділив на п'ять класів, встано­вив черговість їх закликання до спадщини.

До першого класу були віднесені низхідні родичі спадкодавця: діти, незалежно від статі й віку, онуки та ін. Але якщо на момент відкриття спадщини серед живих не було вже їх батька, який мав право на за­кликання до спадкування, то спадкоємцями ставали його ді­ти і онуки.

Другий клас репрезентували висхідні родичі: батько й мати, дідусь і бабуся з боку батька, дідусь і бабуся з боку матері та інші висхідні ро­дичі.

Третій клас становили неповнорідні брати і сестри та діти раніше по­мерлих неповнорідних братів й сестер.

Четвертий клас складала решта бокових родичів без обмеження ступенів.

Нарешті, у останньому класі мав бути той із подружжя, хто пережив спадкодавця (чо­ловік після смерті дружини або дружина після смерті чолові­ка).

У праві Юстиніана строго витримувався принцип, відповідно до якого, одно­часне закликання до спадкування спадкоємців різних класів і ступенів не допускалося.